Кампа́нія з ви́лучення церко́вних кошто́вностей і дзво́нів — насильницька кампанія проти церкви, яку провели більшовики у 1920-1930-х роках під приводом боротьби з масовим голодом у Поволжі та інших регіонах. В рамках кампанії на користь держави вилучалися вироби з дорогоцінних металів та дорогоцінні камені, що перебували в храмах усіх конфесій. Вилученню підлягали і предмети, призначені виключно для богослужбових цілей (священні судини), що поставило в дуже вразливе становище духовенство та викликало опір частини парафіян. Кампанія супроводжувалася репресіями проти священнослужителів. З самого початку операції кошти, вилучені у Церкви, не планувалося використовувати для боротьби з голодом. Одночасно більшовицький режим ставив метою «іспроказіть» (вираз протопопа Авакума) Російську православну церкву та поставити на чолі її маріонеткову обновленське керівництво.

Кампанія з вилучення церковних коштовностей 1922—1923 рр

Улітку 1921 р. на півдні України, Кавказі, у Поволжі та Приураллі спалахнув голод, що уніс життя близько мільйона людей. Церква одразу відгукнулася на велику трагедію. Скрізь у церковних громадах почалося створення комітетів допомоги голодуючим, діяльність яких, однак, була припинена радянським урядом, а зібрані кошти реквізовані. Для більшовиків голод став зручним приводом, щоби завдати церкві нищівного удару, а заразом і поповнити спустошену за воєнні та революційні роки державну казну. Прикриваючись лихом, можна було провести конфіскацію церковних цінностей, не настроюючи проти себе загал. Тому В.Ленін вимагав якнайшвидше завершити цю справу, не зупиняючись ні перед чим.

Початок кампанії У січні 1922 р. Політбюро ЦК КП(б)У направило директиву губкомам п'яти губерній, які охопив голод, «повести аґітацію за збирання золота й срібла з церков для закупівлі насіння». При цьому було рекомендовано не перешкоджати селянам експропріювати церковні коштовності. 3 березня 1922 р. Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК) ухвалили постанову про передачу церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим. За пропозицією Л. Троцького ЦК РКП(б) порадив очолити кампанію таємним комісіям у складі секретарів губкомів партії або завідувачів аґітаційно-пропагандистських відділів. Однак український комуністичний провід поклав керівництво відчуженням коштовностей на бюро губкомів, «у зв'язку з тим, що вилучення вже фактично розпочалось».

Вищий орган законодавчої влади Радянської Росії — Президія ВЦВК (голова М. І. Калінін) — 2 січня 1922 р. прийняв постанову «Про ліквідацію церковного майна». 23 лютого 1922 року Президія ВЦВК опублікував декрет, в якому постановляв місцевим Радам «… вилучити з церковних майн, переданих у користування груп віруючих усіх релігій, з описів та договорами всі дорогоцінні предмети з золота, срібла та каменів, вилучення яких не може суттєво вплинути на інтереси самого культу, і передати до органів Народного комісаріату фінансів для допомоги голодуючим». Декрет передбачав «перегляд договорів та фактичне вилучення з описам дорогоцінних речей здійснювати з обов'язковою участю представників груп віруючих, у користування яких зазначене майно було передано». На ділі ж мова йшла про вилучення всіх цінностей без жодного розбору.

Незабаром після видання декрету Патріарх Тихон написав на ім'я голови Президії ВЦВК Калініна (оскільки — формально — ініціатива вилучення виходила від ВЦВК) запит. Не отримавши від останньої відповіді, Патріарх 15 (28) лютого 1922 р. звернувся до віруючих з відозвою, що став згодом широко відомим, в якому піддав осуду втручання ВЦВК у справи Церкви, порівнявши його з святотатствомПослание свт. Тихона Патриарха Московского 15/28 февр. 1922 .:

<… > Ми знайшли можливим дозволити церковнопарафіяльних радам та громадам жертвувати на потреби голодуючих дорогоцінні церковні прикраси та предмети, що не мають богослужбового вжитку, про що і сповістили Православне населення 6 (19) лютого з. м. особливим відозвою, яке було дозволено Урядом до надрукування та розповсюдження серед населення. Але слідом за цим, після різких випадів на урядових газетах по відношенню до духовних керівникам Церкви, 10 (23) Новини за лютий ВЦВК, для надання допомоги голодуючим, ухвалив вилучити з храмів всі дорогоцінні церковні речі, в тому числі і священні судини та інші богослужбові церковні предмети. З точки зору Церкви подібний акт є актом святотатства… Ми не можемо схвалити вилучення з храмів, хоча б і через добровільне пожертвування, священних предметів, вживання яких задля богослужбових цілей забороняється канонами Вселенської Церкви та карається Нею як святотатство — миряни відлученням від Неї, священнослужителі — виверженням з сану (Апостольське правило 73, дворазова. Вселенський. Собор. Правило 10).

10 березня 1922 р. Ленін отримав детальну доповідну записку з обґрунтуванням необхідності створення за кордоном спеціального синдикату для реалізації вилучених цінностей від наркома зовнішньої торгівлі Л. Б. Красіна, на яку наклав позитивну резолюцію.

11 березня 1922 р. Л. Д. Троцький направив Леніну лист, в якому скаржився на повільність комісій ВЦВКа з вилучення цінностей і на плутанину, що панує в цих комісіях. Троцький запропонував створити «секретну», «ударну» комісію у складі голови Сапронова, Уншліхт, Самойлової-Землячки та Галкіна для проведення показового вилучення в Москві. За задумом Троцького, така комісія повинна була займатися «фактичним вилученням» та забезпеченням «політичної сторони справи». Діяльність комісії мала бути секретною, все має робитися від імені ЦК Помгол.

Наступного дня, 12 березня 1922 р. Троцький написав на ім'я Леніна донесення про фактичний час вилучення, акцентуючи увагу, що справа перехід в стадію «останнього „удару“» та роботу з вилученню необхідно організувати так, «щоб воно відбулося без політичних ускладнень», для чого напередодні створена «ударна» московська комісія вже приступила до роботи. Для дискредитації та внесення розколу в Церкву планувалася широкомасштабна кампанія на користь вилучення з боку священників-обновленцев. Вилучення в Москві планувалося завершити до початку партійного з'їзду — Москва повинна була стати прикладом: «Якщо в Москві пройде добре, то в провінції питання вирішиться сам собою». Йшла підготовча робота по початку акції в Петрограді. закінчувалося донесення так: «Головна робота досі йшла з вилучення зі скасованих монастирів, музеїв, сховищ і ін У цьому сенсі витвір найбільша, а робота далеко ще не закінчена». На донесення Троцького Ленін відреагував негайно, в той же день відправивши телефонограму відповідальному секретарю ЦК РКП (б) Молотову: «Негайно пошліть від імені Цека шифровану телеграму всім губкомам про те, щоб делегати на партійний з'їзд привезли з собою можливо більш докладні дані та матеріали про наявні в церквах та монастирях цінностях і про хід робіт з вилучення їх».

Події в Шуї і загострення ситуації

У березні в ряді місць сталися заворушення, пов'язані з вилученням цінностей. Особливо великий суспільний відгук викликали події в Шуї, де 15 березня 1922 р. натовп схвильованих віруючих вчинив опір вилученню цінностей. По натовпу був відкритий кулеметний вогонь. Внаслідок зіткнення було вбито четверо, поранені десятеро. Наступного дня у зв'язку цією подією політбюро ЦК РКП (б), за відсутності Леніна, ухвалило рішення призупинити вилучення, на місця було розіслано телеграму: «… Політбюро дійшло висновку, що справа організації вилучення церковних цінностей ще не підготовлена та вимагає відстрочки…».

