Георг Кепплер (; 7 травня 1894, Майнц — 16 червня 1966, Гамбург) — німецький офіцер Ваффен-СС, СС-обергрупенфюрер і генерал Ваффен-СС, кавалер Лицарського хреста Залізного хреста (1940). Учасник Першої та Другої світових війн, у роки німецько-радянської війни командував дивізіями СС «Тотенкопф», «Норд», «Дас Райх», I, III та XVIII корпусами СС.
Біографія
Георг Кепплер народився 7 травня 1894 року у місті Майнц, розташованому недалеко від Вісбадена і Франкфурта-на-Майні в родині кадрового офіцера, який закінчив свою військову кар'єру у званні оберста. 28 лютого 1913 року молодий юнак був зарахований до Імперської армії у званні фанен-юнкера і 19 червня 1914 року після закінчення навчання у військовому училищі в Глогау отримав звання лейтенанта. Для проходження служби молодого офіцера направили в престижний 73-й фузилерний піхотний полк, що носив ім'я генерал-фельдмаршала принца Альбрехта Прусського ().
Перша світова З початком Першої світової війни у складі полку на Західному фронті. Під час боїв у Франції він командував піхотним взводом. З перших боїв молодий лейтенант проявив себе хоробрим і розпорядчим командиром. Але, вже 29 серпня 1914 року був важко контужений у бою. Після одужання Г. Кепплера направили для проходження подальшої служби в 19-у резервну дивізію. Командування відзначило відважного офіцера нагородами за бойові відзнаки: Залізним хрестом 1-го і 2-го ступеня, Ганзейським хрестом і брауншвейзьким Хрестом військових заслуг.
Інтербелум Після завершення війни Г. Кепплера звільнили з армії не відразу — демобілізація проходила протягом майже року. Спочатку його перевели в піхотний полк в Позені, столиці Верхньої Сілезії. Німців в цій області було трохи менше половини населення — мільйон з 2,2 мільйона, решта були переважно поляками. Коли у серпні 1919 року спалахнуло перше Сілезьке повстання проти німецького управління Верхньою Сілезією, Г. Кепплер взяв активну участь у придушенні повстання. Реакція армії була жорстокою: близько 2 500 поляків були або повішені, або розстріляні за свою участь у заворушенні. Фактично корпусам Фрайкора вдалося відстояти чималу частину Сілезії, не допустивши, щоб польські націоналісти встановили над нею контроль. Лише у березні 1921 року Верхньосілезьке питання було вирішене на плебісциті остаточно. За його підсумками веймарській Німеччини відійшло 2/3 спірної території, а Польщі — 1/3, де знаходилися всі залізні рудники Сілезії і 80 % антрацитових копалень. Німеччина втратила 18 % загального видобутку вугілля і 70 % — цинку. За свою участь у боях в 1919 році з поляками в Сілезії Кепплер отримав спеціальну відзнаку — «Сілезького орла» 1-го ступеня.
Наприкінці 1919 року обер-лейтенант Г. Кепплер був звільнений з лав армії. 31 січня 1920 року був у тому ж званні був прийнятий на службу в поліцію безпеки в Ганновері. 21 червень 1920 року він отримав чергове звання гауптмана. У Ганновері Г. Кепплер прослужив шість років, причому в 1924 році став командиром поліцейської роти. 1 липня 1926 року був переведений у земельну поліцію () невеликого тюрінгського міста Гільдбурггаузен, а в 1928 році був призначений радником до управління земельної поліції Тюрінгії. З 1929 року Кепплер командував загоном земельної поліції в Єні (Тюрингія).
1 жовтня 1930 року гауптман шуцполіції вступив у НСДАП, отримавши партійний номер 338 211, і став брати участь у діяльності місцевих загонів СА. 1 липня 1931 року його отримав звання майора шуцполіції.
Після приходу нацистів до влади 30 січня 1933 року стрімкого злету в кар'єрі Г. Кепплера спочатку не відбулося. З початку з жовтня 1933 по червень 1934 року Г. Кепплер обіймав командні пости в полку земельної поліції в Мюнхені, а 20 листопада 1933 був призначений командиром шуцполіції в Готі — третьому за величиною місті Тюрингії, більше були лише Гера і Єна, а столиця землі Веймар мала практично таку ж кількість населення (трохи більше 45 тисяч чоловік).
