Узбекистан — центральноазійська країна, що знаходиться в глибині континенту і не має виходу до вод Світового океану . Загальна площа країни 447 400 км² (57-ме місце у світі), з яких на суходіл припадає 425 400 км², а на поверхню внутрішніх вод — 22 тис. км². Площа країни приблизно дорівнює ⅔ площі України, трохи більша за площу Каліфорнії.
Етимологія Офіційна назва — Республіка Узбекистан, Узбекистан (). Назва країни походить від етноніма узбеки та перського слова «стан», що означає земля, край, країна, тобто Земля узбеків. Походження етноніму узбек залишається спірним. За однією версією, це епонім від імені хана Узбека. За іншою, це ім'я означає незалежний або пан сам по собі, від «оз» — сам і «бек/бай/бег» — дворянський титул. За третьою теорією «уз» виводиться від етноніму тюрків-огузів і слова бей, тобто угузбей — пан огузів.
Історія дослідження території
Географічне положення Узбекистан — центральноазійська країна, що межує з п'ятьма іншими країнами: на сході — з Киргизстаном (спільний кордон — 1314 км), Таджикистаном (1312 км), на півдні — з Афганістаном (144 км), на півночі — з Казахстаном (2330 км), на південному заході — з Туркменістаном (1793 км). Загальна довжина державного кордону — 6893 км. Узбекистан має 4 анклави в Ферганській долині, відділених від основної території територією Киргизстану. На території Узбекистану знаходяться анклави Таджикистану (Сарвак) і Киргизстану (Барак).
Країна не має виходу до вод Світового океану. Це єдина країна в світі, якщо не рахувати європейську мікродержаву Ліхтенштейн, що оточена з усіх сторін країнами, що теж не мають виходу до моря, тобто така собі суходільна країна другого порядку. Довжина узбережжя внутрішнього висихаючого Аральського моря 420 км.
Крайні пункти
Час
Час в Узбекистані: UTC+5 (+3 години різниці часу з Києвом).
Геологія
Сейсмічність
Вулканізм
Рельєф
Середні висоти — дані відсутні; найнижча точка — западина Мінґбулак (-13 м); найвища точка — гора Хазрат-Султан (4643 м). Більша частина Узбекистану розташована у межах Туранської низовини, значну частину якої займає пустеля Кизилкум. На півн.-сході і півдні передгір'я і відроги Тянь-Шаню та Гіссаро-Алаю. Висота хребтів понад 4000 м. Між ними розташовані міжгірські западини: Ферганська, Зеравшанська, Чирчик-Ангренська та ін.
Клімат
Більша частина території Узбекистану лежить у помірному кліматичному поясі континентального типу, південна — у субтропічному. На півночі превалюють помірні повітряні маси цілий рік, західний масоперенос. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Розподіл атмосферних опадів зменшується з півночі на південь можливе випадіння снігу. На півдні влітку переважають тропічні повітряні маси зі спекотною посушливою погодою, взимку — помірні, що приносять прохолоду.
Узбекистан є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою.
Внутрішні води
Річки
Річки країни належать безстічним областям Центральної Азії — басейнам Амудар'ї та Сирдар'ї. Щільність річкової мережі в різних частинах території неоднакова. На рівнинах річок дуже мало (20 м річок на км2 площі), а в горах та адирах, навпаки, густота річкової мережі велика. Гірські річки у верхів'ях мають вузьке русло, швидку течію і утворюють численні пороги і водоспади. На рівнині течія річок уповільнюється і вони утворюють тут меандри та закрути.
Різними є також джерела живлення річок. Амудар'я, Зарафшан, Ісфайрамсай, Сох, Ісфара беруть початок в горах на висоті 4500 м і живляться талими водами з льодовиків і вічних снігів. Повінь на них відбувається у липні — серпні. Сирдар'я, Нарин, Карадар'я, Чирчик, Сурхандар'я беруть початок у горах на висоті 3400 м, живляться сніговими і льодовиковими водами, а багатоводними стають у травні — червні. Кашкадар'я, Гузардар'я, Санзар, Ахангаран, Гавасай та інші річки реки беруть початок на висотах нижче 3400 м та у низькогір'ях. Вода в цих річках починає прибувати вже у квітні за рахунок танення снігів, дощів та підземних джерел.
