Британське вторгнення () — термін на означення періоду в історії музики, коли британська рок- і поп-музика почала домінувати як у національних, так й у міжнародних (в основному, американських) хіт-парадах з 1964 по 1966 рік, а також зробила неоцінений внесок в формування зростаючої контркультури по обидва боки Атлантичного океану.
Початком явища прийнято вважати американський успіх сингла The Beatles «I Want to Hold Your Hand» і наступний візит гурту в Америку (зокрема участь у Шоу Еда Саллівана). Кінцем «британського вторгнення» зазвичай вважають наростання популярності психоделічного року в 1966—1967 роках, коли американські гурти The Byrds, The Doors, Grateful Dead, The Mamas and the Papas, Lovin' Spoonful, Jefferson Airplane змогли створити значну конкуренцію британським.
Рок-н-рол виник в США у середині п'ятдесятих років і здобув популярність як танцювальна музика, проте не набув в США провідної популярності. Серед міської молоді безперервно домінувала народна музика, а серед дорослих різні види традиційного попу. Рок-н-рол прижився натомість в Європі, головним чином в Великій Британії. Тамтешні групи, адаптуючи головні властивості рок-н-ролу, додали своєрідний європейський смак і жвавість цій музиці. У другій половині 1960-х років такі гурти як, перш за все, The Beatles, The Dave Clark Five, Herman's Hermits і The Rolling Stones, реекспортували цю музику з поверненням до Північної Америки.
Пізнавальними знаками Британського вторгнення стали здвоєні гітари, яскраво виражена мелодика композицій, бездоганні вокальні гармонії. Завдяки цьому явищу є характерне наслідування у відображені в музиці 1970-х і 1980-х роках.
Передмова
Бунтарський тон та імідж американських рок-н-рольних і блюзових музикантів став популярним серед британської молоді наприкінці 1950-х років. Хоча перші комерційні спроби повторити американський рок-н-рол здебільшого зазнавали невдачі, захоплення скіффлом, натхненне трейд-джазомM. Brocken, The British Folk Revival, 1944–2002 (Aldershot: Ashgate, 2003), pp. 69–80., з його принципом «зроби сам», призвело до створення Лонні Донеганом двох топ-10 хітів у США. Молоді британські гурти почали поєднувати різні британські та американські стилі в різних частинах Сполученого Королівства, як, наприклад, рух у Ліверпулі, відомий під назвою «Мерсібіт» або «Біґ-біт»Morrison, Craig. American Popular Music. British Invasion (New York: Facts on File, 2006), pp. 32–34.J. Gould, Can't Buy Me Love: The Beatles, Britain, and America (New York, Harmony Books, 2007), pp. 344–45.When the Beatles hit America CNN February 10, 2004..
В той час як американські виконавці були популярні у Великій Британії, мало хто з британських виконавців досягнув успіху в США до 1964 року. Кліфф Річард, який на той час був найбільш продаваним британським виконавцем у Сполученому Королівстві, мав лише один хіт із сорока найкращих у США — «Living Doll» у 1959 році. Окрім Донегана, винятками з цієї тенденції були хіти номер один у США «Auf Wiederseh'n, Sweetheart» Віри Лінн 1952 року (у Лінн також був хіт з нижчим рейтингом, але більш довговічний хіт «We'll Meet Again»), «He's Got the Whole World in His Hands» Лорі Лондон у 1958 році, а також інструментальні композиції «Stranger on the Shore» Акера Білка та «Telstar» гурту The Tornados, обидві 1962 року. У 1961 році «Let's Get Together» Хейлі Міллз з альбому «The Parent Trap» потрапила до першої десятки. 1962 року «Midnight in Moscow» Кенні Болла посіла друге місце в чарті Hot 100, «I Remember You» Френка Іфілда стала наступним британським вокалом, який потрапив до першої п'ятірки, а версія «Silver Threads and Golden Needles» гурту Springfields — до сорока найкращих.
Деякі спостерігачі відзначали, що американські підлітки втомилися від поп-гуртів, орієнтованих на сингли, таких як Fabian. Моди і рокери, дві молодіжні «банди» в Британії середини 1960-х років, також мали вплив на музику британського вторгнення. Гурти з естетикою моди стали найпопулярнішими, але гурти, які змогли збалансувати обидва напрямки (наприклад, The Beatles), також мали успіх.
Бітломанія
У жовтні 1963 року в США з'явилися перші газетні статті про шаленство в Англії навколо The Beatles"How the Beatles Went Viral: Blunders, Technology & Luck Broke the Fab Four in America," by Steve Greenberg, Billboard February 7, 2014 . 4 листопада виступ The Beatles у Королівському вар'єте перед королевою-матір'ю викликав інтерес музичної індустрії та засобів масової інформації до гурту . Протягом листопада низка великих американських друкованих видань та дві вечірні програми мережевого телебачення опублікували та транслювали сюжети про явище, яке стало відомим як бітломанія.
