Петро́ Єгорович Арнау́тенко (, село Малоіванівка Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії, тепер Луганської області} — вересень , місто Київ) — радянський діяч органів державної безпеки, співробітник НКВС-НКДБ-МДБ та прикордонної розвідки, полковник. Учасник боротьби з ОУН-УПА.

Біографія Народився в родині шахтаря. З вересня 1931 до травня 1935 року навчався в металургійному технікумі міста Маріуполь Донецької області.

У травні — вересні 1935 року — технік-металург заводу «Азовсталь» міста Маріуполя.

У вересні 1935 — вересні 1937 року — червоноармієць, командир відділення 17-го прикордонного загону НКВС (містечка Тимковичі Копильського району БРСР).

З вересня 1937 до січня 1938 року — слухач школи молодших лейтенантів при Управлінні прикордонних військ НКВС у Мінську.

У січні 1938 — вересні 1939 року — молодший помічник начальника розвідувального відділення 17-го прикордонного загону НКВС (містечка Тимковичі Копильського району Білоруської РСР).

Член ВКП(б) з квітня 1939 року.

У вересні 1939 — травні 1940 року — помічник начальника розвідувального відділення 89-го прикордонного загону НКВС (місто Брест БРСР).

У червні 1940 — червні 1941 року — старший помічник начальника розвідувального відділення 107-го прикордонного загону НКВС (місто Маріуполь Сталінської області).

З червня до грудня 1941 року — старший помічник начальника розвідувального відділення 107-го прикордонного загону НКВС Охорони військового тилу 22-ї та 29-ї армії, Західного фронту.

У грудні 1941 — червні 1943 року — старший помічник начальника розвідувального відділення Управління військ НКВС охорони тилу Калінінського фронту.

У червні 1943 — червні 1945 року — начальник відділення розвідувального відділу Управління військ НКВС охорони тилу Калінінського та 1-го Прибалтійського фронтів.

У червні 1945 — січні 1946 року — начальник відділення в Групі радника НКВС—МДБ СРСР при Міністерстві громадської безпеки Польщі (Варшава).

З січня до серпня 1946 року — начальник розвідувального відділу, заступник командира 64-ї стрілецької дивізії Внутрішніх військ МВС (місто Лодзь, Польща).

У серпні 1946 — лютому 1947 року — начальник Відділу боротьби з бандитизмом УМВС Тернопільської області.

У лютому 1947 — 31 грудня 1949 року — начальник 2-го Відділу УМДБ Тернопільської області.

31 грудня 1949 — 19 грудня 1951 року — начальник Відділу «2-Н» та заступник начальника УМДБ Тернопільської області.

19 грудня 1951 — 8 жовтня 1952 року — заступник начальника УМДБ Тернопільської області.

8 жовтня 1952 — травень 1953 року — начальник Управління «2-Н» МДБ Української РСР у Києві.

У травні — 25 вересня 1953 року — заступник начальника УМВС Ровенської області.

25 вересня 1953 — 22 червня 1954 року — начальник УМВС Ровенської області.

22 червня 1954 — вересень 1969 року — начальник Управління Комітету державної безпеки (КДБ при РМ УРСР) по Ровенській області.

З вересня 1969 року — на пенсії в Києві.

Помер у вересні 1974 року в Києві.

Звання майор (27.09.1942) підполковник (13.02.1948) полковник державної безпеки (15.12.1952)

Нагороди орден Леніна (30.10.67), два ордени Вітчизняної війни I-го ступеня (21.04.1945, 29.10.1948), орден Вітчизняної війни II-го ступеня; два ордени Червоної Зірки (24.11.1950,), орден «Знак Пошани» (10.12.1964), 10 медалей, орден та медаль Польської Народної Республіки.

Див. також Хорсун Семен Трохимович

Примітки

Посилання Петров Н. Кто руководил органами госбезопасности 1941—1954. Справочник