Амудар'я Амудар'я — одна з найбільших річок Центральної Азії. Її довжина становить близько 2540 км (близько 1000 км в межах Узбекистану). Витоки річки знаходяться в Памірі, а впадає вона у висихаюче Аральське море. Основне живлення річки — снігово-льодовикове, що забезпечує високу водність влітку, коли потреба в зрошенні найбільша. Узбекистан використовує води Амудар’ї головним чином для іригації, що істотно знижує її стік до Аралу. Основні притоки: Кашкадар'я, Сурхандар'я та Зарафшан. Єдина судноплавна річка країни.
Сирдар'я Сирдар'я бере початок у горах Тянь-Шаню. Довжина річки становить близько 2212 км, (понад 1400 км в межах Узбекистану). Річка перетинає долину Фергани, проходить через Ташкентську, Сирдар'їнську і Джизакську області й також впадає в Аральське море. Її води активно використовуються для зрошення, що спричинило значне скорочення обсягів води, які доходять до Аралу. Притоки Сирдар'ї на території Узбекистану порівняно малі, багато з них пересихають улітку. Серед них можна відзначити Чирчик, Ахангаран і Карадар'ю.
Зарафшан Зарафшан — одна з історично важливих річок, відома як «ріка золота» (переклад із перської). Її довжина — близько 877 км, вона бере початок у Таджикистані та тече територією Самаркандської і Бухарської областей. Раніше Зарафшан впадала в Амудар'ю, але нині її води повністю використовуються для зрошення, тому річка закінчується в пустелі Каракуми.
Озера
Узбекистан не має великої кількості природних озер. Більшість з них — залишки давніх морів або річкові стариці. Деякі озера виникли внаслідок антропогенної діяльності. Основні озера Узбекистану — Арал, Арнасай, Айдаркуль, Тузкан; в низовьях Зарафшана — Денгизкуль, Шоркуль, Каракир; в Ферганській долине — Ахсикенткуль; в низовьях Амударьи — Сарикамишське, Судоче, Улугшуркуль та інші. Площа водної поверхні цих озер від кількох сот гектарів до кількох квадратних кілометров. Аральське море Аральське море — колись четверте за величиною солоне озеро у світі, розташоване на північному заході країни на кордоні з Казахстаном. Це єдине велике озеро в Узбекистані. Площа Аральського моря в 1980—1990-х роках сильно скоротилася, оскільки більша частина води річок, які в нього впадають, використовується для зрошування земель. До 1998 берегова лінія Аральського моря відступила місцями на 80 км, а саме море розпалося декілька ізольованих водойм: Північне (Мале) Аральське море в Казахстані та залишки Південного Аралу — на території Узбекистану. На сьогодні можна говорити про Аральське море як колишнє, нині воно є прикладом екологічної катастрофи антропогенного походження. Замість води тут утворились численні солончаки, піски і такири, які перетворилися на джерело забруднення повітря й сприяли зміні клімату в регіоні.
Сарикамишське озеро Сарикамишське озеро розташоване на південному заході країни, частково на території Туркменістану. Це безстічне солоне озеро, яке нині живиться штучними стоками та дренажними водами. У періоди інтенсивного скидання вод з Амудар'ї воно тимчасово збільшується.
Айдар-Аралська система Айдарсько-Каркаринська система включає озера Айдаркуль, Тузкан та інші. Вона сформувалася в 1969 році внаслідок аварійного скиду вод з річки Сардоба. Нині це одне з найбільших водоймищ Узбекистану, яке використовується для рибальства, рекреації та водопостачання.
Водосховища. Канали Узбекистан має близько 55 великих і середніх водосховищ, які відіграють важливу роль у забезпеченні населення водою, іригації та енергетиці. Найбільші з них: Чарвацьке водосховище розташоване в Ташкентській області, утворене на річці Чирчик. Має об'єм понад 2 км³, використовується для гідроенергетики, водопостачання та відпочинку; Туямуюнське водосховище створене на Амудар'ї, на кордоні з Туркменістаном; важливе для зрошення посушливих регіонів південного заходу; Ахангаранське водосховище забезпечує потреби центральної частини країни; Чардаринске, Каттакурганське, Туябугузьке тощо.
