«Бі́смарк» () — лінкор німецьких військово-морських сил Третього Рейху, один із найпотужніших та найвідоміших військових кораблів Другої світової війни. Перший корабель класу «Бісмарк», названий на честь німецького канцлера Отто фон Бісмарка. Побудований на корабельні Блом & Фосс у лютому 1939 р.
Відомий своїм одиночним походом через Північну Атлантику, під час якого він підбив кілька британських кораблів, в тому числі потопив гордість тогочасного британського флоту — лінійний крейсер «Гуд» у Данській протоці в травні 1941 р. За персональним наказом Вінстона Черчилля на «Бісмарк» влаштували полювання найкращих сил британського флоту: його потопили 27 травня 1941 р. в Атлантичному океані.
Передісторія Тип «Бісмарк» спочатку створювався як спадкоємець «кишенькових лінкорів» і переважно призначався для ведення рейдерських операцій проти торгових кораблів. Так, обсяг паливного резерву Bismarck швидше характерний для тихоокеанських лінкорів, а показана на випробуваннях у Балтійському морі швидкість в 30,1 вузла була одним з кращих у світі показників для таких кораблів. Після спуску на воду другого французького лінкора типу «Дюнкерк» проєкт був змінений у бік подальшого збільшення розмірів. «Бісмарк» був першим після Першої світової війни повноцінним лінкором німецького флоту: озброєння, що включало вісім 380-мм гармат SKC-34 в чотирьох баштах, дозволяло йому на рівних протистояти будь-якому лінійному кораблю.
Проєктування На початку 1934 року в Управлінні Кораблебудування Імперського Морського відомства розпочали розроблення проєкту нового лінкора типу «F». Головний калібр спочатку передбачався 406 мм, але пізніше був знижений до 380 мм. Нові кораблі повинні ходити не менше 33 вузлів при форсуванні механізмів і 30 вузлів в довгостроковому режимі. Головну енергетичну установку передбачалося розділити на 3 автономні установки, кожна з яких включала б 1 турбогенератор і 2 котли в роздільних приміщеннях. Відповідно передбачалося і 3 гвинти. Для отримання досить ефективного вогню було необхідно прийняти калібр не менше 380 мм, що давало мінімальну водотоннажність готових кораблів 39 000 тонн і ніяк не потрапляло в рамки обмеження (35 000 тонн). Для приховування цих даних було секретне розпорядження у всіх документах вказувати стандартну водотоннажність 35 000 тонн. У травні 1935 року остаточно вирішили питання про силову установку й озброєння корабля: 4 двогарматні вежі головного 380-мм калібру. Середній калібр обраний 150 мм, зенітна артилерія дальньої дії — 105 мм, ближньої дії — 37 мм (зенітні автоматичні гармати). При обраній товщині броня могла витримувати пряме влучання снаряда калібру 380 мм з відстані 20—30 км і вибух торпеди з масою заряду 250 кг в тротиловому еквіваленті.
Будівництво Кіль «Бісмарка» був закладений на корабельні фірми Blohm & Voss в Гамбурзі 1 липня 1936 року. Корабель зійшов зі стапелів 14 лютого 1939 року в день Святого Валентина. При спуску на воду були присутні канцлер Адольф Гітлер і онучка князя Бісмарка Доротея фон Левенфельд, які за традицією «охрестили» корабель пляшкою шампанського. 24 серпня 1940 року лінкор був зданий під командування капітана-цур-зее Ернста Ліндеманна. Установка устаткування і випробування тривали до весни 1941 року.
Характеристики
Корпус Для конструкцій завтовшки 20 мм і більше використовувалася сталь високої міцності марки Schiffbaustahl 52 або St.52, для елементів меншої товщини і, як правило, складної форми застосовувалася м'якша St.45, суднобудівна м'яка сталь N-52.КМ. Корпус лінкора на 90 % передбачався звареним, клепаними залишалися лише деякі, найвідповідальніші вузли конструкції. По висоті корпус поділявся на 7 палуб, з яких суцільними були тільки 3: верхня, середня і броньова. 4 інших були розташовані нижче броньової і по-суті були платформами. Середня висота міжпалубного простору — 2,40 м.
