Зи́гмунт Войцехо́вський (, *27 квітня 1900, Стрий — †14 жовтня 1955, Познань) — польський історик і політик-націоналіст. Народився в 1900 році у Стрию (тоді Австро-Угорщина), отримав докторський ступінь із середньовічної історії у Львівському університеті. У 1925 році він переїхав до Познані, де став професором у 1929 році. У 1934—1939 роках він був політично залучений до націоналістичної партії «Ендеція». Під час окупації Польщі нацистською Німеччиною він працював у польському підпіллі проти німецького геноциду поляків, провадивши підпільне навчання, яке було заборонено німецькою державою, і працював над майбутньою концепцією польських кордонів, яка мала забезпечити Польщі безпеку від будь-якої подальшої німецької агресії. Він підтримував альянс з Радянським Союзом і після війни продовжував працювати істориком у Польській Народній Республіці і очолив Західний Інститут, який вивчав колишні польські території, що повернулись від Німеччини та історію польсько-німецьких відносин. Його було нагороджено Командорським Хрестом та Офіцерським Хрестом Ордену Відродження Польщі.
Біографія
Войцеховський народився у Стрию неподалік Львова (сьогодні Україна), тоді Австро-Угорщина. Під час Першої світової війни був доброволцем у Легіоні Пілсудського.
У 1921 році Войцеховський почав вчитися в Університеті Яна Казимира в Львові. У 1924 році він отримав докторський ступінь із середньовічної історії, соціальних наук та економіки і став доцентом Інституту спеціальних історичних дисциплін. У 1924 році він опублікував свою першу концепцію «територій батьківщини» для Польщі. Його визначення «польської батьківщини» було територіями, набутими у X-ому століттям династією П'ястів в епоху Мешка І і Болеслава III Кривовустого (Великопольща, Сілезія, Померанія, Ноймарк, Західна Пруссія). У 1925 році він переїхав до Познані, де вперше був заступником голови кафедри історії політичної системи та давньопольського права в університеті імені Адама Міцкевича (УАМ). У тому ж році він закінчив свою габілітацію з дисертацією про територіальне управління середньовічних поселень. Він став надзвичайним (безстроковим) професором у 1929 році і повним професором у січні 1937 року. З 1939 року він був деканом факультету права та економіки університету.
Політична діяльність З 1934 року Войцеховський, який був другом Романа Дмовського (лідер «Ендеції»), був одним з головних ідеологів Табору Великої Польщі. Він був активним у Всепольській молоді та Лізі Народовій.Brier, Robert: Der polnische «Westgedanke»; p. 15 У 1934 році він заснував «Лігу молодих націоналістів» (), метою якої було створення авторитарної, однорідної польської державиBrier, Robert: Der polnische «Westgedanke»; p. 16 і був її головою до 1937 року. З 1937 по 1939 роки він був головою «Народного державного руху» (). У 1937 році він закликав до створення сильної національної держави, яка була б демократичноюDla swoich pobudką, dla wrogów przestrogą — portret Zygmunta Wojciechowskiego (cz.2) Magdalena Grochowska, Gazeta Wyborcza, 07-01-2005. Під час своєї політичної кар'єри він виступав проти Дмовського, а рух, до якого він належав, прагнув інтеграції з фракцією санації Юзефа Пілсудського сподіваючись, що обидва головні політичні угруповання в Польщі об'єднаються, викликані інтересом до благополуччя польської націїTomasz Kenar. «My mamy myśl, a Piłsudski siłę». Myśl polityczna Związku Młodych Narodowców i Ruchu Narodowo-Państwowego. 1932—1939. Szczecin 2008, page 24-27, 80. Однак він вважав Дмовського одним з найвпливовіших людей його життяBrier, Robert: Der polnische «Westgedanke»; p. 86.
