Елізабет Фрайс Люмміс, у шлюбі Еллет (; 18 жовтня 1818— 3 червня 1877) — американська письменниця, історикиня і поетеса. Перша дослідниця діяльності жінок, які зробили внесок у Війну за незалежність США.

Перші твори опублікувала в 1835 році у книзі «Poems, Translated and Original». Одружилася з хіміком Вільямом Генрі Еллетом () і переїхала з ним у Південну Кароліну. Опублікувала кілька книг, друкувалася в тогочасних журналах. 1845-го року Елізабет Еллет повернулася в Нью-Йорк і посіла значне місце у локальному літературному товаристві. Того ж року опубліковано її найзначнішу працю — «Жінки Війни за Незалежність» () — тритомник включав розповіді про життя патріоток на початку історії США. Еллет продовжувала писати до своєї смерті 1877-го року.

Елізабет Еллет зіграла ключову роль в публічному скандалі, пов'язаному зі стосунками письменника Едґара Аллана По і поетеси Френсіс Сарджент Осґуд.

Біографія

Елізабет Фрайс Люмміс народилася в 1818 році в Нью-Йорку. Її матір'ю була Сара Максвелл ( (1780-1849)), донька учасника Війни за незалежність, капітана Джона Максвелла (). Під час війни Джон Максвелл служив лейтенантом в Сассексі, штат Нью-Джерсі. Його підвищили до капітана і він продовжив службу в Другому полку округу Гантердон, Нью-Джерсі. Він також служив у полку полковника Спенсера в складі Континентальної армії з 7 лютого 1777 року до 11 квітня 1778 року. Пізніше він приєднався до армії Джорджа Вашингтона і командував групою зі 100 добровольців.

Батьком Елізабет Еллет був Вільям Ніксон Люмміс (, (1775-1833), лікар, який вивчав медицину у Філадельфії під керівництвом Бенджаміна Раша. На початку XIX століття Люмміс залишив Філадельфію, придбав маєток Пултні в Содус Пойнті, штат Нью-Йорк.

Елізабет Люмміс відвідувала школу для дівчаток Aurora Female Seminary в місті Аврора (штат Нью-Йорк), де вивчала французьку, італійську та німецьку мови. Першим її опублікованим твором став переклад «Euphemio of Messina» італійського поета й письменника Сільвіо Пелліко (), коли їй було лише 16 років.

Творчість

У 1835 році Елізабет Люмміс опублікувала свою першу книгу «Poems, Translated and Original», у яку увійшла її трагедія Teresa Contarini, заснована на історії Венеції. П'єса була успішно поставлена ​​в Нью-Йорку та інших містах. У цей же час письменниця одружується з Вільямом Генрі Еллетом (1806-1859), хіміком з Нью-Йорку. Пара переїхала в Колумбію (штат Південна Кароліна), де Вільям став професором хімії, мінералогії та геології Університету Південної Кароліни в 1836 році. Він відкрив недорогий спосіб виготовлення нітроцелюлози, за що отримав від штату срібну медаль за заслуги.

У цей період Еллет опублікувала кілька книг. У 1839 році вона написала критичне есе «The Characters of Schiller», у яке було включено її переклади віршів Шиллера. Потім видала «Scenes in the Life of Joanna of Sicily», живий опис побаченого нею за час подорожі США в 1840 році. Еллет продовжувала писати вірші, займалася перекладами й писала есе про Європейську літературу, які публікувала в журналах American Monthly, North American Review, а також Southern Literary Messenger і Southern Quarterly Review. Еллет була дуже плідною та писала в найрізноманітніших жанрах.

У 1845 році Еллет, залишивши чоловіка на півдні, переїхала в Нью-Йорк, де поновила своє місце як членкиня місцевої літературної спільноти разом з Маргарет Фуллер, Енн Лінч Ботта, Едгаром Алланом По, Руфусом Вілмотів Грізвольд, Анною Корою Моват і Френсіс Сарджент Осгуд.

Скандал

Елізабет Еллет була однією з центральних фігур публічного скандалу, що розгорнувся в середині 1840-х років у Нью-Йорку через романтичні стосунки Едґара Аллана По та Френсіс Сарджент Осґуд. Будучи у шлюбі з іншими, По і Осґуд активно листувалися й обмінювалися кокетливими віршованими посланнями в періодиці. Знаменитому По писало багато поетес і письменниць, деякі й зізнавались йому в коханні. Писала йому й Елізабет Еллет, обговорюючи з письменником літературні питання. По, проте, присвячував вірші лише своїй "музі" Осґуд. Еллет прислала По свій вірш «Coquette's Song», який мав вийти у журналі «Broadway Journal» 13 грудня 1845 року. На сторінках журналу зав'язалася різка віршована перепалка між Еллет і Осґуд.