16 березня 1935 року імперський уряд прийняв Закон про створення вермахту, оголосивши введення загальної військової повинності і різке збільшення збройних сил. Новій армії потрібні були досвідчені офіцери, і одним з найважливіших джерел, де Військове міністерство могло черпати командні кадри, була земельна поліція Німеччини. Тисячі ветеранів Першої світової війни, що займали командні посади в поліції, отримали можливість повернутися на військову службу. У вермахт відбирали кращих, а Г. Кепплер був саме таким. 24 травня 1935 року Г. Кепплер офіційно залишив службу в поліції і через кілька днів був зарахований на службу до 32-го піхотного полку вермахту. Звання майора за ним було збережено. 32-й полк був знову сформованим і входив до складу дислокованої в Гемніці 24-ї піхотної дивізії. Основу її офіцерських кадрів склали саме колишні ветерани Першої світової, звільнені у відставку в 1919—1920 роках.
Однак одночасно тривав процес підбору кваліфікованих офіцерів у щойно створені частини посилення СС. У війська СС пішли офіцери — ветерани Першої світової війни, серед яких опинився і Г. Кепплер — велику роль в переведенні зіграли не тільки його праві настрої, а й можливості для подальшої кар'єри, яких було значно більше, ніж у вермахті. До того ж Г. Кепплера приваблювала ідея створення ударних штурмових частин — не «сіра піхота», а елітні збройні формування. Вже 10 жовтня 1935 року він звільнився з армії і вступив у частину СС, отримав СС-№ 273 799, чин СС-штурмбанфюрера (що відповідало майору вермахту) і був призначений командиром 1-го штурмбанна 1-го штандарта СС «Дойчланд». 3-м штурмбанном того ж штандарта командував Ф. Штайнер.
20 квітня 1937 року Г. Кепплеру присвоїли звання СС-оберштурмбанфюрер.
У ніч на 12 березня 1938 німецькі війська вступили в Австрію і встановили контроль над її територією; австрійська армія отримала наказ не чинити опір. У цій обстановці більшість громадян Австрії 13 березня 1938 висловилося за аншлюс, і Австрія стала частиною Третього рейху. 13 березня відбувся урочистий в'їзд до Відня Адольфа Гітлера, де роль почесної варти виконували солдати Г. Кепплера. За участь в аншлюсі Г. Кепплер (як і багато його підлеглих) отримав пам'ятну медаль «13 березня 1938».
23 березня 1938 року у Відні був сформований новий штандарт частин посилення СС. Спочатку він отримав назву 3-го штандарта СС частин посилення СС (). Ядро нового штандарта склали військовослужбовці, відряджені з штандарта СС «Дойчланд», до яких були додані австрійські добровольці. Командиром штандарта став СС-оберштурмбанфюрер Г. Кепплер, який вже 20 квітня того ж року отримав наступне звання СС-штандартенфюрера. Наприкінці 1938 року 3-й штандарт СС отримав нове почесне ім'я: він став іменуватися штандартом СС «Фюрер». Підрозділи штандарта розмістилися в таборах у Відні, Граці і Клагенфурті і почали інтенсивні тренування.
У жовтні 1938 року Г. Кепплер командував своїм штандартом під час окупації Судетської області в жовтні 1938 року, а в березні 1939 року брав участь у захопленні всій території Чехії. Після цього штандарт був розквартирований в Празі і став іменуватися вартовим полком імперського протектора Богемії і Моравії (). До кінця 1938 року чисельність полку досягла майже 2,5 тисячі осіб. Однак, до початку Другої світової війни повністю завершити тренування і перетворити штандарт на готову до військових дій бойову частину йому не вдалося. За станом на вересень 1939 року штандарт «Фюрер» складався з трьох батальйонів (фактично мотопіхотних) чотириротного складу, 13-ї мотоциклетної роти, 14-ї роти вогневої підтримки, 15-ї протитанкової роти, взводу розвідувальних бронемашин, саперного взводу і оркестру. 1-м батальйоном полку командував СС-штурмбанфюрер Вільгельм Біттріх, 2-м — австрієць СС-штурмбанфюрер Фріц фон Шольц Едлер фон Реранче, 3-м — штурмбанфюрер СС Гілмар Векерле.
