Саратовська духовна семінарія — вищий духовний навчальний заклад Саратовської єпархії Російської православної церкви, що готує священно-і церковнослужителів. Повна назва: Релігійна організація — духовна освітня організація вищої освіти «Саратовська православна духовна семінарія Саратовської Єпархії Руської Православної Церкви».

Відкрита в 1830 при єпископі Мойсеї (Богданове-Платонове), хоча спроби відкрити духовну школу робилися раніше: необхідність в освічених священників у великій за територією і чималою по населенню Саратовської губернії, в якій до того ж був сильно поширене старообрядництво, була величезною. Основною спеціалізацією семінарії стала місіонерська діяльність, протидію розколу і сектантства.

Для духовної школи були придбані чотири кам'яних будівлі з флігелями, господарськими будівлями і службами. У 1885 семінарія переїхала в нову будівлю (після революції перебував Саратовський педінститут на розі вулиць Горького і Мічуріна, зараз в будівлі ведуться відновлювальні роботи, в 2013 планується переїзд в нього семінарії).

У роки першої російської революції ситуація в семінарії виявилася дуже напруженою, і 1906/1907 навчальний рік завершився великими заворушеннями. Саратовська семінарія в ці роки стала одним з оплотів так званого «семінарського руху», спрямованого на радикальні зміни в духовній школі. Нова хвиля заворушень завершився 12 березня 1911 вбивством інспектора семінарії А. І. Целебровского.

З початком Першої світової війни ряд аудиторій зайняли військові частини, що викликало великі труднощі в організації навчального процесу.

Після революції в жовтні 1917 заняття в семінарії відбувалися зі значними перервами. Незабаром була реквізована велика частина семінарських приміщень і майна. Незабаром після початку «червоного терору» у вересні 1918, а разом з ним — масованої атаки на Церкву, Семінарія в Саратові була закрита.

Завдяки деякому «потеплінню» у ставленні держави до Церкви, яка відбулась у 1943, архієпископ Григорій (Чуков) отримав дозвіл на відтворення в Саратові духовної школи (у вигляді Богословсько-Пастирських курсів), яке не було реалізовано через його переклад в травні 1944 на Псковську кафедру. Саратовська Духовна семінарія була відкрита тільки 16 листопада 1947, при єпископі Борисі (Віке). Під навчальний корпус був реконструйований придбаний єпархією одноповерховий житловий будинок.

У 1960, під час хрущовських гонінь на церкву, набір семінаристів припинився. У 1961 семінарія була закрита, а вихованців розподілили між Московською та Ленінградською духовними семінаріями.

Перша спроба відродити семінарію була зроблена в 1985, коли архієпископ Пімен (Хмелевський) звернувся до Саратовської міської ради з проханням передати єпархії будівлю колишнього архієрейського будинку. 3 вересня 1992 стараннями архієпископа Пимена Саратовська духовна семінарія відновила роботу. Навчальні заняття проходили в малопристосованому і погано відремонтованій будівлі. У липні 1995 рішенням Священного Синоду на Саратовську кафедру був призначений колишній Голова Навчального комітету Синоду і ректор московських духовних шкіл архієпископ Олександр (Тимофєєв), який вжив рішучих заходів, спрямованих на поліпшення життя учителів та учнів.

У 2003 указом Священного Синоду семінарія перейшла на п'ятирічну систему навчання і отримала статус вищого релігійного навчального закладу. У 2011 починається підготовка студентів за напрямом 033400 «Теологія» (термін навчання — 4 роки).

Історія

Відкриття

Перша спроба відкрити духовну школу в Саратові була зроблена ще в XVIII столітті. У 1770, коли Саратов входив до складу Астраханської єпархії, було засновано духовне чоловіче училище, яке мало назву «Духовна семінарія». Відбулася ця подія при єпископі Астраханському і Ставропольському Мефодія I, керуючий єпархією з 1758 по 1776. Однак через шість років воно було скасовано (6 січня 1777) у зв'язку з відкриттям в Астрахані нової семінарії. Протягом наступних років неодноразово робилися спроби відродити в Саратові духовний навчальний заклад, на жаль, закінчилися безрезультатно.

