Інді́йський океа́н — третій за розміром океан на Землі, між Африкою, Азією, Австралією та Антарктидою і займає близько 20 % водної поверхні Землі. Загальна площа становить 76,2 млн. км², у тому числі прилеглі акваторії — 2,8 млн км². Глибина — до 7 729 м (Зондський жолоб), середня — 3 897 м; солоність 34-41%.
Індійський океан був першим океаном, який відкрив європейський дослідник Васко да Гама. Раніше він називався Великою затокою, Східним океаном, Південним морем, Еритрейським морем. Стародавні люди, які проживали на березі океану, називали його величезним морем.
Назва
Історія дослідження
Найдавніші цивілізації світу в Месопотамії (починаючи з Шумеру), Стародавньому Єгипті, і на Індійському субконтиненті (починаючи з Індської цивілізації), які починалися в долинах Тигру і Євфрату, Нілу та Інду відповідно, всі розвивалися в басейні Індійського океану. Далі цивілізації виникли в Персії (починаючи з Еламу), а потім у Південно-Східній Азії (починаючи з Фунаню).
Під час першої династії Єгипту (бл. 3000 до н. е.), у води океану для подорожі в Пунт, імовірно частини сучасного Сомалі, були направлені моряки. Повертаючись звідти, судна привезли золото і миро. Найраніша відома морська торгівля між Месопотамією і долиною Інду (бл. 2500 до н. е.) була проведена уздовж узбережжя Індійського океану. Фінікійці кінця третього тисячоліття до нашої ери, можливо, відвідували район, але ніяких поселень по собі не залишили.
Індійський океан набагато спокійніший і, таким чином, був освоєний для торгівлі раніше, ніж Атлантичний або Тихий океани. Потужні мусони також означали, що кораблі могли легко плисти на захід на початку сезону, а потім зачекати декілька місяців і повернутися на схід. Це дозволило індонезійським народам перетнути Індійський океан, та влаштуватися на Мадагаскарі.
У 2-му або 1-му столітті до нашої ери, Евдокс Кізікський () був першим греком, що перетнув Індійський океан. Гіппал (), як кажуть, в цей час відкрив прямий маршрут з Аравії в Індію. Під час першого і другого століть нашої ери інтенсивні торговельні відносини склалися між Римським Єгиптом і тамільськими царствами Чера, Чола і Пандья в Південній Індії. Як і індонезійські народи раніше, західні моряки використовували мусони, щоб перетнути океан. Невідомий автор «Періплу Еритрейського моря» описує цей маршрут, порти і торгівлю товарами уздовж берегів Африки та Індії близько 70 р. н. е.
З 1405 по 1433 роки адмірал Чжен Хе водив величезні флотилії династії Мін у кілька походів по Західному океану (китайська назва Індійського океану) і досяг прибережних країн Східної Африки.
Економічно важливі Шовковий шлях та торговельні шляхи, якими торгували спеціями були заблоковані Османською імперією 1453 року з падінням Візантійської імперії, що стимулювало дослідження і був знайдений новий морський шлях навколо Африки, започаткувавши Добу великих географічних відкриттів. У 1497 р. португальський мореплавець Васко да Гама обігнув мис Доброї Надії і став першим європейцем, що дістався Індії морським шляхом, а пізніше Далекого Сходу. Європейські кораблі, озброєні важкими гарматами, швидко стали домінувати у торгівлі. Португалія намагалася досягти переваги шляхом створення фортів у важливих протоках і портах. Вони домінують у торгівлі та роблять відкриття вздовж узбережжя Африки та Азії аж до середини 17 століття. Пізніше португальці були витіснені іншими європейськими державами. Регулювати торгівлю зі Сходом через Індійський океан прагнула Голландська Ост-Індійська компанія (1602–1798). Франція та Велика Британія створили свої торговельні компанії для цього регіону. Іспанія встановила основні торговельні операції на Філіппінах і в Тихому океані. До 1815 року основною силою в Індійському океані стала Британія.