Войцеховський спочатку побачив «сліди сучасної національної думки» в націонал-соціалізмі. Він спочатку захоплювався гітлерівською антиєврейською політикою як гарним прикладом для Польщі. Він прийняв аншлюс Австрії та Мюнхенську угоду, але з часом критикував політику Гітлера. За словами Томаша Кенара, він був стурбований гітлерівським експансіонізмом, але прийняв «аншлюс Австрії», сподіваючись, що він налаштує Італію проти нацистської Німеччини та направить в сферу польського союзу. Що стосується Мюнхенської угоди, то він розглядав Чехословаччину як занадто близького союзника Радянського Союзу; тоді як чехи, на його думку, були природними союзниками поляків, їх тісні контакти з Радами зробили такий союз неможливим. Він залишився проти німецької анексії Чехословаччини, стурбований тим, що така подія ускладнила б польську військову ситуаціюTomasz Kenar «My mamy myśl, a Piłsudski siłę». Myśl polityczna Związku Młodych Narodowców i Ruchu Narodowo-Państwowego. 1932—1939. Szczecin 2008, page 166—167. Войцеховський передбачив Польський блок у Центральній Європі, до складу якого увійшли Угорщина, Румунія, Фінляндія, Естонія, Латвія та Литва, і в тісному взаємозв'язку з Італією, яка виступила б проти німецького експансіонізму та радянського тиску на ці держави; він пише, що такий альянс «врятує християнство» від загрози «більшовицького комунізму» та «гітлерівського язичництва»Tomasz Kenar. «My mamy myśl, a Piłsudski siłę». Myśl polityczna Związku Młodych Narodowców i Ruchu Narodowo-Państwowego. 1932—1939. Szczecin 2008, page 164. Пізніше він зосередив свою увагу на фашистській Італії через його інтерес до «сильної держави», «що залежить від правових норм, в традиціях римського права». Хоча на той час для Войцеховського нація була «найбільшим добром» він не демонстрував расистських ідей чи чогось подібного до елементів німецьких народних рухів у своїх роботахGerman scholars and ethnic cleansing, 1919—1945 Michael Fahlbusch, page 268. Під час нацистської окупації Польщі він разом з сім'єю захистив єврейську жінку, а в публікації 1945 року засудив масові вбивства євреїв нацистською Німеччиною під час війни, назвавши їх «жахливими»«Polska--Niemcy, dziesięć wieków zmagania» Zygmunt Wojciechowski, Instytut Zachodni, page 258, 1945Przegląd zachodni, Volume 50, Issues 3-4, Instytut Zachodni, page 99, 1994.
Войцеховський описується як співініціатор польської «західної думки» (), «дзеркальне відображення німецького Остфоршнгуна з дрібкою докинутого панславічного настрою»Schneider, Woolf: The Oxford History of Historical Writing; p.246. На відміну від Остфоршнгуна, це рух був маргінальним у Польщі та обмежувалося лише Познанського університетом, тоді як Остфоршгунг був впливовим і залишався (на відміну від митців Познані, які конфліктували з державними органами як до, так і після Другої світової війни) у дружніх стосунках з Берлінським урядом. Польські дослідники відкидають державну модель, винайдену в Німеччині, і віддають перевагу Іспанії Франсіско Франко або Португалії Салазара, залишаючись недовірливими Гітлеру. Вони відкидали такі ідеї, як біологічний расизм, євгеніка, мілітаризм та нео-паганський рухGerman scholars and ethnic cleansing, 1919—1945, page 265, 267 Michael Fahlbusch, Berghahn Books 2004.
Німецька окупація Польщі Доля під час німецької окупації Спочатку він міг втекти від німців, він був захоплений ними в жовтні 1939 року і був заручником разом з іншими польськими інтелігентами, ремісниками, політиками та студентами. Дана акція була проведена як частина німецьких спроб розчавити польський опір, і їм загрожувало вбивство у разі збройного опору. Кожних декілька днів Войцеховському дозволяли відвідати дім. Якщо він б не повернувся, інші були б розстріляні. Зрештою він був звільнений через два місяці завдяки проханням його вагітної дружини. Незважаючи на його звільнення, сім'я зіткнулася з подальшими репресіями, їм довелося втекти з Познані, оскільки почалась етнічна чистка поляків з регіону, що була ініційована німецько-нацистською владою. Войцеховський врешті знайшов прихисток у будинку друга в КраковіDla swoich pobudką, dla wrogów przestrogą — portret Zygmunta Wojciechowskiego (cz.2) Magdalena Grochowska, Gazeta Wyborcza, 07-01-2005.
