Вікто́рія Вра́дій ( 8 лютого 1961, Львів) — українська співачка, відома під псевдонімом «Сестричка Віка». Вважається однією з найяскравіших представниць української рок-сцени кінця 1980-х — початку 1990-х років. Через свій незвичний і похмурий стиль Вікторія Врадій отримала від львів'янОлександр Євтушенко. Віка Врадій — Творчі портрети — Рок-антологія (зокрема, час: 35:18, 36:19, 35:41) прізвисько «Конотопська відьма». Музичний критик Олександр Євтушенко називав це визначення дошкульним, зазначаючи, що воно також обігрувало той факт, що співачка мешкала на вулиці Конотопській у Львові. В окремих публікаціях прізвисько описували як іронічне.
Життєпис Творчий шлях Вікторії розпочався у дитинстві. За спогадами співачки, великий вплив на неї справила музика Дженіс Джоплін, платівку якої вона випадково почула. Вже під час навчання у старших класах вона на високому рівні виконала партію Марії Магдалини з рок-опери «Ісус Христос — суперзірка», що викликало неоднозначну реакцію комсомольського керівництва. Через звернення до релігійної тематики у виконанні рок-опери Врадій отримала догану від шкільного керівництва.
На професійну сцену вперше вийшла ще школяркою: у 1975 році у 14-річному віці вона долучилася до популярного на той час ВІА «Арніка». За спогадами музиканта Віктора Морозова, учасники гурту були вражені сильним талантом юної Вікторії, яка вже тоді писала власні пісні, після чого її запросили стати частиною колективу. 1975 року у виконанні Вікторії Врадій та Віктора Морозова у складі ВІА «Арніка» була записана пісня «Вишнева сопілка» на музику Олексія Екімяна.СучЦукрМуз. Віктор Морозов про смерть Івасюка, худради, «кріпкостій», суржик і конфлікти поколінь | СучЦукрМуз (музичний подкаст з Альбертом Цукренком, 25 грудня 2025; зокрема, час: 25:45, 1:13:00, 1:14:39, 1:14:55, 1:15:20, 1:15:32) У 1976 році був записаний «Арнікою» твір «Колискова для Мар’янки» за участю Віки Врадій.
Вікторія стала студенткою географічного факультету Львівського університету заради подорожей. Того ж 1979 року на мініальбомі фірми грамзапису «Мелодія» із записами ВІА «Арніка» вийшли дві рок-балади з вокалом Врадій — «Колискова для Мар’янки» та «Прощай».ITV media group. Сестричка Віка: голос протесту, еміграція, падіння популярності | ITV media group (13 липня 2024; зокрема, час: 2:51, 4:14, 5:52, 6:08, 7:31, 7:55, 9:19, 10:40) Також Вікторія була вокалісткою у четвертому складі ВІА «Ватра» під художнім керівництвом Івана Поповича. Після розпаду ВІА «Арніка» вкінці 1970-тих років, колишній музичний керівник ансамблю Юрій Варум запросив Вікторію бути солісткою його нового джаз-рокового ВІА «Лабіринт», який з 1986 виступав від Горьківської філармонії (Росія). І 1985 року Врадій разом із колективом переїхала до міста Горький (нині — Нижній Новгород, Росія). Вікторія познайомилася з Володимиром Бебешком у гурті Ю.Варума. Коли у Горькому гітариста ансамблю «Лабіринт» Володимира Бебешка арештували, і він відбував покарання у горьківській колонії через звинувачення у спекуляції (фарцування); пара розписалася безпосередньо у місці позбавлення волі, поки він відбував свій термін. Після Горького пара перебралася до Москви, де Володимир відкрив власну студію, і співпрацював з зірками російської естради.
Вікторія також здобула фахову освіту, закінчивши Московський інститут театру і сцени ім. Гнєсіних за спеціальністю режисер естради. У 1986 році взяла участь у записі музики до фільму «Вище Радуги», записавши разом із Михайлом Боярським дві пісні Юрія Чернавського.
Наприкінці 1980-х подружжя повернулося до Львова, оскільки мати Вікторії тяжко захворіла й потребувала догляду. Тоді ж Бебешко вирішує стати продюсером дружини.
