Море Бофорта — окраїнне море Північного Льодовитого океану. Омиває північне узбережжя Північно-Західних територій, Території Юкон, та Аляски. До моря примикає західна частина Канадського Арктичного архіпелагу. Північно-західною межею моря Бофорта визначена лінія від мису Барроу (Аляска) до мису Лендс Енд, острів Принца Патріка. Площа моря близько 476 000 км². Припливи в основному півдобові, величина припливу в межах 0,3 — 0,5 м. Назву море отримало від імені британського гідрографа сера Френсіса Бофорта.

В море впадає велика річка Макензі, а також численні дрібні річки. Макензі приносить в канадську частину моря Бофорта 300 км³ прісної води і 85 млн тонн наносів щорічно. Північно-західні вітри, що посилюються під дією обертання Землі, викликають випадання наносів переважно на схід від дельти річки, в той час, як східні вітри здійснюють протилежну дію.

З огляду на те, що ця частина Північного Льодовитого океану до сьогодні є відносно незачепленою комерційним судноплавством, вона є важливим місцеперебуванням для китів і морських птахів.

Станом на 2006 рік існує суперечка між США та Канадою стосовно делімітації морського кордону в морі Бофорта.

Найбільшим природним ресурсом моря вважають поклади нафти на шельфі, що є геологічним продовженням доведених родовищ в околицях річки Макензі та на так званому Північному Схилі (частина території Аляски).

Вперше море Бофорта було досліджене в 1960-ті роки, а перша морська нафтовидобувна платформа була відкрита в 1986.

Практично вся акваторія моря Бофорта знаходиться під кригою протягом більшої частини року; північна частина вкрита постійними крижаними полями.

Межі моря Міжнародна гідрографічна організація так визначає межі моря Бофора:: На півночі: від м. Барроу (Аляска) на північ до точки з координатами приблизно () і далі до мису Лендс-Енд (острів Принца Патріка).(). На сході: від мису Лендс-Енд південно-західне узбережжя острова принца Патрика до мису Гріффітс, звідти до мису Принца Альфреда, далі західним узбережжям цього острова до мису Келлетт (острів Бенкс) і від нього до мису Батерст на материку. (). На півдні: берегом материка від мису Батерст до мису Барроу.

Рельєф дна Рельєф дна моря Бофорта досить складний. Уздовж берегової лінії тягнеться вузька (в основному до 150 км завширшки) шельфова зона. У структурно-тектонічному відношенні шельф моря Бофорта, що прилягає до північного берега Аляски, є частиною крайового передгірного прогину хребта Брукс на Алясці. Дно тут вирівняне і поступово знижується на північ. На окремих ділянках його прорізають підводні долини. Одна з них (Аляскинська) починається біля м. Барроу і прямує на північ. Інша (Хершел) розташована на північ від гирла річки Маккензі і, ймовірно, є затоплене продовження долини цієї річки. Підводна долина Хершел досить глибоко врізана в дно і, прямуючи на північ, прорізає верхню частину материкового схилу, переходячи у підводний каньйон. Інші поглиблення дна виражені менш помітно. У східній частині моря, в районі островів Бенкс і Принц Патрік, шельф трохи ширше, ніж в Аляски. Тут зустрічаються підводні підняття і мілини.

Материковий схил починається з глибини 200 м. Його крутість в основному змінюється від 1,5 до 4 °, але зустрічаються і круті ділянки (до 23 °). У верхній частині материкового схилу прослідковуються підводні уступи й ущелини. Материковий схил розчленований у берега Аляски сильніше, ніж в східній частині моря.

Ложе, обрамлене материковим схилом, утворює улоговину (іноді її називають улоговиною Бофорта) моря з глибинами понад 3000 м. На більшій частині цієї котловини дно є плоскою, досить рівною абісальною рівниною. В її центральній частині розташовано підняття Бофорта, найменша глибина над яким дорівнює 913 м. Воно у вигляді підводного хребта простягається приблизно по лінії від мису Принц Альфред (о. Бенкс) на південний схід, але не досягає материкового схилу біля берега Аляски.