10 грудня ведучий вечірніх новин CBS Волтер Кронкайт, шукаючи щось позитивне для репортажу, повторив сюжет про бітломанію, який спочатку вийшов в ефір 22 листопада у випуску ранкових новин CBS з Майком Воллесом, але був знятий з ефіру тієї ж ночі через вбивство президента США Джона Кеннеді. Побачивши репортаж, 15-річна Марша Альберт з Сілвер Спрінг, штат Меріленд, наступного дня написала листа диск-жокею Керролу Джеймсу на радіостанцію WWDC із запитанням: «Чому у нас в Америці немає такої музики?»Tweet the Beatles! How Walter Cronkite Sent The Beatles Viral ANDRE IVERSEN FOR THE WIN!. 17 грудня Джеймс доручив міс Альберт представити пісню «I Want to Hold Your Hand» у прямому ефірі. 20 грудня телефони WWDC розривалися від дзвінків, а магазини музичних записів у Вашингтоні та околицях були переповнені, магазини звукозапису були завалені запитами на платівку, якої у них не було в наявності. Джеймс розіслав платівку іншим диск-жокеям по всій країні, що викликало аналогічну реакцію. 26 грудня Capitol Records випустила платівку на три тижні раніше запланованого терміну. Випуск платівки в той час, коли підлітки були на канікулах, сприяв поширенню бітломанії в США. 29 грудня газета The Baltimore Sun, відображаючи зневажливе ставлення більшості дорослих, написала в редакційній статті: «Америці краще подумати про те, як вона буде справлятися з цим вторгненням. Справді, стримане «The Beatles — додому» може бути саме тим, що треба». Лише протягом наступного року The Beatles мали б тридцять різних позицій у хіт-параді «Hot 100».
3 січня 1964 року в програмі Джека Паара (Jack Paar) жартома показали відеозапис концерту The Beatles, ліцензований Бі-Бі-Сі, але його подивилися 30 мільйонів глядачів. Хоча цей фрагмент був здебільшого забутий, продюсер The Beatles Джордж Мартін сказав, що він «розбудив дитячу цікавість» . В середині січня 1964 року раптово з'явилася пісня «I Want to Hold Your Hand», яка злетіла на вершину майже всіх сорока найкращих музичних опитувань у США, започаткувавши стабільну, масову творчість Fab Four. «I Want to Hold Your Hand» піднялася на перше місце у випуску журналу Cash Box від 25 січня 1964 року (надійшов у продаж 18 січня) та у випуску Hot 100 від 1 лютого 1964 року. 7 лютого 1964 року у вечірніх новинах CBS вийшов сюжет про приїзд The Beatles до США, в якому Волтер Кронкайт сказав: «Британське вторгнення цього разу має кодову назву «Бітломанія». Через два дні, у неділю, 9 лютого, гурт з'явився в ефірі «Шоу Еда Саллівана». За оцінками Nielsen Ratings, 45 відсотків американських телеглядачів того вечора бачили їхній виступ.
За словами Майкла Росса, «дещо іронічно, що найбільший момент в історії популярної музики вперше був пережитий у США як телевізійна подія». Шоу Еда Саллівана деякий час було «комфортним досвідом для домашнього вогнища і капців». Мало хто з 73 мільйонів глядачів, які дивилися його у лютому 1964 року, повністю усвідомлював, який вплив матиме гурт, за яким вони спостерігали.
Незабаром The Beatles викликали протилежні реакції і, в процесі, створили більше нових записів, ніж будь-хто інший — щонайменше 200 впродовж 1964—1965 років і ще більше, натхненні Paul is dead 1969 року Серед багатьох реакцій, що сприяли істерії, були британський дівочий гурт The Carefrees «We Love You Beatles» (No. 39 від 11 квітня 1964 року) та «I Understand Them» гурту Patty Cakes з підзаголовком «A Love Song to the Beatles». Американський гурт The Four Preps «A Letter to the Beatles» (№ 85 від 4 квітня 1964 року) та американський комік Аллан Шерман «Pop Hates the Beatles» не схвалювали безчинства.
4 квітня The Beatles посіли п'ять перших позицій у чарті синглів Billboard Hot 100, і жоден інший гурт не займав одночасно навіть першої четвірки Того ж тижня The Beatles також посіли п'ять перших позицій у чарті синглів журналу Cash Box, причому перші дві позиції помінялися місцями з Hot 100. Масштабний успіх гурту, який включав щонайменше два сингли, що посідали першу сходинку в Hot 100 впродовж семи років поспіль, починаючи з 1964-го, продовжувався аж до розпаду гурту в 1970 році.
За межами Beatles
Через тиждень після того, як The Beatles вперше увійшли до чарту Hot 100, Дасті Спрінгфілд, яка розпочала сольну кар'єру після участі у The Springfields, стала наступним британським виконавцем, який потрапив до Hot 100, посівши дванадцяту сходинку з піснею «I Only Want to Be with You». Впродовж наступних трьох років з'являться ще багато британських виконавців з синглом, що очолив чарт США. З наближенням 1965 року з'явилася ще одна хвиля британських виконавців Британського вторгнення, яка зазвичай складалася з груп, що грали в більш поп-стилі, таких як The Hollies або The Zombies, а також виконавців з більш жорстким блюзовим підходом, таких як The Dave Clark Five, The Kinks і Rolling Stones.
8 травня 1965 року Британська Співдружність підійшла ближче, ніж будь-коли, до чистої зачистки першої десятки щотижневого чарту Hot 100, не вистачало лише хіта на другому місці замість «Count Me In» Гері Льюїса та «Playboys». 1 травня 1965 року Британська Співдружність майже очолила першу десятку чарту синглів Cash Box, не вистачало лише хіта на шостому місці замість «Count Me In». Британська Співдружність також утримувала першу шістку в чарті Hot 100 1 травня 1965 року і першу шістку в чарті Cash Box 24 квітня 1965 року. Того ж року половина з 26 лідерів чарту Billboard Hot 100 (враховуючи «I Feel Fine» гурту The Beatles, перенесену з 1964 року) і перша позиція в 28 з 52 тижнів чарту належала британським виконавцям. Британська тенденція продовжиться в 1966 році і даліPerone, James E. Mods, Rockers, and the Music of the British Invasion. Westport, CT. Praeger, 2009. Print.. Виконавці Британського вторгнення також домінували в музичних чартах у себе вдома, у Сполученому Королівстві.