Давид Євстафійович Еристов (1843—1910) — князь, генерал від кавалерії, герой облоги Геок-Тепе у 1880—1881 роках.
Біографія Народився 2 липня 1843 року в Тифліській губернії, син прапорщика князя Євстафія Мирманозовича Еристова (Еріставі-Ксанского; 1810 — ?) і його дружини Катерини Луарсабівни (1820—1847; уродженої княжни Сумбатової)Князья Эриставы (Эристави-Ксанские) // Думин С. В., Чиковани Ю. К. Дворянские роды Российской империи. Том 4. Князья Царства Грузинского. — С. 270—272.. Освіту здобув у Школі гвардійських підпрапорщиків та кавалерійських юнкерів.
Випущений 13 червня 1862 року корнетом у Київський гусарський полк і 7 листопада 1863 року був проведений в поручики. 13 серпня 1864 року Еристов був зарахований в гвардію і далі послідовно отримав чини поручника (4 квітня 1865 року), штабс-ротмістра (17 квітня 1870 року) і ротмістра (28 березня 1871 року).
13 серпня 1875 року підвищений у званні до полковника та був відряджений до Туркестану, де взяв участь у кампанії проти Кокандського ханства. Потім він був переведений у війська Кавказького військового округу, де отримав у командування 1-й Полтавський кінний полк Кубанського козачого війська.
На чолі цього полку він у 1877—1878 роках брав участь у кампанії проти турків у Закавказзі, був поранений і за бойові відзнаки отримав кілька орденів і золоту шаблю з написом «За хоробрість».
У 1879—1881 році Еристов перебував у Закаспійському краї провів кампанії проти туркменів-текінців під Кизил-Арватом та Геок-Тепе. 25 березня 1881 року він був нагороджений орденом св. Георгія 4-го ступеня, у наказі було сказано:
3 листопада 1886 року Еристов був підвищений у званні до генерал-майора і призначений командиром 2-ї бригади 6-ї кавалерійської дивізії, з 6 листопада 1891 року командував 2-ю бригадою 13-ї кавалерійської дивізії. 11 червня 1895 року отримав у командування 5-у кавалерійську дивізію і 14 травня 1896 року підвищений до генерал-лейтенанта.
29 червня 1901 року Еристов був звільнений з посади дивізійного начальника і призначений членом Олександрівського комітету поранених, 6 грудня 1906 року проведений в генерали від кавалерії.
Був одружений із Соломією Агафонівною Акімовою (? — 1920), сестрою генерала від кавалерії Миколи Агафоновича Акімова. Подружжя мало чотири дочки: Катерина (1865—1920), чоловік — Валеріан Ксаверійович Ченчерін (? — 1919); Ніна (1867—1940), чоловік — Михайло Іванович Жеребків; Варвара (1870—1930), чоловік — Петро Політковський (? — 1917); Сусанна (1872—1912), 1-й чоловік — Олександр Іванович Левашев (? — 1914), 2-й чоловік — Вальтер Мейнард (? — 1918). Помер 29 червня 1910 року у Санкт-Петербурзі.
Нагороди Серед інших нагород Еристов мав ордени: Орден Святого Станіслава 2-го ступеня (1876 рік) Орден Святої Анни 2-го ступеня з мечами (1877 рік) Орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами (1878 рік) Золота шашка з написом «За хоробрість» (7 листопада 1878 року) Орден Святого Володимира 3-го ступеня з мечами (1878 рік) Орден Святого Георгія 4-го ступеня (25 березня 1881 року) Орден Святого Станіслава 1-го ступеня (1890 рік) Орден Святої Анни 1-го ступеня (6 грудня 1894 року) Орден Святого Володимира 2-го ступеня (1 січня 1901 року) Орден Білого орла (6 грудня 1904 року) Орден Святого Олександра Невського (6 грудня 1909 року)
Примітки
Джерела Волков С. В. Генералітет Російської імперії. Енциклопедичний словник генералів і адміралів від Петра I до Миколи II. Том II. Л—Я. — М., 2009. — С. 801. — ISBN 978-5-9524-4167-5. Гизетти А. Л. Збірник відомостей про георгіївських кавалерів і бойових знаки відмінностей кавказьких військ. — Тифліс, 1901. — 246 с. Гогітідзе М. Грузинський генералітет (1699—1921). — К., 2001. — С. 173. — ISBN 966-02-2254-8. Ісмаїлов Е. Е. Золоте зброю з написом «За хоробрість». Списки кавалерів 1788—1913. — М., 2007. — С. 524, 324. — ISBN 978-5-903473-05-2. Пономарьов В. П., Шабанов В. М. Кавалери Імператорського ордена Святого Олександра Невського, 1725—1917: біобібліографічний словник у трьох томах. — Т. 3. — М., 2009. — С. 1039—1040. — ISBN 978-5-89577-145-7. Список генералам по старшинству. Складено по 1 липня 1910 року. — СПб., 1910. — С. 57.