Стрільці () — воїни регулярного пішого війська в Московській державі XVI — початку XVIII століть, озброєні вогнепальною зброєю. Були учасниками ряду антиурядових виступів XVII століття, зокрема, стрілецьких бунтів 1682 і 1698Стрільці // . Первісно стрілецьке військо комплектувалося на основі набору з вільного міського і сільського населення, надалі їхня служба стала довічною і спадковою. Стрільці отримували жалування грішми, хлібом, іноді землею. Проживали в окремих стрілецьких слободах, мали сім'ї та право займатися ремеслами та торгівлею.
Назва У сучасній російській мові слово стрельцы (дореф. стрѣльцы) вживається обмежено, тільки щодо регулярного московського піхотного війська XVI — XVIII ст. і деяких інших історичних збройних формувань (польських стрільців та ін.), у той час як щодо сучасних військ вживається назва стрелки́ (горные стрелки, мотострелки). Первісно стрільцями називали воїнів, озброєних луками зі стрілами, а також мисливців. Деякі іноземці називали стрільців на західний лад «мушкетерами»Ф. Г. Солнцев, Альбом «Одежды Русского государства».
Історія Попередниками стрільців як озброєної рушницями піхоти були ополченці-пищальники. У 1550 створене перше стрілецьке військо з 3 000 осіб (але деякі джерела відносять початок формування стрілецьких військ до 1540-х)Чернов А. В. Образование стрелецкого войска // Исторические записки АН СССР Вып. 38. 1951. С. 282—283; Стрельцовое войско . Стрільців розділили на 6 «статей» (приказів), по 500 осіб у кожній. Командували стрілецькими статтями голови з дітей боярських: Григорій Желобов син Пушешников, Матвій (Дьяк) Іванов син Ржевський, Іван Семенов син Черемесинов, Василій Фуников син Прончищев, Федір Іванов син Дурасов та Яків Степанов син Бундов. Бойове хрещення московські стрільці прийняли під час облоги і штурму Казані в 1552 й надалі були неодмінними учасниками всіх основних військових кампаній. У мирний час стрільці московські і городові несли гарнізонну службу, виконуючи в містах функції поліцейських і пожежників.
Набір до стрілецького війська традиційно проводився з «гулящих людей»: «не тяглих, і не рільних, і не кріпаків», «молодих і спритних і із самопалів стріляти здатних» («не тяглых, и не пашенных, и не крѣпостных», «молодых и резвых и из самопалов стрѣлять гораздых»).
Для управління стрілецьким військом у середині 1550-х створена Стрілецька ізба, пізніше перейменована в Стрілецький приказ. Необхідні для утримання стрільців кошти і продовольство надходили в розпорядження Стрілецького приказу із різних відомств, в управлінні яких перебували тягле населення міст і чорносошне селянство. На цих категоріях жителів Московської держави лежав весь тягар казенних повинностей, у тому числі обов'язок по уплаті спеціального податку — «пищальних грошей», а також збирання «стрілецького хліба». У 1679 для більшості міських жителів і чорних селян північних і північно-східних повітів колишні податі були замінені одним податком — «стрілецькими грішми».
Стрільці ділилися на «стременних» (до 2000 осіб), що складали особисту охорону царя, московських стрільців та стрільців окраїнних («українних») міст, де вони складали гарнізони.
Молодший командний склад складали десятники і п'ятидесятники. Функції ад'ютантів командирів приказів виконували пристави, які перевибиралися щорічно. У 1650-ті уводиться посада «п'ятисотного пристава» чи просто п'ятисотного, який обирався з числа рядових стрільців чи молодших командирів. Він виконував обов'язки заступника командира приказу з організації тилового забезпечення.
До середини XVII століття офіцерський склад стрілецьких полків був представлений головами й сотниками. У 1650-ті впроваджена посада півголови — першого заступника командира полка. У період московсько-польської війни 1654—1667 у практику уводиться пожалування стрілецьких голів чином полковника, який первісно мав почесне значення. Півголови, відповідно, жалувалися чином півполковника. У 1680 проведене перейменування стрілецьких голів у полковники, півголів — у півполковники, а сотників — у капітани. Відтоді ж старшим стрілецьким командирам став автоматично присвоюватися придворний чин стольника, після чого їхнє офіційне найменування стало звучати як «стольник і полковник», «стольник і полуполковник».
