Підлýжжя — село в Україні, у Івано-Франківському районі Івано-Франківської області. Входить до Івано-Франківської міської громади. Населення становить 3210 осіб.

Географічні відомості

Мікротопонімія:

Андзінярка (куток) Бори́сове (підвищення, поле) В Гумни́ську (поле) В Мóкрому (поле) Гли́нне (урочище) Гли́нний Ліс (лісове урочище) Гумни́сько (урочище) Жди́мир (потік) Млинíвка (потік) Мóкре (урочище) Під Бори́совом (урочище) Серéдна (гора) Серéдній Горб (горб) </div>

Історія

Перша письмова згадка датована 1378 роком.

Назва населеного пункту походить від того, що в давнину в межиріччі Бистриці-Надвірнянської та Ворони були великі луги, а люди селилися «під ними», розорювали луги та випасали на них худобу. Достовірно відомо, що перше поселення на лівобережжі Ворони ще в кінці XIV століття було дощенту знищене повінню, і тоді було заселено високий правий берег. З 1418 р. забудова лівого берега відновилося.

Після приєднання Галичини до Австрійської імперії (1772 р.) до Підлужжя потягнулися торговці та латифундисти різних національностей. Євреї збудували в селі млин, при дорозі з Галича на Тисменицю відкрили корчму. Навіть сільська церква з 1827 по 1857 рік перебувала в оренді єврея Зельмана. Ще один млин збудував поляк Винницький. У 1830 році в Підлужжя нараховувалось 790 мешканців, у той час село входило до Станиславівського повіту.

Значний поштовх для господарського та національного розвитку дало скасування панщини (1848 р.). На пам'ять про знесення панщини в центрі села збудували каплицю, на полях встановили хрести. Ці пам'ятки знищила радянська влада в 1950 році.

Зростання національної свідомості й духовності селян пов'язане з жертовною душпастирською працею священника Пантелеймона Білоуса, який був парохом села з 1870 року по 1910 рік. У 1880 році поряд з церквою була відкрита однокласна школа, в 1887—1892 роках виникли осередки «Просвіти», «Сокола», згодом була створена організація «Пласту». Чотирикласна школа заснована в селі у 1912 році. Зараз в її приміщенні церковна резиденція.

Великих збитків завдали Підлужжю Перша світова та морові епідемії, що трапилися в тому часі. На окраїні села є місце масового поховання, де в одній могилі лежать сотні людей. Якщо в 1898 році село нарахувало понад 500 дворів і 1812 осіб, то в 1921 р. у ньому проживало 1322 мешканці.

У міжвоєнний період, незважаючи на тиск польської влади, активізується національне життя. В 1928 р. в селі була Місія отців Василіян. У 1930 році Крушельницький відновив «Просвіту», пізніше був утворений кооператив. У 1935 році відкрили новий клуб і читальню, першим завідувачем яких був Іван Яковин. В селі виник осередок підпільної ОУН. 1934 року було засновано хоровий колектив та драматичний гурток, яким керував Дмитро Іванович Ткачук. Своїми виставами «Тарас у дяка», «Ой не ходи Грицю», «Депутати до Відня», «Про що Тиса шелестіла», «Назар Стодоля» колектив прославився на цілий повіт.

За всю свою історію село Підлужжя найбільше постраждало від комуністичної влади, починаючи з 1944 року. Так звана Узинська січ насильно створила колгосп. Майно репресованих забирали та вивозили. Тричі (1947 р., 1949 р., 1951 р.,) — окупаційна влада проводила виселення. З 364 сільських родин — 132 сім'ї (486 осіб) були насильно депортовані. Від цього лихоліття постраждала майже кожна хата. Лише в рядах ОУН — УПА загинули 42 односельчан, 36 опинилися за ґратами ГУЛАГу.

Релігійна громада У 1493—1497 рр. в Підлужжі була збудована перша церква, яка діяла понад 100 років та була спалена татарами на початку XVI століття. Зараз на її місці громада будує новий храм.

Чинна церква Благовіщення Пресвятої Богородиці (пам'ятка архітектури місцевого значення) була освячена 1665 року. Це найдавніша скальна споруда християн східного обряду в Тисменицькому районі та цілій «Станіславській окрузі». До 1994 р. поруч з нею простояла дзвіниця, зведена 1634 року. Іконостас Благовіщенської церкви села Підлужжя встановлений в 1898 році та є одним з кращих взірців галицького іконопису кінця XIX століття.

