Анци́феров Мико́ла Па́влович (, маєток Софіївка (нині Умань), Київська губернія — , Москва) — радянський культуролог, літературознавець, історик, краєзнавець.
Біографія Народився в маєтку графів Потоцьких Софіївка під Уманню.
Після смерті батька з 1899 року жив із матір'ю в Києві, навчався в Першій Київській гімназії.
У 1908 році переїхав до Петербурга, де в 1909 році закінчив Введенську гімназію (екстерном), у 1915 році — історико-філологічний факультет Петроградського університету (спеціальність — історик-медієвіст).
Після закінчення університету працював на кафедрі загальної історії ассистентом у свого вчителя професора Івана Михайловича Гревса. Також розпочав педагогічну діяльність: жіноча гімназія Зворської (1915—1916), приватне реальне училище Черняєва (1915—1918), школа при колишньому Тенишевському училищі (1918—1925), де вів і гуманітарний гурток, Другий Педагогічний інститут (1919—1926), інтернат для безпритульних під Павловськом (1919—1920), Інститут історії мистецтв (1925—1929).
Брав участь у релігійно-філософських гуртках Олександра Мейєра (1918—1925). Керував семінарами з вивчення Петербурга і Павловська, виступав із доповідями й лекціями, водив екскурсії містом і передмістями, співпрацював у журналах «Педагогічна думка» (1918—1924) й «Екскурсійна справа» (1921—1923). У відкритому в 1921 році (за ініціативою І. М. Гревса) Петербурзькому науково-дослідному екскурсійному інституті брав участь у роботі історичної й методичної секцій, вів семінари.
Після ліквідації Екскурсійного інституту у вересні 1924 року перейшов до Петроградского відділення Центрального бюро краєзнавства (ЦБК).
Навесні 1925 року був заарештований та засуджений до 3 років заслання. Його відправили до Омська, але через три місяці він був звільнений та повернувся до Ленінграду.
У ніч на 23 квітня 1929 року заарештований як учасник «контрреволюційної монархічної організації», 22 липня 1929 року засуджений до 3 років ВТТ і в серпні відправлений до Соловецького табору особливого призначення (Кем). 3 травня 1930 року був заарештований у таборі як «учасник контрреволюційної організації», відправлений до ізолятору, потім — для подальшого слідства до Ленінграду. 20 червня табірний термін збільшено на один рік, Анциферова повернули на Соловки.
Влітку 1930 року відправлений до Ленінграду і притягнутий до слідства у справі Академії наук. 23 серпня 1931 року засуджений до 5 років ВТТ і відправлений до Білбалтлагу (на станцію Ведмежа Гора). Восени 1933 року звільнений з табору, повернувся до Ленінграду.
У вересні 1937 року знову заарештований, 20 грудня засуджений до 8 років ВТТ і відправлений до Бамлагу (на станції Уссурі). 2 грудня 1939 року був звільнений, а справа від 29 жовтня 1929 року припинена за переглядом.
У 1943 році прийнятий до Спілки письменників СРСР.
Помер у Москві, похований на Ваганьковскому кладовищі.
Наукова діяльність У 1944 році в Інституті світової літератури захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук на тему «Проблема урбанізму в художній літературі».
Основні роботи пов'язані з дослідженням літературного минулого російських міст, передовсім Москви й Ленінграда, їх приміських зон, а також щодо методики й організації екскурсійної справи.
У книгах про Петербург Достоєвського, Пушкіна та ін. прагнув показати, як у творчості письмеників відобразилися теми й образи російської столиці, її вдача, архітектура, загальний стиль міста, а також описати місця, які стали меморіальними.
Також досліджував життя і творчість О. Пушкіна, О. Герцена, І. Тургенєва, Ф. Достоєвського.
В останні роки життя брав участь у розбиранні й описі так званої «Празької колекції» паперів Герцена й Огарьова.
Вибрані праці Быль и миф Петербурга (1924); Пути изучения города, как социального организма: Опыт комплексного подхода (1925); Теория и практика литературных экскурсий (1926); Теория и практика экскурсий по обществоведению (1926); Книга о городе (1926—1927); Как изучать свой город: В плане школьной работы (1929); А. И. Герцен: Очерк жизни и творчества. 1812—1870 (1945); Пригороды Ленинграда: города Пушкин, Павловск, Петродворец (1946); Москва Пушкина (1950); «Непостижимый город…» (1991); Из дум о былом: Воспоминания (1992).
Вшанування пам'яті Анциферовські читання Перша краєзнавча конференція «Анциферовські читання» відбулася у 1988 роціКраеведческая конференция в Аничковом дворце в Ленінграді, у 2008 році проведення «Анциферовських читань» було відновлено. Також у 2012 році започатковано проведення Московських «Анциферовських читань»Первые московские Анциферовские чтения.
Анциферовська премія У 1995 році за ініціативою Міжнародного благодійного фонду порятунку Петербурга-Ленінграда і Балтійського гуманітарного фонду засновано міжнародну Анциферовську премію. Премія присуджується раз на два роки за кращі роботи з історії Санкт-Петербурга.
Топоніми Вулиця Анциферовська у м. Пушкін (Росія) (імʼя присвоєно у 2013 році, коли вулиця ще будувалася).
Родина Батько — Павло Григорович Анциферов (1851—1897), дійсний статський радник, перший інспектор Уманського училища землеробства і садівництва, директор Нікітського ботанічного саду; мати — донька тверського селянина Катерина Максимівна (уроджена Петрова) (1853—1933).
Перша дружина — Тетяна Миколаївна Оберучева (1890—1929), історик. Одружилися у 1914 році. Діти: Наталія (1915—1919); Павло (1918—1919); Сергій (1921—1942); Тетяна (1924—2013).
Друга дружина — Софія Олександрівна Гареліна (1899—1964), краєзнавець, історик театруАнциферов Николай Павлович // Воспоминания о ГУЛАГе и их авторы. Одружилися у 1934 році.
Примітки
Джерела
Николай Павлович Анциферов // Библиотеки Петроградской стороны Хронологическая канва жизни и творчества Н. П. Анциферова //