Історія економічної думки має справу з різними мислителями і теоріями у напрямі, який згодом став політичною економією та економікою, від стародавнього світу до наших днів. Ця галузь поєднує чимало різних шкіл економічної думки.

Давньогрецькі письменники, як-от філософ Арістотель розглядали ідеї про мистецтво накопичення багатства, і поставили під сумнів переваги приватної або державної власності. У середньовічні часи схоласти, як-от Тома Аквінський, стверджували, що моральний обов'язок підприємств продавати товари за справедливою вартістю.

У західному світі, економіка (економічна теорія) не була окремою дисципліною, а частиною філософії аж до промислової революції XVIII—XIX століть і Європейського економічного дива (Великої дивергенції) XIX століття, які прискорили економічне зростання.

Економічна думка стародавніх часів (до 500 н. е.)

Стародавній Китай Фан Лі (також відомий як Тао Чжу Ґонґ) (народився в 517 р. до н. е.), радник короля Гоузцяня королівства Юе, писав з економічних питань та розробив комплекс «золотих» правил ведення бізнесу.

Стародавня Індія Чанак'я (народився в 350 р. до н. е.) часів Імперії Маур'їв, був автором «Артхашастри» разом з кількома іншими індійськими мудрецями — трактату про мистецтво державного управління, економічної політики і воєнної стратегії.

Артхашастра вибудовує свою власну теорію про те, що існує 4 обов'язкові галузі знань, Веди, Анвікшакі (філософія Самх'я, Йоґа та Локаята), наука урядництва та наука економіки (Варта сільського господарства, худоби та торгівлі). Саме з цих чотирьох беруть початок усі інші знання, багатство та процвітання людства.

Греко-римський світ

Стародавні Афіни, розвинене місто-держава з прогресивним суспільством, розвинули ембріонну модель демократіїDavid Held, Models of Democracy (Polity, 2006) 3rd Ed., pp. 11 ff..

Ксенофонт (бл. 430—354 до н. е.), автор трактату «Ойкономікос» (з грец. «мистецтво ведення господарства») (бл. 360 до н. е..), у своїй роботі наводить діалог про ведення домашнього господарства й землеробство.

Платон, у своїх діалогах «Держава» (бл. 380—360 рр. до н. е) описує ідеальне місто-державу, яким правлять воїни-філософи та дає натяки на поділ праці та виробництво. На думку Йозефа Шумпетера, Платон був першим відомим апологетом кредитної теорії грошей, тобто грошей як одиниці розрахунку за борги.

Арістотель в його «Політиці» (бл. 350 до н. е.) проаналізував різні форми держави (монархія, аристократія, конституційне правління, тиранія, олігархія і демократія) в ролі критики Платонівської моделі філософів-правителів. Особливим інтересом для економістів у Платона є перший нарис суспільства, заснованого на спільній власності ресурсів. Арістотель розглядав цю модель як олігархічну анафему. Хоча він і справді був прихильником думки про наявність багатьох споріднених речей, він стверджував, що не все може бути реалізовано, лише через просту «нечестивість людської природи»Aristotle, Politics Book II, Part V .

«Вочевидь краще, якщо власність буде приватною», — писав Арістотель, «але її використання має бути спільне; а особлива справа законодавця створити в людях цю доброзичливу природу». У першій книзі «Політики», Арістотель обговорює загальний характер домогосподарств та ринкового обміну. Для нього існує певне «мистецтво придбання» або «надбання багатства», але тому що це одне і те ж багато людей схиблені на його накопиченні, і «надбання багатства» для домогосподарства є «необхідним і почесним», у той час як обмін в роздрібній торгівлі задля простого накопичення «справедливо засуджується, оскільки це ганебно»Aristotle Politics Book I, Part X . Пишучи про людей, Арістотель стверджував, що вони в цілому вважали надбання багатства (chrematistike) принципом ойкономії («ведення домашнього господарства»)Book I, Part III. Сам філософ був дуже низької думки про лихварство і зневажав заробляння грошей шляхом монополіїAristotle, Politics Book I, Part XI .

