Маркувáння туристських маршрýтів ― це позначення за допомогою спеціальних знаків (маркерів) туристських маршрутів в зонах рекреації з метою забезпечення орієнтування та безпечного проходження. Маркери (знаки) нанесені по маршруту послідовно, безперервно, з визначеною періодичністю, у двосторонньому напрямку, з початком і кінцем.

Окрім нанесення на місцевості маркерів маршрути здебільшого оснащуються:

Інформаційні таблиці Дороговкази Допоміжні знаки (вода, наметове містечко тощо)

Маршрути публікуються в туристських картах, буклетах, літературі.

Типи маркування Є кілька способів нанесення маркерів:

Фарба (найбільш розповсюджений спосіб) Зарубки Причіпки Прапорці Стовпці Кам'яні тури

Фарба Нанесене фарбою позначення визначеної форми (зазвичай, прямокутник), розмірів та встановленого поєднання кольорів.

В країнах Європи (в тому числі Україна) використовується маркування за допомогою знака у вигляді смужок, складеного з більше ніж одного кольору. Така система називається Європейською, вона використовує три смужки — головним чином, дві білі смужки в оточенні однієї кольорової . Червоний колір позначає найбільш важливі туристичні маршрути, інколи ― складні або маршрути виходу на вершину. Окрім прямокутних (основних), використовуються поворотні (стрілки, що вказують напрям повороту на маршруті). Така система використовується в Словаччині, Польщі, Хорватії, Боснії, Україні, Болгарії, Бразилії та інших країнах. Франція, Італія, Австрія та Швейцарія використовують схожу систему маркування, що поєднує білі та кольорові смужки.

В США та Канаді використовуються одноколірні знаки: білі, червоні, сині та жовтні. Стежки у ПАР позначаються символічними зображенням слідів на деревах та камінні.

Маркери переважно наносять на дерева, а також на каміння, елементи інфраструктури (стовпці, паркани, стенди) обабіч маршруту.

Зарубки/різьблення В Пн. Америці, Австралії та Новій Зеландії› Mississippi › Fly Drives & Trails ; ; , зустрічаються стежки, позначені зарубами сокирою чи ножем по деревах (часто ― раніше). Таким чином маршрути позначають лісоруби чи мисливці (також і в Україні). Такі методи з екологічних та естетичних міркувань застосовуються дедалі рідше. Натомість використовуються газові балончики чи турики з каміння. У 1902 році шахтарі Айдахо створили маршрут «Три заруби», промарковані трьома вертикальними зарубками на деревах, що показували шлях до шахт Thunder Mountain в центральному Айдахо Fuller, Margaret. Trails of The Frank Church-River of No Return Wilderness. 2006. Trail Guide Books, p.208

Причепи

Більш довговічними є пластикові, дерев'яні чи металеві причепи, прикріплені до дерева цвяхами. В АРК існувала практика прикріплення бляшаних прямокутних маркерів (типу як фарбованих) до дерев дротом.

Стрічки

Швидкий та дешевий спосіб маркування стежок, переважно тимчасовий. Головним чином для сходжень на вершини використовується у Японії (червоні на підйом, жовті ― на спуск). В деяких країнах позначають специфічні маршрути.

Жердини Віхи, стовпці, пофарбовані чи ні, часто використовуються для візуального підтвердження маршрутів під час зими та/або в зонах з глибоким сніговим покривом.«Trail Construction and Maintenance Notebook», United States Forest Service. Жердини популярні в ролі маркерів зазвичай в Австрії, Канаді, США Чехії, Словаччині, Швейцарії.

Тури Тури є найдавнішим способом маркування (позначення) територій та шляхів, що використовувався по всьому світу. Турами є як кам'яні гірки-копиці, що є дуже витривалими в місцях зі складними кліматичними умовами (гори, Арктика), так і маленькі пірамідки, що допомагали мандрівникам орієнтуватися на складних ділянках шляхів. В Українських Карпатах турами позначають складні в орієнтації частини стежок чи маршрутів, особливо на покритих жерепом вершинах гір та хребтів Ґорґан. Зустрічаються як великі «копиці», так і кілька камінців, зумисне поскладаних один на одного таким чином, що це виключає можливість їх подібного природного накопичення.

