Ежен-Мельхіор маркіз де Вогюе (; 24 лютого 1848 року, Ніцца — 24 березня 1910 року, Париж) – французький дипломат, письменник- мандрівник, археолог, меценат і літературний критик, історик літератури, член Французької академії, один з творців концепту «великої російської культури».

Біографія Маркіз де Вогюе був учасником Франко-пруської війни, а по завершенню війни перейшов на дипломатичну службу в Третій республіці. У різний час був аташе посольства в Османській імперії, в Єгипті, а потім секретарем посольства в Санкт-Петербурзі. Як секретар французького посольства провів у Росії близько 7 років, вивчив російську мову і літературу. У 1878 році одружився з сестрою Михайла Аненкова.

Поразка, яку Франція зазнала у війні з Німеччиною, штовхала її до зближення з Російською імперією. Оскільки ж французька громадська думка не симпатизувала царату, для «обґрунтування» союзу з Петербургом її доводилося переконувати, що союз укладається «не з царем, а з російським народом». Цьому і мала сприяти популяризація російської культури, за яку взявся Вогюе.

У творі «Le roman russe» (Російський роман,1886) Вогюе дав найвищі оцінки російській літературі, зокрема таким авторам, як Іван Тургенєв і Лев Толстой. Воюгюе був і одним з перших, хто пробудив у Франції цікавість до творчості Федора Достоєвського та Максима Горького. Популярності російських письменників у Франції сприяли і критичні нариси, опубліковані Вогюе в журналах Revue des Deux Mondes і Journal des Debats.

Цитата "Всі ми вийшли з гоголівської «Шинелі» належить саме Ежену-Мельхіору де Вогюе. Хоча і це не зовсім вірно. Повністю цитата звучить — «Всі ми вийшли з гоголівської „Шинелі“, — справедливо говорять російські письменники…», тобто є дещо «узагальненою цитатою».

В 1888 році став членом Французької академії.

Найбільшим успіхом з романів самого Вогюе користувався «Jean d'Agreve» (1898).

Твори «Сирія, Палестина, гора Афон» (Syrie, Palestine, Mont-Athos, 1876) «Вангелі» (Vangheli, 1877) «Східні оповідання» (Histoires orientales, 1879) «У фараонів» (Chez les Pharaons, 1879) «Булак і Саккара» (Boulacq et Saqquarah, 1879) «Портрети століття» (Les portraits du siècle, 1883) «Син Петра Великого» (Le fils de Pierre le Grand, 1884) «Мазепа» (Mazeppa, 1884) «Зміна влади» (Un changement de règne, 1884) «І. Тургенєв, життя і творчість» (I. Turgenev, sa vie et son œuvre, par le v-te E. M. de Voguë, 1885). «Зимові оповідання» (Histoires d'hiver, 1885) «Російський роман» (Le roman russe, 1886) «Спогади і роздуми» (Souvenirs et visions, 1887) «Портрет Лувра» (Le portrait du Louvre, 1888) «Шинель Йосипа Оленіна» (Le manteau de Joseph Olenine, 1890) «Цар і народ, або Суспільство в Росії» (The Tsar and His People or Social Life in Russia, 1891) «Сучасні вистави» (Spectacles contemporains, 1891) «ПОгляд на історію і літературу» (Regards historiques et littéraires, 1892) «Години історії» (Heures d'histoire, 1892) «Російські серця» (Cœurs russes, 1893) «Записки про Ба-Віваренців» (Notes sur le Bas-Vivarais, 1893) «В очікуванні століття» (Devant le siècle (1896) «Жан д'Агрев» (Jean d'Agrève (1897) «Історія і поезія» (Histoire et poésie (1898) «Мертві розповідають (Сцени парламентського життя)» (Les morts qui parlent (Scènes de la vie parlementaire), 1899) «Тіні кличуть» (Le rappel des ombres, 1900) «Сторінки історії» (Pages d'Histoire, 1902) «Господар моря» (Le maître de la mer, 1903) «Нижче горизонту: вчорашні люди і речі» (Sous l'horizon: hommes et choses d'hier, 1904) «Дороги» (Les Routes, 1910) «Листи до Армана, графа Анрі де Понмартен» (Lettres à Armand comte Henri de Pontmartin, 1867—1909, 1922) «Подорожній щоденник Париж-Санкт-Петербург» (Journal Paris — Saint-Pétersbourg, 1877—1883, 1932)

Примітки

Література

Cadot M. Eugène-Melchior de Vogüé, le héraut du roman russe. Paris: Institut d'études slaves, 1989

Посилання