Протестантизм у Великому князівстві Литовському, Руському та Жематійському ― одне з трьох напрямів християнства поряд з православ'ям і католицизмом, що існував на землях Великого князівства Литовського в XVI—XVIII століттях. Пов'язане з Реформацією ― широким антикатолицьким рухом XVI століття в Європі. У Великому князівстві Литовському протестантизм був у вигляді двох течій ― лютеранства і кальвінізму. Сприяв розвитку духовного життя суспільства, поширенню гуманістичних ідей, світських форм культури в межах менш жорсткої і менш централізованої протестантської церкви, розвитку освіти, книговидання, розширенню міжнародних зв'язків.
Протестантизм у ВКЛ пройшов кілька етапів: формування і підйом реформаційного руху, розподіл на кілька соціально-політичних і релігійно-теологічних рухів (середина 1550-х-1570-ті рр.), звуження соціальної бази протестантизму, наступ і перемога Контрреформації (1580- е-друга чверть XVII століття). З середини XVII століття протестантська церква відігравала в Великому князівстві Литовському незначну роль.
Розповсюдження лютеранства у Великому князівстві Литовському
У Великому князівстві Литовському були добре відомі погляди Яна Гуса, одного з провісників Реформації. Ще у 1413 двір великого князя литовського Вітовта відвідав соратник Гуса — активний противник католицької церкви Ієронім Празький, згодом спалений інквізицією на багатті. Подробиці його зустрічі з великим князем невідомі, але цілком можливо, що теолог не забув поділитися з ним своїми поглядами.
Незабаром після початку Реформації ідеї Лютера поширилися на значній території. З Німеччини вони проникли в Східну Пруссію і Лівонію, а потім і в Польщу. У 1525 році великий магістр Тевтонського ордена Альбрехт Гогенцоллерн провів секуляризацію прусських володінь Ордена і проголосив себе герцогом світської держави Пруссія. У тому ж році під впливом Лютера і його соратника Меланхтона Альбрехт оголосив Пруссію лютеранською державою. З Пруссії нове вчення стало поширюватися на територію Великого князівства Литовського — в Жемайтію і Аукштайтію. Перші лютеранські громади в у Великому князівстві Литовському — дворові і міські — стали з'являтися в середині XVI століття. Центром лютеранства стала столиця — місто Вільна (сучасний Вільнюс). Членами громад були в основному німецькі купці, серед простого народу і шляхти лютеранство популярністю не користувалося
Польське католицьке духовенство оцінило небезпеку нової ідеології. Ще в 1520 році воно зібралося в Петрокові на Собор під головуванням архієпископа гнезненського Яна Лаского і заборонило лютеранські книги, однак їх поширення продовжилося: навіть у польській столиці, Кракові, де при університеті відкрито продовжували продаватися твори Лютера. У 1523 році король польський і великий князь литовський Сигізмунд I наказав каштеляну краківському Кшиштофу Шідловецкому, щоб «ніхто не ввозив до королівства книг Лютера або кого-небудь з його послідовників … ніхто під страхом смертної кари та конфіскації всього майна не наважувався схвалювати, а тим більше проповідувати і поширювати його шкідливе і вже засуджене вчення» В Данцигу (суч. Гданськ) в 1524 році п'ять костелів перетворилися в протестантські, незабаром за ними пішли й інші. Сигізмунд I видав наказ з вимогою відновити католицтво під загрозою смертної кари. Але за Данцигом пішли Сандомир та інші міста. В універсалі 1534 року сандомирському каштеляну Петру Кміте-Собенському король писав: «У королівстві стало багато людей, жадібних до новизни, які не тільки таємно, але і явно приймають і поширюють засуджені Соборами єресі … посилають своїх молодих родичів в Віттенберг, щоб вони, наситившись з молодості вченням Лютера, з більшим жаром після повернення на батьківщину поширювали це вчення, а інші по своїй волі і за порадою друзів навмисне їздять до Лютера та інших начальників нових сект, щоб ближче пізнати і засвоїти собі їх оману»
Першим проповідником лютеранства в Великому князівстві Литовському був, швидше за все, випускник Краківського університету Рапегалан Станіслав Рафалович, який приїхав в 1525 році до Вільно. Магістр Юрій з Ейшішек за підтримки трокського воєводи Гаштольда в 1539 році спробував відкрити у Вільні лютеранську школу, але капітул не дозволив.