В інуїтів та інших народів Півночі тури, викладені у вигляді людини, називаються інуксук. В цих краях це майже єдиний спосіб нанесення довговічних позначень на місцевості у зв'язку з природними особливостями (практично немає дерев та великого каміння).

Хрести В Альпах придорожні хрести часто позначають шляхи пілігримів.Sakrale Kleinbauten: Flurkreuze / Wegkreuze (PDF; 256KB) Redaktion: ibid Altbau AG, CH-Merkblätter des Bundesamtes für Bevölkerungsschutz, Kulturgüterschutz В Україні хрести встановлювали на полонинах та вершинах хребтів переважно з релігійною метою: для захисту худоби, як обереги від блискавки чи буревію.

Популяризація Законодавство США, зокрема, передбачає мінімальне втручання людини в рамках ПЗФ. Це стосується і маркування туристських маршрутів, яке має бути зведене до мінімуму. Натомість, у населених пунктах чи на популярних курортах велика кількість маркерів є виправданою.Forest Service Wilderness Sign Guidance - Wilderness.net, В Україні законодавство забороняє туризм лише в природних заповідниках (ст. 14 Закону про ПЗФ), відповідно громадські та інші організації не прокладають марковані маршрути в межах згаданих об'єктів ПЗФ. Також туристська громадськість спільними діями у соцмережах та інтернет-форумах запобігає популяризації проведення туристських походів через природні заповідники ― як самостійних, так і комерційних.

Системи

Для упорядкування маршрутів на великих територіях розробляються так звані системи маркування. Для розрізнення маршрутів використовуються або різні барви або цифрові позначення.

В світі переважає маркерна система у вигляді прямокутника, так званого прапорця, що складається з однієї, двох чи трьох смужок кольорів. При цьому в одних країнах колір центрального (внутрішнього) елемента маркера у трьох-смужковому виконанні (у дво- чи одно ― в комбінації з білою смужкою або без неї) виступає критерієм відмінності маршруту, в той час як в інших таким критерієм є цифра чи інший символ поверх кольорової смужки.

Україна Перший маршрут на території України було промарковано у 1880 р., він вів до туристського притулку на пол. Ґаджина (сучасний Верховинський район Івано-Франківської області).

В Україні немає єдиної системи маркування шляхів. На заході Україні однією з перших була розроблена так звана «Карпатська система» маркування на базі польської та чеської систем маркування. Активістами з Львівської області (Анатолієм Яремчишиним, Клубом велотуристів друзів природи «Рух») було розроблено цифрову (альпійську) систему, в основі якої лежить принцип розрізнення маршрутів за цифрою, в той час як колір маркера відповідає за вид туризму (пішохідний, водний, лижний тощо). Проте на Львівщині єдиної системи досі не існує.

Різноманітні волонтерські групи впорядковують маршрути, поновлюючи маркування. Наприклад львівська ГО "ГРАНІТ" у районі сіл Ямельниця, Крушельниця Сколівського району від 2004 року маркують стежки попри повстанські криївки та на 2020 рік запланували облаштувати окрім нових маршрутів, кілька кемпінгів, зокрема попри діяльність повстанської радіостанції Афродита. Ці заходи узгоджуються з департаментом Внутрішньої та інформаційної політики ЛОДА.

Карпатська (колірна) система Розробка системи розпочата членами ГО «Карпатські стежки» Василем Гутиряком та Григорієм Мельником у 2002 р. За основу взята польська система, яка в тій чи іншій мірі була споріднена з системами країн Карпатського регіону (звідси й назва). Офіційно система у вигляді «Інструкції зі знакування туристських шляхів Прикарпаття» була затверджена розпорядженням Івано-Франківської ОДА №850 від 22.12.2008 р., однак пізніше скасована розпорядженням ОДА №176 від 24.03.2015 р. в зв'язку із прийняттям ДСТУ 7450:2013 Туристичні послуги. Знаки туристичні активного туризму. Класифікація, опис і правила застосування, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 29.11.2013 р. № 1423 .