Підпільна діяльність Під час окупації Польщі у Другій світовій війні він був залучений до польських підпільних органів влади, викладав у Університеті західних територій () необхідний, оскільки всім полякам заборонялась базова освіта як частина німецького геноциду щодо польської нації. Він продовжував свої дослідження та здійснював керівництво над своїми учнями (Здислав Качмарчик, Казімеж Колянчик), які захистили дві дисертації. У 1944 році Зигмунт Войцеховський також очолював відділ науки Польщі в Департаменті інформації в Представництві Уряду на Батьківщині, і невдовзі після падіння Варшавського повстання він був заступником директора департаменту. Waldemar Grabowski, Polskie Państwo Podziemne po upadku Powstania Warszawskiego У рамках таємної змови під час нацистської окупації він був одним із засновників «Ojczyzna-Omega», таємного руху, який оберігав (так як німці проводили систематичне винищення польських освітніх класів) польських інтелектуалів, священиків, журналістів, юристів та вчителів, які організували благодійну роботу, секретну освіту та працювала над концепціями післявоєнної Польщі; більшість членів були християнськими демократами та націонал-демократамиPrzegląd zachodni, Volume 61, Issues 3-4 Instytut Zachodni, page 255, 2005. «Ojczyzna-Omega» вбачала післявоєнну Польщу демократичною, ефективно керованою державою, населеною в основному польською більшістю разом з єврейськими та слов'янськими групами. Організація вважала, що нацистська Німеччина (яка домагалась геноциду поляків) була набагато небезпечнішою, ніж Радянський Союз, і підштовхувала до компромісу з Радянським СоюзомPrzegląd zachodni, Tom 50,Wydania 3-4 Instytut Zachodni, page 118,148 1994.
За наказом Союзу збройної боротьби, попередника Армії Крайової, Войцеховський створив концепцію післявоєнного польсько-німецького кордону в 1941 році, який включав огляд польської та споляченої частини населення у районах між передвоєнним кордоном і кордоном по Одеру-Нейсу. У відповідності з Войцеховським та, ймовірно, директором бібліотеки Курника в той час підготовлено захоплення архівів, музеїв та бібліотек на майбутніх західних територіях. У своїх проектах Войцеховський хотів уникнути того, що він визначив як помилки Версальського договору. Кордон в Одері та в Нисі-Лужицькій був для нього важливим, як він вважав, історичний аргумент тут не був вирішальним, вирішальними були безпека і найбільша захищеність.
17 грудня 1944 року Томаш Арцішевський, прем'єр-міністр Польщі Уряду Польщі у вигнанні в Лондоні, заявив в інтерв'ю Sunday Times, що післявоєнна Польща не має територіальних претензій до Щецина та Вроцлава, але вважає Львів і Вільнюс невід'ємною частиною польської держави. Це призвело до голосування недовіри групи Ojczyzna проти Арцішевського за «відмову від цілей польської війни» і, врешті, до розпаду польського уряду у вигнанні в ЛондоніSchlögel, Halicka: Oder — Odra; p. 235. Також у грудні 1944 року він резюмував наслідки невдалого Варшавського повстання, яке, на його думку, показало, що не Армія Крайова, а тільки Червона Армія була здатна звільнити ВаршавуBrier, Robert: Der polnische «Westgedanke»; p. 22.
13 лютого 1945 року Войцеховський зустрівся з прем'єр-міністром Тимчасового уряду Республіки Польща Едвардом Осубкою-Моравським та передав меморандум про заснування та діяльність Західного інституту, в якому він просив підтримати інститут. Меморандум був адресований «польському уряду», тим самим визнаючи Тимчасовий уряд, на відміну від лондонського еміграційного уряду Лондона, законнимBrier, Robert: Der polnische «Westgedanke»; p. 25-27. І навпаки, концепція Войцеховського сприяла спробам уряду легітимізувати польські набутки на Заході.
Післявоєнний період
У 1945 році була перевидана його книга «Польща-Німеччина — десять століть боротьби» (перше видання 1933 р.). До Войцеховського історія польсько-німецьких відносин була закарбована вічною боротьбою проти німецької агресії, яка була заснована на відсутності здатності німців мирно жити зі слов'янами та їх «біологічну» ненависть до всього слов'янського. Войцеховський описав його погляд на повоєнну ситуацію: