Граф Володимир Олександрович Соллогу́б (, Санкт-Петербург — , ГамбургУ той же час у некрологах 1882 року місцем смерті вказано курорт Гомбург. Див.: ; ) — російський чиновник (таємний радник), прозаїк, драматург, поет і мемуарист з білоруського роду . Молодший брат дипломата , дід князя .
Вирісши в аристократичній родині й отримавши домашню освіту, В. О. Соллогуб добре знав представників вищого світу і часто зображував їх у своїх творах. Першу популярність здобув як автор світських повістей, в яких створив галерею представників вищого світу пушкінського часу. Під впливом Гоголя в 1840-х роках поділяв художні принципи так званої натуральної школи. У більш пізній період своєї творчості Соллогуб головним чином працював у галузі драматургії, писав водевілі і лише наприкінці життя взявся за роман.
Оцінки творчості письменника сучасниками кардинально розходилися: одні вітали в ньому багатообіцяючий талант, інші висміювали його твори як дилетантські й наслідувальні. Сучасні літературознавці констатують, що світські повісті Соллогуба стали помітним явищем у російській літературі 1830-х і 1840-х років.
Біографія
Походження
Соллогуб походив з вельми багатої вищої аристократії, наближеної до двору. Його дід Ян Соллогуб, ад'ютант польського короля і великий литовський магнат, збільшив свій статок до 80 тисяч душ завдяки шлюбу з дочкою царського родича Л. О. Наришкіна. Олександр Соллогуб (1787—1843), батько письменника, досить швидко розтратив свою частку батьківського статку. Він мав придворний чин церемоніймейстера, але більше всього був відомий світському Петербургу як зразковий денді. Так, саме про нього говорить чорновий рядок I-ї глави «Євгенія Онєгіна» О. С. Пушкіна — «Гуляє вічний Соллогуб». Його любов до театру, музики і живопису позначилась на вихованні сина.
Матері письменника, Софії Іванівні (до шлюбу Архарова; 1791—1854), чинив милість імператор Олександр I, який любив подовгу розмовляти з нею. Саме їй, більш стриманій і серйозній, любительці російської словесності, були адресовані «Листи графині С. В. С. про російських поетів» П. О. Плетньова. Бабусею Соллогуба по матері була Катерина Олександрівна Архарова, «берегиня старомосковських традицій», а дідом — московський військовий губернатор В. П. Архаров. Таким чином, сім'я майбутнього письменника мала стосунок і до чиновно-придворного Петербургу, і до панської Москви з її патріархальним укладом. В дитинстві на Соллогуба вплинув сам факт зв'язку з родиною О. М. Оленіна, президента Академії мистецтв, який доводився двоюрідним братом Е. Архарової. Візити в його будинок познайомили юнака з рядом відомих письменників, таких як І. А. Крилов, М. І. Гнідич, О. С. Пушкін і Грибоєдов О. С.; саме тут він «почав поважати мистецтво».
Дитинство і навчання в Дерпті Навчання, якому батьки приділяли дуже велику увагу, Соллогуб спочатку проходив на дому. При цьому в число його викладачів входили П. А. Плетньов як учитель словесності і протоієрей В. С. Кочетов як законоучитель. Гувернером юного Соллогуба був Ернест Шарьєр, французький драматург, історик і поет, майбутній перекладач «Записок мисливця» Тургенєва І. С. на французьку. Він пробудив любов до літератури у майбутнього письменника. Зиму Володимир проводив здебільшого в Петербурзі, а влітку жив у Павловську. Перебування в обох містах дозволяло йому спілкуватися з однолітками, які належали до придворно-аристократичного кола. Володимир, незважаючи на те, що був, за відгуками сучасників, «тоді дуже негарним собою», виділявся своєю завзятістю й дотепністю і його часто кликали в гості, бо «умів оживляти і веселити». Серед розваг була участь у придворних виставах (а також в аматорських постановках і живих картинах, влаштовуваних його батьком, де останній також виступав актором і співаком). У 1819—1820 роках Соллогуб здійснив разом з батьками і братом Львом подорож у Париж. Влітку 1822 року хлопчик здійснив поїздку в маєток матері Нікольське Симбірської губернії, яка обернулася відкриттям нового для нього світу російської провінції. Керував маєтком у той час В. І. Григорович, батько Д. В. Григоровича, який спілкувався з письменником у 1840-1860-ті роки.
