Малекула

Малекула (), або Малакула () — другий за площею острів в архіпелазі Нові Гебриди (Республіка Вануату). Чисельність населення острова близько 20 тисяч осіб, причому велика частина населення проживає на березі.

Географія

Острів Малекула розташований в центральній частині архіпелагу Нові Гебриди в Тихому океані, між островами Мало і Еспіриту-Санто, які лежать на північний захід і від яких відділений протокою Бугенвіль, названу на честь французького дослідника Луї Антуана де Бугенвіль, островом Амбрим, що лежить на схід, і островом Епі, що лежить на південний схід. У безпосередній близькості від острова, біля східного узбережжя Малакула, знаходяться невеликі коралові острови Вао, Атчин, Вало, Рано, Норсуп, Уріпів і Урі. Біля південно-східного узбережжя знаходяться Маскелайнські острови, біля південного — острови Лембру, Віто, Хамбо, поблизу південно-західного — острів Томмі. Найближчий материк, Австралія, розташований за 1200 км[ UN SYSTEM-WIDE EARTHWATCH Web Site. Острови Вануату. ].

Острів має вулканічне походження. Площа Малекула становить 2041,3 км. Довжина острова становить близько 88 км, ширина — 48 км (від міст Меліп до Ререп). Найвища точка острова — гора Ліамбеле (879 м).

Малекула бідний природними мінеральними ресурсами, хоча є підводні вулканічні відкладення верхнього олігоцену — середнього міоцену, родовища золота. Ґрунти в основному вулканічного походження, хоча на острові відсутні діючі вулкани. Часто трапляються землетруси. Південно-західна частина острова гориста і вкрита лісами.

На Малакула відсутні великі річки. Є зручні бухти: бухта Бушмен () в східній частині, Порт-Сендвіч () в південно-східній, Порт-Стенлі () в північно-східній, Саут-Вест-Бей () в південно-західній частині острова.

Клімат на Малекула вологий тропічний. У році виділяються два сезони — період дощів і посухи. Найбільша кількість опадів випадає між листопадом і березнем. Посушливий період триває з квітня по жовтень. Середньорічна кількість опадів близько 2500 мм. Тропічні циклони трапляються найчастіше в січні-лютому.

Історія Згідно з місцевою легендою на острові жив бог Амбато і його діти, шкіра яких була біла, а волосся довге і пряме. Але через те, що діти з'їли рожеве яблуко, що було заборонено їм робити, їх шкіра стала чорною[ Vanuatu Paradise. Острів Малекула. ].

У 1768 році повз острів проплив французький мандрівник Луї Антуан де Бугенвіль, на честь якого названо протоку яка відокремлює острів Малекула від Еспіриту-Санто. У 1774 році на острові висадився англійський мандрівник Джеймс Кук, якого місцевого місцеві прийняли за бога Амбато. Згодом на Малекула процвітала работоргівля: місцевих мешканців вивозили на плантації Австралії і Фіджі. На початку XIX століття на острові були виявлені ліси сандалового дерева, торгівля деревиною якого процвітала на Малекула аж до 1860-х років Darrell T. Tryon, Jean-Michel Charpentier. Pacific Pidgins and Creoles: Origins, Growth and Development. Walter de Gruyter, 2004. ISBN 3-11-016998-3. — Стор. 110. .

У березні 1906 року Малекула, як і інші острови Нових Гебридів, стали спільним володінням Франції та Британії, тобто архіпелаг отримав статус англо-французького кондомініуму Tufala Gavman . Reminisces from the Anglo-French Condominium of the New Hebrides / Brian J. Bresnihan, Keith Woodward, editors. — Suva, Fiji: Institute of Pacific Studies, University of the South Pacific, 2002. — Стор. 23. .

У 1939 році в північній частині острова був створений перший кооператив з виробництва копри.

30 червня 1980 року Нові Гебриди здобули незалежність від Великої Британії та Франції, і острів Малекула став територією Республіки Вануату.

Населення Чисельність населення острова Малекула становить 22 902 осіб. Найбільше поселення і адміністративний центр провінції Малампа — Лакаторо, розташоване на східному узбережжі острова. Інші великі поселення — Норсуп і Ламап. Є повітряне та морське сполучення з іншими островами Вануату.

Племена Протягом XX століття острів Малекула був об'єктом дослідження з боку антропологів і лінгвістів з усього світу: на острові більше 30 місцевих мов і безліч племен. Збереглася і унікальна місцева культура. Найбільш відомими аборигенами острова є племена великий намбас і малий намбас[ Офіційний сайт туризму Вануату. Острів Малакула. ]. Плем'я великий намбас найменше постраждало від європейських колонізаторів завдяки своїй войовничості і практиці канібалізму. Плем'я малий намбас проживає в центральній частині на півдні Малекула і відоме завдяки унікальним головних уборів і ритуальним маскам. В їх оселях чоловіки і жінки проживають окремо. У центрі села знаходиться танцювальний майданчик і платформа для жертвоприношень.

Мови Основними мовами спілкування на острові є біслама, французька та англійська, хоча також використовуються місцеві мови: аулуа (300 носіїв у 1983 році; поширена в східній частині острова), аксамб (525 носіїв у 1983 році; поширена в південній частині), бурмбар (525 носіїв у 1983 році; поширена в південно-східній частині острова), вао (1350 носіїв у 1983 році; поширена в північній частині острова), вінмавіс (210 носіїв у 1983 році; поширена в центральній частині), діксон-риф (50 носіїв у 1982 році; поширена в південно-західній частині), катбол (450 носіїв у 1983 році; поширена в центральній частині), лабо (350 носіїв у 1983 році; поширена в південно-західній частині острова), лареват (150 носіїв у 1983 році; поширена й в центральній частині), летембої (305 носіїв у 1983 році; поширена в південній частині), лінгарак (210 носіїв у 1983 році), літзлітз (330 носіїв у 1983 році), малфаксал (600 носіїв у 1983 році; поширена в південній частині), малу-бей (300 носіїв у 1983 році; поширена в північно-західній частині острова), марагус (10 носіїв у 1971 році; поширена в центральній частині), маскелайн (1200 носіїв у 1990 році; поширена в південній частині Малекула, на Маскелайнських островах), мпотоворо (180 носіїв у 1983 році; поширена в північній частині острова), мае (750 носіїв у 1983 році; поширена в північній частині), намбас (1800 носіїв у 1983 році; поширена північно-західній частині), насаріан (20 носіїв у 1983 році; поширена в південно-західній частині острова), порт-сендвіч (750 носіїв у 1971 році; поширена в південно-східній частині), репанбітип (90 носіїв у 1983 році; поширена в східній частині), ререп (375 носіїв у 1983 році; поширена в східній частині острова), саут-вест-бей (250 носіїв у 1981 році; поширена в південно-західній частині), унуа (525 носіїв у 1983 році; поширена в східній частині), урипів-вала-рано-атчин (6000 носіїв у 1988 році; поширена в північно-східній частині острова).

Економіка Основа економіки Малакула — сільське господарство: на східному узбережжі острова розташовані плантації кокосової пальми (з ендосперма кокосів виробляють копру) і какао[ Positive Earth. Острів Малакула. ]. Розвинений туризм.

Примітки