Відкриття Суецького каналу в 1869 році відродило інтереси для Європи на Сході, але жодна країна не була успішною у встановленні торговельного домінування. Після Другої світової війни Велика Британія була змушена піти з регіону, поступившись Індії, Радянському Союзу та Сполученим штатам. Останні дві країни намагалися встановити гегемонію шляхом переговорів стосовно утворення військово-морських баз. Країни, що розвиваються, які мають вихід до океану, проте, постаралися, щоб океан став «зоною миру», щоб вони могли вільно використовувати морські шляхи. Сполучене Королівство і Сполучені Штати підтримують військові бази на атолі Дієго-Гарсія посеред Індійського океану.
26 грудня 2004 року, країни, що розташовані на узбережжі Індійського океану, постраждали від цунамі, викликаного землетрусом 2004 року в Індійському океані. Хвилі привели до загибелі більш ніж 226 000 людей та більше 1 мільйона людей залишилися без даху над головою.
Геологія
Індійський океан сформувався на стику юрського і крейдового періодів в результаті розпаду Гондвани. Тоді відбулося відділення Африки і Декана від Австралії з Антарктидою, а пізніше — Австралії від Антарктиди (у палеогені, близько 50 мільйонів років тому).
Рельєф дна У районі острова Родригес (Маскаренський архіпелаг) існує т. зв. потрійне з'єднання, де сходяться Центрально-Індійський і Західно-Індійський хребти, а також Австрало-Антарктичне підняття. Хребти складаються з обривистих гірських ланцюгів, порізаних перпендикулярними або косими по відношенню до осей ланцюгів скидами і розділяють базальтове дно океану на 3 сегменти, а їх вершини являють собою, як правило, згаслі вулкани. Дно Індійського океану вкрите відкладеннями крейдового і пізніших періодів, товщина шару яких коливається від кількох сотень метрів до 2-3 км. Найглибший з численних жолобів океану — Зондський жолоб (глибиною 7729 м). Річки, що впадають в Індійський океан, несуть із собою величезні кількості осадового матеріалу, особливо з території Індії, створюючи високі наносні пороги.
Деякі острови — наприклад, Мадагаскар, Сокотра, Мальдівські — є фрагментами давніх материків, інші — Андаманські, Нікобарські або острів Різдва — мають вулканічне походження. Вулканічне походження також має розташоване в південній частині океану Кергеленське плато.
Донні відклади
Корисні копалини
Аномалії Геоїдна низовина Індійського океану (IOGL) — загадкове явище, яке багато років привертає увагу вчених з усього світу. Рівень океану на цій ділянці площею 2,8 млн км² приблизно на 90 метрів нижчий, ніж у навколишніх океанах. Нещодавні дослідження, результати яких опубліковані у виданні Geophysical Research LettersThere's a Giant Gravity Hole In The Indian Ocean, And We May Finally Know Why. // By Clare Watson. 30 June 2023 показали, що аномалія пов’язана з мантійними плюмами та тектонічними платформами, що може допомогти краще зрозуміти процеси в мантії Землі та їхню взаємодію зі змінами рівня моря. Вчені використовували непрямі методи вивчення тектонічних платформ на глибині понад 35 км. Як було встановлено, IOGL пояснюється дефіцитом маси у мантії Землі під Індійським океаном. У минулому виникало безліч гіпотез про цю аномалію, проте останні дослідження встановили, що її походження пов’язане з мантійними плюмами та рухом тектонічних платформВчені розкрили таємницю «гравітаційної діри» в Індійському океані. 28.06.2023, 23:00Таємниця у 3 млн км². Вчені вважають, що знайшли розгадку гігантської гравітаційної діри в океані. 30.06.2023, 15:45. Більш того, вчені з Індійського інституту науки в Бенгалуру провели комп’ютерне моделювання того, що могло статися. Було складено 19 сценаріїв руху тектонічних плит навколо діри за останні 140 мільйонів років. Дослідження виявило, що лише кілька сценаріїв можуть пояснити природу даної гравітаційної діри в океані, і в жодній з цих моделей низька гравітація не була викликана тим, що було безпосередньо під нею. Натомість вони виявили, що діра, ймовірно, все-таки була сформована шлейфами магми низької щільностіHow the Indian Ocean Geoid Low Was Formed. // By Debanjan Pal, Attreyee Ghosh. First published: 05 May 2023Вчені з’ясували причину появи величезної гравітаційної діри посеред Індійського океану. // By Андрій Неволін. 12.07.2023.
