Історія білоруської мови — процес нерозривного розвитку білоруської мови з давньої праіндоєвропейської протомови до теперішнього часу.
Історія білоруської писемності налічує не менше десяти століть. Мова білоруського народу склалася в XIV—XVI століттях, коли землі сучасної Білорусі входили до складу Великого Князівства Литовського.
У пізньому XVII — поч. XIX сторіччя в Речі Посполитій жива старобілоруська мова зберігалася тільки на білоруських землях і у простого народу, до пори — в дрібної шляхти. Соціальна верхівка суспільства, вихована в польській культурі, вважала білоруську мову взагалі непридатною для використання в літературіСтарое заходнерускае пісьменства…, С.196,197,201-223.. Саме в цей період білоруси зазнали особливо сильний тиск полонізації. Після повстань 1830 і особливо 1863 років полонізація, яку проводили тодішні місцева велика знать і католицьке духовенство, змінилася русифікацією, яку проводив царський уряд.
Зразки живої старобілоруської мови потрапляли в літературу переважно у творах «шкільної драми», з яких тільки одинПаведамленне Карскага. «Старое заходнерускае пісьменства…» був зі своєю появою надрукований (сатира «Привітання на перший виїзд з Королевци …», 1642, залишок залишилася в рукописах. Ці твори, а точніше, їх фрагменти, і є практично єдиними зразками живого білоруської мови того часу.
Мова їхня схожа на народну кінця 19 — поч. 20 ст., є чимало полонізмів. Записані вони переважно латиницею, мала їх частина, що зі Смоленської землі — кирилицею. Крім того, деякі фонетичні особливості старобілоруської мови збереглися в пам'ятках писемності білоруських татар кінця 16 — початку 17 ст., наприклад, у кітабах.
Сучасний етап розвитку білоруської мови умовно відраховується від початку 19 століття, коли були зроблені спроби створення літературної мови на основі народних говірок.
Походження Вважається, що основою білоруської мови були різні говірки та діалекти східнослов'янських племен дреговичів, радимичів, кривичів, а також частково сіверян — предків північних українців.
За своєю генеологією найближча мова до білоруської українська, за лексикою білоруська мова у значній мірі схожа на українську, польську, російську, литовську та інші мови.
Литовсько-польський період
У період існування Великого Князівства Литовського старобілоруська (староукраїнська) мова була офіційною мовою у цій державі, через це вона розвивалася і поширювалася. Старобілоруська мова використовувала кирилицю.
Проте уже з XVII століття старобілоруська мова поступово витісняється польською, доки у XVIII столітті не склалася ситуація, при якій білоруською мовою розмовляли лише сільські жителі, білоруська мова використовувалася лише у побуті, а літературною і книжною мовою була польська.
Старобілоруською мовою було написано «Литовський статут» (1566), переклади Святого Письма.
Білоруська Народна Республіка
У 1918 році напередодні проголошення незалежности Білоруської Народної Республіки, виникла необхідність кодифікації білоруської мови як державної. Провідні лінгвісти країни запропонували кілька проєктів: «Biełaruskaja hramatyka dla škoł» Броніслава Тарашкевича — стала основою для цього правопису, спершу вийшла латиницею, але того ж року видано й кириличний варіант. Відповідні правила білоруської мови домінували з 1918 року до реформи 1933 року; «Hramatyka biełaruskaj mowy» Баляслава Пачопкі; «Biełaruski prawapis» Антона Луцкевича і Яна Станкевича; «Prosty sposab stacca u karotkim časie hramatnym» Рудольфа Абіхта і Яна Станкевича.
Перемогу кодифікації Тарашкевича визначали такі фактори: вона була найбільш ґрунтовною; охоплювали більшість ортографічних колізій; більшою мірою продовжив практику білоруської преси попереднього періоду; містили практики, корисні для дидактичного використання; з'явився на прохання білоруської політичної еліти.
Навіть «офіційне радянське мовознавство» визнало, що робота Тарашкевича була дуже успішною для висвітлення основних законів білоруської мови, і всі подальші проєкти та реформи білоруської мови базувались на цій кодифікації.
