Бовшів

Бо́вшів — село Бурштинської міської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Населення Станом на 1 січня 2001 року в Бовшеві мешкало 1565 осіб, налічувався 591 двір. Типові прізвища жителів: Бартків, Вільчик, Курдидик, Курляк, Мартинів, Мурафа, Паук, Цимбалістий, Шувар. Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,93% російська 0,07%

Географія Розташоване за 32 км на північ від Івано-Франківська, за 11 км від міста Галича; точніше: на березі річки Гнила Липа, лівої притоки Дністра.

На північний захід від села Бовшова розташована комплексна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні, західноопільський степовий резерват Касова Гора, що входить до складу Галицького національного природного парку. Охороняється ділянка степу, площею 7 га та простягається вздовж лівого берега річки Гнилої Липи. Тут збереглися унікальні рослини — ковила найкрасивіша та ковила довголиста, а також ряд рідкісних ендемічних і реліктових видів (астрагал данський, волошка тернопільська, осока низька, жовтець Запаловича та багато інших.

Топоніми Походження назви Досі побутує легенда про пристань, яка ототожнюється із літописним «Большим причалом» — і натякає на походження назви села Бовшів. Проте обміління і Дністра, і Гнилої Липи, сприяло зникненню цієї первісної назви: зберігся лише її перший компонент — «большой», який згодом трансформувався у «Болшев», відтак — у «Бовшев», а зрештою — у «Бовшів». І насправді, у північній частині села, впритул до старого русла Гнилої Липи, знаходяться залишки довгого насипу, поблизу якого виявлено вкопані в землю зрізані стовбури дуба з часів будівництва греблі Бурштинської ТЕС у 1960-х роках: саме тому дослідники вважають, що в околиці був нині призабутий Большой причал.

За іншою версією утворення топоніму Бовшів: краєзнавець М. Миронюк запропонував, що назву села можна пов'язувати з давніми двочленними слов'янськими іменами типу Большеслав, Большемир, Большегост, які мали усічену форму — Больш (Болш), а згодом — Бовш. Дана версія підтверджується тим, що дана назва є очевидною формою присвійного прикметника.

За третьою версією вчителя Бовшівської школи І. Калитчука, назва населеного пункту вказує на розміри села у давнині. Колись в Росії також було селище Болшево, тепер це частина міста Корольов.

Урбаноніми Село поділяється на частини: Вигін, Горб, Дворище, Кут 1 i Кут 2, Оболоня, Підгай 1 i Підгай 2, Підстав, Середівка. Через населений пункт проходить автошлях Задністрянське — Більшівці.

Історія Бовшів належить до найдавніших поселень Галицького району (1153 рік). Відомості про село на перехресті доріг Галицького гостинця і водного шляху на Дністрі уперше згадується в Іпатіївському літописі за 1152 рік на 453 сторінці. Є ще купча грамота за 8 березня 1402 року, у якій засвідчено, що поміщиця Агнета подарувала «своє село Малий Бовшів у Галицькому повіті архієпископу Якову Стрепі».

Праісторичне заселення місцевості людиною Незважаючи на те, що сліди людини на теренах Бовшева належать до доби мезоліту (Х–VI тис. до н. е.), у місцевості почергово знаходили собі прихисток носії 15 археологічних культур.

За бронзової доби У VII–VI тис. до н. е. тут проживали племена ранньої бронзової доби; на зміну яким у IV–III тис. до н. е. прийшли переселенці з південних районів Подністров'я. Археологи відносять залишене ними поселення до передкарпатської культури шнурової кераміки.

У 1960-х роках в заплаві Гнилої Липи на невеликому підвищенні (урочище Дворище) вчені натрапили на сліди трипільського поселення, яке датується 3000–2250 роки до н. е.. Згодом територію сучасного Бовшева освоїли представники латенської ()культури, які жили в землянках (кінця 1 тис. до н. е.). Під час розкопок в одному такому з таких жител були виявлені типові кельтські ребристі сітули, амфороподібні вази, горщики зі звуженою шийкою, миски і ліпний посуд із типовим кельтським орнаментом.