У 1989 році працювала разом із «Братами Гадюкіними». У той же період співачка долучилася до короткочасного спільного проєкту «Сестричка Віка і Брати Гадюкіни», де виконувала пісні, написані лідером гурту Сергієм Кузьмінським, зокрема «Шахтарське бугі» та «Ганьба», які стали одними з найвідоміших у її репертуарі. Передавши кілька пісень Віці Врадій — дружині звукорежисера, Кузя компенсував частину витрат за запис. Проте вже наприкінці 1989 року остаточно зосередилася на сольній кар'єрі та виступах із власним акомпануючим гуртом «Віка». За спогадами Віктора Морозова, назва «Сестричка Віка» спочатку виникла у зв’язку зі спільними виступами з «Братами Гадюкіними», коли Вікторію Врадій представляли як «Брати Гадюкіни і Сестричка Віка». Згодом це ім’я закріпилося за співачкою, а її творчий образ найбільш яскраво проявився саме у панк-роковій стилістиці. У складі гурту «Сестричка Віка» виступали засновники гурту «Скрябін»: Андрій Кузьменко та Сергій Гера. Музиканти подарували сестричці Віці композицію «То моє море», а потім самі переграли пісню в альбомі Технофайт. Вікторія Врадій стала знаковою фігурою в еволюції української молодіжної музики 1990-х років, уособлюючи собою яскравий феномен того часу, коли творчість артистів стала віддзеркаленням глибоких соціальних змін та прагнення до самовираження. Творча діяльність співачки в цей період сприймалася як унікальне явище, що суттєво відрізнялося від західних музичних стандартів завдяки своїй щирості та відвертості.
Тріумф на «Червоній руті» 1989 року сцена першого фестивалю «Червона рута» у Чернівцях відкрила дорогу до популярності гурту «Сестричка Віка». У жанрі рок-музики співачка посіла перше місце, що стало для неї точкою відліку, і назавжди вписало її ім'я в історію української музики. Гран-прі фестивалю Вікторія здобула саме за виконання пісні «Ганьба» («Хто не живе, той не вмирає»). Музичні критики та очевидці того часу характеризували її виступ як «землетрус, сонячний удар і повінь одночасно», відзначаючи безпрецедентну для того часу енергетику та сміливість образу, а тогочасний творчий тандем із чоловіком, аранжувальником Володимиром Бебешком, подарував українській рок-сцені такі хіти, як «Ганьба» та «Шахтарські бугі». Поява Вікторії Врадій на фестивалі «Червона рута» 1989 року в Чернівцях стала частиною масштабного процесу національно-культурного відродження України. На початку 1990-х років Сестричка Віка була однією з найпопулярніших співачок в Україні. Попри те, що згодом артистка залишила активну музичну кар’єру, її перемога у номінації «Рок-ансамблі» досі залишається еталонним прикладом того, як український рок став не лише музичним жанром, а й потужним маніфестом свободи. Перший альбом колективу під провокативною назвою «Мамо, я дурна», було випущено на компакт-касеті фірмою «СП Кобза (Україна-Канада)» у 1990 році.
Хоча широкий загал знає Вікторію Врадій як «Сестричку Віку» — яскраву представницю українського панку, її музичний шлях розпочався з іншого стилю. За спогадами сучасників, у львівський період своєї кар'єри вона була відома як талановита виконавиця англомовного джаз-року та артроку. Лише згодом, у межах реалізації творчих пошуків, співачка трансформувала свій сценічний імідж у відомий образ «Сестрички Віки». Багатогранність творчої особистості Врадій відзначав і музикант Альберт Цукренко, наголошуючи на її здатності природно працювати в різних жанрах. У подальшій творчості Вікторія Врадій експериментувала з різними напрямами рок-музики, поєднуючи елементи прогресивного року, постпанку та власного стилістичного напряму, який вона називала «Vika Mix». У дослідженні А.В. Сердюк Віку Врадій віднесено до представників прогресивної течії українського року кінця 1980-х років. У 1990 році Вікторія виступала Торонто — брала участь у гастрольному турі Канадою як учасниця творчого колективу фестивалю «Червона рута».
Виступ Сестрички Віки на фестивалі «Червона рута–1991» у Запоріжжі став не просто музичною подією, а історичним документом. Кадри, на яких артистка виконує свої гостросоціальні хіти перед переповненим Палацом спорту за присутності В’ячеслава Чорновола, зафіксували атмосферу напередодні серпневого путчу 1991 року, коли українська рок-сцена вже була потужним голосом свободи, що невдовзі спробувала обмежити радянська влада.
