Немиринецька загальноосвітня школа бере свій початок з другої половини дев'ятнадцятого століття. В листопаді 1875 року поміщиця Кудашева Ольга Миколаївна, яка мала князівський титул, на власні кошти відкриває і утримує однокласне народне училище. Першими вчителями в училищі були Черненко Олександр Давидович та настоятель Хрестовоздвиженського храму с. Немиринець Володимир Топачевський, який викладав Закон Божий.
Історія школи
В 1896 році Немиринецьку школу перевірено урядовою комісією і були записані такі дані: однокласне сільське Немиринецьке училище, розташоване в 70 верстах від Бердичівського повіту, в 8 верстах від Білилівського двокласного. На січень 1894 — 40 хлопчиків, 13 дівчаток, на січень 1895 року — 51 хлопчик і 9 дівчаток, на лютий 1896 р. 62 учні — 52 хлопці 10 дівчаток. В день запису було 22 учні — 11 хлопців і 11 дівчат. В акті перевірки відзначалося, що школа дерев'яна, покрита соломою. В школі вивчався Закон Божий, російська і церковно-слов'янська мови, арифметика і письмо.
В 1894—1895 навчальному році школа одержала від казначейства 276 крб, та від громади — 132 крб на оплату книг і навчальних посібників. Всього було витрачено грошей на школу 382 крб на рік. Вчитель одержував на рік 150 крб і за вечірні заняття з дорослими законовчитель (священник) одержував 50 крб. Вчителем в той час працював Юрій Шугалій. Заняття проводились з 20 вересня по 20 квітня — 140 навчальних днів. Книг в школі було 231, для вчителів — 17, для позакласного читання — 194, журналів — 1.
Більшість немиринчан не навчалась, бо життя селян було дуже важким, не вистачало взуття, одягу і коштів на навчання. Діти йшли з раннього дитинства в найми пастухами, няньками, через те не всі учні, які записувались в школу, могли її закінчити і навчитись грамоти.
Після Жовтневого перевороту школа працювала з перервами і в основному на кошти громади. Час був неспокійний, бурхливий. Немиринці були розташовані на трасі, що з'єднувала Козятин — Білилівку – Немиринці - Погребище, далі на південь. Рух був дуже великий. Які тільки війська не проходили через Немиринці: влада змінювалася дуже часто. В 1918 році в Немиринцях була заснована учительська семінарія, яка готувала вчителів для сільських шкіл. Керував семінарією доктор філологічних наук, член Академії наук Боговський, вчителями працювали Туначевський, Борзановський, історик Орловський, учитель співів Сидорук, Міхновський, Туначевська та інші. В семінарії почав поширюватись український патріотичний настрій. За ініціативи Мазура в 1921 р. семінарія була переведена в Круподеринці Погребищанського району, а пізніше в Бердичів.
В 1922—1923 рр. школа почала регулярні заняття. Не вистачало зошитів, підручників, писали на грифельних дошках, одним підручником користувалось багато учнів, але потяг до знань був дуже великий. Починає розвиватись самодіяльне мистецтво.
В школі почала діяти піонерська організація з1924 року. Першим вожатим став комсомолець Темченко Михайло. В 1925 році в школі було 11 піонерів. У звіті школи за 1924—1925 рр. відзначалось, що 9 учнів не було прийнято до школи за браком місць. Першими піонерами були: Антонюк Володимир, Синюк Наталія.
В 1927 році за парти вже сіли 137 селянських синів і дочок. Багато сил і енергії віддавали навчанню сільської дітвори і ліквідації неписемності дорослого населення перші вчителі післяреволюційного часу: Нечипір Нечипорович Саєнко і Микола Володимирович Туначевський. В 1927 році в Немиринці прибула ще одна народна вчителька Ганна Іванівна Козловська, а згодом педколектив в 1928 році поповнився подружжям Бернадіних: Ольгою Пилипівною і Олександром Карповичем та вчителькою Лідією Дмитрівною Гладишко. Вчителі не тільки навчали дітей селян і самих селян, а й прищеплювали їм любов до народного мистецтва. Особливою повагою користувалась Ольга Пилипівна Бернадіна, яка пишалась тим, що її вчив у Вчорайшому М. Т. Рильський. Вона багато зробила для дальшого розвитку освіти і культури в с. Немиринцях.