Друга світова У Польській кампанії від «Лейбштандарта СС Адольф Гітлер», у складі німецької армії взяли участь у захопленні Польщі штандарти «Дойчланд» і «Германія». Штандарт СС «Фюрер» перебував з охоронними завданнями на «Західному валі» — на випадок нападу англо-французьких військ. Після завершення кампанії розпочалося формування дивізії СС — майбутньої «Дас Рейх», до складу якої увійшли полки «Дойчланд», «Германія» і «Фюрер». Полк Г. Кепплера підпорядковувався 26-му армійському корпусу генерала артилерії А. Водріга.
У ніч на 10 травня 1940 року напередодні вторгнення Г. Кепплер і Й. Дітріх почали потайне висування до німецько-голландського кордону. Вранці «Фюрер» почав наступ, діючи в авангарді 207-ї піхотної дивізії генерал-лейтенанта К. фон Тідемана. 10 травня полк (тимчасово посилений 1-м батальйоном «Лейбштандарт») в районі Арнема форсував Іссель, прорвав слабкі позиції противника на лінії «Греббе» і повернув на Утрехт.
13 травня 1940 року через три дні після початку Голландської операції Г. Кепплеру за успішне виконання бойових завдань було присвоєне чергова звання СС-оберфюрер та одночасно нагороджено планками до Залізного хреста як 2-го, так і 1-го ступеня. 14 травня Верховне командування ухвалило рішення про перекидання дивізії посилення СС проти французьких військ, залишивши добивати залишки голландської армії частинам вермахту.
24 травня полк «Фюрер», діючи в складі дивізії Гауссера, вийшов у район Ісберга і вступив у важкі бої з англо-французькими військами (в основному з британськими) на каналі Ла-Басса (в районі Мервіля). Бої точилися на зовнішньому кільці блокованого Дюнкерського угруповання. 27 травня полки «Фюрер» і «Германія» отримали наказ наступати на Дьеп, причому по сильно пересіченій місцевості. Саме на цей період кампанії припали найважчі втрати полку: його частини потрапили під перехресний обстріл британської артилерії, але не зупинили атаку, що стало наслідком безглуздої загибелі значної кількості есесівців. У цих боях позначилися головні недоліки частин посилення СС: занадто низька підготовка (в порівнянні з вермахтом) молодшого командного складу і, як наслідок, занадто високий відсоток загибелі офіцерів і унтер-офіцерів. У той же час полк Г. Кепплера зазнав найменших втрат серед частин СС, тому що командир приділяв особливу увагу підготовці офіцерських кадрів, не роблячи ставку, як інші, виключно на тренування бойових якостей своїх підлеглих. Однак, незважаючи на втрати, есесівцям поставлену задачу вдалося виконати, і вже в ніч на 28 травня франко-британські війська почали відступ у північному напрямку.
В останніх числах травня полк «Фюрер» отримав поповнення та увійшов до складу 16-го моторизованого корпусу генерала кінноти Е. Гепнера танкової групи Клейста. 6 червня есесівський полк форсував Сомму, почавши розвивати наступ у південному напрямку. Увечері того ж дня есесівці Кепплера почали операцію з форсування річки Ера. На ранок наступного дня йому вдалося за підтримки дивізійної артилерії зломити опір французьких військ, які закріпилися на південному березі і захопити два плацдарми. Протягом трьох діб точилися важкі і кровопролитні бої, після чого командування ухвалило рішення про перекидання групи генерала Клейста на північний схід від Парижа, і плацдарми на південному березі Ера були залишені. 12 червня французький фронт впав, і через два дні група «Клейст» отримала наказ рухатися до Діжона — столиці Бургундії — з метою відрізати французькі війська, що чинили опір, спираючись на лінію Мажино в Ельзас-Лотарингії. На завершальному етапі кампанії полку «Фюрер» вже не довелося взяти участь у повноцінних бойових діях, в основному він займався ліквідацією розрізнених французьких частин, які чинили незначний спротив. Лише в ніч на 17 червня Г. Кепплеру довелося взяти участь у відбитті контратаки французів, а потім у проведенні контрудару на Ессуа — Шатійон — Беньє-ле-Жуїф. Це були останні спроби опору, і потім німецькі війська просувалися по захоплених територія лише тріумфальним маршем, захоплюючи тисячі полонених, сотні одиниць техніки і величезні запаси озброєння і військового майна.