"Сер Ґавейн і Зелений Лицар" () — алітераційна поема невідомого автора XIV століття, яка є лицарським романом, що присвячений пригодам сера Ґавейна, племінника короля Артура, і відображає дух лицарства та вірності своєму слову. Образи, використані у поемі, зародились у кельтській, германській та інших фольклорно-міфологічних традиціях.
Сер Ґавейн і Зелений Лицар — визначний зразок лицарського роману, де є типовий для жанру сюжет, пов’язаний із проходженням героєм різних випробувань, які були перевіркою його якостей. Різноманітні критичні трактування поеми — від християнської до феміністичної — висвітлюють різноманітні у творі теми, як наприклад, конфлікт між жителями Англії та Уельсу.
В англомовних країнах інтерес до твору зберігається завдяки перекладу із середньоанглійської на сучасну англійську мову Джоном Р. Р. Толкіном. Існують також переклади Саймона Армітіджа і Джона Гарднера та кілька екранізацій.
Сюжет
Оповідь починається у Камелоті під час святкування Нового року. Король Артур влаштовує свято і роздає подарунки. У розпал веселощів з’являється Зелений Лицар із великою сокирою і пропонує парі. Він просить кого-небудь із присутніх ударити його за умови, що через рік і один день Зелений Лицар завдасть відповідного ударуЗ невідомих досі причин кельти використовували фразу «рік і один день» (a year and a day), коли мали на увазі рівно один рік.. Ґавейн, наймолодший із лицарів Артура і його племінник, приймає виклик і відрубує йому голову, але Зелений Лицар ставить свою голову на місце, нагадує Ґавейну про зустріч у Зеленій каплиці та йде.
Через рік Ґавейн їде на пошуки Зеленої каплиці і потрапляє у замок лорда Бертілака і його дружини. Ґавейн розповідає їм про свій договір; Бертілак говорить, що Зелена каплиця знаходиться близько від замку і пропонує Ґавейну залишитися на гостину.
Наступного дня Бертілак і Ґавейн домовляються: перший віддасть Ґавейну все, що здобуде під час полювання за день, натомість Ґавейн віддасть йому все, що він за цей день якимось чином отримає. За відсутності чоловіка леді Бертілак намагається спокусити Ґавейна. Та їй це не вдається, окрім одного поцілунка. Увечері Бертілак віддає Ґавейну оленя, у відповідь той отримує здобутий за день поцілунок. Наступного дня відбувається обмін кабана на два поцілунки. Третього дня леді Бертілак віддає Ґавейну зелений шовковий пояс, який захищає від будь-якої фізичної шкоди. Увечері Ґавейн повернув тільки три поцілунки в обмін на лисицю, але пояс залишив собі.
У визначений день Ґавейн відбуває до Зеленої каплиці, де Зелений Лицар двічі замахується сокирою на Ґавейна, але двічі зупиняється. Втретє Зелений Лицар залишає йому невеликий шрам на шиї. Потім Зелений Лицар розкриває свою таємницю: він — лорд Бертілак, і пояснює, що всі маніпуляції були здійснені чарівницею Морґаною, злою сестрою Артура. Лицарі прощаються і залишаються друзями. Ґавейн повертається у Камелот, одягнутий у зелений пояс, на знак сорому і невиконаної обіцянки. Лицарі Круглого Столу також зобов'язуються пов'язувати зелені пояси для нагадування про пригоди Ґавейна.
Авторство поеми
Справжнє ім'я автора (або авторів) поеми невідомо. Але деякі відомості про особистість автора можна отримати безпосередньо із самих творів. Манускрипт, що зберігся до наших днів, у якому містилися поема «Сер Ґавейн і Зелений Лицар» та три релігійні твори, відомий як Cotton Nero A.x (названий за ім’ям власника — колекціонера Роберта Коттона). До Коттона рукопис належав перекладачеві та вченому Генрі Савілю. Небагато відомо про попередніх власників; у 1824 році, коли рукопис було надруковано у другому виданні «Історії» Томаса Вортона, про твори було практично нічого не відомо. Текст «Сера Ґавейна і Зеленого Лицаря» був надрукований повністю тільки у 1839 році. Часом написання твору вважається кінець XIV століття; таким чином, людина, яка написала «Сера Ґавейна і Зеленого Лицаря» — сучасник Джеффрі Чосера, автора Кентерберійських оповідань. Три інших твори з рукопису — Перлину, Чистоту і Терпіння — приписують авторству того ж поета, але їхній текст записаний іншою людиною; відсутні конкретні докази того, що всі чотири твори вийшли з-під пера одного і того ж автора, але результати порівняльного аналізу діалектизмів, поетичної форми і мови схиляються до того, що в усіх цих творах один автор.