Піонери проводили велику роботу в громадському житті села. Вони допомагали ліквідовувати неписемність серед дорослих. Проводили піонерські зльоти, демонстрації та інші заходи. Вчитель математики Василь Олександрович Рябокляч згадує: "З директором школи Ольгою Пилипівною я познайомився на учительській конференції. Після короткої розмови дав згоду на переїзд з Ярославської школи в Немиринецьку. Найбільше враження справило на мене те, що майже половина вчительського колективу були молоді вчителі, значна частина з них до педроботи приступили вперше. Школа містилась в 2-х будинках в центрі села, один будинок - на хуторі Ленінка, ще один будинок — приміщення банку. Згодом було передано школі будинок радгоспу. На початок 1934 року було 9 молодших класів (1- 4) і 4 старших (2 п'ятих, 6 і 7) класи. В школі працювали: Трохимчук Г. П., Козелець І. Г., Прима Й. А., Ряба Г. П., Шейгас Й. П., Городецька М. І., Козловська Г. І., Мартинов П. А., Сускіна М. І., Бернадін О. К.. Городецька М. І., згодом прийшла працювати в старші класи вчителем російської мови і літератури, українську мову викладала Козловська Г. І. В старших класах працювали вчителі: Бернадіна О. П. — директор школи, Франчук А. М. - природознавства, Римар П. С. — історії і географії, Рябокляч В. О. — математики і фізики, Тупачевський М. В. — російської мови. Пізніше призначили Боровского — викладача математики в 5-х класах, малювання німецької мови. Навчання проводили в 2 зміни. Загальна кількість учнів — 320—350.
А як високо було поставлено музичне і художнє виховання! В художніх вечорах брали участь разом з дітьми і їх батьки. Найбільше запам'яталась літературно — музична композиція «Червона нива». В віршах, танцях, балетних номерах, гімнастичних, акробатичних і музичних ритмах оспівувався Жовтень, колективна праця і майбутнє країни. Досить тільки зауважити, що для поїздки на спектакль в Ружин за самодіяльними артистами було прислано 4 автомашини (це у той час). П. С. Римару допомагали всі вчителі… Колишній учень школи Пилипончик Дмитро Нестерович згадує: «Наш хор і спектакль „Червона нива“ в 1936 році зайняв перше місце на районній олімпіаді. Ми також виступали в різних селах району і користувались великою повагою.»
У 1935 р. був створений струнний оркестр школи, в якому брали активну участь комсомольці і вчителі. Струнний оркестр школи зайняв під час районного огляду самодіяльності перше місце. Гуртком керував І. С. Римар, здібний організатор і чудовий музикант.
Зубов В. Г. працював вчителем математики, потім директором Топорівської середньої школи, помер і похований в Топорах. Д. П. Пилипончик був призваний в ряди Радянської Армії з 10 класу в жовтні 1940 року, пройшов Другу Світову війну. Нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни І та ІІ ступеня, двома медалями «За бойові заслуги», 12 іншими урядовими нагородами. В ці роки в школі діяли піонерська і комсомольська організації і учком. Старшими вожатими працювали Ольшевська Ольга, Темченко Михайло, Пустильник Роза.
