Перша мітрідатова війна (89 до н. е. — 85 до н. е.) — військовий конфлікт між Римською Республікою і Понтійським царством, царем якого був Мітрідат VI Евпатор. Війна тривала п'ять років і закінчилася перемогою римлян, яка змусила Мітрідата відмовитися від усіх своїх завоювань і повернутися в Понтійське царство. Конфлікт із Мітрідатом VI продовжився в двох подальших Мітрідатових війнах.
Передумови Наприкінці III — на початку II ст. до н. е. ситуація в Малій Азії, що характеризувалася відносною стабільністю та рівним балансом сил, різко змінилася. Спочатку посилився вплив Селевкідів, чий цар Антіох III Великий почав активну завойовницьку політику. Однак римляни в ході Сирійської війни розгромили Антіоха III, у результаті чого посилився Пергам. Це не сподобалося віфінському царю Прусію I, який почав війну з Пергамом (186 до н. е. — 183 до н. е.). Понтійський цар Фарнак I у цьому конфлікті підтримував Пруссія. Пізніше за допомогою Риму відносини Віфінії і Пергама почали поліпшуватися. Фарнак мав територіальні претензії на Фригію і Галатії, які фактично стали перебувати у володінні його ворогів3 Саприкін, 1996, с. 71.. У 183 р. до н. е. Фарнак захопив Синоп, а незабаром почав війну з Пергамом, Віфінією і Каппадокією. У 179 р. до н. е. за ініціативою римлян почалися переговори про мир. У цей час Фарнак почав кампанію в Каппадокії, але йому довелося відступити під натиском об'єднаних сил союзників. Понтійський цар був змушений підписати мирний договір із союзниками, відповідно до якого відмовлявся від усіх завойованих територій4 Саприкін, 1996, с. 76—77..
Тепер Понту довелося зіткнутися із інтересами Риму, союзниками якого були держави, до яких понтійці мали територіальні претензії. Не наважуючись на збройне протистояння з Римом, царі Понту змушені були діяти дипломатичними методами5 Саприкін, 1996, с. 82.. Після поразки Фарнак перейшов до філеллінської політики, демонструючи цим свої симпатії до Риму6 Саприкін, 1996, с. 85.. У другій чверті II ст. до н. е. політика Понта сильно змінилася і стала більш лояльною Риму. Це виразилося у відході від колишньої жорсткості по відношенню до грецьких полісів і в переході до філеллінської політики, яку ще активніше втілювали в життя наступники Фарнака — Мітрідат IV Філопатор Філадельф, Мітрідат V Евергет 7 Саприкін, 1996, с. 86..
За перемогу в придушенні повстання їх правителі отримали хороші дари: понтійському царю Мітрідату V Евергету відійшла Велика Фригія, сини правителя Каппадокії Аріарата отримали Лікаон і частину Кілікії, а Віфінії дісталася частина Фригії. Із решти земель Пергама була створена римська провінція Азія, до якої була додана відірвана від Родосу Карія8 Клімов, 2010, с. 149—150.. Також під час придушення повстання понтійський цар з мовчазної згоди Риму приєднав до своїх володінь Пафлагонію та Галатію9 Саприкін, 1996, с. 98..
Після смерті каппадокійського царя влада в цій країні опинилася в руках його вдови Лаодіки (130—129 роки до н. е.), яка задля збереження своєї влади вбила п'ятьох своїх синів, але шостий вижив і був проголошений царем Аріаратом VI. Мітрідат скористався ситуацією і вторгся в Каппадокію10 Саприкін, 1996, с. 101., підтримавши Аріарата. Він вирішив одружити його на своїй дочці, унаслідок чого став би фактичним правителем Каппадокії. Таким чином, Мітрідат закінчив справу своїх попередників, встановивши контроль над областями, на які царі Понту мали свої претензії. У Римі почалися розмови про правомірність передачі Понту Великій Фригії, проте Мітрідат не поступався.
Вбивство Мітрідата Евергета (близько 123 р. до н. е.) викликало розмови про вигоду цієї події римлянам. Вдова царя Лаодіка в 120/119 році до н. е. відмовилася від контролю над Великою Фригією, яку римляни звільнили, але в 116 р. до н. е. демонстративно приєднали до своїх володінь11 Саприкін, 1995, с. 126.. З цього моменту римські та італійські лихварі ще більш почали прибирати до своїх рук економіку Малої Азії, викликаючи ненависть місцевого населення12 Молєв, 1995, с. 31..