Про перші лютеранські громади відомо небагато. Відомо, наприклад, що одна з перших парафій була заснована в 1542 році в містечку Віленського воєводства Жеймо поблизу Ковно (суч. Каунас). Деякі білоруські дослідники вважають, що перша згадка лютеранської громади відноситься до Слуцьку 1535 року, коли князь Юрій Олелькович виділив німцям землю під церкву. Це твердження ґрунтується на документі, знайденому Семеном Подокшіним в литовських архівах. Автоматично переніс ці відомості в свою книгу німецький історик Дітріх.
Перша брестська протестантська церква, заснована в 1553 році, мала у власності друкарню, яка випускала як релігійні, так і світські книги. При церкві була відкрита початкова школа, де молоді люди навчалися читанню та письму, а також основам віри. Поблизу Бреста у села Домачево існували дві голландські колонії, які утворили в 1564 році протестантські громади. Відомо, що одну з мінських протестантських громад в 1596 році організував речицький староста князь Ярош Жижемський, подарувавши сестрі будинок з земельною ділянкою. Сестра Жижемського, Мілослава, була одружена з кальвіністським теологом і письменником Андрієм Воланом.
Вирішивши прийняти заходи, в липні 1538 король Сигізмунд I видає едикт проти лютеран і анабаптистів з погрозою — за поширення протестантських ідей конфісковувати майно і висилати з країни. Але цього виявилося мало, і в 1542 році виходить новий едикт, що наділяє духовенство в особі віленського єпископа судовою владою над єретиками. Протестанти позбавлялися дворянства. Заборонялося наймати вчителями німців, посилати шляхетських юнаків до Німеччини для освіти. Але закони виконуються погано. Через протидії княжих родів королю довелося в 1543 році указ про закордонному освіту скасувати, залишивши лише заборону привозити додому «єретичні» твори. А вони вже щосили мали ходіння. Великий магістр Тевтонського ордена Альбрехт відмовився підкорятися папі, прийняв протестантство і став світським герцогом Пруссії. Він видавав у великій кількості переклади літургійних та інших книг і направляв їх до Литви. На його замовлення пастор Мартін Монвід перевів на литовську мову лютеранський канціонал. У Королевце (Кенігсберзі) був заснований лютеранський університет (1544) з гуртожитком і стипендією для литовців. Серед викладачів також були два литовця: Станіслав Раполіоніс і Авраам Кульвен, які були вигнані з Вільно за пропаганду ідей Лютера.
Незважаючи на це, 1539 року віленський уродженець, ксьондз і доктор філософії, Авраам Кульва відкриває у Вільні школу для шляхетської молоді та активно виступає з лютеранськими проповідями, слухати які поступово збирається мало не все німецьке населення міста. Віленський єпископ Павло Гольшанський звернувся до Сигізмунда I з проханням втрутитися. Король видав едикт, за яким Кульва повинен був з'явитися на духовний суд, покаятися і понести покарання. Кульва біг до Пруссії. Після від'їзду Кульви проповідником лютеранства в Литві став Ян Вінклер, ксьондз віленського костелу святої Анни. Віленський єпископ заборонив йому не тільки служити, а й взагалі з'являтися у віленських костелах. Тоді Вінклер відкрив лютеранську капличку в будинку віленського купця Морштина. Утворилася лютеранська громада, в основному з німців. На Німецькій вулиці була побудована церква, яка проіснувала до 1944 року.
Син Сигізмунда I король і великий князь Литовський Сигізмунд II Август став протегувати протестантам. Вихований при дворі матері королеви Бони Сфорци, він подружився з духівником матері Франческо Лісманіні, таємним прихильником Реформації. Майбутній король знайомився з творами діячів Реформації, навіть відправляв Лісманіні до Швейцарії купувати книги.