У січні 1846 Еллет відвідала дім По. Під час одного з візитів до По в січні 1846 року, Елізабет поспілкувалася з його дружиною Вірджинією Клем, яка показала їй листи Осґуд. Згодом Еллет порадила Осґуд забрати ці листи назад, натякаючи на необачний учинок. Це, від імені останньої, і зробили Маргарет Фуллер і Анна Лінч Ботта. По навзамін сказав Еллет «краще стежити за своїми власними листами». У одному з таких послань, яке було написано письменницею німецькою мовою, вона просила Едґара "забрати її ввечері". Ця фраза, імовірно, задумувалася як спокуслива, проте По або проігнорував, або не зрозумів її суті. Він згодом зібрав листи Еллет та залишив їх у неї вдома. Попри це, Елізабет незабаром прислала до письменника свого брата, полковника Вільяма Люмміса, з вимогою повернути листи. Діалог дійшов такої напруги, що Люмміс погрожував По вбивством, не вірячи його запевненням, що послання вже повернені адресатці. Щоб захистити себе, Едґар попросив пістолет у Томаса Данна Інґліша (англ. Thomas Dunn English), який не вірив, що Елізабет взагалі колись листувалася з По.

Чоловік Френсіс Осґуд погрожував подати на Елізабет Еллет до суду, якщо вона не попросить вибачення. Письменниця відреклась своїх слів у листі до Осґуд, зазначивши: «Лист, що показала мені міссіс По, скоріше за все був підроблений самим По». Вона звинуватила в усьому Едґара, припускаючи його "нестриманість та схильність до неврівноваженості". Через це, невдовзі, поширилися чутки про божевілля По, які потрапили до газет. Незабаром Осґуд повернулася до чоловіка і скандал затих. Однак серйозно хвора дружина По, Вірджинія, глибоко вражена ганебною подією, продовжувала отримувати анонімні листи з подробицями вчинків свого чоловіка.

«Жінки Війни за Незалежність» Приблизно в 1846 році Еллет почала свій великий історичний проєкт: історії життя жінок, які так чи інакше принесли себе в жертву боротьбі за незалежність. Вона вивчала приватні, неопубліковані листи і щоденники, зустрічалася і інтерв'ювала нащадків борчинь за незалежність. Вона була першою серед дослідниць боротьби за незалежність, що зробила такі зусилля.

Еллет зібрала великий масив матеріалу, знайшла чисьенних патріоток, і як результат перша частина «Жінки Війни за Незалежність» (1848) була опублікована в двох томах. Ця робота була прихильно прийнята, а третій том з додатковими матеріалами був опублікований в 1850 році. Пізніше історики визнають цю працю найважливішою з її робіт.

Еллет розповіла історію жінок з кожної колонії і з найрізноманітніших верств суспільства, за винятком афроамериканок. Серед жінок, про яких вона писала, були знамениті Марта Вашингтон, Ебігейль Адамс, Мерсі Отіс Воррен і Енн Еліза Блікер, що зробили величезний внесок у боротьбу за незалежність. Крім них, Еллет писала і про невідомих, але з не меншим внеском у спільну справу жінок: дружин героїв, які, не боячись бойових дій, виховували дітей і захищали свої домівки. Еллет писала: «Зараз практично неможливо переоцінити той вплив, який справив жіночий патріотизм на долю молодої республіки».

Укладач антології і критик Руфус Вільмонт Грізвольд сприяв Елізабет Еллет у підготовці книги і дістав для неї дозвіл на ознайомлення з матеріалами Нью-Йоркського Історичного товариства (New York Historical Society), членом якого він був. Еллет не згадала у вдячному написі його сприяння, чим викликала гнів мстивого Грізвольда. У критичній замітці він зазначив, що «за сприяння кількох джентльменів, які краще знають наші загальноприйняті правила, вона виконала цікаву і цінну роботу». Грізвольд також присвятив їй великий розділ у своїй антології «Поетеси Америки» ().

