Костянтин Львович Ернст ( 6 лютого 1961, Москва) — радянський і російський медіаменеджер, пропагандист, продюсер, сценарист, телеведучий. Генеральний директор «Першого каналу» Росії (з 6 жовтня 1999 року).
Біографія
Ранні роки, освіта, робота в науці Батько — радянський біолог Лев Ернст, віце-президент Російської академії сільськогосподарських наук (РАСГН), займався генетикою, біотехнологією, селекцією сільськогосподарських тварин, а також питаннями клонування. Мати — фінансовий працівник Світлана Нілівна Голевінова.
Дитинство і юні роки Ернст провів у Ленінграді, де його батько був призначений керівником нового наукового центру. Він закінчив середню школу № 35 на Василівському острові. У 1983 році закінчив зооінженерний факультет Московської сільськогосподарської академії імені К. А. Тімірязєва. У дитинстві Костя захоплювався живописом, зокрема, творчістю радянського художника-авангардиста Олександра Лабаса.
Отримавши освіту, Ернст працював у НДІ, де також був секретарем комсомольської організації, в 25 років захистив кандидатську дисертацію на тему «Динаміка дозрівання месенджер-РНК при дозріванні ооцитів ссавців in vitro» і отримав пропозицію престижного дворічного стажування в Кембриджському університеті. До цього моменту Ернст вже думав про закінчення академічної кар'єри, щоб реалізувати дитячу мрію про роботу в кінематографі, тому він подав заяву про відставку і незабаром повернувся в Москву. Новим місцем роботи Ернста стало творче виробниче об'єднання «Відеофільм», першою великою роботою — документальна кінострічка «Радіо тиші», присвячена прем'єрі першого студійного альбому Бориса Гребенщикова Radio Silence.
«Взгляд», 1988—1989 В інтерв'ю журналу «Афіша» в рамках проєкту «Історія російських медіа 1989—2011» Ернст розповідав, що в 1988 році познайомився з Олександром Любимовим на дружній зустрічі, на якій той і запропонував йому спробувати себе в телепрограмі «Взгляд» (укр. Погляд), яку випускала головна редакція Для дітей і молоді Центрального Телебачення Держтелерадіо СРСР. У «Взгляді» Ернст пропрацював близько двох років, виступаючи інтерв'юером, сценаристом і режисером.
У книзі «„Погляд“ — бітли перебудови» його колега Євген Додола розповідав, що можливість спробувати себе в якості режисера Ернст отримав, домовившись з «Відеофільмом» про надання устаткування для монтажу і відеокамер Betacam SP для відрядження (на той момент найсучасніших: в телецентрі «Останкіно» таке обладнання було доступно тільки співробітникам програми «Час»). Це переконало керівництво «Взгляду» дати молодому співробітникові шанс, який той виправдав.
Крім того, в 1989 році Ернст зняв короткометражний ігровий фільм Homo Duplex і музичний відеокліп на пісню «Аеробіка» з альбому «Шостий лісничий» групи «Аліса», прем'єра якого відбулася в ефірі «Взгляду».
«Матадор», 1990—1998 У 1989 році заступник головного редактора молодіжної редакції Центрального Телебачення і керівник «Взгляду» Анатолій Лисенко запропонував Ернсту почати працювати над власною передачею. Перший випуск «Матадора» вийшов в ефір у січні 1991 року — це була передача, присвячена культурі, значущим подіям і творчим людям. Темами випусків ставали Венеціанський кінофестиваль, зйомки фільму «Апокаліпсис сьогодні», життя і творчість кутюр'є Пако Рабана, творця рекламних кампаній Benetton Олівьєро Тоскані , шансоньє Сержа Генсбура, кіноактриси Мерилін Монро, режисерів Жана-Люка Годара, Віма Вендерса і Райнера Вернера Фассбіндера.
Ернст поєднував ролі сценариста, ведучого, режисера і продюсера, експериментував з подачею матеріалу і іноді перевтілювався в героїв випуску.