Карпатська система в якості кольору для головного маршруту використовує червоний (зокрема, для Східно-Карпатського туристичного шляху, Закарпатського туристичного шляху), в той час як інші основні кольори (жовтий, синій, зелений і чорний) використовуються в якості другорядних маршрутів. Використання основних кольорів на практиці виправдане тим, що останні не втрачають насиченості з часом в порівнянні зі змішаними кольорами (коричневий, оранжевий) і не уподібнюються до основних. Система передбачає візуальну нумерацію маршрутів лише для далекобіжних шляхів (типу «E8»), однак позначених числом маршрутів в Україні за карпатською системою на даний момент немає.

Станом на 2019 р. загальна довжина всіх маршрутів, позначених відповідно до Карпатської системи, становить орієнтовно 2500 км.

Переваги:

Використання колірної концепції позначення створює менше інформаційного засмічення для довкілля (на противагу цифровій). Спорідненість з іншими системами Карпатського регіону (Польща, Чехія, Словаччина, Румунія). Інтуїтивно простіша для запам'ятовування та подальшого орієнтування (кольори vs. цифри). Психологічно приємніша (пішохідний турист мандрує шляхами з різними кольорами, в той час як в цифровій ― одним кольором з різними цифрами). Візуально успадкувала радянську систему маркування, де маркери виглядали аналогічно або схоже. Недоліки:

Обмежене число основних кольорів створює труднощі для розпізнавання близькорозташованих маршрутів, що позначені одним кольором. Ускладнена паспортизація через відсутність унікальних позначників кожного маршруту.

Альпійська (цифрова) система

Розроблена групою львівських активістів (Богдан Дзядик, Анатолій Яремчишин, Людмила Шишкіна та інші). Опублікована як рекомендаційна інструкція зі знакування туристичних шляхів управлінням курортів та туризму Львівської ОДА. Затверджена як ДСТУ 7450:2013 Туристичні послуги. Знаки туристичні активного туризму. Класифікація, опис і правила застосування наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 29.11.2013 р. № 1423 .

Основною відмінністю від карпатської є використання номера (від 1 до 9999) маршруту як основного критерію відмінності (для всіх маршрутів). Маркер за формою співрозмірний відповіднику Карпатської системи, однак колір означає вид туризму: жовтий ― пішохідний синій ― водний зелений ― велосипедний чорний ― кінний червоний ― лижний Цифровий метод в частині обліку маршрутів успадкував Радянську систему маркування 1975 р., де всі маршрути в СРСР були пронумеровані, однак безпосередньо на місцевості цифрами не позначалися.

Переваги:

Унікальний цифровий позначник маршрутів, який полегшує їх паспортизацію.

Спорідненість з альпійськими системами маркування. Успадкувала радянську нумерацію. Використовується окрім Львівської області також і в Криму, а також в РФ.

Недоліки:

Цифрове позначення маршрутів збільшує інформаційне засмічення довкілля. Інтуїтивно складніша для орієнтування та запам'ятовування («йти по 3021, повернути по 147»). Психологічно дискомфортна для пересування (пішохідний турист змушений постійно йти «жовтим (пішохідним) маршрутом»). Єдиний колір пішохідного виду маршрутів (жовтий) восени стає малопомітним. З цієї точки зору цінність системи для осінніх пішохідних маршрутів падає. Проблема збереження якісного вигляду цифр на маркері ― через нерівну поверхню кори дерев (яка найчастіше виступає носієм маркування в лісах), читабельність цифр незадовільна. З причин старіння остання буде падати чи навіть зникати, що призведе до проблем з орієнтацією.

Радянська система Введена в дію постановою Бюро ЦСТтЕ у 1974 р. як рекомендована. За відсутності національного нормативного акту в Україні діє й досі рекомендована радянська «кольорова» інструкція 1974 року Гудима Ю. Найкраща стежка - промаркована. - №3. - 2008. - Березень. - С.33-37.. Визначає візуально маркери як у Карпатській системі, однак кожен маршрут має свій порядковий номер від 1 до 999 (як у Цифровій системі).

Чехія