Арістотель відкидав ідеї Платона про кредитну теорію грошей на користь металізму, теорії про те, що вартість грошей залежить від купівельної спроможності товару, на якому вони базуються, та є лише «інструментом», єдиним призначенням якого є засіб обміну, означаючи, що самі собою «гроші нічого не варті… нездатні бути корисними у будь-яких сферах життя»Aristotle, Politics Book I, Part IX .

Економічна думка у Середні Віки (500—1500 н. е.)

Тома Аквінський Тома Аквінський (1225—1274) був італійським богословом та писав про економіку. Він викладав у Кельні і Парижі, і був частиною групи католицьких вчених, відомої як Схоласти, які винесли свої дослідження за межі теології у філософських і наукових дискусіях. У трактаті «Сума теології» Тома Аквінський розглядав поняття справедливої ціни, яку він вважав необхідною для відтворення соціального порядку. Будучи багато в чому схожою на сучасну концепцію довгострокової рівноваги, справедлива ціна мала бути справедливо достатньою, аби покрити витрати виробництва, у тому числі утримання працівника і його сім'ї. Аквінський стверджував, що це аморально для продавців піднімати ціни лише тому, що у покупців є нагальна потреба в продукті.

Тома Аквінський обговорює ряд питань в форматі запитань та відповідей і великих трактатів, маючи справу з теорією Арістотеля. Питання 77 і 78 стосуються економічних питань, в першу чергу, щодо того, якою може бути справедлива ціна, і чесність продавця, який збуває неякісний товар. Аквінський виступав проти будь-яких форм обману і рекомендував завжди сплачувати компенсацію за хороше обслуговування. У той час як людські закони не можуть запроваджувати санкції за несумлінну торгівлю, божественний закон, на його думку — міг.

Дунс Скот

Одним з головних критиків Томи АквінськогоMochrie (2005) p. 5 був Дунс Скот (1265—1308), родом з Дунс, що у Шотландії, який викладав в Оксфорді, Кельні та Парижі. У своїй роботі «Сентенція» (1295), він вважав можливим бути точнішим, ніж Тома в розрахунку справедливої ціни, звертаючи особливу увагу на оплату праці та витрати, хоча він визнавав, що останнє може бути інфльоване через роздуття, оскільки покупець і продавець, як правило, мають різні уявлення про справедливу ціну. Якщо люди не отримували вигоди від угоди, на думку Скота, вони не торгували. Скотт вважав, що торговці виконують необхідну і корисну соціальну роль, транспортуючи товари і роблячи їх доступними для громадськості.

Жан Буридан Жан Буридан (; ; бл. 1300 — після 1358) був французьким священником. Буридан дивився на гроші з двох точок зору: своєї металевої вартості та своєї купівельної спроможності, яка як він визнавав, може змінюватись. Він стверджував, що агреговані, а не окремі, попит і пропозиція визначають ціни на ринку. А отже, для нього справедлива ціна була тою, яку усе суспільство, а не лише одна людина, готове заплатити.

Ібн Халдун До публікації у 1964 році роботи Джозефа Дж. Спенглера «Економічна думка в Ісламі: Ібн Халдун», Адам Сміт (1723—1790) все ще вважався «батьком економіки». Тепер є другий кандидат, арабський мусульманський вчений Ібн Халдун (1332—1406) з Тунісу, незважаючи на те, що вплив Халдуна на Захід не зовсім ясний. Арнольд Тойнбі назвав Ібн Халдуна «генієм», який, «здається не був натхнений жодним зі своїх попередників і не знайшов спорідненої душі серед своїх сучасників… однак, в Пролегомені (Мукаддимат) до своєї загальної історії він задумав і сформулював філософію історії, яка, безсумнівно, є найвеличнішим твором свого роду, який коли-небудь було створено будь-яким розумом в будь-які час або місце.» Ібн Халдун створив теорію життєвого циклу цивілізацій, поділ праці, та вартість грошей, радше як засобу обміну, ніж як засобу накопичення внутрішньої вартості. Його ідеї про податки мали разючу подібність до кривої Лаффера в економіці, орієнтованій на пропозицію, які стверджують, що після певного моменту вищий рівень податків знеохочує виробництво і власне викликає падіння доходів.