«Матадор» виходив з 1991 по 1995 рік, спершу на Першій програмі Центрального телебачення, потім на 1-му каналі «Останкіно» та каналі ОРТ. З 1990 по 1992 рік передачу випускала створена колишніми співробітниками «Погляду» телекомпанія «BID» (Взгляд і другие), після — продюсерський центр «Майстер TV», заснований Ернстом спільно з Леонідом Парфьоновим та Ігорем Угольніковим. Останній телевізійний випуск передачі був присвячений Венеціанського карнавалу, зйомки проходили у Венеції 1 березня 1995 року. Увечері після зйомок групі повідомили по телефону, що в Москві був убитий колишній співробітник «Погляду», співзасновник «ВИDа» і генеральний директор ОРТ Владислав Лістьєв. В ефір венеціанський випуск «Матадора» потрапив в травні 1995-го.
Після закриття передачі Ернст перезапустив «Матадор» у форматі глянцевого журналу про культуру і мистецтво, над яким разом з ним працювали Ілля Осколков-Ценципер, Олександр Роднянський і Геннадій Йозефавічус. Журнал виходив з 1995 року по грудень 1998 року, всього було випущено близько 25 номерів. Згодом видання часто характеризували як приклад інтелектуального, богемного і некомерційного «глянцю».
Генеральний продюсер ОРТ, 1995—2001 У книзі «Влад Листьев. Поле чудес в стране дураков» Євген Додолєв зазначав, що в 90-ті роки Ернст був єдиною людиною, до якого Лістьєв прислухався у професійних питаннях. Сам Ернст розповідав, що напередодні приватизації ОРТ на прохання Лістьєва готував концепцію нового телеканалу і що Лістьєв пропонував йому посаду заступника генерального директора — але Ернст все ще розраховував піти з телебачення в кіно і відповів відмовою. Після приватизації телеканалу Лістьєв і Ернст разом з Андрієм Разбашем і Кирилом Ігнатьєвим (який став згодом заступником генерального директора) займалися мережею і творчими проектами ОРТ. Зборами акціонерів 25 січня 1995 року Лістьєв був призначений першим генеральним директором ОРТ.
Через трохи більше місяця, ввечері 1 березня, Лістьєв був убитий в під'їзді власного будинку. Кандидатура нового генерального директора викликала розбіжності серед акціонерів, оскільки, згідно із статутом, потрібен консенсус усіх власників міноритарних пакетів (49 % телеканалу належало приватним особам, 51 % знаходився у власності держави). Один з основних міноритаріїв каналу Борис Березовський запропонував посаду гендиректора Ернсту, з яким його познайомив Валентин Юмашев, але телеведучий відповів відмовою — в інтерв'ю, присвяченому 20-річчю з дня смерті Лістьєва, Ернст пояснив, що тієї весни планував почати зйомки власного фільму на Мосфільмі. Однак через кілька місяців він змінив рішення і погодився зайняти тільки що створену в штаті керівництва ОРТ посаду генерального продюсера, а згодом пояснив свій вибір падінням якості телепродукції при новому керівництві, в яке увійшли люди, що раніше не мали відношення до телевиробництва.
Очоливши продюсерську раду в червні 1995 року, Ернст отримав можливість визначати програмну політику ОРТ і почав реорганізацію, яка торкнулася як сітки мовлення, так і відносин телеканалу з постачальниками телевізійних програм. Зокрема, ОРТ відмовився від продовження укладених раніше домовленостей про пакетне придбання телепрограм у Асоціації незалежних телевиробників, встановив власну цінову політику і заснував дочірню телевиробничу компанію. Введений Ернстом підхід до формування сітки мовлення почав враховувати аудиторію, яку ОРТ планував переманювати у інших каналів в конкретний час доби. Ернст також залучив на посаду продюсера по кінопрограмам колишнього наукового співробітника Державного центрального музею кіно та Інституту мистецтвознавства, що читав лекції з кінознавства у Вдіку, Нью-Йоркському університеті та на Вищих курсах сценаристів і режисерів Анатолія Максимова, з яким співпрацював у «Матадорі». Разом з Максимовим він розробив для ОРТ концепцію кінопоказу.