На думку мовознавців, прийнята кодифікація зіграла виняткову роль у стабілізації морфологічних норм білоруської мови. Її швидкому та загальному сприйняттю білорусами сприяла відсутність нав'язування авторами власного мовного смаку та орієнтації на широку діалектну основу, на якій не було надано перевагу лише одному діалекту.Рамза Т. Тарашкевіца і наркамаўка: ці ёсць граматычнае процістаянне // Rozprawy Komisji Językowej ŁTN. Tom 66, 2018. S. 414.Запрудзкі С. Беларускае мовазнаўства і развіццё беларускай літаратурнай мовы: 1920—1930 гады. — : БДУ, 2013. С. 87—88.
Радянський період Під час мовної реформи 1933 року сталася відмова від «класичного правопису білоруської мови» — в білоруську мову було введено понад 30 фонетичних і морфологічних особливостей, які зблизили його з російською мовою.http://mb.s5x.org/homoliber.org/rp030114.html (недоступная+ссылка) Татьяна Амосова. Репрессивная политика Советской власти в Белоруссии
Робота над проєктом проходила у вкрай політизованій атмосфері ескалації зросійщуваних тенденцій, боротьби з «націонал-демократами», сталінських репресій та жорстокої колективізації, проєкт виявився вкрай суперечливим та багатовекторним. Таким чином, разом зі змінами, спрямованими на очевидне наближення білоруської мови до російської, існували діаметрально протилежні речі. Незважаючи на помітний зросійщених ухил академічного проєкту 1933 р., він не задовольнив радянське керівництво через занадто велику толерантність у наближенні білоруської мови до російської мови.
Крім того, новий етап у боротьбі з білоруським націоналізмом поставила стаття «Под фальшиво-національним флагом», опублікована 03 лютого 1933 року в московській газеті «Правда». Спеціальний кореспондент видання А. Давидюк сказав із Мінська:Відразу після цієї публікації Академічний проєкт був поспішно розглянутий і обговорений у Наркоматі освіти під керівництвом новопризначеного (замість репресованого) наркома Олександра Чернушевича, педінститутом, різними радянськими та партійними організаціями. У результаті до документа були чітко додані пропозиції щодо зросійщення, які мала засвідчити лояльність, «правильну ідеологічну спрямованість» як творців, так і дискутантів Проєкту. Але, незважаючи на це, документ був повністю переглянутий. С. 15—16.
05 травня ЦК Комуністичної партії Білоруси створило спеціальну «Політичну комісію для перегляду російсько-білоруського словника та нових правил написання білоруської мови». Примітно, що жоден мовознавець не входив до складу комісії, а членами її були переважно політики.
До 21 липня Бюро ЦК КП(б)Б видало постанову, у якій зазначено, що робота над проєктом реформи завершена: «Погодьтеся з пропозицією товариша Чернушевича направити проєкти нового білоруського правопису на розгляд культпропа ЦК УКП(б)». 26 серпня документ був затверджений Наркоматом БРСР, а 27 серпня — Білоруським ЦК. Таким чином, прийняття проєкту відбувалося за замовленням без попередньої публікації та громадського обговорення.
Резолюція мала назву — «Про зміни та спрощення білоруського правопису», але насправді ортографічні зміни не принесли спрощення. Деякі правила, запроваджені реформою, пропонувалося змінити в наступних правописних проєктах (1939 і 1951 рр.), і це було зроблено майже негайно в результаті зміни політичного режиму — для «розвінчання культу особистости» (1956 р.).
Документ прийняв усі пропозиції Академічного проєкту 1933 р., який передбачав зближення з російською мовою. У той же час технічна підготовка відповідної частини документа набагато краща за новостворені розділи, які містять багато суперечностей, фактичних та методологічних помилок та упущень.
