Бо́лдера́я () — мікрорайон у складі Курземського району Риги. Розташований на лівому березі Даугави між правим берегом протоки Булльупе та річкою Хапакагравіс. Межує з мікрорайонами Даугавгріва, Вецмілгравіс (з яким не має сухопутної межі), Волері, Спілве і Клейсти. Межами району Болдерая є Даугава, канал Лочу, річка Булльупе, вулиці Клейсту і Апакшграв'я, залізничні колії, Даугавгрівське шосе та річка Хапакагравіс.
Загальна площа мікрорайону Болдерая становить 8,329 км², що є значно більшим за середній показник площі ризьких мікрорайонів. Довжина меж мікрорайону за периметром складає 14 863 метри. Головними вулицями мікрорайону є вулиці Лієлупес, Лієла, Гобас, Штурманю і Силікату.
До складу Болдераї також входить () та острів Крієву (від — «Російський острів»), який насправді є півостровом.
Назва Топонім «Болдерая» скоріше за все походить від назви пониззя річки Лієлупе, оскільки колись на цьому місці ще не було населеної території. У 1495 році ландмейстер Тевтонського ордену пожалував пониззя Лієлупе Йоганну Бульдерінгу, від імені якого річку неподалік стали називати Бульдурупе (). Слово Aa на нижньонімецькому діалекті означає «річка»; від якого згодом утворилося слово Бульдераа (). Пізніше нижню течію Лієлупе стали називати Булльупе.Arvis Pope, 2005. Rīgas galvenā nomale. — Rīga: izdevniecība "Zelta grauds", 14. lpp. Звідси походить і топонім «».Болдерая
Як пояснює дослідник Й. Бротце, Болдерая отримала свою назву від річки Лієлупе, пониззя якої разом з стали називати німецькою Болдераа.Broce J., 1996. Zīmējumi un apraksti 2.sēj. // Rīgas Priekšpilsētas un tuvākā apkārtne. — Rīga, Zinātne, 351. lpp. На цьому ж місці згодом розташовувалися кілька садиб: , та .
Болдерая (під назвою Boldra) вперше показана на картині у 1583 році..
Історія Спочатку Лієлупе не мала прямого витоку до моря: починаючи зі Слоки, річка повертала на схід і текла уздовж дюнних валів до Даугави, де обидві річки біля Вецаків впадали у Ризьку затоку. Колись далі від набережної були піщані пагорби, нанесений пісок, дюни і подекуди луги. Болдерайський мікрорайон розташувався біля найбільшої дюнної гряди на лівому березі Даугави (відомої зараз як Болдерайсько—Прієдайнська дюнна гряда; раніше вона мала назву дюни Буллю через річку Булльупе, що протікала неподалік), яка простягалася на 10 км у довжину від Болдераї до Прієдайне між річкою Булльупе та лугами Спілве (рівниною лагуни Бабітес). Раніше на дюнах ріс сосновий ліс, який зник багато століть тому. Причиною його зникнення, імовірно, була діяльність людини (вирубка дерев) або лісові пожежі. В результаті цього вітер став розносити пісок з дюн. Східні вітри, що панують у Латвії, переносили пісок на внутрішні території країни, внаслідок чого поступово вкрилися піском луги Спілве, були засипані болота, річкові протоки і будівлі. Це сталося і з маєтком Лофельда, який розташовувався біля Хапакагравіса на південь від Даугавгріви. Мешканці садиби були змушені покинути будівлю, яка за кілька років зникла в пісках. Згідно з дослідженнями ХІХ століття дюни Буллю подекуди просувалися на внутрішні території країни приблизно на 3 метри щороку. У 1932 році почалось заліснення рухомих дюн з метою їх укріплення. Після Другої світової війни у Болдерайському мікрорайоні було зрито заліснені дюни на ділянці довжиною 2 км і приблизно 20 га площею (Болдерайсько-Булльупське родовище піску, споруджене для потреб виробництва силікатної цегли); цю територію надалі почали забудовувати.Bolderāja. "Latvijas enciklopēdija", 1. sēj., Rīga, 2002, termins "Bolderāja", 727. — 728. lpp.
Ймовірно, область сучасного району почала заселятися у Х столітті, і спочатку Болдерая являла собою рибальське селище, територія якого належала німецьким землевласникам. Заселення району могло початися ще раніше, проте через зміни течії Даугави та переміщення піщаних дюн прямих свідчень цього немає.