Археологія У селі та його околицях виявлено низку давніх поселень, які нині мають статус археологічних пам'яток. Серед них:

Поселення Підлужжя I: Багатошарове: пізній палеоліт; голіградська культура фракійського гальштату Поселення Підлужжя II: Багатошарове: пізній палеоліт; трипільська культура; голіградська культура фракійського гальштату; черняхівська культура (?) Поселення Підлужжя III: Багатошарове: пізній палеоліт; голіградська культура фракійського гальштату; черняхівська культура; Стародавня Русь XII–XIII ст. Поселення Підлужжя IV: Рання бронза (?) Поселення Підлужжя V: Пізній палеоліт </div>

Сьогодення 1 листопада 2019 року в Підлужжі відкрили пам'ятний знак розстріляним бійцям УПА — жителям села.

Тоді загинули: Ткачук Дмитро В., Федук Василь М., Луцишин Михайло М., Малюта Олекса І.

Кулінарія Кулінарною дивовижою села є страва Хрінівка (хрін з м'ясом) яку традиційно готують на Великдень.

Населення У 1870 році в селі проживало 904 мешканці, а у 1880 році — 1041, серед яких: 6 римо-католиків та 1030 греко-католиків.

У 1898 році в селі проживало 1812 мешканців, а у 1921 році — 1322.

Станом на 1 січня 1939 року у селі проживало 1600 мешканців, серед яких: 1545 українців, 10 поляків, 30 польських колоністів, 10 латинників та 5 євреїв.

Мова + Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису України 2001 року Мова Кількість Відсоток українська 1743 99.71 % російська 5 0.29 % Усього 1748 100 %

Відомі люди ( 1916 — 1999, Лунд, Швеція) — польська медсестра, громадська діячка.

Учасники російсько-української війни

Коновалюк Іван Володимирович ( 1982 — 2025, смт Бурлацьке, Донецька область) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. У березні 2022 р. долучився до лав Збройних сил України. Служив у 71 окремій єгерській бригаді Десантно-штурмових військ. Загинув поблизу селища Бурлацьке Донецької області.

Учасники національно-визвольного руху

Бабак Дмитро Михайлович «Клим» ( 1928 — 1952, с. Підлужжя) — стрілець боївки Станиславівського окружного проводу ОУН, загинув 29.07.1952 (розстріляний). Борис Дмитро Олексійович «Митя» ( 1930 — 1950, с. Павлівка, Тисменицький район) — стрілець боївки кущової ОУН, загинув 25.06.1950 в с. Павлівка Тисменицького району. Гриців Дмитро Михайлович ( 1921 — 1945) — стрілець сотні «Іскри», загинув 1945, місце смерті невідоме. Долішній Василь Михайлович «Василько» ( 1930 — 1995) — учасник національно-визвольного руху. З 13-ти років — зв'язковий УПА, з 16-ти — спецкур'єр УПА. Учасник боївки надрайонного проводу ОУН. Дмитрук Михайло Степанович ( 1925 — 1948) — стрілець сотні «Іскри», загинув 1948, місце смерті невідоме. Лешун Михайло Петрович ( 1928 — 1950, с. Підпечери, Тисменицький район) — стрілець боївки Станиславівського райпроводу ОУН, загинув 06.11.1950 в с. Підпечери Тисменицького району. Малюза Олексій Іванович ( 1916 — 1945) — стрілець сотні «Іскри», загинув 1945, місце смерті невідоме. Михайлів Катерина Михайлівна ( 1924 — 1948) — зв'язкова кущової ОУН, загинула 1948, місце смерті невідоме. Сворак Василь Петрович «Козачок» ( 1921 — 1946) — стрілець сотні «Іскри», загинув літо 1946, місце смерті невідоме. Сворак Олексій Михайлович ( 1924 — 1947, біля м. Тисмениця) — стрілець боївки кущової ОУН, загинув 1947 біля м. Тисмениця. Смолянчук Іван Семенович «Крук» ( 1912 — 1951, с. Довге, Тисменицький район) — військреферент райпроводу ОУН, загинув 09.11.1951 в с. Довге Тисменицького району. Смолянчук Микола «Бонн Бистрий» ( ? — 1950, с. Парище, Надвірнянський район) — стрілець боївки кущової ОУН, загинув 11.02.1950 в с. Парище Надвірнянського району. Ткачук Дмитро Михайлович «Андрійчук» ( 1910 — 1946, с. Підлужжя) — станичний ОУН, загинув 30.01.1946 в с. Підлужжя.

Джерело: «Реабілітовані історією»: книга друга.

Примітки

Посилання