Але 19 березня 1922 р. Ленін направив секретний лист членам Політбюро ЦК РКП (б), в якому виклав свій план розправи з церквою, скориставшись голодом та подіями в Шуї. Лист кваліфікував події в Шуї як лише один із проявів загального плану опору декрету Радянської влади з боку «найвпливовішої групи чорносотенного духовенства» та безумовно вимагав скористатися ситуацією «з якнайбільш скаженою та нещадній енергією, не зупиняючись перед придушенням якого завгодно опору,… дати якнайбільш рішучий і нещадний бій чорносотенному духовенству та придушити його опір з такою жорстокістю, щоб вони не забули цього протягом декількох десятиліть… Чим більше число представників реакційної буржуазії та реакційного духовенства вдасться нам з цього приводу розстріляти, тим краще». Ленін наполягав на остаточній та швидкій розправі з Російською православною церквою негайно: «Треба саме тепер провчити цю публіку так, щоб на декілька десятків років ні про який опір вони не сміли та думати». Він розумів, що з початком Генуезької міжнародної конференції, на яку більшовики покладали великі надії, бажаючи отримати дипломатичне визнання, якого РРФСР тоді ще не мала, і економічну та фінансову допомогу від країн Заходу («після Генуї виявиться або може виявитися, що жорстокі заходи проти реакційного духовенства будуть політично нераціональні, може бути навіть занадто небезпечні.»), виконати таку операцію було б значно важче — у випадку прийому Радянської Росії в «сім'ю цивілізованих народів» могли послідувати дії західних країн проти церковних репресій та зобов'язання, які довелося б узяти на себе. Крім того, Ленін вважав що вилучення церковних цінностей під виглядом боротьби з голодом змусить замовкнути навіть представників російської білої еміграції, які в інших умовах безсумнівно протестували б проти вилучення. Причому за планами Леніна вилучені цінності і не повинні були спрямовуватися на закупівлю продовольства для голодуючих — на кошти, виручені від цієї операції необхідно «створити фонд…. Без цього ніяка державна робота взагалі, ніяке господарське будівництво зокрема та ніяке відстоювання своєї позиції в Генуї в особливості абсолютно немислимі. Взяти в свої руки цей фонд у кілька сотень мільйонів золотих рублів (а може бути, і кілька мільярдів) ми повинні будь-що. А зробити це з успіхом можна лише тепер». Телеграми про призупинення вилучення Ленін пропонував не скасовувати, що б «приспати пильність» ворога. Самих же учасників подій в Шуї покарати під час судового процесу який повинен «закінчитися не інакше, як розстрілом дуже великого числа найвпливовіших та найнебезпечніших чорносотенців р. Шуі, а по можливості також і не лише цього міста, а й Москви та кількох інших духовних центрів», для чого послати в Шую «енергійного та толкового» представника, давши йому «усні» інструкції. «Усні директиви» видати й урядовцям, які повинні організувати процес над «бунтівниками». «… даний момент являє собою не тільки виключно сприятливий, але й взагалі єдиний момент, коли ми можемо 99 зі 100 шансів… розбити ворога наголову та забезпечити за собою необхідні для нас позиції на багато десятиліть». «Усі міркування, — продовжував він, — указують на те, що пізніше зробити нам цього не вдасться, бо ніякий інший момент, окрім відчайдушного голоду, не дасть нам такого настрою широких селянських мас, який би або забезпечив нам співчуття цієї маси, або, принаймні, забезпечив би нам нейтралізування цих мас».

На основі розісланого напередодні членам Політбюро ЦК проекту заходів з вилучення, розроблених Троцьким, Політбюро ЦК РКП (б) 22 березня 1919 р. прийняло його план до виконання. Він включав арешт Синоду, показовий процес по Шуйській справі, а також вказував — «Приступити до вилучення у всій країні, абсолютно не займаючись церквами, що не мають скільки-небудь значних цінностей». 10 травня 1922 р. були розстріляні шуйські протоієрей Павло Светозаров, ієрей Іоанн Рождественський та мирянин Петро Язиков.

Подальший хід кампанії