Отримавши, за даними Н. Якушина, прекрасну домашню освіту і бажаючи пов'язати своє подальше життя з дипломатичною кар'єроюЗа іншими даними, цього домагалися батьки Соллогуба. См.: ; , майбутній письменник у 1829 році вступив на філософський факультетЗа іншими даними, він обрав філологічний факультет. Див.: Дерптського університету. Зважаючи на зниження матеріального стану сім'ї, побут Соллогуба-студента був доволі скромним, проте він не уникав студентських ігрищ, наслідуючи багато в чому поета М. М. Язикова, який також навчався колись у Дерпті. Тут Соллогуб спілкувався з В. А. Жуковським, родиною Карамзіних, особливо з Андрієм Карамзиним (в той час теж студентом)Саме гурток Карамзіних, в той час самий центр культурного життя Петербурга, навчив Соллогуба «любити» літературу і багато в чому пов'язаний з другим етапом його інтелектуального розвитку. Див.: ; , П. А. ВяземськимЗбереглося його послання «До графа В. А. Соллогуба (В Дерпт)» 1834 року, де Вяземський натякає на захоплення майбутнього письменника. Див.: , майбутніми хірургами М. І. Пироговим і Ф. І. Іноземцевим і юристами П. Г. Редкіним та П. Д. Калмиковим, В. Ф. ЗолотарьовимЄ прототипом героя оповідання Соллогуба «Незакінчені повісті». См.: , Ю. Арнольдом. Соллогуб став завсідником ряду літературно-музичних салонів: ландрата К. Р. Ліпгардта, професора В. М. Перевощикова і І. П. Мойєра. Крім навчання граф займався музикою, творчістю, брав участь в аматорських виставах, «… як личить справжньому буршу, брагуючи, фехтуючи, волочачись за бюргерськими дочками».
Навчання і перебування в Дерпті залишили слід у долі поета, знайшовши відображення у низці творів (повісті «Двоє студентів», «Аптекарша» та оповідання «Незакінчені повісті»Основою для цього твору послужила історія сестри дерптського товариша І. Ф. Золотарьова, а в гейдельберзькому студенті Феді автор зобразив деякі риси самого Золотарьова. См.: ) і вплинувши на майбутнє зближення з М. М. ЯзиковимЙому граф Соллогуб присвятив «Серенаду» (1830-ті роки), у свій час популярну серед студентів. Див.: . Місцем проведення літніх вакацій були обрані ті ж Петербург і Павловськ. Саме тут у 1831 році доля звела його з М. В. Гоголем, який на той момент був гувернером недоумкуватого графа В. О. Васильчикова, двоюрідного брата Соллогуба. У тому ж роціЗа іншими даними (самого Соллогуба), знайомство відноситься до різдвяних канікул 1831 року. Див.: майбутній письменник познайомився і з О. С. Пушкіним. Університет він закінчив у 1834 році лише «дійсним студентом» замість «кандидата». Причини цього сам Соллогуб вбачав у невдачі на іспитах і конфлікт з одним із професорів.
Початок службової та літературної кар'єри
Служба Після закінчення Дерптського університету Соллогубу присвоїли чин губернського секретаря. Спочатку він вступив на службу в Міністерство закордонних справ, де перебував на посаді аташе при російському посольстві у Відні. Однак через відсутність схильності до дипломатичної служби, він повернувся до Росії і 19 січня 1835 року почав кар'єру вже при Міністерстві внутрішніх справ як чиновник особливих дорученьСлужбову діяльність Соллогуба з 19 січня 1835 року по 8 серпня 1845 року зафіксовано в РДІА, ф. 1349, оп. № 3, од. зб. 2109, формулярі № 10 — гр. В. А. Соллогуба, 1848 г. Цит. за: (при тверському губернаторі). Під час частих відряджень до провінції — Харків, Смоленськ, Вітебськ, Твер — основним завданням Соллогуба був опис губерній; поїздка у Твер, крім того, мала своєю метою розшук відомостей про розкольників.
