Римсько-католицька церква звинувачується багатьма у співпраці з хорватським радикальним націоналістичним рухом усташів, які керували в роки Другої світової війни маріонетковою Незалежною державою Хорватіїя і розв'язали холокост і геноцид сербів . Незважаючи на те, що Ватикан де-юре не заявляв про свою підтримку усташів, а низка діячів Католицької церкви займалася порятунком євреїв і сербів від масових убивств та екстрадиції, Святий Престол звинувачувався й продовжує звинувачуватися не тільки в бездіяльності й небажанні врятувати цивільне населення від геноциду, а й у негласній підтримці усташів. За підрахунками, за роки війни від рук усташів за різними оцінками загинуло від 197 до 800 тисяч чоловік .
Передісторія Хорватія з 1527 по 1918 рік перебувала в складі Габсбурзької імперії . На її території проживало безліч народів, які сповідували різні релігії і розмовляли на різних мовах. Найбільшими народами Хорватії були власне хорвати, які дотримувалися католицького віросповідання, і серби, переважно православніСтатья о Хорватии в Encyclopaedia Britannica . Панівні політичні переконання в цих двох етнічних групах також розрізнялися — хорвати розглядали країни Західної Європи і саму Австрію як своїх захисників, в той час як серби вважали своїм покровителем у зовнішній політиці Російську імперію. Спроба об'єднання двох народів заради створення єдиної слов'янської держави, вільної від німецького і угорського впливу, почалася з народженням ідеології ілліризму, з якої виросла ідеологія панславізму.
До Першої світової війни Австрія прийшла з серйозними внутрішньонаціональними протиріччями, які загострювалися по ходу війни. Велика частина хорватів мріяла після краху Австро-Угорщини створити свою незалежну державу, в той час як інші хорвати і всі серби мріяли приєднатися до Сербії або створити єдину слов'янську державу на Балканах. Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців не виправдало мрії багатьох хорватів, навіть незважаючи на гарантовану рівноправність всіх трьох народів, згаданих в назві нової країни. Хорватська партія права боролася спочатку за розширення автономії Хорватії і прав хорватського населення, а потім стала виступати і за повний вихід з королівства. Хорватська еміграція утворила так званий Хорватська комітет, який керував діями в цьому напрямку. Однак в 1929 році король Олександр I Карагеоргієвич фактично ввів диктатуру, яка забороняла будь-які рухи за автономію, і перейменував країну в Югославію .
У відповідь на дії влади група хорватських націоналістів утворила рух усташів, який очолив Анте Павелич. На допомогу новому руху прийшла Італія, у якої теж були свої розбіжності з Югославією. Руху усташів приписується вбивство Олександра I в 1934 році, хоча виконавцем був Владо Черноземський, агент македонської націоналістичної організації ВМРО . Після загибелі Олександра до влади прийшов принц-регент Павло Карагеоргієвич, який був більш м'яким у порівнянні з попередником і став надавати посильну допомогу хорватському населенню в реалізації своїх прав. Хорватська селянська партія на чолі з Владко Мачеком зуміла домогтися укладенню угоди, за якою утворювалася Бановина Хорватія, яка отримала широку автономію.
