Евристика доступності () — це ментальне «скорочення шляху», яке спирається на безпосередні приклади, які приходять на думку певної людини при оцінці конкретної теми, концепції, методу або рішення. Евристика доступності виходить з припущення, що якщо щось пригадується, то воно має бути важливим, або принаймні більш важливим, ніж альтернативні рішення, які не так легко пригадуються. Відповідно, за евристикою доступності, люди схильні часто сильніше схиляти свої судження щодо більш нової інформації, створюючи нові думки, упереджені на користь останніх новин.Phung, Albert. «Behavioral Finance: Key Concept- Overreaction and Availability Bias» . Investopedia. February 25, 2009. p.10. December 1, 2013.

Наявність наслідків, пов'язаних з діями, позитивно корелює з уявленнями про величину наслідків цієї дії. Іншими словами, чим легше пригадати наслідки чогось, тим більш значними сприймаються такі наслідки. Дуже яскраво, що люди часто покладаються на зміст свого пригадування, якщо його наслідки не ставляться під сумнів труднощами, які вони відчувають пригадуванні відповідного матеріалу.

Огляд та історія До праць Канемана і Тверського, переважною точкою зору у сфері людського судження було те, що люди є раціональними суб'єктами. Проте, наприкінці 1960-х і на початку 1970-х років, Амос Тверський і Деніел Канеман почали працювати над серією статей, які вивчали «евристичність і упередження», що використовуються при судженні в умовах невизначеності. Вони пояснили, що судження в умовах невизначеності часто спирається на обмежену кількість спрощуючих евристик, а не на значну алгоритмічну обробку. Незабаром ця ідея поширилася за межі академічної психології, у право, медицину та політологію. Це дослідження поставило під сумнів описову адекватність ідеалізованих моделей судження і запропонувало розуміння когнітивних процесів, яке пояснювало людську помилку, не застосовуючи мотивовану ірраціональність. Однією спрощуючою стратегією, на яку люди можуть покладатися, є тенденція приймати рішення про частоту події, на основі того, скільки подібних випадків пригадується. У 1973 році Амос Тверський і Деніел Канеман вперше вивчили це явище і назвали його «евристикою доступності». Евристика доступності — це «скорочення шляху» у розумі, яке спирається на безпосередні приклади, які приходять на думку певної особи при оцінці конкретної теми, концепції, методу або рішення. Таким чином, люди схильні використовувати легкодоступний факт, щоб обґрунтовувати свої переконання щодо порівняно віддаленої концепції. З цією евристикою було проведено багато досліджень, але дослідження з цього питання залишаються сумнівними щодо процесу в основі. Дослідження показують, що маніпуляції, спрямовані на збільшення суб'єктивного досвіду легкого нагадування, також можуть вплинути на обсяг нагадування. Крім того, це ускладнює визначення того, чи отримані оцінки частоти, ймовірності або типовості базуються на феноменальному досвіді учасників або на упередженому виборі згаданої інформації.

Проте, деякі підручники вибрали останню інтерпретацію, представляючи евристику доступності як те, що «судження людини завжди базуються на тому, що приходить на думку». Наприклад, якщо людину запитають, чи в англійській мові більше слів, що починаються з t — або з k, людина, ймовірно, зможе придумати більше слів, що починаються з літери t, і зробить висновок, що t зустрічається частіше, ніж k.

Дослідження Чапмен у праці 1967 року описав упередженість у оцінці частоти, з якою відбуваються дві події. Ця демонстрація показала, що спільна поява парних стимулів призвела до того, що учасники переоцінювали частоту сполучень. Для перевірки цієї ідеї учасникам було надано інформацію про декількох гіпотетичних психічних пацієнтів. Дані для кожного пацієнта включали клінічний діагноз і малюнок, зроблений пацієнтом. Пізніше учасники оцінили частоту, з якою кожен діагноз супроводжувався різними особливостями малюнка. Випробовувані значно переоцінювали частоту цієї спільної події (наприклад, підозрілість і своєрідні очі). Цей ефект був названий ілюзорною кореляцією. Тверський і Канеман висловили припущення, що доступність забезпечує природний рахунок ілюзорно-кореляційного ефекту. Сила асоціації між двома подіями може стати основою для судження про те, як часто відбуваються дві події. Коли асоціація є сильною, частіше робиться висновок про те, що події часто спарювалися. Сильні асоціації будуть розглядатися як такі, що часто відбувалися разом.

У першому дослідженні Тверського та Канемана про евристику доступності, суб'єктів запитували: «Якщо випадкове слово взято з англійського тексту, то ймовірніше, що слово починається з K, або що K — третя буква цього слова?» Вони стверджували, що англомовні люди негайно придумають багато слів, які починаються з букви «К» (), але для того, щоб подумати про слова, в яких «К» третя буква (), потрібно значно більше концентрації та зусиль. Результати показали, що учасники переоцінювали кількість слів, що починалися з букви «К», і недооцінювали кількість слів, що мали «К» як третю букву. Тверський і Канеман прийшли до висновку, що люди відповідають на такі питання, порівнюючи доступність двох категорій і оцінюючи, наскільки легко вони можуть пригадати ці випадки. Іншими словами, легше думати про слова, які починаються з «K», ніж про слова з «K» як третьою буквою. Таким чином, люди вважають, що слова, що починаються з «K», є більш поширеним явищем. Насправді, звичайний текст містить у два рази більше слів, що мають «K» як третю букву, ніж «K» як першу літеру. А в цілому в англійській мові в три рази більше слів з «K» на третьому місці, ніж слів, що починаються з «K».