Колишній учень школи, полковник запасу Ходаківський Микола Григорович згадував: «Піонерська організація під керівництвом старшої вожатої тов. Ольшевської О. Я. працювала дуже активно. Піонери працювали з неписьменними, читали газети, журнали жителям села. В літні канікули охороняли посіви, працювали на колгоспному городі, збирали колоски, вели боротьбу з шкідниками полів. Піонерська організація завжди займала ведучі місця в районі. Багато разів ми брали участь у районних піонерських зльотах. Особисто мені доводилось неодноразово виступати на зльотах за дорученням Ради дружини, головою якої я був більше 3-х років. За активну участь в піонерській роботі і відмінне навчання в 1934 році я був премійований путівкою на Біломоро–Балтійський канал. Ця подія залишилась в моїй пам'яті найяскравішим спомином про школу і ті роки на все життя. Справа в тому, що я до того часу ніколи не був в місті, не бачив залізниці, і ось тепер за один місяць, приблизно, з 10 серпня по 15 вересня, побачив безмежні простори нашої прекрасної Батьківщини. З Немиринець старша піонервожата Ольшевська О. Я. привезла мене в Київ, де збирались піонери області (ми тоді належали до Київської області). Потім нас направили в місто Харків. З нами зустрівся перший секретар ЦК КПУ Постишев. Після того піонери України направились в столицю нашої Батьківщини м. Москву, де збирались піонери всього Радянського Союзу, які були премійовані путівками на Біломоро-Балтійський канал. Всього нас було близько 100 чоловік. В Москві ми відвідали мавзолей В. І. Леніна, оглянули місто і музеї і через 5-6 днів виїхали в Ленінград, де також здійснили багато екскурсій. Через кілька днів на спеціальному теплоході ми попливли по р. Нева, Ладозькому озері, р. Свіра, Онежському озері і по Біломоро–Балтійському каналу через всі шлюзи до м. Біломорськ. Нам пощастило зустрітись з видатними діячами партії Кіровим і Потишевим. Після повернення я неодноразово виступав перед піонерами шкіл району з розповідями про все, що бачив в цій цікавій незабутній поїздці…»
Колишня учениця школи, потім агроном, Нікітенко Ольга Семенівна про ті роки так згадує: «В перший клас Немиринецької семирічної трудової школи я вступила 1 вересня 1929 року. В той час було 2 групи першого класу. В моїй групі першою вчителькою була Ліда Дмитрівна Гладишко, а в другій Бернадіна Ольга Пилипівна. Кращі учні в нашому класі (групі) були Ткачук М. П., Мартинова Т. П., Рачук Н. Ф., Нікітенко О. С., Жебровський Н. Я., Ременюк М. В., Ярова О. В., Пірки Ф. Х., Петриченко. У п'ятому класі обидві групи поєднались в один клас і так ми навчались аж до 1936 р., поки закінчили сьомий клас.
Коли я навчалась в 6 класі в 1935 році, мене і Ременюка Н. Я., як кращих учнів і піонерів, було послано на обласний зліт піонерів бурякосіючих районів в м. Київ. В Україні проходив рух п'ятисотенниць (це були ланкові, які боролись за 500 центнерів буряків з га) за покликом ланкових Марії Демченко та Марини Гнатенко. На зльоті з нашого району було 10 учнів, серед них я була наймолодшою. В нашому селі п'ятисотисотенницями були: ланкова Жебровська Анеля Павлівна, Посесор Ганна. Нам, піонерам, було дане завдання: допомагати збирати добрива по господарствах колгоспів; потім курячий послід для удобрення площі під буряки ланкам- п'ятисотенцям. Мені, як делегату зльоту, доводилось виступати на загальних зборах села і пояснювати, що збирати ці добрива повинен кожен в своєму господарстві, а потім піонери і ланкові з членами ланки збирали добрива на поле. В цей час на бурякових плантаціях був загрозливий шкідник буряків — буряковий довгоносик. Нам, піонерам і учням, часто доводилось збирати на полях цього шкідника та знищувати його.»
Вчитель — інспектор Рабокляч В. О. згадує про школу в 30-х роках: «…Вся позакласна, вся гурткова робота знаходилась в центрі уваги піонерської організації. Хорошим організатором піонерських справ була Пустельник Роза Вініамінівна. А вся громадська робота та заходи по боротьбі за високу успішність і дисципліну знаходилась у центрі уваги учкому. Головою учкому був Темченко Михайло, а потім Гибало Микола. Рішення приймались вагомі, вплив був ефективний»…
Комсомольськими ватажками були в ті роки Темченко Михайло, Ольшевська Ольга Яківна, Грабчак Ганна, Пилипончик Дмитро.
В 1938 році школа була перейменована на Немиринецьку середню. В 8-й клас набрали 49 учнів. Сюди прийшли навчатись учні з Княжиків, Сахнів, Огіївки та інших сіл. Директором школи був призначений Кость Федорович Колесник, який викладав українську мову та літературу.