Реформа правопису 1933 р. вплинула не тільки на фонетичні та морфологічні особливості, а й на словниковий запас білоруської мови. Наприклад, якщо дореформений «російсько-білоруський словник» Степана Некрашевича і Миколи Байкова для перекладу російського слова «государство» пропонували синоніми «дзяржава», «гаспадарства», «панства», пореформений словник Олександровича — лише «дзяржава», те саме перекладене слово і російське «держава», еквівалентне російському «город» в першому словнику були «места», «горад», а в другому — лише «горад»Шыманскі Д. «Хто знішчыў беларускую мову?» // Дзедзіч. № 5 (24), лістапад, 2003 г.). У цьому ж словнику є такі притаманні білоруській мові прикметникові форми, як «забыўчывы», «неўстрашымы», «брадзячы». За наказом більшовиків російсько-білоруський словник 1953 року також був зросійщений. До білоруських слів додавали російські синоніми, часто ставлячи їх на перше місце: рос. батрак — біл. батрак, парабак; большак — гасцінец, бальшак; поезд — поезд, цягнік; минута — мінута, хвіліна. Ще далі пішов словник 1982 р., який рекомендував вживати поряд із словами «вавёрка», «бусак» також «белка», «багор» тощо.Войніч Я. Як бальшавікі рэфармавалі беларускую мову? // С. 67—68. Подібна практика була продовжена в наступному «Російсько-білоруському словнику» в 1953 р., коли на перше місце ставилася калька з російської мови, а за нею, як правило, слідувало оригінальне білоруське слово. С. 176.
Загалом радянська влада наказала знищити рукописи попередньо підготовлених академічних словників, включаючи багатотомний Словник живої білоруської мови, двотомні російсько-білоруські та білорусько-російські словники, польсько-білоруський та білорусько-польський, есперанто-білоруський та білорусько-есперанто, та латиська-білоруський, історичні та ортографічні.Войніч Я. Як бальшавікі рэфармавалі беларускую мову? // С. 67—68.
Недобросовісність реформаторів, а також їхня риторика того часу добре видно з наступної цитати:
Через три місяці після прийняття першої резолюції «правопису» 3 грудня 1933 р. голова Наркомату БРСР Микола Голадзед підписав нову постанову РНК «Додатки до постанови РНК БРСР „Про зміни та спрощення правопису білоруської мови“», який виправив помилки в серпневому документі. Цим закінчився перший етап реформи правопису 1933 року.
Вкрай непослідовність та зросійщенні цілі реформи були визнані офіційним радянським мовознавством очевидними ще за часів т. зв. «Хрущовської відлиги»:
Білоруси за межами СРСР, насамперед захід Білоруси, а також білоруські центри в Латвії, Празі та Берліні, не прийняли змін, введених в білоруську мову.Клімаў І. Два стандарты беларускай літаратурнай мовы. — 2004 // Мова і соцыум. (TERRA ALBA. Том III). Магілёў, ГА МТ «Брама». Зокрема, Білоруське наукове товариство у Вільно на своєму надзвичайному засіданні 31 жовтня 1933 р. прийняло резолюцію проти реформи, у якій відзначалося її зросійщена спрямованість та слабке наукове підґрунтя.
Основним наслідком реформи стала поява двох правописів (норм) білоруської мови, один з яких — наркомівка — почав офіційно застосовуватися в Радянському Союзі, а інший — традиційний класичний правопис — продовжував використовується білорусами за межами СРСР. Створення наркомівки розглядається як один із заходів політики зросійщення Білоруси, яка здійснювалася у двох основних напрямках: по-перше, безперервне зросійщення білоруської мови і, по-друге, систематичне витіснення цієї зросійщеної мови та її заміна російською мовою. С. 167—168.
Після реформи 1933 року класичний правопис продовжував застосовуватися, розвиватися та вдосконалюватися за межами СРСР, а також у Білорусі під час Другої світової війни. За даними газети «Biełarus», жодне білоруськомовне видання, яке вийшло за межі СРСР, не використовувало наркомівку. У 1942 р. в Мінську відбулася лінгвістична конференція, результатом якої став новий правописний збірник Антона Льосіка «Biełaruski pravapis», виданий латиницею в 1943 р. і трохи пізніше того ж року — кирилицею: «Беларускі правапіс».