Емі Джонсон (), у шлюбі Моллісон (; 1 липня 1903 — 5 січня 1941) — британська льотчиця, перша у світі жінка, що здійснила одиночний переліт з Англії до Австралії. Учасниця першого у світі одноденного перельоту з Лондона до Москви і авіагонки на приз Макробертсона.
Була одружена із шотландським льотчиком Джеймсом Алланом Моллісоном (1905–1959). Загинула в авіаційній катастрофі під час Другої світової війни.
Біографія
Емі Джонсон народилася 1 липня 1903 року в будинку 154 на вулиці Св. Георгія () Кінгстон-апон-Халл (Західний Йоркшир), в сім'ї великого риботоргівця Джона Вільяма Джонсона (). Дід Емі по батьківській лінії, Андерс Йоргенсен (), перебрався в Англію з данського острова Фюн, а сам Джон Вільям, перед тим як переїхати в Галл і одружитися, деякий час жив у Британській Колумбії. По материнській лінії рідня Емі була однією із сімей-засновників, її прадід — Вільям Ходж (), був мером Галла в 1860 році.
Емі була найстаршою з чотирьох доньок у родині (наймолодша, Бетті (), народилася, коли Емі виповнилося 16). Після закінчення школи в 1922 році (у період з 1915 по 1922 роки Джонсон навчалася в місцевій середній школі — ), Емі вступила до університеу Шеффілда. Під час навчання 19-річна Емі познайомилася з 28-річним бізнесменом із Швейцарії, Гансом Арреггером (), і мріяла, що вони одружаться. Їхні стосунки тривали 6 років, а потім Ганс одружився з іншою жінкою. У період з 1922 по 1928 роки Емі написала Гансу 286 листів, які він дбайливо зберіг, в подальшому ці листи були передані музею Галла.
У 1925 році, після закінчення університету зі ступенем бакалавра з економіки, Емі Джонсон повернулася в Галл, де закінчила курси секретарів і влаштувалася на роботу, з якої звільнилася через нервовий зрив через три місяці. Саме в цей період Емі Джонсон вперше піднялася в небо, поки тільки як пасажирка. Компанія Surrey Flying Services влаштовувала атракціон, в якому всі охочих (всього за 5 шилінгів) піднімали в розважальний політ над округоюAmy Johnson to Hans Arregger, 21 November 1926..
Потім Джонсон влаштувалася в рекламне агентство. Робота в сфері послуг стала однією з основних причин її переїзду до Лондона, де в порівнянні з Галлом було значно більше можливостей для успішної кар'єри. У 1927 році Емі Джонсон переїхала до столиці, де влаштувалася на посаду секретарки в адвокатській конторі Вільяма Крокера ().
У вересні 1928 року Емі Джонсон повертається до свого захоплення авіацією і починає відвідувати заняття в Лондонському авіаклубі (). 7 липня 1929 року вона здобуває ліцензію приватного пілота (, категорія «A»), після чого залишає основну роботу, щоб пройти навчання на механіка і отримати кваліфікацію інженера. 10 грудня 1929 року Емі Джонсон отримує ліцензію механіка (, категорія «C»), підтверджену Міністерством авіації, тим самим ставши першою (і на певний час єдиною) жінкою в світі, яка має таку кваліфікацію.
Переліт Англія — Австралія
Світове визнання Емі Джонсон отримала в 1930 році, ставши першою жінкою (і дев'ятим за рахунком пілотом), яка здійснила одиночний переліт з Великої Британії до Австралії. Політ почався 5 травня 1930 року з Кройдона (Південний Лондон). Для цієї подорожі Джонсон, що мала на той момент всього 75 годин нальоту (а найдовший переліт був всього 237 кілометрів), вибрала легкий двомісний біплан «De Havilland DH.60G Gipsy Moth» (виробництво серії велося з 1920-х). Куплений на кошти батька, який підтримував починання Джонсон, і за підтримки , засновника компанії Wakefield Oil Company (згодом перейменованої в Castrol), старий біплан від компанії de Havilland Емі назвала «Джейсон» ( G-AAAH). Паливний бак Gipsy Moth вміщував 364 літри пального, що дозволяло перебувати в повітрі (безпосадочний політ) близько 30 годин. Джонсон планувала долати в день близько 1 300 кілометрів, досягти пункту призначення за 12 льотних днів і тим самим побити рекорд швидкості, встановлений у 1929 році австралійським пілотом Чарльзом Кингсфордом-Смітом.