Під час фестивалю «Червона рута» 1991 року в Запоріжжі талант виконавиці привернув увагу продюсерів британського гурту Saxon, які розглядали перспективу її просування на західний музичний ринок. Попри такі професійні можливості, Віка прийняла рішення переїхати до США. У 1991 році знімається в головній ролі в ігровому повнометражному фільмі О. Денисенка «Мана, або Навчись у звіра» («СП Кобза (Україна-Канада)»).
Хоча конкуренцію за популярністю їй складали співачки Руся, Ірина Білик, та ін. пісні яких звучали в ротаціях на радіо та ТБ, ці виконавці і Вікторія працювали у різних жанрах та орієнтувалися на відмінну аудиторію. Вікторія Врадій неодноразово здобувала призові місця на закордонних фестивалях. У 1992 році на фестивалі в Києві вона здобула титул «Міс Рок-Європа», випередивши 20 учасниць із різних країн, зокрема США, Великої Британії, Німеччини, Польщі та Югославії. Після цього Віка записала альбоми «Львівський стьоб» та «По цимбалам».
У 1992 році Сестричка Віка офіційно перебувала на контракті агенції «Ростислав-шоу» та мала змогу працювати на її висококласній львівській студії. Згодом, Ростиславом Штинем було оголошено про підписання міжнародних угод із німецькими фірмами і цей контракт передбачав організацію масштабної концертної діяльності Сестрички Віки та гурту «Опальний Принц» у Західній Європі. Разом із «Гадюкіними» та «Скрябіним» Віка Врадій була серед перших зірок, які формували «юкрейніан міракл» (українське музичне диво) під крилом компанії Штиня перед його еміграцією.
У 1992 році Віка вирушила в концертний тур до США. Перший виступ відбувся наприкінці травня на фестивалі RockFest у курортному комплексі «Верховина» в Ґлен-Спеї (штат Нью-Йорк). Окрім Vika Rock Group, у фестивалі взяли участь ще кілька українських виконавців. На розігріві виступив Левко Дурко, а серед учасників був також київський рок-гурт «Фата Моргана» (заснований у 1988 році), який на момент фестивалю уже близько року гастролював містами США. Базуючись у Філадельфії, з травня по жовтень артистка провела серію виступів по всій країні. Тур був організований Українським освітньо-культурним центром у Філадельфії. Рок-гурт «Vika», який існує разом вже шість років, налічував шість учасників: Володимир Бебешко (художній керівник і бас-гітарист), Леонтій Бебешко, В'ячеслав Василенко, Орест Левицький, Леонід Борисов, менеджер Іван Щерба. Під час гастролей вона виступала з програмою, що поєднувала рок-композиції з українськими мотивами; частина пісень стосувалася актуальних суспільних тем в Україні, зокрема економічних та екологічних проблем. Журналісти відзначали, що її сценічний образ і музика вирізнялися самобутністю та поєднували рок-енергію з українською культурною тематикою.
В липні 1993 року знову поїхала з концертами до США. У жовтні 1993 року співачка повідомила про рішення залишитися в Америці на постійне проживання.
Еміграція до США
Переїхавши до Нью-Йорка влітку 1993 року, співачка оселилася там разом із сином. Разом із нею до США емігрував і її чоловік Володимир Бебешко, і навіть кіт. Після еміграції до США подружжя деякий час намагалося продовжити музичну кар'єру, однак виступи не забезпечували достатнього заробітку, тож їм довелося шукати роботу поза музичною індустрією. Хоча подружжя разом вирушило до США, Володимир Бебешко — відомий аранжувальник, який був бас-гітаристом у її команді та автором більшості хітів на ранніх альбомах співачки — через пів року вирішив повернутися в Україну. Саундпродюсер пояснював, що хотів реалізувати свій потенціал саме у рідній країні, оскільки вважав, що український митець за кордоном ризикує залишитися у ситуації «вічного емігранта» не маючи можливості повною мірою проявити свій талант. Водночас, за спогадами, Володимир не був остаточно впевнений у своєму рішенні й у певний момент навіть засумнівався, чи правильно зробив, що лишився. Вікторія, зі свого боку, вирішила продовжувати адаптуватися до американського життя, що зрештою призвело до розриву стосунків і офіційного розлучення.