Угода не тільки не задовольнило усташів, а й посилила їх бажання домогтися незалежності для Хорватії: вони розцінили угоду як перший крок на шляху до виходу зі складу Югославії. Зірваний вступ Югославії в блок «осі» і розрив відносин з гітлерівською Німеччиною став сигналом для усташів: Гітлер, розцінивши відмову Югославії від вступу в блок «осі» як зраду, фактично дав усташам надію на реалізацію їх планів. 6 квітня 1941 року Німеччина вступила у війну проти Югославії і ГреціїMartin Gilbert, The Holocaust: The Jewish Tragedy; Collins: London (1986), p. 147 . У Хорватії у югославських військових властей виникли найбільші труднощі з проведенням мобілізації, оскільки явка покликаних була дуже низькою . Більш того, ряд воєначальників і солдатів відкрито стали переходити на бік окупантів: так, 3 квітня 1941 року хорватський полковник Володимир Крен перелетів в Грац і передав німцям детальну інформацію про стан югославських збройних сил, в тому числі дані про дислокацію таємних авіабаз; ще до початку війни два полки в Б'єловарі, які були сформовані з місцевих хорватських резервістів, підняли бунт , блокували Б'єловар і зажадали капітуляції гарнізону, погрожуючи в іншому разі вбити всіх, хто живе в місті і околицях сербів і членів сімей офіцерів. Після капітуляції Югославії її розділили країни-переможниці: на руїнах королівства була створена маріонеткова Незалежна держава Хорватія, куди входили Боснія і Герцеговина, а також частина Далмації, яку вирішили не передавати Італії . Фактичним керівником держави став Анте Павелич, хоча юридично нею повинен був правити призначений король Томіслав II . Мачек, незважаючи на довгоочікуване проголошення незалежності Хорватії, вирішив не підтримувати прогітлерівського режим. Павелич став вірним союзником Гітлера . Однак ентузіазм, який виник після проголошення незалежності, зійшов нанівець, оскільки країна була під контролем німців та італійців. Усташі, прагнучи створити етнічно чисту держава, оголосили поза законом сербів, євреїв, циган та взагалі всі народи, які не підтримували режим усташів (під удар потрапила і частина представників хорватського народу).
Діяльність римсько-католицької церкви в НДХ
Створення та визнання На думку історика Майкла Фейера відносини Хорватії з Ватиканом були не менш важливі, ніж відносини з Німеччиною. Павелич був затятим сербофобом і ревним католицьким фанатиком, вважаючи католицизм невід'ємною частиною хорватської культури . Однак ряд інших істориків вважає, що Святий Престол вважав Павеліча занадто амбітним і нетерплячим: дослідник католицького руху Пітер Гебблтуейт писав, що Павелич з нетерпінням чекав благословення від Ватикану на свою політичну діяльність, чого, однак, не передбачалося найближчим часом. Секретар Державного секретаріату Ватикану Джованні Монтіні, майбутній папа римський Павло VI, попереджав Павеліча, що Святий Престол може не визнати державу, яка встановлює кордони шляхом військового вирішення, а також виступав проти поспішного призначення короля Хорватії. Запропонована королем Італії Віктором Еммануїлом III кандидатура герцога Сполето була розкритикована Монтіні: Папа, за його словами, не міг спілкуватися з герцогом, поки той не коронується офіційно; при цьому Монтіні дозволив папі поспілкуватися з ПавелічемPeter Hebblethwaite; Paul VI, the First Modern Pope; Harper Collins Religious; 1993; pp. 153—157, 210—211.
Відносини з Ватиканом, за словами Фейера, для усташів важливу роль відігравали не менше, ніж відносини з Німеччиною: підтримка Ватикану могла стати ключем для посилення підтримки Хорватії на зовнішньополітичній арені . Степінац, що бачив в незалежності Хорватії звільнення з «тюрми», якою він називав югославську державу з великою часткою сербського населення, удостоївся аудієнції у Пія XII , під час якої він багаторазово згадував Павеліча. Зі стенограми розмови, складеної Монтіні, слідує, що Ватикан був готовий визнати Хорватію тільки після закінчення війни і укладення мирного договору, і то це не було гарантією, оскільки частина католиків могла обуритися подібним вчинком, а думку цієї частини, за словами Пія XII, також слід поважати.
Фейер писав, що Павеліч був прийнятий Папою Римським у травні 1941 року, вже ставши правителем Хорватії. Тоді ж Павеліч і його усташівські лейтенанти отримали благословення, як виявилося, на «невимовний геноцид в їх новій країні» . Ватикан формально не визнавав нову державу, але щоб не обдурити усташів, відправив в Хорватію свого апостольського делегата — ченця-бенедиктинців Джузеппе Марконе Павеліча подібний вчинок цілком задовольнив, і кардинал Степінац відчув, що Ватикан фактично визнав Хорватію незалежною , але папа відмовився встановлювати дипломатичні відносини з усташами і зустрівся з Павелічем знову в 1943 році . Пізніше світове співтовариство засудило переговори Пія XII з усташами, а один із співробітників міністерства закордонних справ Великої Британії навіть назвав понтифіка «найбільшим моральним боягузом сучасності»Mark Aarons and John Loftus, Unholy Trinity pgs. 71-72.
