Чортківська трагедія — масові арешти та вбивства органами НКВС інтелігенції Чортківщини на початку липня 1941 року.
Передісторія У вересні 1939 року частина українського населення вітало «возз'єднання» з УРСР. Після приходу влади СРСР, загони НКВС у перші місяці в Чорткові заарештували військових польського гарнізону та окремих посадовців з числа тих, хто не виїхав за кордон (Румунія надала політичний притулок польським військовим та чиновникам, що перейшли кордон в Кутах та Заліщиках перед вторгненням СРСР).
Перші арешти У 1941 році Чортковом прокотилися масові арешти місцевої інтелігенції. Більшість викладачів гімназії, правників, лікарів, активістів громадських організацій та партій були заарештовані без пояснень. Безслідно зникло близько 100 мешканців міста, серед них: професор В. Баран, адвокат В. Електрович, лікар П. Синенький, викладач Д. Пігут, родина адвоката Остапа Юрчинського.
Заарештованих було близько 1800 осіб, з них 954 були етаповані до Умані, а решту замордували в Чортківській тюрмі. Родинам арештованих не давали жодної звістки про місце ув'язнення. З перших днів війни Чортковом покотилися чутки про розпочату енкаведистами розправу над в'язнями чортківської тюрми. Місцеві жителі чекали допомоги від наступаючого німецького війська і не наважувалися на протести й спроби визволення в'язнів.
1 липня з тюремних воріт вивели під конвоєм колону в'язнів і погнали у невідомому напрямку, ніхто не спробував захопити в'язницю й тоді з тюремних підвалів почали чути постріли. Загони НКВС, щоб приглушити звуки катівської роботи, на подвір'ї в'язниці цілодобово підтримували роботу потужних дизельних двигунів.
Розправа над священиками Уночі 2 липня оперативники НКВС влаштували кривавий погром у приміщенні домініканського монастиря і підпалили приміщення. Зранку на березі річки Серет були знайдені тіла священників та монахів А. Знамеровського, Я. Місюти, Ю. Шпирлака, А. Волковського, а у спаленому монастирі — отця Х. Лонгави, монахів Р. Червонки та М. Іваничіва, органіста Й. Вінцентовича.
Трагедія Третього липня в Чортків увійшли військові підрозділи Вермахту. Жодного злочинця затримати не вдалося. Браму тюрми-катівні відкрили німці. Місцевих євреїв звинуватили у допомозі радянській владі та змусили з тюрми виносити спотворені тіла жертв. На ідентифікацію тіл дали добу. З восьмисот трупів впізнані були лише одиниці. Тіла були настільки спотворені катуванням та дією вапняного розчину, яким наспіх заливали рови з тілами на подвір'ї, що впізнати їх було неможливо. Лише за довгими косами (таких не мав ніхто в окрузі) впізнали дочку чортківського адвоката Надію Юрчинську. Тих же євреїв змусили викопати братську могилу на місцевому цвинтарі і поховати усіх жертвСтепаненко О. Чортківська трагедія .
Дорога до Умані Після приходу радянської армії 954 в'язні місцевої тюрми, що походили з Чорткова та прилеглих сіл пішки були відконвойовані на схід. У дорозі було страчено майже двісті осіб. Лише одинадцятьом вдалося втекти. Омелян Чернега був тим щасливцем, якому вдалося втекти від «енкаведистів». З міста Чорткова етап слідував через пункти Кам'янець-Подільський, Жмеринку, Тиврів, Ситківці, Христинівку, Умань. Під час переходу через с. Лосяч місцеві патріоти звели барикади, щоб зупинити колону, але енкаведисти з кулеметів рознесли їх вщент. У Гуштині чекісти заарештували та прилучили до колони двох хлопців, які виглядали з-за хати. 20 липня з етапного переходу Чортків — Умань 750 осіб були страчені в уманській в'язниці, їх тіла знесли в глибокі коридори підземель уманської тюрми, пересипали вапном та ретельно замурували. Німецькі війська віднайшли місце катувань та наказали перепоховати рештки на міському цвинтарі. Тоді було ідентифіковано близько 100 тіл загиблих Павлюк І. Уманська катівня 1941 року. Історії звичайних людей з Галичини .
Пам'ять У Чорткові, у сквері біля слідчого ізолятора, встановлено пам'ятник у пам'ять про закатованих більшовиками в'язнів чортківської тюрми. Також на місцевому цвинтарі впорядкована братська могила. В Умані зведений меморіальний комплекс жертвам чортківської трагедії.
Примітки