Сейсмічність
В районі Південно-Східного Індійського хребта, який простягається по дну Індійського океану, спостерігаються досить часті 5-6 бальні (за шкалою Ріхтера) землетруси. За класифікацією землетрусів згідно шкали інтенсивності MSK-64 вони відносяться до помірних і сильно помірних16 квітня зареєстровано землетрус в районі Південно-Східного Індійського хребта, Індійський океан. 16.04.2025.
Гідрографія
Межі
Згідно з Світовою книгою фактів, Індійський океан омиває береги Африки, Азії та Австралії. Межа з Атлантичним проходить по довготі мису Голковий (20-й меридіан), з Тихим океаном по довготі мису Південно-Західний на острові Тасманія (меридіан 146° 55'). Також на півдні виділений Південний океан, межа з яким проходить по 60-й південній паралелі .
Третя редакція «Меж океанів та морів» (Limits of Oceans and Seas) Міжнародної гідрографічної організації визначає дещо інші межі океану . Це визначення виключає будь-які окраїнні водні об'єкти, які окремо визначаються МГО (наприклад, Бенгальська затока та Аравійське море), хоча вони, як правило, розглядаються як частина Індійського океану. Так, північні межі океану встановлюються так: південна межа Аравійського моря і моря Лакшадвіп, південна межа Бенгальської затоки, південна межа та південна межа Великої Австралійської затоки.
Південна ж межа, натомість, проходить по узбережжю Антарктиди.
У 2000 році МГО перевизначила Індійський океан, посунувши його південну межу до 60° пд.ш., виділивши у водах на південь від цієї лінії Південний океан. Це нове визначення досі не ратифіковане (протест був поданий Австралією ), хоча воно вже використовується МГО та іншими. Якщо і коли визначення 2000 року буде прийняте, буде опубліковано 4-е видання «Меж океанів і морів», відновивши Південний океан, який було спочатку зазначено в 2-му виданні, а згодом виключено з 3-го видання.
Узбережжя Узбережжя Індійського океану рясніє кліфами, дельтами, атолами, прибережними кораловими рифами і солоними болотами, порослими манграми.
Моря і затоки Охоплює такі моря: Червоне, Аравійське, Андаманське, Тиморське, Арафурське, Дейвіса, Співдружності, а також затоки: Аденську, Оманську, Перську, Бенгальську, Карпентарію, Велику Австралійську.
Острови Для розуміння природи островів Індійського океану необхідно класифікувати їх за походженням, оскільки саме геологічна історія визначає їхній рельєф, ландшафти, рослинний і тваринний світ. Островів в океані мало і зосереджені вони переважно в західній частині та поділяються на три групи за генезисомВолошин І. І., Чирка В. Г. Географія Світового океану: Навчальний посібник для вчителів. — К.: Перун, 1996. — 224 с: іл. ISBN 5-7707-9969-2: Материкові острови — Мадагаскар, Великі Зондські, Тасманія, Шрі-Ланка, Сокотра, Куріа-Муріа та ланцюг дрібних островів уздовж берегів Аравії, Індокитаю та Західної Австралії. Ці острови є частинами континентальних платформ, що відокремилися внаслідок тектонічних рухів або підвищення рівня Світового океану. Вони характеризуються значною площею, складним рельєфом (наявністю гірських систем) та багатством мінеральних ресурсів. Більша частина материкових островів — це вапнякові плато на докембрійських гранітах. Окрім них, є ще й гористі, також складені докембрійськими породами. Особливу будову мають Сейшельські острови, єдині гранітні споруди в межах ложа океану. Вулканічні острови: Острови перехідної зони є елементами острівних дуг — Великі Зондські, Андаманські та Нікобарські. Утворилися внаслідок активності підводних вулканів, переважно в зонах серединно-океанічних хребтів або над гарячими точками (hotspots) земної кори. Вони мають виражений гірський рельєф та є вершинами гірських хребтів або вулканічних конусів, мають родючі вулканічні ґрунти та часто оточені молодими кораловими рифами. У фундаменті цієї групи островів лежать базальти і (в меншій кількості) вулканічні туфи.