Клімат Акваторія моря лежить в арктичному кліматичному поясі. Цілий рік переважає полярна повітряна маса. Льодовий покрив цілорічний. Низькі температури повітря цілий рік. Атмосферних опадів випадає недостатньо. Для південно-західної частини акваторії моря, на відміну від решти моря, характерна порівняно м'яка зима і холодне літо, в східній частині моря холодні арктичні зима і літо.

Біологія Акваторія моря утворює окремий екорегіон моря Бофорта арктичної зоогеографічної провінції. Зоогеографічнодонна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м належить до арктичної циркумполярної області арктичної зони.

Розвідка нафти і газу

У морі Бофорта під морським дном знаходяться великі запаси газу та нафти, які є продовженням підтверджених запасів у сусідній річці Маккензі та на Північному схилі.Sea Changes, Institute of the North Перші розвідки вуглеводнів під шельфом моря Бофорта були проведені у 1950-х роках, і, за оцінками, під його прибережним шельфом міститься близько 250 км³ нафти та 300 000 км³ природного газу. Буріння на шельфі розпочалося в 1972 році; до 1980-х років було пробурено близько 70 свердловинParsons, p. 233 а до 2000 року — 200 свердловин.Marlan W. Downey, William Andrew Morgan, Jack C. Threet, American Association of Petroleum Geologists Petroleum provinces of the twenty-first century, AAPG, 2001 , p. 125 Ці роботи призвели до вичерпання близько 46,5 млн м³ ґрунту з морського дна, а також до скидання бурових розчинів, що містили барит, глину, каустичну соду та важкі метали: цинк, мідь, свинець, хром, кобальт, нікель, кадмій та ртуть. У 1986 році було видобуто близько 50 400 м³ нафти.

У 1971 році в дельті річки Маккензі було відкрито велике газове родовище під назвою Таглу за яким послідували родовища Парсон-Лейк та Ніглінтгак. Запаси газу на цих родовищах оцінюються відповідно у 58 600 км³, 35 400 та 13 600 км³. Крім того, далі в море від дельти річки Маккензі розташоване родовище Амаулігак.. Це найбільше з відомих нафтових родовищ моря Бофорта було відкрито в 1984 році, і, за оцінками, містить 37,3 км³ нафти та та 38 500 км³ газу. Розробка цих родовищ ускладнюється їх віддаленим розташуванням. Ця проблема була частково вирішена для Прудо-Бей завдяки будівництву Трансаляскинського нафтопроводу, але вона обмежує регулярне комерційне видобування на родовищах річки Маккензі.Marlan W. Downey, William Andrew Morgan, Jack C. Threet, American Association of Petroleum Geologists Petroleum provinces of the twenty-first century, AAPG, 2001 , p. 125 Наприклад, проєкт Амаулігак було розпочато невдовзі після відкриття родовища. У вересні 1985 року танкер Gulf Beaufort доставив до Японії 50 300 000 л (316 377 барелів) сирої нафти, що стало першою партією нафти з арктичних родовищ.David L. VanderZwaag, Cynthia Lamson The Challenge of arctic shipping: science, environmental assessment, and human values, McGill-Queen's Press – MQUP, 1990 , p. 61 Однак після цього проект зупинився.

У липні 2017 року Бюро з управління океанською енергією США схвалило план, що дозволяє італійській транснаціональній нафтогазовій компанії Eni пробурити чотири розвідувальні нафтові свердловини на острові Спай — одному з чотирьох штучних островів у морі Бофорта.

Примітки

Література Океанографическая энциклопедия / Под ред. Р. М. Деменицкой, Г. И. Баранова, В. В. Панова и др. — Л. : Гидрометеоиздат, 1974. — 632 с. (с. 97—98)

Посилання The Canadian Encyclopedia — Beaufort Sea Большая советская энциклопедия — Бофорта море