Ватикан, на думку усташів, повинен був допомогти здолати комунізм і хрестити більше 200 тисяч сербів, які нібито зреклися істинної католицької віри і звернулися до сербському православ'я — за словами Алоїзіє Степінаца, до найбільших «схизматиків». Степінац, який вітав незалежність країни в своєму листі в квітні 1941 року, закликав з самого початку будувати католицьку державу, заради чого схвалював ідею насильницького хрещення сербів в католицизм. Хоча він часто говорив в своїх промовах, що вирішувати національні питання шляхом кровопролиття не можна, однак при цьому мав на увазі тільки захист євреїв від особливо радикальних усташських діячів. Моральна сторона поводження хорватів з сербами його не дуже сильно хвилювала: він був більше стурбований тим, що менталітет вже хрещених сербів може не адаптуватися до нової обстановки і навіть привести до чергового розколу в церквіДр Срђа Трифковић, 25 ноября 2001 Усташки покољи и америчка јавност. Лист «Слобода».
Ідеологія Питання щодо сербського православного населення хорвати пропонували вирішити радикальним чином: одну третину насильно хрестити в католицтво, ще одну третину вислати з країни, ту третину, що залишиться — знищити фізичноИнститут всеобщей истории РАН. «Новая и новейшая история» — : Издательство «Наука» — 2006. — Вып. 4-5. — С. 211.. Першим, хто це заявив, став Міле Будак, який виступав за союз з мусульманами в боротьбі проти православних. Відомий його вислів «Незалежна держава Хорватія — держава двох релігій, римсько-католицької та ісламської», яке вперше з'явилося в газеті «Хрватскі народ», № 143 від 7 липня 1941 року . Всі журнали і газети Загреба опублікували в той же день попередження, щоб протягом 12 годин всі православні серби покинули місто, в іншому випадку вся решта будуть вбиті на місці.
Міністр Мілован Жаніч заявляв, що між католиками і православними не може бути ніякого компромісу, і з перших днів говорив про те, що територія НДХ повинна бути повністю очищена від найменших слідів перебування сербів. Пам'ять про те, що тут колись жив православний народ, необхідно було витравити з розумів людей і стерти з лиця землі. 3 червня 1941 року газета «Нові лист» опублікувала його слова : Усташі!
Знайте, я говорю відверто: ця держава, ця наша батьківщина повинна бути хорватською і нічиєю більше. І ось тому тих, хто сюди прийшов, вам треба вигнати.
Протягом століть і особливо останніх двадцяти років стало очевидно, що ніякого компромісу бути не може. Ця земля повинна належати хорватам і нікому іншому, і немає методів, які ми, усташі не зможемо використовувати; тому ми почнемо будувати справжню Хорватію і очистимо її від сербів, які погрожували нам століттями і могли б нас знищити за першої ж нагоди.
Ми не приховуємо, що це політика нашої держави, і коли ми будемо так чинити, то будемо слідувати тільки тому, що говорять усташські начала.
Участь в усташському терорі Безліч хорватських націоналістів-клерикалів схвалювали наміри по знищенню або насильницького окатоличенню сербів, циганів і євреїв . Алоїзіє Степінац, спочатку не сприймав всерйоз насильницьке хрещення, незабаром став в своїх промовах закликати до боротьби зі слідами православ'я в Хорватії і схвалювати здійснювані усташами вбивства . Перша хвиля вбивств прокотилася влітку і восени 1941 року, хоча концтабори з'явилися вже в квітні 1941 року. З червня в країні діяв закон про заснування спеціальної мережі таємних агентів, які могли б виявляти етнічні та релігійні меншини і повідомляти інформацію владі про них .