Юг Дюфур (, , Ліон) — французький композитор, музикознавець та філософ, один із засновників спектральної музики

Біографія

Музичну освіту отримав у Женевській Консерваторії, де навчався у класі фортепіано Луї Гільтбранта (1961—1968) та вивчав композицію та електро-акустичну музику під керівництвом Жака Гійоне. Паралельно вивчав філософію, був учнем Франсуа Гагоне та Жиля Делеза. У 1967 почав викладати філософію у Ліонському університеті. У 1973 вступає до CNRS (Національний центр наукових досліджень). У 1975—1981 є учасником ансамблю L'Itinéraire. У 1977 разом з Трістаном Мюраєм та Аленом Банкаром засновує «Колектив інструментальних пошуків та звукового синтезу» CRISS (Collectif de Recherche Instrumentale et de Syntèse Sonore). У 1977 ансамблем Percussions de Strasbourg під орудою Джузеппе Сінополі було виконано твір Erewhon. У 1979 в дослідницькому інституті IRCAM під керівництвом Петера Етвеша — «Сатурн» для 24 інструментів. З 1982 по 1998 рік Дюфур очолював Центр інформації та документації «Музичних досліджень», який став спільним дослідницьким підрозділом за участю CNRS, Еколь Нормаль та IRCAM.

Творчість

У 1970 роки Дюфур був одним із засновників спектральної музики, в основі якої лежить детальний аналіз внутрішнього життя звуку, що візуалізоване через спектрограму за допомогою комп'ютера. Еволюція формант гармонічного спектру береться за модель, яку композитор може інструментувати чи вільно використовувати як звуковий матеріал твору. Дюфур є теоретиком даного напрямку, саме він запропонував термін «спектральна музика». Дюфур протиставляє спектральну музику серійній. На відміну від серійної музики, яка є «мистецтвом яскравості і контрасту» і базується на насильстві, спектральна музика прагне до безперервності, повільних трансформацій та переходів. Дюфур як композитор виходить з більш широкого та абстрактного визначення спектру — його більше приваблюють не стільки нові фарби, як нестабільність, яку тембр вносить в мистецтво оркестрування і можливість створення форм через еволюцію мас та розривів. Він експериментує з нетрадиційними «неортодоксальними» дублюваннями, поєднує тембри, які, згідно з класичним інструментуванням, не поєднуються. Багато творів Дюфура написані під впливом картин видатних художників різних епох, таких як Брейгель, Джорджоне, Рембрандт, Пуссен, Ван Гог, Поллок та ін.

Основні твори

1968 — Brisants для фортепіано та ансамблю 1976 — Erewhon для 6 ударних 1977 — La Tempête d'après Giorgione для ансамблю 1978 — Antiphysis для флейти та камерного ансамблю 1979 — Saturne для 24 музикантів 1980–1984 — Surgir для оркестру 1985 — La mort de Procris для 12 мішаних голосів a cappella 1986 — Hommage à Charles Nègre для 6 музикантів 1986 — L'Heure des Traces для камерного ансамблю 1992 — Le Philosophe selon Rembrandt для оркестру 1992–1993 — Lucifer d'après Pollock для оркестру 1993 — Quatuor de Saxophones 1995 — An Schwager Kronos для фортепіано 1995 — Dédale опера 1996 — L'Espace aux Ombres для 16 музикантів 1996–1997 — La maison du Sourd для флейти з оркестром 1997 — La Cité des saules для електрогітари 2000 — Rastlose Liebe для фортепіано 2000 — Lucifer d'après Pollock для оркестру 2001 — La Gondole sur la lagune d'après Guardi для оркестру 2001 — Les Chasseurs dans la neige d'après Bruegel для оркестру 2003–2004 — Le Cyprès blanc для альта і великого оркестру 2004 — L'Origine du monde для фортепіано та 14 інструментів 2005 — L'Afrique d'après Tiepolo для фортепіано та ансамблю 2005 — Soleil de proie для двох фортепіано 2006 — Erlkönig для фортепіано 2006 — Au plus haut faîte de l'instant для гобоя з оркестром 2008 — Duel à coups de gourdin для флейти 2008 — La ligne gravissant la chute. Hommage à Chopin для фортепіано 2008 — Dawn Flight для струнного квартету 2009 — L'Asie d'après Tiepolo для ансамблю 2009 — Les Chardons d'après Van Gogh для альта та камерного оркестру 2010 — Uneasiness для струнного квартету 2010 — Voyage par-delà les fleuves et les monts для оркестру 2010 — L'Essence intime des choses pour для мецо-сопрано та фортепіано 2010 — La Sieste du lettré для флейти, фортепіано та вібрафона 2011 — L'Europe d'après Tiepolo для ансамблю 2011 — Vent d'automne для фортепіано 2012 — On the wings of the morning для фортепіано з оркестром 2014 — Burning Bright для шести перкусіоністів 2014 — These livid flames для органа 2015 — Le Passage du Styx d'après Patinir для великого оркестру 2016 — Ur-Geräusch для великого оркестру

Література La musique du XX siècle, Hachette, 1992

Посилання Профіль на сайті Інституту дослідження та координації акустики/музики Профіль на Francemusique Профіль на Musicologie Профіль на Henry-lemoine