Ожегі́вка — село у Володарській селищній громаді Білоцерківського району Київської області. Засноване в 1752 році. Поряд з селом протікає річка Тарган.

Герб На золотому щиті панна в червоному вбранні та блакитній хустці із червоною короною на голові та червоним княжим знаком у правиці й лівицею так само піднятою сидить верхи на ведмеді.

В гербі та прапорі села Ожегівка використано символіку родового герба давнього лицарського роду Ожгів. За старовинною легендою, їх герб виник в Англії, де спадкоємець корони за порадою вирішив віддати свою сестру хижому ведмедю, щоб по її смерті не ділити спадщину. Проте ведмідь покірно повівся і навіть дозволив панні себе ременем обхопити й верхи їхати. Потому панну начебто видали заміж до Лотарингії й звідти її нащадки з гербом, на якому панна в короні та на ведмеді верхи зображена, по різним краям розселилися. Зокрема й рід Ожгів замешкав в землях Варшавській та Львівській. З них до Київщини потрапив єпископ Самуель Ожга, який переїхав жити до Житомира. Символи лицарського герба Ожгів доповнені у гербі Ожегівки знаком княжої влади, який панна тримає в правиці.Герб та прапор села

До історії села

Село Ожегівка було засновано, ймовірно, у середині 18 століття. Напевно, його засновником був відомий місцевий діяч Антоній Ожга. Певний час він був регіментарем Української партії, тобто очолював польські війська на теренах Київського і Брацлавського воєводств. В 1751—1763 роках він згадується як Романівський староста. До Романівського староства належала тоді і Сквирщина. Відомо, що Ожга «ставши обозом на правой стороне реки Сквиры, местечко Сквиру учреждать начал, и на постройку одного, а равно мельниц, изб, винокурен и на опалисадование замка, леса с той стороны и реки Сквиры, принадлежащие к Володарке, насильно рубить и возить велевши, плотину до берегов Володарских на реке Сквире занять и припереть дозволил». Саме за часів Антонія Ожги на Сквирщині було осаджено чимало сіл. З власниками Володарського маєтку Ожга вів тривалий судовий процес. Про ті часи згадував у середині 19 століття Романівський старожил Федько Грива. Був він нащадком козацького роду і йому рід розповідав, що Романівські старости збройною рукою намагалися повернути від Володарщини свої давні землі, що тягнулися до Гострої Могили. Після другого розподілу Речі Посполитої (1793 р.) та адміністративної реформи в Російській імперії (1797) Ожегівка потрапила до складу Таращанського повіту й тому село перевели з парафії Пархомівської церкви до парафії Любчанської церкви св. Іоанна Богослова. «Къ Любчанской церкви причислена деревня Ожеговка, въ 7 ми верстахъ отстоящая и расположена на лђвой сторонђ Таргана поротивъ села Сквирскаго уђзда Пархомовки, лежащаго на правой сторонђ того же ручья. Жителей обоего пола 352; земля песковата. Въ половинђ прошлаго вђка Ожеговка принадлежала Кумановскому, потомъ Браиковскому, потомь поручику польской гвардіи Іосифу Добђшевскому; послђ, по смерти его, женђ его Юліанђ изъ Домбровскихъ, по второму мужу Балло; она одною половиною села, заключающею въ себђ 60 ревизскихъ душъ мужеска пола и 464 десятины земли, раздђлилась съ сыномъ штабъ-ротмистромъ Добђшевскимъ и дочерью Юзефою Собђщанскою; въ другой же полининђ деревни, еще по прежнимъ покупкамъ находятся три помђщика: а) Жураковскій Павелъ … 33—218 г. д. м. п. земли дес. б) Жураковскій Леонъ … 29—218 г. д. м. п. земли дес. в) Перекладовскій Доминикъ … 36—287 г. д. м. п. земли дес. Іосиф Добђшевскій въ 1810 году построилъ въ Ожеговкђ унитскую каплицу, при коей были особые унитскіе священники Грабовскій и Езерскій, совершавшіе въ ней Богослуженіе; но съ возсоединеніемъ уніи со вселенскою церковію, Ожеговская каплица осталась запечатанною, такъ какъ помђщики въ православное вђдомство ее не отдали, а латинствующихъ, кромђ помђщиковъ, въ Ожеговкђ никого нђть».(З книги Л. І. Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии»). Богослужіння в цій каплиці тривало лише до 1839 року, коли на теренах Російської імперії греко-католики прийняли православний обряд. Після смерті Юзефа Добешевського удова по ньому Юліана уроджена Домбровська у другому шлюбі Балло та їх син штабротмістр Добешевський й дочка Юзефа Собещанська володіли лише половиною села. Друга половина вже належала Павлові й Леонові Жураковським та Домініку Перекладовському. Перша половина 19 століття характеризується поселенням експлуатації селян, які платили чинш, виконували численні повинності, визначені інвентарями. Кожен селянин від 15 років до глибокої старості відбував панщину не три дні на тиждень, передбачені царським указом від 5 квітня 1797 року, а працював протягом усього тижня. Внаслідок надмірної панщини і поборів деякі селяни-кріпаки терпіли злидні і змушені були йти на вимушені втечі від своїх господарів. Після селянської реформи 1861 року посилилася диференціація селянства на селі. З'являються як заможні селяни, так і бідняки, які зовсім розорились. У 80-х роках 19 століття у селі було побудовано Покровську церкву, яка з частковою перебудовою є діючою і в наш час (належить до ПЦУ від 2022 року). Про дату побудови храму свідчить напис в напрестольному Євангелії — «Во вновь выстроенную, у селе Ожеговка Таращанского уезда Киевской епархии, деревянную церковь во имя Покрова Пресвятой Богородицы пожертвовал сие св. Евангелие, живущий в подведомой Киево-Печерской Лавры Китаевой пустыни, игумен Илларион Шубин, месяца октября, 15 числа 1884 года».