У 109—108 роках до н. е. новий понтійський цар Мітрідат VI разом з декількома друзями вирушив у таємну поїздку по Пафлагонії, Віфінії та римської провінції Азія. Так він зміг отримати дані про стан справ у цих областях, а також заручитися підтримкою частини місцевих еліт13 Молєв, 1995, с. 55.. Крім цього був укладений союз з правителем Віфінії Нікомедом III.
Після цього Мітрідат наказав організувати військові навчання, і в 106/105 році до н. е. війська Понта і Віфінії захопили Пафлагонію. Місцевий царський рід недавно припинився, а місцеві династії (правителі, які підпорядковувалися цареві, і котрі володіли військовою і цивільною владою в наданій області14 Бікерман, 1985, с. 155.) не змогли чинити серйозний опір. Країна була розділена таким чином: до Понту відходило узбережжя до Гераклеї Понтійської і долина річки Амній, а Віфінія отримувала внутрішні райони15 Саприкін, 1995, с. 189.
Місцеве населення просило Рим чинити тиск на окупантів. Римські посли прибули до дворів обох правителів, але Мітрідат і Нікомед не бажали відмовлятися від захоплених земель. Утім, Рим був зайнятий війнами з кімврами, і не відреагував належним чином на політичні зміни на сході16 Габелко, 2005, с. 354—355..
У 94 році до н. е. Мітрідат зміг укласти союз з правителем Вірменії Тиграном II, видавши за нього свою дочку Клеопатру. Після цього він попросив союзника повернути престол Каппадокії своєму синові Аріарату, на що отримав згоду. Військо під керівництвом Гордія швидко вигнало ставленика римлян, але римський полководець Сулла зміг повернути престол Аріобарзану. Мітрідат вирішив не чинити опір римським представникам17 Плутарх, Порівняльні життєписи. Сулла. Глава 5...
У 94 році до н. е. несподівано помер цар Віфінії Нікомед III, який залишив двох позашлюбних дітей: Нікомеда IV і Сократа. Новим правителем став перший з них, а другий був змушений піти у вигнання. У 91 році до н. е. Евпатор надав вигнанцеві гроші та військо, і той зміг вигнати свого зведеного брата. Одночасно війська Мітрідата і Тиграна вторглися в Каппадокію і знову вигнали звідти Аріобарзана. Повалені правителі постали перед Сенатом, який ухвалив консуляру Манію Аквілію і наміснику провінції Азія Луцію Кассію надати військову допомогу государям. Мітрідату було наказано допомагати, але він відмовився, нагадавши про відібраних у Понта Фригію та Каппадокію18 Аппіан, Глава 11.. Але незабаром він змінив своє рішення: Сократ був убитий, а римські посли могли відправитися в Понт, щоб переконатися в мирних намірах його царя.
Віфінію та Каппадокію колишнім римським господарям повернули зброєю, хоча довелося також використовувати галатів і фригійців. Незважаючи на відновлення статусу-кво, такі обставини не влаштовував ні Мітрідата, ні Рим19 Саприкин, 1995, с. 198..
Покінчивши з прихильниками Хреста, Віфінський цар зіткнувся з великими боргами римським посадовим особам і лихварям. За угодою з римлянами, Нікомед повинен був вторгнутися в Понт, а натомість республіка захистить його від відповідної реакції Мітрідата.
Віфінці пограбували місцевість аж до Амастриди, а флот блокував Боспор Фракійський, завдавши значної шкоди ворожій торгівлі. Мітрідат наказав своїм військам не чинити опір і відступати, дозволивши агресорам повернутися додому. Після цього він відправив до римлян Пелопіда. Посол зажадав від них втрутитися в конфлікт, що розгорається, вплинувши на Нікомеда або дозволивши понтійцям завдати у відповідь удар. На це він почув наступне: «Ми б не хотіли, щоб і Мітрідат зазнав щось неприємне від Нікомеда, але ми не потерпимо, щоб проти Нікомеда розпочалася війна: ми вважаємо, що не в інтересах римлян, щоб Нікомед зазнав збитків»20 Аппіан, Глава 14..