Бронювання Загальна маса броні «Бісмарка» становила 18 700 метричних тонн або 40 % проєктної бойової водотоннажності. Тільки японський лінкор IJN Yamato перевершував німецький корабель за сумарною масою бронювання, але при цьому істотно поступався відсотковим відношенням до водотоннажності — всього 33,2 %. Усі броньові матеріали для важких надводних кораблів Крігсмаріне виготовлялися заводами концерну «Крупп».
Основним матеріалом для виготовлення товстих броньових плит «Бісмарка» була сталь КС (Krupp Cementiert) — поверхнево-укріплена (цементована). Спеціально для «Бісмарка» були розроблені спеціальні види броньових сталей сімейства Wotan, що одержали назви Wh (Wotan hart), Wsh (Wotan starrheit) і Ww (Wotan weich) — відповідно важка, підвищеної твердості і легка гомогенна броня, а також St 52 (сталь 52).
Товщина броні: броня борту — цитадель 356 мм, ніс і корма 150 мм; броня палуб — верхньої палуби 50 мм, головної 100 мм (скоси 120 мм); барбет — башт ГК 350 мм, веж СК 150 мм; бойова рубка — 400 мм.
Енергетична установка і ходові якості Складалася з 12 котлів Вагнера (робочий тиск 58 кг/см² (максимально допустимий 68 кг/см²), робоча температура 475° С) і 3 турбозубчатих агрегатів Blohm und Voss по 46 000 к.с. і 250 об/хв, що давало загальну потужність силової установки 138 000 кінських сил. Корабель приводився в рух трилопатевими гвинтами зі спеціальної марганцевої бронзи. На випробуваннях при водотоннажності 41 700 т «Бісмарк» показав середню тривалу швидкість 30,12 вузла при потужності машин 150 170 к.с. і 265 об/хв. Максимальна місткість паливних цистерн «Бісмарка» — 7900 м³. При цьому дальність плавання «Бісмарка» становила 8410 миль 15-вузловим ходом або 3740 миль 30-вузловим.
Екіпаж і населеність
Штатний екіпаж корабля налічував 2065 чоловік, з них 103 офіцерів і молодших офіцерів, 1962 старшин і матросів. Весь екіпаж поділявся на 12 команд по 180—122 людини в кожній. Команди розподіляючись таким чином:
команди I—IV — персонал гармат головного і середнього калібрів; команди V—VI — персонал гармат зенітних калібрів, а також персонал бойових льохів і пристроїв подачі снарядів; команда VII — господарські служби корабля: теслі, кухарі, кравці, писарі, квартирмейстери, палубні матроси тощо; команда VIII — персонал, який відповідав за справність артилерійських механізмів (артилерійські механіки); команда IX — персонал, який обслуговував радіотехнічні пристрої (оператори, радисти, локаторники, акустики), а також служба сигналізації (сигнальники, прожектористи) і управління (кермові); команди X—XII — персонал головної енергетичної установки корабля і енергосистем.
Екіпаж лінкора «Бісмарк» був дуже молодим — середній вік становив приблизно 22 років. Перед початком операції «Райнюбунг», приблизно в середині травня 1941 року, на «Бісмарк» були додаткові 156 осіб, з яких 65 осіб становили штаб адмірала Гюнтера Лютьєнса, а решта були робітниками з верфі, курсантами тощо. Загалом при виході на операцію з Данцига 18 травня на кораблі були 2 221 особа.
На лінкорі були 4 камбузи: 2 матроських, унтерофіцерський і офіцерський. Для нижчих чинів передбачено 2 їдальні — носова і кормова у відсіку на батарейній палубі. Кожну з них обслуговував штат з 6—8 коків і рознощиків. Для харчування унтерофіцерів була відгороджена частина кожної матроської їдальні. Офіцерський камбуз і кают-компанії розташовувалися в надбудовах. У двох відсіках знаходились спеціальні вигороджені місця для пива, яке зберігалося в 50-літрових бочках (всього до 1000 бочок), проте в обов'язковий раціон не входило, а продавалося по 30 пфенігів за півлітровий кухоль в корабельних буфетах разом з шоколадом, сигаретами та іншими товарами. Перед виходом в останній похід на «Бісмарк» завантажили 500 свинячих і 300 яловичих туш, а загального запасу провізії, за оцінками, вистачило б, щоб прогодувати протягом одного дня місто з населенням в 250 000 чоловік.