Пізні роки

Будучи шанованою і відомою письменницею, Еллет написала свою наступну книгу «Family Pictures from the Bible» в 1849 році. У 1850 вона опублікувала «Evenings at Woodlawn», збірку німецьких легенд і традицій, а також «Domestic History of the American Revolution», яка, можливо є єдиною історією боротьби американців за незалежність, розказаної з точки зору як чоловіків, так і жінок. З 1851 по 1857 роки вона писала «Watching Spirits», «Pioneer Women of the West», «Novelettes of the Musicians» і «Summer Rambles in the West». Ця книга була заснована на подорожі Елізабет Еллет 1852 року річкою Міннесота (). Місцеве містечко Іден-Прері отримало назву від Еллет; її ім'ям там названий популярний туристичний маршрут.

У 1857 році Еллет опублікувала 600-сторінкову енциклопедію ведення домашнього господарства і сімейного бюджету «Практичне домоводство» (). Книга була розрахована на середній і вищий клас, складалася з трьох частин: кулінарія, ведення домашнього господарства і питання фармацевтики, містила тисячі рецептів і порад з посиланнями на філософів, учених і античних мислителів. Книга включала понад п'ятсот ілюстрацій. У передмові вона написала: «У нашій країні ще ніколи не публікувалася така всеосяжна праця про домашнє господарство в формі зручного посібника».

Серед більш пізніх її робіт — «Women Artists in All Ages and Countries» (1859) — перша книга подібного роду, яка детально розповідає про художниць. Також опубліковані «The Queens of American Society» (1867), і «Court Circles of the Republic» (1869), свого роду огляд життя суспільства за час правління вісімнадцятьох президентів: від Джорджа Вашингтона до Улліса Гранта.

У 1850 році Еллет з чоловіком переїхала в Нью-Йорк, де він провів останні роки життя, працюючи консультантом Мангетенської нафтової компанії ().

У 1852 році Елізабет Еллет і Енн С. Стефен () написали Шарлотті Меєрс з порадою не давати розлучення Руфусу Вільмонту Грізвольду. Вони також написали Гаррієті МакГріллс (), яка після розлучення збиралася одружитися з Грізвольдом, з порадою припинити з ним будь-які стосунки. Коли розлучення було отримане, вони знову написали Меєрс і порадили подати апеляцію. Цей позов заслуховувався в суді 24 лютого 1856 року, де Еллет і Стефенс давали докладні свідчення про характер Грізвольда. Однак ні Грізвольд, ні Меєрс на слухання не прийшли, і в позові було відмовлено.

У 1857 році Елізабет Еллет замінила Енн Стефенс на посаді головної редакторки New York Evening Express. Її чоловік помер двома роками пізніше в 1859 році. Еллет продовжувала писати і допомагала благодійним товариствам збирати гроші на потреби бідних жінок і дітей. В кінці життя вона перейшла на католицизм, хоча все свідоме життя належала до Єпископальної церкви. Елізабет Еллет померла в Нью-Йорку 3 червня 1877 року і була похована на цвинтарі Грін-Вуд в Брукліні.

Список творів

1834 — Еуфеміус з Мессіни / Euphemio of Messina (переклади) 1835 — Поеми в оригіналі і в перекладі / Poems, Translated and Original (включаючи трагедію Teresa Conarini) 1839 — Знаки Шиллера / The Characters of Schiller 1840 — Іоанна Сіцилійська / Joanna of Sicily 1840 — Прогулянки країною / Rambles about the Country 1848-50 — Жінки Війни за незалежність / The Women of the American Revolution (3 томи) 1849 — Вечори у Вудлоні / Evenings at Woodlawn 1849 — Сімейні історії з Біблії / Family Pictures from the Bible 1850 — Національна історія Американської революції / Domestic History of the American Revolution 1851 — Духи-охоронці / Watching Spirits 1851 — Новели про музикантів / Nouvelettes of the Musicians 1852 — Жінки-першовідкривачки Заходу / Pioneer Women of the West 1853 — Лвтні прогулянки на Заході / Summer Rambles in the West 1857 — Практичне домогосподарство / «The Practical Housekeeper» 1859 — Жінки-художниці всіх часів і народів / «Women Artists in All Ages and Countries» 1867 — Королеви американського суспільства / The Queens of American Society 1869 — Судові кола Республіки / Court Circles of the Republic

Примітка

Література

Посилання

Бібліографія Елізабет Еллет на сайті Спільноти Едгара По