У свою працю Тверський та Канеман включили висновки з кількох інших досліджень, які також демонструють підтримку евристики доступності. Окрім результатів дослідження «К», вони також знайшли:

Учасникам було показано дві візуальні структури і попросили вибрати структуру, яка мала більше шляхів. Учасники побачили більше шляхів у структурі, яка мала більш очевидні шляхи. У структурі, яку вибрали учасники, було більше стовпців і коротших очевидних шляхів, що зробило їх більш доступними для них. Коли учасників попросили виконати завдання, пов'язані з оцінкою, вони часто недооцінювали кінцевий результат. Учасники обґрунтували свою остаточну оцінку швидким першим враженням про проблему. Учасникам було особливо складно, коли проблеми складалися з декількох кроків, тому, що учасники базували свою оцінку на початковому враженні. Учасники не змогли врахувати високі темпи зростання на наступних етапах через враження, яке вони склали на початкових етапах. Це було продемонстровано знову в задачі, в якій учасників просили оцінити відповідь на завдання множення, в якому числа були представлені як 1x2x3x4x5x6x7x8 або 8x7x6x5x4x3x2x1. Учасники, яким першими в рівнянні були проставлені більші числа (8x7x6 …), оцінили результат множення значно вище, ніж учасники, в яких у рівнянні першими йшли нижчі числа (1x2х3). . .). Для оцінки учасникам було надано короткий проміжок часу, недостатній для точного розрахунку; таким чином, учасники засновували свої оцінки на тому, що було легко доступним — в даному випадку було першими кількома числами в послідовності.

Пояснення Багато дослідників намагалися визначити психологічний процес, який створює евристику доступності.

Тверський і Канеман стверджували, що кількість прикладів, згаданих з пам'яті, використовується для визначення частоти, з якою відбуваються такі випадки. У експерименті, щоб перевірити це пояснення, учасники слухали списки імен, що містять або 19 відомих жінок і 20 менш відомих чоловіків або 19 відомих чоловіків і 20 менш відомих жінок. Згодом деяких учасників попросили згадати якомога більше імен, тоді як інших попросили оцінити, хто у списку згадувався частіше — чоловічі чи жіночі імена. Імена більш відомих знаменитостей пригадувалися частіше в порівнянні з менш відомими. Більшість учасників неправильно вважали, що гендер, пов'язаний з більш відомими іменами, представлений частіше, ніж гендер, пов'язаний з менш відомими іменами. Тверський і Канеман стверджують, що хоча евристика доступності є ефективною стратегією в багатьох ситуаціях, використання цієї евристики при оцінці ймовірності може призвести до передбачуваних моделей помилок.

Шварц та його колеги, з іншого боку, запропонували пояснення легкості пошуку, в якому для виведення частоти даного класу використовується легкість, з якою приклади приходять на розум, а не кількість прикладів. У дослідженні Шварца і його колег, виконаному для перевірки їх пояснень, учасників попросили згадати або шість, або дванадцять прикладів їх напористої або дуже ненапористої поведінки. Згодом учасникам було запропоновано оцінити свою власну впевненість. Претестінг показав, що, хоча більшість учасників здатні генерувати дванадцять прикладів, це було важким завданням. Результати показали, що учасники оцінили себе як більш напористі після опису шести прикладів асертивної поведінки у порівняні з умовою пригадування неасертивної поведінки, але оцінили себе як менш напористі після опису дванадцяти прикладів асертивної поведінки у порівнянні з умовою неасертивної поведінки. Дослідження показало, що ступінь, до якої згаданий зміст вплинув на судження, визначається легкістю, з якою зміст може пригаданий (легше було згадати 6 прикладів, ніж 12), а не кількістю пригаданого змісту.

Дослідження Вога (1999) розглядало наслідки невизначеності у використанні евристики доступності. Студентів коледжу попросили перерахувати три або вісім різних методів навчання, які вони могли б використовувати, щоб отримати найвищий бал на своїх випускних іспитах. Дослідники також маніпулювали часом протягом семестру, коли вони просили студентів завершити анкету. Близько половини учасників попросили описати методи навчання протягом третього тижня занять, а іншу половину — на останній день занять. Далі, учасникам було запропоновано оцінити, наскільки ймовірно, що вони отримають найвищий бал в найпростіших і найскладніших предметах. Потім учасникам було запропоновано класифікувати труднощі, яких вони зазнали при пригадуванні раніше наведених прикладів. Дослідники висунули гіпотезу, що студенти використовують евристику доступності, засновану на кількості методів дослідження, які вони перерахували, щоб передбачити їхню оцінку лише тоді, коли про неї питають на початку семестру і коли запитують про результати найскладнішого іспиту; не очікувалося, що студенти будуть використовувати евристику доступності, щоб передбачити їхню оцінку при опитуванні наприкінці семестру або про найпростіший остаточний результат. Дослідники передбачили використання евристики доступності тому, що учасники не були б впевнені в своїй роботі протягом семестру. Результати показали, що студенти використовували евристику доступності, засновану на легкості пригадування перерахованих ними методів дослідження, для прогнозування їхньої продуктивності, коли їх запитували на початку семестру, і про найважчі кінцеві результати. Якщо студенти перерахували лише три методи навчання, то вони передбачали вищу оцінку наприкінці семестру тільки на найважчому іспиті. Якщо студенти перерахували вісім методів навчання, їм було важче згадати про методи і, таким чином, вони прогнозували нижчу кінцеву оцінку на найважчих іспитах. Ці результати не були помічені для легких іспитів, оскільки студенти були впевнені, що отримають найвищий бал незалежно від методу навчання. Результати підтверджували цю гіпотезу і свідчили про те, що рівні невизначеності впливають на використання евристики доступності.

Застосування

ЗМІ