У 1962–1964 роках на багатошаровому поселенні «Бовшів I» археологи Володимир Баран та Лариса Крушельницька виявили сліди проживання представників пізнього етапу комарівської культури (1500–700 рр. до н. е.) та культури Ноа (XIII–XI ст. до н. е.). Обидва племена довго співіснували поряд — і згодом носії культури Ноа витіснили комарівчан та частину з них асимілювали.

За залізної доби У X–VIII ст. до н. е. терени Бовшева заселяють племена голіградської культури фракійського гальштату. Дослідники припускають, що згадані племена етнічно пов'язані зі засновниками гальштатського поселення в районі верхнього Надтисся — i що саме звідти слід виводити їхнє походження.

Археологи також виявили на території села знахідки, що належать культурам черепинсько-лагодівської групи (кінець VII—V століть до н. е.), епохи ранньої залізної доби та поморській (кінець IV–ІІ ст. до н. е.).

У 1962 році Лариса Крушельницька відкрила на лівому березі Гнилої Липи поблизу Бовшева сліди життєдіяльності племені латенської культури (ІІ–I ст. до н. е.), носіями якої, вочевидь, були дакійські племена, що прийшли з території сучасної Румунії.

Значну цінність для слов'янської археології становить поселення липицької культури (I–III століття н. е.), представники якої займалися землеробством (про що свідчать довгострокові житла і наявність великих господарських ям) та скотарством. Більшість учених вважають їх відгалуженням одного із дакійських племен.

У 1962–1964 роках на поселенні Бовшів археологи дослідили територію площею 2700 м², на якій віднайшли вісім жител-землянок, 47 господарських ям i 19 вогнищ, зібрали велику колекцію ліпної та гончарної кераміки. До унікальних знахідок вчені відносять пальчасту бронзову фібулу. Усі ці пам'ятки належать носіям черняхівської культури (III–V століть н. е.).

У зв'язку з будівництвом Бурштинської ДРЕС львівські археологи у 1960–1964 роках провели дослідження на обидвох берегах річки Гнилої Липи, де виявили житла із чималою кількістю уламків ліпного посуду, типового для культури празького типу (VI–VII століття). Тоді ж на правому березі річки в урочищі Сулива Баран В. та Чайка Р. розкопали житлову напівземлянку із глиняною піччю, дві господарські споруди, чотири ями та п'ять наземних печей, датованих XI–XIII століттями. Серед знахідок особливо виділялася іконка «Благовіщення» (XI століття). Можливо, саме це давньоруське поселення й дало початок Бовшеву.

Часи Русі Тоді на Русі був період феодальної роздрібненості та міжусібної ворожнечі. Удільні князі не завжди підкорялися Києву, на чолі якого стояв Ізяслав Ярославович. Таким виявився й князь Галицький Володимирко Володарович. Ізяслав направив до Галича свого посла — боярина Петра Борисовича з метою переконання в поверненні Погориної волості на Волині, де князював Володимирко Володарович, під свій контроль. За ці землі почалася між ними тривала суперечка, результатом якої стала поразка Володимирка. Переможений князь Володимирко був вимушений підписати угоду про примирення та повернення Погориної волості Ізяславу. Пройшов рік, а Володимирко й не думав виконувати цього рішення.

Галицьке князівство міцніло. Князь Володимирко, після того, як 1144 року жорстоко придушив галицьке повстання, наклав нові податки на простий люд, селян-смердів, ремісників, що добре відчули на собі й мешканці Бовшева та інших прилеглих до Галича сіл, і щедро нагороджував бояр, які підтримували його, з кожним днем відчував себе впевненіше. Тому, коли до нього з'явився посол від Ізяслава, він відкинув вимогу київського князя та відмовився віддати вище згадану землю Ізяславу.