Після Лютневої революції 1917 року в селі відбулися бурхливі події, пов'язані з перерозподілом майна і землі. Під час громадянської війни у селі, як і по всій Київщині декілька разів мінялася влада, що негативно відбилося на добробуті населення. Село в ті часи було багатонаціональним. Крім корінної нації тут проживало багато поляків і євреїв. В 1910 році в Ожегівці проживало понад 60 євреїв. В червні 1919 року в Ожегівці відбулося чотири єврейських погроми, влаштованих бандами отаманів Лазенюка і Струка; в ході погромів 10 євреїв були поранені, кілька єврейських будинків згоріли. Чергове покращення становища в селі сталося аж в роки НЕПу. З 1923 по 1930 роки село Ожегівка входило до Білоцерківського округу (з 1932 року — Білоцерківського округу Київської області). Під час голодомору 1932—1933 років від голоду в селі померло 237 чоловік.Зі спогадів Адаменко Софії Пилипівни, 1917 року народження: "В 1932 – 1933 роках в нашому селі Ожегівка Володарського району Київської області, був величезний голод, не було ні хліба, ні крупи, ні картоплини, огороди не садили, поля не сіяли. Я з старшими жінками весною 1933 року ходила лопатами копати поле, то в полі в час перепочинку збирали проросле насіння, яке висипалося з колосків, очищали його від землі і їли. Люди вимирали цілими сім’ями, трупи лежали прямо на вулицях, ніхто не за ким не плакав, не було ні сили, ні сліз, всі ходили, як очумілі. З нашої сім’ї з голоду померли мої брати Сидір І Омелько і мій рідний дядько.   В нашому селі був чоловік Лобань Корній, який возом звозив трупи до кладовища, брав на вила і складав у віз. Трупи людей лежали на кладовищі, а як стало тепліше, то зібралися чоловіки з головою села і повкидали ті трупи до загальної ями. Трун не робили, хто з рідні був живий, то замотували або в просиню, або в рядно і так ховали. В селі були випадки людоїдства, обрізали вночі м'ясо з трупів і несли додому, варили і їли, в селі були дві сім’ї такі. Весною і влітку 1933 року, коли підросли бур’яни: лобода, кропива, то пекли млинці з них і їли, я в той час уже ходила до машини, то нам в загальному котлі варили затірку і давали з кусочком хліба в обід, щоб ми могли робити. Цифру, скільки людей померли, сказати не можу, не помню, але що більше половини людей в селі померло, то це так".

Про непоодинокі випадки людоїдства є і інші спогади. За спогадами очевидців, у селі в той час жила жінка, яка обрізала м'ясо з мертвих у братських могилах, робила з нього котлети і носила їх продавати на базар у Янишівку (нині — село Іванівка Білоцерківського району). На території села знаходяться дві братські могили, куди звозили жертв голодомору.

З початком Німецько-радянської війни 1941—1945 років 14 липня 1941 року розпочалася окупація населеного пункту гітлерівськими окупантами.