Вже на посаді генерального продюсера, в 1995 і 1996 роках Ернст виступив продюсером серії соціальних рекламних відеороликів «Російський проект», знятих Денисом Євстигнєєвим[⇨]. У 1995—1997 роках разом з Леонідом Парфьоновим Ернст придумав формат новорічного музичного телефільму «Старі пісні про головне» та виступив сценаристом і співпродюсером циклу цих телевізійних шоу. Згодом новорічні шоу з рімейками популярних пісень радянської естради стали для ОРТ традиційним форматом новорічного ефіру. У 1996 році Ернст став дійсним членом Академії російського телебачення і наступні два роки вів церемонії вручення заснованої академією телевізійної премії «ТЕФІ». Сам він вперше став лауреатом премії в 1998 році за продюсерську роботу над третьою частиною «Старих пісень про головне».
Генеральний директор ОРТ і «Першого каналу», з 1999 року Після відставки Ігоря Шабдурасулова, очолював ОРТ з жовтня 1998 року, 3 вересня 1999 року Ернст став тимчасово виконуючим обов'язки генерального директора телекомпанії, зберігши посаду генерального продюсера. За рекомендацією Шабдурасулова, пропозиції Президента Російської Федерації Бориса Єльцина і при підтримці Березовського збори акціонерів телекомпанії 6 жовтня 1999 року призначили Ернста новим генеральним директором ОРТ. Він продовжував суміщати обов'язки генерального директора і генерального продюсера до липня 2001 року, коли новим генеральним продюсером ОРТ став Олександр Файфман.
На момент призначення Ернста генеральним директором, Березовський фактично контролював інформаційну політику телеканалу через Дирекцію інформаційних програм, яку влітку очолила лояльна йому Тетяна Кошкарьова. Після початку серйозних розбіжностей між Березовським і новим президентом Російської Федерації Володимиром Путіним, бізнесмен був позбавлений важелів впливу на тележурналістів і продав свій пакет акцій Роману Абрамовичу, і незабаром канал покинули всі близькі Березовському менеджери. У свідченнях, даних у Високому суді Лондона в рамках обговорення позову Березовського до Абрамовича в 2011 році, колишній глава Адміністрації президента Олександр Волошин стверджував, що метою тиску на Березовського в 2000 році було звільнення генерального директора каналу від його неформального впливу. За словами Волошина, після цього «Ернст сам все розставив по своїх місцях».
За ініціативою Ернста 29 липня 2002 року річні збори акціонерів ОРТ проголосувала за повернення телеканалу історичної назви «Перший канал». Ернст мотивував зміну назви невідповідністю правового статусу каналу поняттю суспільного телебачення. Право на торговельну марку ОРТ збереглося за ВАТ «Перший канал», Ернст розглядав можливість зробити її майданчиком для відпрацювання нових проектів і участі в конкурсах на мовлення на дециметрових хвилях.
У 2002 році «Перший канал» запустив власну службу вимірювання телеаудиторії, що використовує телефонні опитування для збору інформації про телеперегляди — на 2013 рік вона проводила близько 11 тисяч інтерв'ю в день, збираючи інформацію про перегляди 29 телеканалів в Москві і Московській області.
Інше Протягом багатьох років Ернст займає пост голови журі Вищої ліги КВН — однієї з популярних передач «Першого каналу».
Навесні 2016 року було прийнято рішення РНБО, згідно з яким Ернсту та 16 інших журналістам, редакторам та керівникам ЗМІ було заборонено в'їзд на територію України.
У грудні 2022 року проти Ернста та низки інших росіян за підтримку війни проти України було введено персональні санкції у Новій Зеландії.
Громадська діяльність
Церемонії відкриття та закриття XXII Олімпійських Зимових ігор
У 2014 році Ернст виступив креативним продюсером і автором сценаріїв церемоній відкриття і закриття зимових Олімпійських ігор в Сочі. В інтерв'ю він розповідав, що в 2011 році разом з художником-постановником Георгієм Ципіним і режисером-постановником Андрієм Болтенко надіслав сценарій на конкурс, оголошений оргкомітетом «Сочі 2014», а журі обрало їх сценарій з числа запропонованих. За словами продюсера Андрія Насоновського, якого Ернст запросив на посаду генерального директора спеціально створеного Агентства з проведення церемоній, Ернст взяв на себе повне керівництво робочим процесом і всі супутні ризики. Під його началом над виставою працювали 12 тисяч осіб з різних країн. Спеціально для церемонії відкриття були внесені зміни в проект олімпійського стадіону Фішт: над відкритим полем був зведений купол, на перекриттях якого монтувалися конструкції для підйому людей і об'єктів у повітря.