Сили сторін
Римляни Війська римлян та їхніх союзників готувалися до вторгнення в Понт і розділили свої сили на три частини, якими командували римські полководці. Кассій стояв на кордоні Віфінії і Галатії, Маній — на шляху з Понту в Віфінію, а Оппій — біля кордонів Каппадокії. Кожен із них, за словами Аппіана, мав 40 тисяч піхоти і 4 тисячі вершників. Віфінська армія становила 50 тисяч піхотинців і 6 тисяч вершників1 Наумов, 2010, с. 52..
Понтійці Мітрідат володів армією у 250 000 піхотинців і 40 000 вершників, 300 військовими судами. Крім цього були допоміжні війська: Аркафій привів із Малої Вірменії 10 000 вершників, а також 130 бойових колісниць21 Аппіан, Глава 17.. Також Понт мав численних союзників: Єгипет, Сирію, Вірменію, Афіни і кілікійських піратів, а також деякі фракійські племена, хоча в цій боротьбі допомогу змогли надати лише деякі з них.
Наступ Мітрідата в Малій Азії
Віфінський цар Нікомед IV вторгся на територію Понту, але зазнав поразки, втративши більшу частину армії. У ході бою віфінці мали перевагу, але в результаті флангового маневру і використання серпоносних колісниць перемога залишилася на стороні понтійців. Нікомед з невеликим загоном наближених втік до табору Манія Аквілія. Полонених віфінців Мітрідат помилував і відпустив, створюючи собі репутацію милосердного господаря. Після перемоги Мітрідат вторгся у Фригію.
Згідно з Аппіаном, римські воєначальники були налякані поразкою Нікомеда, тому Маній хотів непомітно відступити. Віфінський цар тим часом утік до Касія. Близько Пахія Аківілія наздогнали понтійці під командуванням Неоптолема і Німану. Укріплений табір Манія був захоплений, а сам він втік до ПергамуНаумов, 2010, с. 57.Аппіан. Мітрідатові війни. 19. Дізнавшись про це, Кассій та Нікомед відступили в Леонтокефалію і намагалися набрати добровольців із місцевих жителів, але їм це не вдалося, так як жителі не горіли бажанням воювати за римлян, і Кассій відступив до Апамеї, Нікомед — у Пергам, а Маній — на Лесбос.Молев, 1995, с. 65.. Квінт Оппій зміцнився в Лаодікеї, але місцеві жителі видали його Мітрідату, а незабаром і Манія, якого згодом стратили. Понтійський флот захопив чорноморські протоки і вийшов в Егейське море.
Місцем опору Мітрідату на першому етапі війни став Родос. Саме туди втекли римляни, вигнані з Азії, у тому числі Луцій Кассій, а також цар Нікомед. Родосці почали готуватися до облоги і вирішили спочатку зустріти понтійців у морі і розгромити їх. Однак, побачивши флот противника, що чисельно перевершує їхній, вони змушені були відступити в гавань, де і були блоковані. У ході облоги сталося кілька морських боїв, які не принесли переваги жодній зі сторін. Штурм Родосу був скасований через неготовність облогових знарядь. Після цього Мітрідат наказав зняти облогуАппіан. Мітрідатові війни. 27, проте вирішив обмежитися блокадою островуМолев, 1995, с. 66..
Мітрідат повернувся до Пергаму і зробив його своєю столицею. Тут він оголосив про прощення містам державних і приватних боргів і звільнив їх від податей на п'ять років, що викликало нове зростання симпатій до понтійского царя. Подальше ведення війни Мітрідат довірив своїм полководцям. Пелопід був відправлений проти лікійців, його син Аркафій — у Фракію, а Архелай — на острови Егейського моря. У той же час Мітрідат видав таємний наказ усім начальникам його гарнізонів в один день перебити всіх римлян та італійців, які жили в Азії. Жителі, збуджені ненавистю до римлян, перебили близько 80 тисяч осіб під час так званої Ефеської вечірні.
Боротьба за Грецію
У 88 до н. е. десантний корпус Архелая почав завоювання островів Егейського моря. Майже всі вони без бою перейшли на сторону понтійців. Лише на Делосі було вчинено опір. У результаті цих подій було вбито 20 тисяч римлян та італійців. Архелай оголосив про передачу острова і священної скарбниці Афінам, які формально були незалежним містом. В Афіни з грошима був відправлений Арістіон, який, спираючись на невдоволення римлянами, захопив владу в місті. Незабаром на бік Понту перейшли Пелопоннес і БеотіяНаумов, 2010, с. 72..