Пролетівши Європу і досягнувши Халеба (Сирія), 8 травня Джонсон взяла курс на Багдад. На підльоті її біплан потрапив у піщану бурю, основну частину якої Джонсон була змушена перечекати на землі. І хоча при заході на посадку в Багдаді у «Джейсона» була пошкоджена одна зі стійок шасі, Джонсон змогла продовжити політ вже наступного дня (кілька англійських механіків, які перебували на той момент у місті, змогли полагодити літак за ніч).
Далі, із зупинкою в Бендер-Аббасі (Іран), Джонсон взяла курс на Карачі (Пакистан). Друга запланована посадка була проведена в Індії, літак був знову пошкоджений, правда в меншій мірі, ніж минулого разу. Рухаючись в несприятливих погодних умовах при безперервних опадів, Джонсон пройшла Аллахабад і Калькутту, і вийшла на Рангун. 13 травня в Рангуні їй довелося сідати на дуже маленький аеродром, в результаті чого літак викотився за межі злітно-посадкової смуги і, потрапивши в канаву, встав на ніс. Були пошкоджені гвинт (без можливості відновлення), крило і шасі. Завдяки наявності запасного пропелера і допомоги студентів з місцевого коледжу ремонт був проведений у найкоротші терміни.
З Рангуна Емі Джонсон попрямувала в Бангкок, на перельоті до якого довелося подолати гірську гряду на висоті близько 2 800 метрів. 17 травня вилетівши з Бангкока, Джонсон взяла курс на Сінгапур, де вперше за весь переліт «Джейсон» був оглянутий інженерами на предмет несправностей. Після заміни крила (була виявлена тріщина в головному лонжероні), Джонсон 17 травня вилетіла в Сурабая (Індонезія). На шляху до острова Ява Джонсон здійснила третю незаплановану посадку; внаслідок цього і поганих погодних умов до Сурабая Джонсон дісталася лише 20 травня. Два дні лагодили двигуна, потім подорож продовжилася у напрямку до Тимору.
24 травня Емі Джонсон здійснила тріумфальну посадку в Дарвіні (Австралія). І хоча на етапі шляху від Лондона до Калькутти, який Джонсон подолала за 7 днів, рекорд Кингсфорда-Сміта був побитий, в подальшому через погану погоду і поломки літака перевагу часу було втрачено.
За це досягнення Емі Джонсон була удостоєна звання командора Відміннійшого ордена Британської імперії та ліцензії цивільного пілота Австралії за номером 1 (перша видана в 1921 році ліцензія Австралії мала відразу номер 2, а № 1 була збережена для особливого випадку, який представився через майже десять років). Так само Джонсон отримала золоті медалі від Спільноти інженерів () і Королівського аероклубу (). «Джейсон», на якому Емі Джонсон здійснила свій тріумфальний переліт, був переправлений в Англію, де як експонат 21 січня 1931 року був переданий Музею науки в Лондоні.
Пізніше про особливості такого перельоту розповість у своїх спогадах Френсіс Чичестер, який у 1929 році так само здійснив одиночний переліт з Англії до Австралії (ставши другим у світі) на біплані «Gipsy Moth»:
Перельоти через Москву на схід 1 січня 1931 року Емі Джонсон робить спробу одиночного перельоту з Лондона до Бейпіна (, самоназва Пекіна з 1928 по 1949 роки). Чотириденний політ планувалося здійснити через територію СРСР, з посадками і зупинками в Москві, Самарі, Омську, Іркутську і Читі. Для цього Джонсон знову вибрала легкий біплан «DH.60G Gipsy Moth», названий вже «Джейсон III» ( G-ABDV), проте через несприятливі погодні умови політ було вимушено завершено в Польщі, в 88,5 кілометрах на північ від Варшави.
У липні того ж року Емі Джонсон на пару з пілотом Джеком Гамфрісом () здійснили рекордний переліт з Англії в Японію через Москву. Для цього був обраний легкий багатоцільовий «», в конструкції якого вперше був використаний фюзеляж, зварений із сталевих труб, з полотняною обшивкою. Так само «Джейсон II» ( G-AAZV) мав модифікований двигун потужністю 120 к. с. (DH.60G Gipsy Moth" — 100 к. с.). Емі і Джек стали першими в світі, хто здійснили переліт з Лондона до Москви всього за один день: 2 832 кілометра вони подолали за 21 годину. Продовживши політ через Сибір до Токіо, вони встановили другий рекорд — рекорд часу для перельоту з Англії до Японії: 8 днів 22 години 7 хвилин (попередній рекорд — 15 днів).