Іригаційна система Узбекистану надзвичайно розгалужена. Основними магістральними каналами є: Великий Ферганський канал збудований у 1939 році, його довжина становить понад 270 км. Забезпечує водою Ферганську долину; Каракульський канал — один з головних каналів, що бере воду з Амудар’ї. Разом із Амубухарським каналом вони живлять південні області; Південно-Ферганський канал — основа розгалуженої системи в Андижанській і Ферганській областях.
Льодовики
Підземні води В умовах обмеженої кількості поверхневих вод Узбекистан активно використовує підземні води. У країні розвідано понад 2000 джерел підземних вод, які поділяються на прісні (використовуються для пиття), мінеральні (мають лікувальні властивості) і термальні (застосовуються в рекреаційних і енергетичних цілях). Найбільш відомі термальні води розташовані поблизу Ташкента, Шахрісабза та Бухари.
Ґрунти
Ґрунтовий покрив країни — складна й надзвичайно різноманітна біокосна система, сформована в умовах аридного клімату, гірського рельєфу та активної діяльності людини. Основними типами ґрунтів Узбекистану є: Сіро-бурі (сіроземи) — найпоширеніші ґрунти країни, займають понад 50 % оброблюваних земель. Вони утворюються в умовах недостатнього зволоження і характерні для передгірських рівнин і оазисів. Підвиди: 1) світлі сіроземи бідні на гумус (до 1 %), засолені, використовуються в зрошуваному землеробстві; 2) звичайні сіроземи мають дещо кращі властивості, але теж потребують зрошення; 3) темні сіроземи найбільш родючі серед сіроземів (гумус до 2—3 %), поширені в долинах Зарафшану, Фергани, Сурхандар'ї. Пустельні ґрунти переважають у Кизилкумах, Приараллі, Каракалпакстані. Умови Сформовані в умовах надзвичайно низької вологості, бідної рослинності й високої мінералізації ґрунтових вод. Мають дуже низький вміст гумусу, сильну засоленість, за структурою часто наближені до солончаків і солонців. Використовуються як пасовища. Засолені ґрунти поширені в дельтах Амудар'ї та Сирдар'ї, Приараллі, оазисах із підвищеним рівнем ґрунтових вод. Через інтенсивне зрошення та неправильну дренажну систему значна частина ґрунтів Узбекистану вторинно засолена. Види: 1) солончаки — сильно засолені, мають білу сіль на поверхні; 2) солонці — містять натрієві солі, ущільнений солонцюватий горизонт. За умови інтенсивного промивання, гіпсування і дренажу придатні для вирощування спеціальних культур (соя, люцерна, рис). Алювіальні та лугово-алювіальні ґрунти поширені в долинах річок Амудар'я, Сирдар'я, Зарафшан. Формуються на річкових наносах, мають високу родючість, особливо після зрошення. Мають глибокий гумусовий горизонт і добру водопроникність. Інтенсивно використовуються для овочівництва, садівництва, виноградарства. Гірські ґрунти поширені в гірських районах (Тянь-Шань, Паміро-Алай): 1) гірсько-сіроземні — переходна форма між рівнинними сіроземами та гірськими ґрунтами; 2) відносно рідкісні гірсько-лісові поширені в зонах гірських лісів; 3) гірсько-лугові формуються вище 2000 м, мають високий вміст гумусу; використовуються для пасовищного скотарства та садівництва.
Рослинний світ
Флора
Унікальні кліматичні та географічні умови Узбекистану сформували багатий і своєрідний рослинний світ, що включає як пустельні, так і гірські види, з багатьма ендеміками та реліктами.
Флора Узбекистану нараховує понад 4500 видів судинних рослин, з яких близько 20 % ендемічні. Це досить високий показник, що свідчить про специфіку еволюційного розвитку та ізольованість окремих екосистем. Основу флори становлять представники родин айстрових (Asteraceae), капустяних (Brassicaceae), бобових (Fabaceae), зонтичних (Apiaceae), гвоздикових (Caryophyllaceae) та лілійних (Liliaceae). Особливо флористично багатими є гірські райони, які є справжніми центрами біологічного різноманіття. Наприклад, у Західному Тянь-Шані ростуть численні ендеміки, зокрема ефедра тянь-шанська, ряд видів цибуль (Allium), тюльпанів (Tulipa), горицвітів (Adonis) тощо. Лісова флора представлена понад 1500 видами рослин, серед яких близько 100 є ендемічними.