16 жовтня 1799 була заснована самостійна Саратовська єпархія. Першим саратовським архієреєм став Преосвященний Гай (Такао), перекладений з Моздокскої кафедри. Центром же єпархіального життя стала Пенза. За два роки до утворення Саратовської єпархії вона втратила статус губернського міста і як повітова увійшла до складу Саратовської губернії. У зв'язку з цим в Пензі виявилися вільними багато адміністративні будівлі, які були передані у відання Св. Синоду. У них і було вирішено розмістити органи єпархіального управління і духовну семінарію но відкритої Саратовської єпархії.

Стараннями преосвященного Гая, Саратовська семінарія, яка перебувала в Пензі, відкрилася 1 жовтня 1800 наступному році послідувало відновлення Пензенської губернії, в зв'язку з чим на початку грудня 1803 указом Св. Синоду Саратовська єпархія, що містила в собі територію двох губерній — Саратовської і Пензенської — була перейменована в Пензенську, відповідному перейменування піддавалася і семінарія. Такий стан, коли в Саратові було відсутнє середній духовний навчальний заклад, продовжувало існувати до 1830. Початкове ж духовне училище — було відкрито десятьма роками раніше, в 1820, завдяки єпископу Пензенської й Саратовської Амвросію.

У 1828 була відновлена Саратовська єпархія, тепер в межах Саратовської губернії, а єпископ став іменуватися Саратовським і Царицинським. На цій посаді першим єпископом в Саратов Св. Синод визначив єпископа Мойсея (Богданова-Платонова), який обіймав до цього Вологодську архієрейську кафедру. Направляючи його в Саратов, Св. Синод прямо мав на увазі швидке відкриття семінарії, а рекомендуючи будівлі для розміщення єпархіальних установ, наказував передбачити і розміщення в них духовної школи. Йшлося про кам'яні будівлі, що належать статському раднику Устинову, розташованих поблизу Троїцького собору. Вони-то і були придбані для майбутньої Саратовської семінарії.

Незабаром Комісія духовних училищ на підставі рапорту єпископа Мойсея звернулася до Миколи I з всепідданою доповіддю такого змісту:

При установі Саратовської єпархії Ваша Імператорська Величність затвердити зволили (3-го листопада 1828) доповідь Св. Синоду, в якому між іншим припущено відкрити в ній семінарію. На виконання цього Комісія духовних училищ має щастя піддати на Найвищій благорозсуд Вашого Імператорского Величчя думку: Семінарію заснувати в Саратові, в якому повинен перебування архіерей, на точній підставі училищного Статуту, зарахувавши ону до Казанського навчального округу. Штати для Семінарії призначити такі ж, які Височайше затверджені в 1820 у для семінарій, які перебувають в третьеразрядних єпархіях і наврядчі залишаються в своїй силі до поступового перетворення, призначеного Найвищим указом 6 грудня 1829. Наступну за цим штатом суму 20390 рублей відпускати на загальних підставах з капіталів Відомства Комісії. Штати нижчих училищ в Саратовській єпархії залишити такі ж самі, які існують там нині, саме — на повітове училище виробляти з згаданих капіталів по 2050 рублей, а на парафіяльне по 730 рублей в рік.

З цим разом Комісія підносить і штат Саратовської семінарії на вищезазначеній підставі складений.

У вересні 1830 в Саратов почали прибувати перші вихованці майбутньої семінарії. Ними були учні Пензенської семінарії, які надходили туди з Саратовської єпархії. Їм належало займатися в середньому і вищому відділеннях. Для занять у нижчому відділенні прибутку випускники Саратовського, Петровського та Камишинського духовних училищ.

26 вересня 1830 відбулось перше засідання семінарського правління. До цього часу з'явилися з Пензи і викладачі К. Сокальський та І. Синайський, а разом з ними і нові наставники, тільки що закінчили курс в Московській Духовній Академії: Г. С. Саблуков — на загальну громадянську історію і єврейську мову і Яків Розанов — на фізико-математичні науки. А ще через місяць, 26 жовтня 1830 був звершений урочистий акт відкриття Саратовської духовної семінарії.