Митниця біля старого витоку Лієлупе в Даугаву (з XVII століття)
Болдерайське поселення утворилося переважно внаслідок облаштування митниці, що мала назву Курземської або Болдерайської. У 1603 році біля контори капітана та лоцманського поселення на дюнах на правому березі тодішньої Лієлупе (пізніше Булльупе) було споруджено польську митницю згідно із дорученням Ризької ратуші.Arvis Pope, 2005. Rīgas galvenā nomale. — Rīga: izdevniecība "Zelta grauds", 14. — 15. lpp. Дерев'яні будинки, збудовані у цей час, можуть вважатися найстарішими будівлями Риги. У цей час Болдерая стає значимим пунктом для курляндських торговців.
За часів Шведської Лівонії розташування Даугавгрівської фортеці та Болдераї на вигідній географічній позиції біля місця, де Даугава впадає в Балтійське море, визначило формування цієї території як важливий і впливовий фактор для торгівлі Риги, де протягом століть контролювалося сполучення кораблів, що проходили повз.Daugavgrīva un Bolderāja arhīva materiālos. 13. — 20. gs. , 1998. Latvijas Valsts vēstures arhīvs, 14. lpp. Через це Болдерайська митниця, яка працювала до ХХ століття, протягом своєї історії мала велике значення. Вона завдала значних втрат Курляндському герцогству, тому герцог Якоб Кеттлер навіть намагався вирити вихід в море для річки Лієлупе біля Слоки, щоб кораблям не доводилося проходити через Болдерайську митницю і Даугавгрівську фортецю.Arvis Pope, 2005. Rīgas galvenā nomale. — Rīga: izdevniecība "Zelta grauds" Під час паводку 1679 року Лієлупе прорвала смугу дюн посередині Даугавгрівського (Буллю) острова, створивши нове русло — Зіємельупе, через яке вона впадала в Ризьку затоку; втім, нове гирло згодом засмітилося. У 1755 році під час повторного весняного паводку Лієлупе прорвала смугу дюн біля Варнукрогса, де й утворився сучасний витік Лієлупе у море. Після цього старе пониззя річки, довжина якого складала приблизно 10 км і яке проходило від Варнукрогса до Даугавгріви, отримало назву Булльупе або ж Бульдурупе.Caune A., 1998. Rīgas Pārdaugava pirms 100 gadiem. — Rīga: Zinātne,152. lpp. 239. lpp.
Болдерая протягом історії була тісно пов'язана з Даугавгрівською фортецею, оскільки її вважали форпостом цього укріплення, яке оточувало домівки митників і лоцманів. Спочатку Болдерайське поселення утворилося на вузькій ділянці уздовж узбережжя Даугави і Булльупе. Уздовж берега Булльупе розміщувалися будинки рибалок, біля витоку Булльупе в Даугаву — дім капітана порту і лоцманська вежа, а вздовж Даугави — два будинки наглядачів митниці та інші рибальські домівки. Болдерая була головним постійним місцем проживання лоцманів.Broce J., 1996. Zīmējumi un apraksti 2. sēj. // Rīgas Priekšpilsētas un tuvākā apkārtne. — Rīga, Zinātne, 351.lpp
Болдерайська садиба (з XVIII століття) Болдерая є частиною території колишнього , який почав формуватися як населений пункт у XVIII столітті на землях колишньої (). Садиба знаходилася біля витоку Булльупе в Даугаву, наразі про неї збереглися лише історичні свідчення. Маєток на цьому місці вперше згадується наприкінці XVI століття, його власником був Каспар Берг, який також був першим начальником новоствореної Болдерайської митниці. На той час садиба мала назву Землі біля річки з Болдераєю () або Маєток Берга (). Протягом часу власники мизи змінювалися і вона не підлягала редукції маєтків.Arvis Pope, 2005. Rīgas galvenā nomale. — Rīga: izdevniecība "Zelta grauds", 21. lpp. У 1823 році комісія з редукції маєтків визнала Болдерайську садибу успадковуваною та алодіальною власністю. В адресних книгах початку ХХ століття власницею маєтку числилася баронеса Софія Буксгевден, хоча реальним власником маєтку з 1889 року був арендатор Йоганн Уніфер.