Озброєння
Головний калібр Головна артилерія «Бісмарка» з калібром 380 мм була обрана за аналогією з гарматою SK.C/13 лінкорів типу «Баварія», також калібру 380 мм. Нові гармати для лінкора «Бісмарк» були виготовлені заводами «Маузер» і пройшли випробування вже під час будівництва корабля, після чого вони були прийняті на озброєння під кодом 38-см SK.C/34. Корабель мав 8 гармат, встановлених у 4 вежах (моделі Drh LC/34) в носі і кормі. Вежі були позначені по сигнальному коду ВМФ, починаючи з носа: Anton, Bruno, Cesar і Dora. Характеристики 380-мм баштової установки Drh LC/34
Швидкість вертикального наведення, град. / С ………….. 5.4 Швидкість горизонтального наведення, град. / С ………… 6 Дальність стрільби, м ………………………… 35 550 Дальність стрільби з креном 10 ° На невигідний борт, м ………………………. 27 200 Цикл стрільби, з …………………………………. 26
Допоміжна/зенітна артилерія Артилерія допоміжного калібру складалася з 12 гармат 150 мм SKC/28, розміщених попарно в баштах. Над вибором допоміжної артилерії довго думати не довелося: взяли звичайний для тих часів середній калібр. За конструкцією гармати виконали з вертикальним клиновим затвором.
Кожна вежа на правому борту мала своє позначення: «правобортова I», «правобортова II» і «правобортова III» (рахуючи від носа). Аналогічно позначено й вежі лівого борту. Барбет правобортних і лівобортних веж I і III спиралися на палубу цитаделі, а барбет веж II — на скоси броньової палуби. Кути повороту веж допоміжного калібру в горизонтальній площині були обмежені, внаслідок близького розташування їх до надбудов.
Зенітна артилерія дальньої дії Все зенітні гармати дальньої дії розміщувалися на носовій і кормовій надбудовах.
16 гармат 105 мм SKC/33 встановлювалися на кораблі в два етапи. Дві перших установки були змонтовані на носовій надбудові ще в червні-липні 1940 року, коли корабель перебував на корабельні Blohm und Voss в Гамбурзі. Гармати монтувалися на спареному лафеті порівняно застарілої конструкції С/34. Оснащення такого потужного корабля несучасним озброєнням зумовлено відсутністю сучасніших зеніток на складах Круппа і Rheinishe Metallwarenfabrik, де були тільки гармати на лафетах старої конструкції. Решта гармат були передані на проданий в Радянський Союз недобудований крейсер Lutzow. Згода німецького морського командування на установку цих гармат дозволило витримати термін здачі корабля в експлуатацію в серпні і таким чином виграли час для виробництва потрібної кількості нових гармат до кінця року. Решта, досконаліші установки Dopp.L.C / 37, були змонтовані під час стоянки лінкора в Готенгафені 4—18 листопада 1940 року.
У зенітних установках обох систем використовувалося однакова 105-мм гармата лейнерна конструкції, з вертикальним клиновим затвором.
Основна відмінність нової конструкції зенітної установки була в застосуванні швидших механізмів наведення. Крім того, нова конструкція була дещо легшою. Зовні вони незначно відрізнялися формою захисних кожухів.
Кожна гармата мала своє позначення і аналогічно гарматам калібру 150-мм називалися правобортними і лівобортними, з нумерацією, починаючи від носа.
Легка зенітна артилерія До складу зенітного озброєння ближньої дії лінкора входили 16 автоматичних гармат SK.C/30 калібру 37 мм, розміщених на лафетах LC / 30 в спарених установках на напівкруглих обертових платформах. Ці досить вдалі установки вироблялись на заводі Rheinishe Metallwarenfabrik.
Вони мали чудову трикоординатну орієнтацію на ціль з великими кутами піднесення стволів — від +85 до −10 градусів. Теоретична скорострільність 80 пострілів за хвилину, але практично становила лише 30 пострілів, що пояснювалося ручним завантаженням снарядних магазинів на гармату. Установки не мали жодного броньового і протиосколкового захисту, що характерно для подібного озброєння у всіх флотах. Від атмосферних опадів установки захищалися брезентовими чохлами, а стволи гармат і прицільні пристосування ховалися до того ж додатковими чохлами.
Розміщувалися гармати наступним чином: 2 установки на нижній надбудовній палубі, відразу за вежами «В» і «С» головного калібру. Ще 2 і установки — в районі носового 7-метрового далекоміра, трохи нижче капітанського містка. Останні 4 були встановлені на кормовій надбудові в районі кормової бойової рубки.