Відомості про автора досить розмиті. У 1925 році після досліджень алюзій, стилю і тематики твору Дж. Р. Р. Толкін і Е. В. Гордон зробили висновок:
Найчастіше авторство твору приписують Джону Мессі Коттонському. Він жив у тому ж регіоні і, можливо, є автором поеми Св. Еркенвальд, стилістично подібною до «Сера Ґавейна і Зеленого Лицаря», але Св. Еркенвальда частіше відносять до іншої епохи, і автор вважається невідомим до цього часу.
Віршована форма
Сер Ґавейн і Зелений Лицар складається із 2530 рядків та 101 станса, написаний у типовому для кінця XIV століття стилі «Алітеративного Відродження». Замість метричної складової структури і рим використовується алітераційний вірш, який базується на двох наголошених складах на початку рядка та двох — у кінці. Кожний рядок завжди містить паузу — цезуру, що розділяє рядок на дві частини. Послідовник традиції своїх попередників, автор поеми, виступає більш вільно щодо стандартів віршування. Поет розбиває алітераційні рядки на різні за величиною групи, номінальні станси закінчуються ритмічною секцією із п’яти рядків, відомих як bob and wheel, де «bob» — дуже короткий рядок, який інколи складається тільки з двох складів, за яким іде «wheel» — довгий рядок із внутрішнім ритмом. Оригінал Сучасна англійська(bob) ful clene (wheel)
for wonder of his hwe men hade
set in his semblaunt sene
he ferde as freke were fade
and oueral enker grene (рядки 146—150)(bob) full clean. (wheel)
Great wonder of the knight
Folk had in hall, I ween,
Full fierce he was to sight,
And over all bright green. (рядки 146—150)
Подібні сюжети
Найраніша історія, де зустрічається зітнення голови, — написана у VIII столітті ірландська сага Пір Брікрена. У ній суперник Кухуліна замахується тричі сокирою та відпускає героя з миром. Парі на обезголовлювання також з’являється у творі кінця XII століття «Життя Карадока» і у так званому «першому продовженні» лицарського роману — «Персеваль, або Повість про Ґрааль Кретьєна де Труа». Ланселот стикається з подібним парі у творі початку XIII століття Перлесваус.
В історіях Дівчина з віслюком (The Girl with the Mule, або The Mule Without a Bridle) та Hunbaut Ґавейн потрапляє у подібні ситуації. У Hunbaut Ґавейн відрубує голову противнику, встигнувши зняти з нього чарівний плащ, який його захищав. У кількох історіях жінки, так само, як і леді Бертілак, часто на вимогу своїх чоловіків, перевіряють лицарів: Ідер (Yder), Ланселот-Ґрааль, Hunbaut і Лицар Меча (The Knight of the Sword). У двох останніх головним героєм є Ґавейн.
У середньовічному циклі валлійських повістей Мабіногіон Пуйлл міняється місцями з Арауном, володарем Аннуна (потойбічного світу). Попри те, що Пуйлл приймає зовнішність Арауна, він зміг витримати і не піддатися спокусі вступити у зв'язок із дружиною останнього.
Після появи Сера Ґавейна і Зеленого Лицаря були створені подібні за сюжетом твори. Зелений Лицар (The Green Knight) (XV—XVII ст.) — римований поетичний переказ тієї ж історії. У цьому творі сюжет спрощений, більш детально розкриваються мотиви героїв, деякі імена змінені. В іншому творі Турок і Ґавейн (The Turke and Gowin) (XV ст.) при дворі Короля Артура з’являється турок і пропонує подібні із Зеленим Лицарем парі. Карл із Карлайла (The Carle of Carlisle) (XVII ст.) також подібний із Сером Ґавейном і Зеленим Лицарем: Карл пропонує Ґавейну відрубати йому голову в обмін на можливість потім самому завдати удару. На відміну від сюжету Сера Ґавейна і Зеленого Лицаря, Карл живий після удару Ґавейна, але не завдає відповідний удар.