В Україні Після приєднання до Московської держави в другій половині XVII ст. Лівобережної України стрілецькі залоги було розміщено в Чернігові, Ніжині, Переяславі, Ромнах та інших містах.
Участь в антиурядових виступах Найбідніша частина стрільців брала участь у заворушеннях XVII — початку XVIII століть: разінському бунті, астраханському повстанні 1705—1706, а також у кількох стрілецьких бунтах (повстанні 1682 і 1698 років). Проте, у більшості стрілецькі війська залишилися вірними царському уряду.
Ліквідація
Після падіння уряду Софії Олексіївни в 1689 Петро I приступив до поступового обмеження військово-політичної ролі стрілецького війська. Окремі полки переводилися до віддалених окраїнних («українних») міст для несення гарнізонної (прикордонної) служби, наприклад, 8 московських стрілецьких полків були виведені зі столиці «на вічне життя» в Бєлгород, Севськ і Київ.
Ліквідація стрілецького війська розпочата Петром I у січні 1699 після масових страт учасників Стрілецького бунту 1698 року (втім, у цьому зворушенні, на відміну від подій 1682 року, брали участь тільки 4 полки з багатьох московських стрілецьких полків).
Однак, події початкового етапу Північної війни (битва під Нарвою та ін.) змусили призупинити розформування. Більшість полків новоствореної армії (за винятком гвардійських) показали гірші порівняно зі стрільцями, бойові якості, окрім того, розформування мало привести до нових бунтів. Стрілецькі полки продовжували існування і в XVIII столітті, найбільш боєздатні з них брали участь в облозі Нарви (1704), Полтавській битві (1709), Прутському поході (1711). Водночас відбувалося поглинання стрільців новою регулярною армією. Як самостійне військо стрільці ліквідовані тільки в 1720-ті, але як «служилі люди старих служб» городові стрільці де-не-де зберігалися майже до кінця XVIII століття.
Озброєння На озброєнні стрілецького війська були пищалі, мушкети, бердиші, клинкова зброя — шаблі і шпаги, яку носили на поясній портупеї. Для стрільби з пищалі стрільці використовували необхідне спорядження: перев'язь-берендейку з підвішеними до неї трубочками з пороховими зарядами, сумку для куль, ріг з порохом для натрушування на зарядну полицю пищалі. Ближче до кінця 1670-х як додаткову зброю і для складання загороджень («рогаток») іноді застосовувалися довгі піки. Також використовувалися ручні гранати: наприклад, в описі Стрілецького приказу 1678 року згадуються 267 ядер гранатних ручних «нарядних» (артилерійських) вагою по одній і по дві і по три гривенки, сім ядер нарядних же гранатних, 92 ядра «тощих» (порожнистих) вагою по п'яти гривенокИстория 35-го Драгунского Белгородского… полка / Сост. штабс-ротмистр П. Е. Червинский. — Киев: тип. С. В. Кульженко, 1901. — 2, IV, 198, 12, 104 с.; 33..
Окрім зброї, стрільці отримували з казни свинець і порох (у воєнний час 1-2 фунти на людину). Перед виступом у похід чи службову «посилку» стрільцям і городовим козакам видавалася необхідна кількість пороху й свинцю. У воєводських настановах містилася сувора вимога про видачу боєприпасів «при головах і при сотниках, і при отаманах», покликаних стежити, щоб стрільці і козаки «без діла зілля і свинцю не », а по поверненні «як стрільби не буде», воєводи мали порох і свинець «у стрільців і в козаків вилучати в государеву казну».
У другій половині XVII століття прапороносці і музиканти мали на озброєнні тільки шаблі. П'ятидесятники і сотники були озброєні тільки шаблями і протазанами. Старшим командирам (головам, півголовам і сотникам) окрім шабель належало мати тростини.
На озброєнні стрільців перебували гладкоствольні ґнотові, пізніше — кременеві пищалі. Що цікаво, в 1638 році вяземським стрільцям були видані ґнотові мушкети, на що ті заявили, що «вони з таких мушкетів з жаграми (тобто з прутами-запальниками) стріляти не вміють, і таких мушкетів доти в них з жаграми не бувало, а були мовляв у них і нині є пищалі старі із замками». У той же час ґнотова зброя зберігалася, і ймовірно, переважала до 1670-х роківМарголин С. Л. Вооружение стрелецкого войска.. Вогнепальна зброя була як московського виробництва, так і імпортна. Гвинтовими пищалями, власне виробництво яких почалося ближче до середини XVII століття, спершу стали споряджати стрілецьких голів і півголів, а з 1670-х років — і рядових стрільців. Зокрема, у 1671 році стрілецькому полку Івана Полтєва було видано 24; в 1675 р. стрільцям, які вирушали до Астрахані — 489 гвинтівок. У 1702 році в тюменських стрільців гвинтівки складали 7 %.