Після Божественної Літургії в старому Троїцькому соборі, здійсненою єпископом Мойсеєм, відбувся хресний хід до будівлі семінарії, в якому брало участь духовенство всіх саратовских церков. У присутності губернатора і інших високопоставлених гостей Преосвященним Мойсеєм був здійснений водосвятний молебень з багатоліттям царюючому Дому, Св. Синоду і Комісії духовних училищ, єпископу Саратовському і Царицинському Преосвященному Мойсеєві, до всіх начальників, хто навчає і учням. Секретар семінарського правління І. Ф. Синайський прочитав доповідь Комісії духовних училищ про відкриття Саратовської духовної семінарії, оголосив штат і назвав імена заступників та учнів. Преосвященний Мойсей звернувся з архіпастирською настановою, а батько інспектор виголосив промову про завдання духовних шкіл. Урочистий акт завершився духовним концертом.

Необхідність в установі духовної школи у величезній за територією і чималою по населенню Саратовської єпархії була нагальною. За відомостями клірових відомостей за 1829 з 730 протоієреїв і священників Саратовської єпархії тільки 140 чоловік, тобто приблизно двадцять відсотків, отримали повну семінарську освіту, 243 особи вийшли з семінарії, ще не закінчивши курсу, а 347 осіб, тобто близько половини, навіть не надходили в семінарію.

Єпископ Іаков (Вечерков) Другим правлячим архієреєм Саратовської єпархії став в 1832 єпископ Іаков (Вечерков). За спогадами сучасників, Владика Яків відрізнявся Рідко моральними якостями: був м'який, лагідний, абсолютно не сріблолюб. З його ім'ям пов'язано розповсюдження єдиновір'я серед старообрядців. Багато він займався археологією і етнографією, збирав стародавні книги і рукописи, монети, скам'янілості, знайдені під час археологічних розкопок. Користуючись владою правлячого архієрея, він наказав підвідомчому духовенству доставляти історичні, археологічні, етнографічні та статистичні відомості про свої приходи. Так наприклад, протоієрей Г. І. Чернишевський з ініціативи Преосвященного склав «Церковно-історичний та статистичний опис Саратовської єпархії» та «Історичну записку про звернення іргізських монастирів». Без перебільшення можна сказати, що єпископ Яків стояв біля витоків саратовського краєзнавства. До вивчення історії рідного краю він широко залучав і семінаристів.

Духовна семінарія стала предметом трепетною турботи з його боку. Чималі суми з особистих коштів витрачалися їм на надрукування кращих творів вихованців. Для цієї ж мети був створений особливий капітал. Майже кожну куплену або подаровану йому книгу Яків передавав в семінарську бібліотеку, а перед від'їздом в 1847 на Нижегородську кафедру передав семінарії все своє чимале книгозбірня.

Працями Преосвященного Якова семінарія швидко розвивалася. Цьому сприяв і першокласний склад викладацької корпорації, з якої всі до одного опинилися досвідченими і талановитими вчителями, що володіли благородством характера. Майже кожен з них з благословення та за підтримки архієрея займався наукою. Першою науковою работою, виконаною в Саратовській духовній семінарії, був переклад слова св. Афанасія Великого «Про втілення Бога Слова і про тілесне Його до нас пришестя», виконаний під керівництвом І. Ф. Синайського, який викладав філософію і загальну громадянську історію.

У Саратовській семінарії починав свою педагогічну і наукову діяльність і сходознавець Гордій Саблуков. Він був одним з перших, хто звернувся до дослідження золотоординських пам'ятників на території Саратовської губернії, активно займався питаннями етнографії та вивченням східних мов: татарської, арабської і перської. Головною працею життя Саблукова став виданий в 1878 в Казані російський переклад Корану, який був зроблений не з французької мови, як це було раніше, а з арабського оригіналу.

Єпископ Афанасій (Дроздов)