Тематика твору
Спокуса і випробування
Основою сюжету «Сера Ґавейна і Зеленого Лицаря» є випробування Ґавейна на вірність лицарським правилам. У творі представлена типова для середньовічної літератури фабула спокуси, де лицар проходив серію випробувань, у яких мав виявлявляти ту чи іншу чесноти. Часто випробування починалось після певних помилок, допущених лицарем. Успіх у випробуваннях часто давав лицарю певну удачу або невразливість. Від успіху Ґавейна залежало його життя, хоча він про це не знає.
Крім лицарського кодексу, Ґавейн повинен дотримуватись правил куртуазного кохання. Кодекс лицаря наказує йому робити все, про що просить дама. Ґавейн не може відмовитись від подарунка у вигляді поясу, але при цьому він повинен виконати обіцянку і віддати все, що він отримав за цей день. Ґавейн воліє залишити пояс собі, порушивши слово і залишившись вірним дамі. Попри сприятливий для себе результат, Ґавейн не зміг проявити себе як шляхетний лицар. Це випробування демонструє конфлікт, що виникає між лицарським кодексом і правилами куртуазної поведінки, які, як виявилось, можуть бути несумісними у певних ситуаціях.
Полювання і спокуса У дослідженнях поеми часто проводиться паралель між сценами полювання та спокуси. Значущі епізоди — фінальне полювання на лисицю і підношення у подарунок магічного поясу йдуть у порівнянні: Ґавейн, як лисиця, боїться за своє життя і шукає способи врятуватися від сокири Зеленого Лицаря. Як і лисиця, Ґавейн використовує свою хитрість. Леді Бертілак також поводиться подібно до лисиці і змінює тактику спокуси.
Перші дві сцени полювання менш показові, хоча дослідники намагаються знайти зв’язок між ними і поведінкою Ґавейна. Наприклад, відомо, що полювання на оленя у ті часи мало чіткий регламент і правила, як і лицарський кодекс стосовно жінок. Полювання на оленя, як і поведінка леді Бертілак того дня, — легке заняття без прояву особливої завзятості.
На відміну від попереднього, полювання на кабана — складніший, лютіший процес. Під час полювання на кабана використовувався меч, мисливець повинен підходити до звіра сам один, при цьому кабан може серйозно його поранити. Леді Бертілак також веде себе більш напористо, але Ґавейн уміло опирається. Обидві сцени демонструють перемогу моралі: Ґавейн і Бертілак перемагають у своїх двобоях сам на сам.
Людська природа проти кодексу лицаря
Природа, на противагу раціональному і систематизованому устрою Камелоту, являє собою дещо хаотичне і неконтрольоване у поемі Сер Ґавейн і Зелений Лицар. Вершник на зеленому коні, який потрапляє у мирні володіння короля Артура, — символічне зображення природної стихії, що розбушувалася. Природа порушує звичний порядок життя в оповіді, як символічно, так і прямо зачіпаючи душевні якості людей. Природа вживається в двох значеннях — світ навколо і людська сутність. Друге стає причиною конфліктів — між Ґавейном і Зеленим Лицарем на початку роману, між спокусою і боргом в замку Бертілака, де на третій день між честю і власним життям Ґавейн вибирає друге. Природа назавжди залишається з людиною і всередині неї, роблячи її недосконалою. У творі Ґавейн — об’єкт перевірки на здатність людини контролювати природу.
Існують інші інтерпретації сюжету, де переважно конфлікті твору бачиться алегорія боротьби християнства, представленого у вигляді лицарського товариства, і язичництва. У запеклій боротьбі проти язичників християнство повністю відірвалося від витоків життя в природі та жіночої сутності буття. Зелений пояс являє собою все те, чого бракує лицарському пентаклю, тільки цей предмет може врятувати Ґавейна. Артуріанське суспільство приречене, поки воно не усвідомлює недосяжність своїх ідеалів і заради цілісності і здорового реалізму не прийме «язичницькі» цінності, що представлені Зеленим ЛицаремЦя точка зору вперше була запропонована Джоном Спірсом у його роботі Scrutiny, том XVI, iv, 1949 (включеній у його антологію Medieval English Poetry: The Non-Chaucerian Tradition, rev. ed. 1962).
Гра