Захисне спорядження рядовими стрільцями, за рідкісними винятками, не вживалося. Винятком є згадка Ф. Тьєполо, який побував у Москві в 1560 році, про обмежене застосування московською піхотою шоломівФранческо Тьеполо. Рассуждение о делах Московии. . Збереглися відомості про військовий огляд на Дівочому полі 1664 року, коли в стрілецькому полку А. С. Матвєєва двоє прапороносців були в кірасах, а один — у латах. На деяких малюнках «Книги в лицах об избрании Михаила Фёдоровича на царство» 1676 року стрільці зображені у шоломах, схожих з кабасетами, але в документах вони не згадуютьсяС. К. Богоявленский. Вооружение русских войск в XVI—XVII вв.. Такі шоломи, у вигляді каски з крисами, були зручні для піхоти — не заважали під час стрільби і, разом з тим, надавали достатнього захистуПисарев А. Е. Вооружение и военная одежда московских стрельцов в XVII в. .
Однострій Стрілецькі полки мали одноманітну й обов'язкову для всіх парадну форму («цвітне плаття»), що складалася з каптана, шапки з хутряною околицею, штанів і чобіт, колір яких (окрім штанів) регламентувався згідно з приналежністю до певного полка.
Спільні риси в зброї та однострої всіх стрільців: Всі стрільці носили рукавиці з крагами коричневої шкіри; у поході дуло пищалі чи мушкета затулялося коротким шкіряним чохлом; бердиш носили за спиною через будь-яке плече; поверх поясного ременя, до якого кріпилася шабля, надівався широкий пас (); на похідному каптані не було петлиць; зовнішньою відмінністю старших офіцерів («начальних людей») були шите перлами зображення корони на шапці і посох (тростина), а також горностаєвий підбій верхнього каптана і опушка шапки (вказувало на високородне князівське походження).
Кольори Кольори парадного однострою за полками в 1674 році (за Е. Пальмквістом)Висковатов А. В. Историческое описание одежды и вооружения российских войск. Ч. 1.:
ПолкКаптанПідбійПетлиціШапкаЧоботиПолк Юрія ЛутохінаЧервонийЧервонийТемно-сіраЖовтіПолк Івана ПолтєваСвітло-сірийЖовтіПолк Василя БухвостоваСвітло-зеленийЖовтіПолк Федора ГоловленковаЖуравлиннийЖовтіТемно-сіраЖовтіПолк Федора Александрова Яскраво-червонийСвітло-синійТемно-сіраЖовтіПолк Никифора КолобоваЖовтийСвітло-зеленийТемно-сіраЧервоніПолк Степана Янова Світло-синійЖовтіПолк Тимофія ПолтєваЖовтогарячийПолк Петра ЛопухінаЖовтогарячийЖовтіПолк Федора ЛопухінаЖовто-помаранчевийПолк Давида Баранчеєва ЖовтіПолк Івана НарамацькогоСвітло-синійЖовтіПолк Василя ЛаговчинаЖовтіПолк Афанасія ЛєвшинаСвітло-зеленийЖовтіЖовтіПатріарші стрільціСвітло-зеленийСрібніЖовті
Існує також версія, що згадані в цьому переліку (укладеному на основі малюнка сучасника) малинові петлиці насправді були золотими, а чорні — срібними.
Прапори
У перші роки царювання Михайла Федоровича стрілецьким приказам видавали прапори двох типів: сотенні і прапори голів.
Стрілецькі прапори виготовляли у формі прямокутника довжиною від 3 до 4 аршинів і шириною від 2 до 3 аршинів. У середині полотнища вшивався хрест, який розбивав поле прапора на 4 рівні частини. У лівій верхній чверті вшивався восьмикінцевий хрест. На решті чвертей вшивалися різні знаки — зірки, кружки, косиці тощо.