Ніколя Орезм

Французький філософ і священник Ніколя Орезм (1320—1382) написав De origine, natura, jure et mutationibus monetarum, про походження, природу, закони та зміни грошей. Це один з найбільш ранніх рукописів про концепцію грошей. Його праця стверджує яким чином гроші або валюта належать громаді, а уряд чи суверен економіки не має права контролювати вартість валюти лише для того аби мати з цього прибуток.

Антонін Флорентійський Святий Антонін Флорентійський (1389—1459), був італійським монахом Домініканського ордену, який згодом став архієпископом Флоренції. Праці Антоніна дискутують на тему соціально-економічного розвитку, та стверджують, що держава зобов'язана втручатися у торгові справи заради суспільного блага, та повинна допомагати бідним і нужденним. У своїй основній роботі, «Сума теології» Антонін переважно був стурбований ціною, справедливістю і теорією капіталу. Як і Дунс Скот, він розрізняє природну вартість товару і практичну вартість. Остання визначається її здатністю задовольняти потреби (virtuositas), її рідкістю (raritas) і її суб'єктивною вартістю (complacibilitas). Через цей суб'єктивний компонент не може існувати лише одна справедлива ціна, а радше ряд відносно справедливих цін.

Меркантилізм та міжнародна торгівля (XVI—XVIII ст.) Меркантилізм домінував у Європі з XVI по XVIII століття. Незважаючи на локалізм Середньовіччя, ослаблення феодалізму зумовило посилення нових національних економічних структур. Після відкриттів XV століття Христофора Колумба та інших дослідників відкрилися нові можливості для торгівлі з Новим Світом і Азією, нові потужні монархії жадали бути ще потужнішими воєнними державами, аби підвищити свій статус. Меркантилізм був політичним рухом та економічною теорією, яка виступала за використання державної військової сили для забезпечення захисту ринків і джерел постачань, вдаючись тим самим до протекціонізму.

Меркантилістські теоретики дотримувались думки, що міжнародна торгівля не може принести вигоду усім країнам одночасно. Гроші та дорогоцінні метали були єдиним джерелом багатства, на їхню думку, а обмежені ресурси повинні бути розподілені між країнами, таким чином варто використовувати тарифи аби заохотити експорт, який приносять гроші в країну, і знеохотити імпорт, який відправляє гроші за кордон. Іншими словами, варто дотримуватись позитивного торгового балансу шляхом надлишкового експорту, часто підкріпленого військовою міццю. Незважаючи на домінування моделі, терміна меркантилізм не існувало вж до 1763, коли Віктор де Рікеті, маркіз де Мірабо (1715—1789) його запровадив, а Адам Сміт, який активно виступав проти цієї теорії, популяризував його у 1776.

Саламанкська школа

У XVI столітті єзуїтська Саламанкська школа в Іспанії через богословське трактування та коментування питань 77 («Про обдурення, що здійснюється при купівлях та продажах») та 78 («Про гріх лихварства, що здійснюється при дачі в борг») із «Суми теології» («Summa Theologiae») Томи Аквінського, розвинула економічну теорію до рівня ідеї граничної корисності.

Представники Саламанкської школи також сформулювали низку економічних ідей, що отримали розвиток лише значно пізніше: принцип часової преференції, зв'язок між цінами та витратами («витрати йдуть за цінами»), динамічну концепцію конкуренції, описали руйнівні наслідки інфляції та інше.

Йозеф Шумпетер стверджував, що саме Саламанкську школу слід вважати засновницею економічної науки. Але з настанням занепаду економічної та політичної могутності Іспанії на початку XVII століття, економічні ідеї саламанської школи були забуті і знов досліджені лише у XX столітті.

Тому думки, які вже були у Саламанкської школи, пізніше і незалежно від них формулювали інші вчені. Так концепцію граничної корисності пов'язують з Германом Ґоссеном, який у 1854 році виклав ідеї, які згодом стали називати закони Ґоссена.

Сер Томас Мор