Емі і Джим Моллісони 29 липня 1932 року в церкві в Лондоні Емі Джонсон одружилася з шотландським льотчиком Джеймсом Моллісоном (більш відомим як Джим Моллісон). Подружня пара з двох відомих льотчиків стала об'єктом пильної уваги як преси, так і громадськості.
З Джимом Емі Джонсон познайомилася в Австралії після свого знаменитого польоту, під час 6-тижневого туру країною. Їй доводилося робити безліч зупинок, що неабияк її виснажило, і часу на відпочинок не було. Після того, як через втому вона зробила аварійну посадку в аеропорту Брисбен, частину туру Джонсон провела як пасажирка, а «Джейсон» пілотували інші льотчики. Одним з них був Джим Моллісон.
У 1932 року Емі Моллісон встановила новий рекорд для одиночного перельоту з Англії до Кейптауну. Минулий рекорд перельоту з Лондона до Мису Доброї Надії належав її чоловіку, Емі поліпшила результат на 10,5 годин, подолавши 20 213 кілометрів на «Дезерт Клауд» G-ACAB (, букв. — пустельна хмара). За це досягнення Емі Моліссон отримала престижний Трофей Сігрейва, яким з 1930 року відзначав тих, хто продемонстрували видатні можливості транспорту на суші, воді або у повітрі. До неї нагороди були удостоєні лише двоє: Чарльз Кінгсфорд-Сміт і .
У 1933 році подружжя Моллісон планували встановити рекорд на маршруті Англія — США. Спеціально обладнаний для цієї мети двомоторний літак «de Havilland Dragon Rapide», що отримав назву «Сіфарер» G-ACCV (, букв. — мореплавець), мав збільшені паливні баки, щоб пального вистачило на безупинний переліт від затоки Carmarthen в Уельсі до Нью-Йорка. Подружжя Моллісон стартували 22 липня 1933 року, але через проблеми з мотором були змушені здійснити аварійну посадку в Бриджпорті (штат Коннектикут), всього в 90 кілометрах від мети. Через жорстку посадку обидва пілоти отримали травми. Незважаючи на недоліт в їх честь був влаштований парад на Бродвеї. Подружжя отримали премію «» від муніципалітету Нью-Йорка і були удостоєні зустрічі з 32-м президентом США Франкліном Рузвельтом.
Приз Макробертсона Не останнє місце серед різноманіття різних спортивних змагань 30-х років займає гонка комерційних літаків за приз Макробертсона. Приурочена до сторіччя столиці штату Вікторія, міста Мельбурн, гонка пройшла в період з жовтня по листопад 1934 року. Учасники повинні були подолати відстань у 18 200 кілометрів між аеродромами в графстві Саффолк в Англії і Флемінгтон біля Мельбурна. З метою підвищення безпеки всіх учасників перегонів, на трасі, яка пролягала через Багдад, Аллахабад, Сінгапур і Дарвін, були влаштовані п'ять обов'язкових пунктів посадки і 22 заправні станції.
В Англії на момент оголошення умов гонки не було жодного придатного для такої складної подорожі літака. Скориставшись ситуацією, авіабудівна фірма de Havilland оголосила, що тому, хто звернеться до неї із замовленням літака для перегонів, фірма надасть спеціальну машину вартістю до 5000 фунтів стерлінгів. De Havilland гарантувала, що літак буде відповідати всім умовам змагань і подолає трасу із середньою швидкістю не менше 322 км/год. В результаті такої реклами було отримано три замовлення, один з яких зробили подружжя Моллісон. Літаки, що будувалися в атмосфері підвищеної секретності, отримали назву DH-88 Comet. DH.88 подружжя Моллісон (отримав реєстраційне позначення G-ACSP) був названий «Блек Меджік» (, букв. — чорна магія). Літак був повністю пофарбований в чорний колір, а смуги і написи мав золоті.
20 жовтня 1934 року, під стартовим номером 63, Емі і Джим стартували в гонці. «Блек Меджік» здійснив безпосадочний переліт до Багдада. Однак незабаром вони були змушені достроково завершити гонку в Аллахабаді, Індія) — через неякісне паливо зупинилися обидва двигуна. Інші двоє учасників, які замовили DH.88, фінішували в гонці на першому і четвертому місцях відповідно.
Останній рекорд