Володимирко Володарович мав слабке серцем, але був з сильним характером. Він зневажливо вислухав посла, відкинув вимогу князя Ізяслава, познущався над послом Петром Борисовичем, бо той колись примусив князя Володимира цілувати хрест, аби поклястись у тому, що віддасть київському князеві Погоринську волость. Володимирко, відіславши посла, знав, що з прибуттям його у Київ, князь Ізяслав вирушить із своїми військами на Волинь проти нього. І знов буде битва, знов кровопролиття. Недобрі думки точили князя, коли він підіймався сходами до своїх теремів, повертаючись з вечірньої служби у церкві Спаса. Через ті переживання у нього зупинилося серце, що стало причиною передчасної смерті князя. Тоді його старший син Ярослав, який по смерті батька посів на галицький престол, негайно направив до Бовшева свого посланця, аби повернути посла у Галич. Коли Петро Борисович повернувся, то застав Галич у жалобі. Молодий князь перепросив посла Ізяслава і цим відвернув ще одну братовбивчу війну. Він покорився київському князеві та погодився віддати Погорину волость.

XV–XIX століття

У XV столітті Бовшів належав українському спольщеному роду Спічників: земському судді Николі, його дочці Катерині та синові — підсудді землі Галицької Іванові — пізніше мечник галицький. У 1474 році Іван Спічник з Бовшева переписав село своїй дружині Анні (шлюб — не пізніше 1448 року), доньці львівського судді Станіслава (Осташка) з Давидова.Wilamowski M. Stanislaw (Ostaszko) z Dawidowa (Dawidowski) h. Wilczekosy (Prus II) (zm. 1442/3) / Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 2003. — t. XLII/1, z. 172. — S. 25. Наприкінці XV століття Бовшів перейшов у королівську власність.

Упродовж XV–XVI століть, згідно королівських люстрацій Галицької та Перемишльської земель, селянство за своїм економічним становищем поділялося на декілька категорій. Так, у XV столітті в Бовшеві мешкали королівські сокольники та каланні люди. Королівські сокольники мали власні господарства, відробляли панщину і сплачували податки, а каланні люди звільнялися від будь-яких повинностей. Спільним для цих обидвох верств населення було те, що їм заборонялося без дозволу старости покидати село. Так, 1441 року в Галичі відбувся суд, на якому позивачами виступало двоє селян із Бовшева, а відповідачем — Галицьке староство. Кріпаки судилися за право виходу із села, але програли справу.

В люстраціях 1564–1566 та 1570 років, вказано, що Бовшів тоді населяли кмети або ж вільні незакріпачені селяни, які сплачували державний податок та підсадкові селяни або ж переселенці з інших місцин Галичини. Вищезазначені документи називають імена, а у деяких випадках й прізвища 22 кметів та 12 підсадкових (вказувалися лише голови родин). Основна частина податків лягала на плечі кметів. Вони 3 дні в тиждень відробляли панщину (працювали на різних роботах) та щороку сплачували по 6 гривень чиншу і по 4 міри пшениці. Підсадкові селяни обслуговували двір. Описується став — найбільший у старостві, якому за став орендар сплачував 333 і 1/3 злотих щорічно (плата перевищувала вартість 14 волів — віл коштував 24 злотих).

У XV–XVI століттях Бовшів перебував на руському праві. Управителем у селі був отаман, посаду якого у 1564–1566 роках займав якийсь Юрко. Село мало свою церкву, а також корчму (заїжджий двір), котру воєвода руський віддав на утримання мисливцям. У ній часто зупинялися на відпочинок проїжджі купці. Своїх волів та коней вони випасали на великому пасовиську, що знаходилось поблизу корчми, i за це сплачували певні кошти.

1570 року люстрація повідомляє про осілих людей (21 особу), які працювали на панщині і платили податки. Ними були вже згадувані кмети. Підсадкових селян (12 осіб) тепер називали загородниками, тому що вони були осаджені на менших ґрунтах або й на самих лише обійстях (загородах), без орної землі. Як і раніше, вони не платили податків, а лише обслуговували панський двір. Бовшівці, крім сільськогосподарських робіт, займалися також бджільництвом та полюванням на бобрів.

Важке становище кріпаків змушувало їх покидати село. Так, 1602 року з Бовшева до містечка Ремезовець втекли дві родини солодівників. Втечі селян спостерігалися й у наступні роки.

У першій половині XVII століття село перейшло у власність полячки СофіЇ КазановськоЇ. У 1661–1665 роках тут було 6 заселених дворищ. Дідичеві належали 2 стави на Гнилій Липі, млин та корчма, яка діяла і у XVIII–XIX століттях. Селяни 4 дні на тиждень відробляли панщину та платили податки грішми й натурою.