На початку 1838 року Соллогуб присвятив свій час заняттям при канцелярії міністра. 19 квітня він отримав завдання скласти повний статистичний опис Симбірської губернії, який з перервою було завершено у вересні 1839 року і зберігається в Російському державному історичному архіві. 26 лютого 1839 року виконання завдання було перервано: Соллогубу доручили розслідувати незаконну вирубку державних лісів в Устюзькому і Весьєгонському повітах, з чим він справився до 12 квітня того ж року. Наприкінці травня відбулася поїздка в Устюжну, з якої письменник повернувся, найпевніше, в липні — серпні. 31 серпня 1839 року Соллогуба відрядили в Симбірську губернію; виїхав він у середині вересня. У листі Андрію Карамзіну Соллогуб охарактеризував цей період так: «Ось моє життя … велика дорога, по якій часто доводиться їздити у візку». Однак Соллогуб не залишав осторонь і світське, й літературне життя, в якому брав активну участь під час частого відвідування Петербурга. У суспільстві він славився своєю дотепністю, вважався прекрасним танцюристом; при цьому А. Я. Панаєва і Д. В. Григорович відзначали, що поведінка молодої людини в світі і серед літераторів відрізнялась.
В кінці 1839 року титулярного радника Соллогуба було подаровано придворним званням камер-юнкера. У 1840 році письменник одружився з Софією Михайлівною Вієльгорською, дочкою М. Ю. Вієльгорського. У 1842 році Соллогуб вже в чині колезького асесора зайняв посаду столоначальника в Державній канцелярії. У тому ж році перейменований в експедитора. Письменник не залишився осторонь, коли справа торкнулася турбот про звільнення А. В. Герцена з новгородського заслання. У 1843—1844 рокахПо другим данным, в 1842—1843 годах. См.: Соллогуб разом з родиною дружини здійснив поїздку до Європи (Німеччина, Париж, Ніцца). Перебування в Баден-Бадені (липень — серпень 1843 року) і Ніцці (осінь 1843 — зима 1844 року) ознаменувався спілкуванням з А. О. Смирновою-Россет і М. І. Гоголем. Останній після прочитання незавершеного варіанту «Тарантас» дав автору ряд літературних порад. Можливо, саме під впливом Гоголя Соллогуб приступив до переробки повісті.
Отримавши в 1845 році чин надвірного радника, а в 1848 році — колезького і вийшовши 30 січня 1849 року у відставку з невідомої причини, письменник переселився в село Нікольське, іноді буваючи в Москві.
Література Перші кроки до літературної діяльності Соллогуб зробив у 15-річному віці. Тексти, написані юнаком, вирізнялись салонним дилетантизмом і відвертим наслідуванням, у них виявлялись традиційні епітети, а в образах була відсутня конкретика. До цих перших спроб відносяться вірші російською і французькою мовами, куплети для домашніх і студентських спектаклів, епіграми, елегії, жартівливі вірші, переклад у прозі стансів Дж. Г. Байрона. Найбільшим, за свідченням літературознавця А. С. Немзера, текстом є романтична поема «Стан». Входження в салон Карамзіних, відвідувачами якого були Пушкін, Вяземський, Жуковський, О. Тургенєв і пізніше М. Ю. Лермонтов, дозволило йому і далі зміцнювати літературні зв'язки. Саме тут «Вольдемар», «Вово» Соллогуб, як називали його в листуванні самі Карамзіни, знайомив слухачів зі своїми першими творами, скаржачись в той же час на нікчемність великого світу. Перші ж світські повісті Соллогуб, ще не публікуючи, також читав салонах і друзям.
До першої половини 1830-х років, тобто ще до літературного дебюту Соллогуба в журналі «Современник» з оповіданням «Троє женихів» (1837), відносяться перші згадки про нього у літераторів старшого кола. Так, ще в 1832 році в числі можливих учасників нового журналу, пропонованого Жуковським, останній називав і Соллогуба. У 1836 році він входив до списку ймовірних співробітників «Руського збірника» А. О. Краєвського і В. Ф. Одоєвського і альманаху Вяземського «Старовина і новизна», який не вийшов. Крім того, відома спроба письменника в 1835 році написати лібрето для опери М. І. Глінки «Життя за царя», яке, однак, композитору не сподобалось.