Гваймар IV (*бл.1013—†2 або 3 червня 1052) — лангобордський князь Салернський (1027—1052), герцог Амальфійський (1039—1052), князь Капуанський (1038—1047), герцог Гаетанський (1040—1041). Був важливою фігурою періоду закінчення влади Візантійської імперії на півдні Італії та зародження влади норманів у цьому регіоні.
Ранні завоювання Був старшим сином Гваймара III та Гайтельтріми, дочки князя Беневентського Пандульфа II. Його старший брат Іоанн співправив з батьком з 1015 по 1018. Після його смерті Гваймар був призначений співправителем. У 1022 імператор Священної Римської імперії Генріх II розпочав кампанію проти греків у Південній Італії. Його полководець архієпископ Кельнський Пілгрим обложив Капую. У 1022 Пандульфа IV було захоплено в полон і вивезено до Німеччини. Гваймар III був змушений передати імператору свого неповнолітнього сина Гваймара як заручника. Імператор передав його папі Римському Бенедикту VIII, який звільнив Гваймара. Юний Гваймар спадкував герцогський престол у Салерно в 1027.
Союз з норманами
Пізні зміни Убивство
Родина
Генеалогія
Примітки
Джерела
Gwatkin, H.M., Whitney, J.P. (ed) et al. The Cambridge Medieval History: Volume III. Cambridge University Press, 1926. Norwich, John Julius. The Normans in the South 1016—1130. Longmans: London, 1967. Caravale, Mario (ed). Dizionario Biografico degli Italiani: LX Grosso — Guglielmo da Forlì. Rome, 2003.