Безсумнівно, розмовляв король і з придворними проповідниками Іваном Козьмінським і Лаврентієм (Дискордієм) з Прошовіч, яких взяв з собою в Литву в 1544. Він писав в 1547 році краківському біскупу: "Ще занадто свіжі в цьому нашому Великому князівстві віяння старої віри. Тому що тут, як і над Вільно, темний неосвічений народ віддає шану божеську (не кажучи вже про інші забобони) лісам, дубам, липам, струмкам, валунам, вужам, і приносить їм жертви, як загальні. Так і особисті ". Сигізмунд II Август листувався з Кальвіном. Він і Лютер присвятили королю свої твори: Кальвін — тлумачення послання Павла до євреїв, Лютер — свій переклад Біблії. Папа Римський звинувачував короля в позитивному ставленні до протестантського руху. Став холонути до протестантів Сигізмунд II Август тільки під кінець свого правління. При єзуїтах в 1564—1565 роках почали виходити його універсали проти реформаторів.
Лютеранська церква стала зватися у Великому князівстві Литовському та Польщі Ecclesia Augustana (Аугсбургська церква); іноді її називали Саксонською. 1559 року Сигізмунд II Август визнав Аугсбургську церкву ВКЛ під владою ризького архієпископа. Управлялася Аугсбургська церква консисторською радою на чолі з суперінтендентом, що розташовувався у Вільні. Другим центром лютеранства після Вільни став Ковно, який прийняв в 1550 році аугсбургське сповідання. У 1570 році до лютеранів Великого князівства Литовського і Польщі приєдналися і гусити (чеські брати).
У другій половині XVI століття до євангельських парафій відносилась майже половина віруючих, лютерани залишалися в меншості, а до середини XVII століття лютерани вже були і гнобленою меншістю з боку католицької церкви. На той час залишилося 10 лютеранських храмів проти 150 кальвіністських. Польський дослідник Генріх Мерчінг вважав, що в другій половині XVI століття у Великому князівстві Литовському їх залишилося 5. Практично всі громади діяли незалежно один від одного, хоча лютеранська громада Вільни і вважалася верховної.
У 1653 — 1655 рр. пастором у Вільно і суперінтендантом лютеранської церкви Великого князівства Литовського був Ян Казимир Малина.
Новий імпульс розвитку протестантизму на території Білорусі надали шведські війська під час Північної війни (1700—1721). З 18 березня по 6 червня 1708 року в Радошковичах розміщувалася головна штаб-квартира шведського короля Карла XII. 15 квітня 1708 року в Радошковичах магнати Ярослав Любомирський і Януш Вишневецький разом з зі своїми прихильниками прийняли лютеранство. 7 травня 1708 року в містечку пройшов іспит з логіки і філософії для нових лютеранських пастирів, які взяли сан і були спрямовані на службу в південно-сконський відділ рейтерів (Södra Skånska rytteriet). Словацький мемуарист-протестант Даніел Крман (1663—1740) залишив після себе щоденник на латинській мові, де описуються події в Білорусі під час походу короля Карла XII.
Протестантська видавнича діяльність у Великому князівстві Литовському
У другій половині XVI-першій половині XVII століття відбулася реформа друкарень. У Бресті протягом 1550-1580-х рр. діяли друкарі і видавці, які послідовно змінювали один одного — С. Мурмеліус, К. Базилік, Т. Фальконіус; в Несвіжі — М. Кавечинський і Л. Кжишковский, Д. Ланчицкий, в Лосці — Я. Карцан, Ф. Балямовский; в Тяпині — Василь Тяпинський; в Любчі — Петро Бластус Кміта. Наприкінці XVI століття зросло значення протестантських друкарень у Вільні — друкарні Ланчицького, Я. Маркевича та інших, що забезпечували книгами реформаторські громади. Більшість видавців були вихідцями з Польщі, які осіли в ВКЛ.