Ризький аванпорт і фабричне поселення (з ХІХ століття)
Біля 1800 року через Булльупе був збудований міст з Даугавгрівської фортеці в Болдераю.Andris Kolbergs, 2007. Lasāmgrāmata par Rīgu, tās priekšpilsētām un kūrortpilsētu Jūrmalu. — Jūrmala: Fond AKA. 466. lpp. У 1830–1840-х рр. у Болдераї здійснювалося судобудівництво.Pēteris Jērāns (redaktors). Rīga: enciklopēdija. Rīga : Galvenā enciklopēdiju redakcija, 1988. 202 lpp. В 1852 році було відкрито телеграфну лінію Рига—Болдерая, яка була першою лінією цивільного телеграфного зв'язку в Російській імперії.Bolderāja. "Latvijas enciklopēdija", 1. sēj., Rīga, 2002, termins "Bolderāja", 727.—728. lpp.Rīgas ielas, 2001 // Enciklopēdija, 1. sēj. — Rīga: Apgāds Priedaines, 43.- 44. lpp.
Болдерайське поселення стрімко почало розвиватись після того, як у 1873 році було збудовано (Остасдамбіс). Хоча Болдерая була кінцевою зупинкою цієї лінії, було споруджено і залізничний міст через Булльупе, який йшов від фортеці до дамби в гирлі Даугави. Через це почало зростати значення Болдерайського порту, і врешті-решт у ХІХ столітті Болдерая перетворилась на аванпорт Риги і фабричне поселення. В Болдераї океанські кораблі з глибокою осадкою залишали частину вантажу або доповнювали його, до Риги ж його доставляли баржами (у 1851 році російська влада дозволила збудувати зимовий порт у Даугавгріві, де також надавалося місце для зберігання вивантажених товарів).
У ХІХ столітті Булльупе також стала живою транспортною артерією, адже її глибина була достатньою для того, щоб нею пересувалися річкові пароплави середньої величини.Caune A., 1998. Rīgas Pārdaugava pirms 100 gadiem. — Rīga: Zinātne 156. lpp. В другій половині ХІХ століття разом із збудованою залізничною лінією в Болдераї швидко розвинулися промисловість і виробництво. І обсяги продукції, і кількість робітників свідчать про те, що до Першої світової війни Болдерая посідала 5-те місце серед промислових центрів Латвії (у 1900 році тут працювало 1162 наймані робітники, а в 1910 році цифра зросла до 1832 осіб).
В 1866 році було засновано Болдерайську машинобудівну фабрику, на якій здійснювався і ремонт суден; у тому ж самому році почав працювати філіал Ризького цементного заводу Карла Шмідта. У 1884 році свою роботу почала льоноджутова прядильна і ткацька фабрика — перша фабрика Риги, у якій було облаштовано електричне освітлення). Також працювала ворванева фабрика А. Ланге та лісопильний завод М. Куде і Ф, Шапіро.Rīgas ielas, 2001 // Enciklopēdija, 1. sēj. — Rīga: Apgāds Priedaines, 43. — 44. lpp. Забудова Болдераї здійснювалась на приватних землях Болдерайської садиби, де у 1909 році нараховувалось 280 дерев'яних і 20 кам'яних будівель. На початку ХХ століття витік Булльупе в Даугаву розділився на дві частини. Нову притока, яка знаходилася ближче до Болдераї, зробили ширше і глибше, утворивши канал Лочу довжиною в 1 км. Між обома протоками річки Булльупе знаходиться Острівець кохання ().
У 1914 році в Болдераї налічувалося 10,5 тис мешканців: головним чином це були робітники, рибалки, лоцмани, вантажники і моряки. Забудова поселення (станом на 1919 рік тут було приблизно 300 будівель) здійснювалась на землях приватного маєтку. Оскільки це була територія Болдерайської садиби, то її тогочасна володарка Софія Буксгевден розподілила землі на ділянки для забудови і віддала їх в оренду володарям будинків лише на 60 років, чим пояснюється те, чому в поселенні не будували великих будівель, що також заважало розвитку конкретних територій.Caune A., 1998. Rīgas Pārdaugava pirms 100 gadiem. — Rīga: Zinātne 154. lpp. Під час Першої світової війни Болдерая сильно потерпала від військових дій, оскільки вона знаходиться безпосередньо біля Даугавгрівської фортеці. Війна вплинула і на промисловість, адже багато підприємств були евакуйовані до внутрішніх губерній Російської імперії, у той час як будівлі фабрик і заводів були зруйновані.
Під час Війни за незалежність Латвії влітку 1919 року у Даугавгрівську фортецю і Болдераю з Курляндії прийшли частини збройних сил Латвії. У часи біля Даугавгріви точилися бої із Західною добровольчою армією. Після вигнання військ Бермондта, Даугавгрівська фортеця і Болдерая стали місцем розміщення частин гарнізону латвійської армії.
Приєднання до Риги (ХХ століття)