Хронологія класичної механіки:
Рання механіка IV століття до н. е. — Арістотель винайшов систему Аристотелівської фізики, яку згодом значною мірою спростували IV століття до н. е. — вавилонські астрономи обчислили положення Юпітера за допомогою 260 р. до н. е. — Архімед сформулював принцип важеля і поєднав плавучість з вагою 60 р. — Герон Александрійський написав свідоцтво з механіки (для засобів з підняття важких предметів) і пневматики (для машин, що працюють під тиском) 350 р. — Фемістій підтвердив, що статичне тертя більше, ніж кінетичне тертя (тертя ковзання) VI століття — Іоанн Філопон, спостерігаючи за двома кулями різної ваги, сказав, що вони впадуть майже з однаковою швидкістю. Тому він протестував принцип еквівалентності 1021 р. — Аль-Біруні використав три ортогональні координати для опису точки в просторі 1000—1030 рр. — Ібн аль-Хайсан і Авіценна розробили концепції інерції та імпульсу 1100—1138 рр. — Ібн Баджа розробив концепцію сили реакціїShlomo Pines (1964), «La dynamique d'Ibn Bajja», in Mélanges Alexandre Koyré, I, 442—468 [462, 468], Paris. (cf. Abel B. Franco (October 2003). «Avempace, Projectile Motion, and Impetus Theory», Journal of the History of Ideas 64 (4), p. 521—546 : «Pines has also seen Avempace's idea of fatigue as a precursor to the Leibnizian idea of force which, according to him, underlies Newton's third law of motion and the concept of the „reaction“ of forces.») 1100—1165 рр. — виявив, що сила пропорційна прискоренню, а не швидкості — основний закон класичної механіки: (cf. Abel B. Franco (October 2003). «Avempace, Projectile Motion, and Impetus Theory», Journal of the History of Ideas 64 (4), p. 521—546 : Hibat Allah Abu'l-Barakat al-Bagdadi (c.1080- after 1164/65) extrapolated the theory for the case of falling bodies in an original way in his Kitab al-Mu'tabar (The Book of that Which is Established through Personal Reflection). […] This idea is, according to Pines, "the oldest negation of Aristotle's fundamental dynamic law [namely, that a constant force produces a uniform motion], " and is thus an «anticipation in a vague fashion of the fundamental law of classical mechanics [namely, that a force applied continuously produces acceleration].») 1121 р. — Аль-Хазіні видає «Книгу балансу мудрості», в якій він розкрив поняття сили тяжіння на відстані. Він вважав, що гравітація змінюється залежно від її відстані від центру Всесвіту, а саме ЗемліMariam Rozhanskaya and I. S. Levinova (1996), «Statics», in Roshdi Rashed, ed., Encyclopedia of the History of Arabic Science, Vol. 2, p. 614—642 , Routledge, London and New York 1340—1358 рр. — Жан Буридан вивів теорію імпульсу XIV століття — та французькі співробітники довели теорему середньої швидкості XIV століття — Ніколь Орезмський вивів закон квадрату часу для рівномірно прискорених тіл.Clagett (1968, p. 561), Nicole Oresme and the Medieval Geometry of Qualities and Motions; a treatise on the uniformity and difformity of intensities known as Tractatus de configurationibus qualitatum et motuum. Madison, WI: University of Wisconsin Press. . Орезмський, однак, розцінив це відкриття як суто інтелектуальну вправу, яка не стосується опису будь-яких природних явищ, а отже, не зміг розпізнати будь-який зв'язок руху з прискоренням тілGrant, 1996, p.103 ). 1500—1528 рр. — Аль-Бірханді розробив теорію "обертальної інерції " для пояснення обертання ЗемліF. Jamil Ragep (2001), «Tusi and Copernicus: The Earth's Motion in Context», Science in Context 14 (1-2), p. 145—163. Cambridge University Press. XVI століття — Франческо Беато і Лука Гіні експериментально заперечили аристотелівський погляд на вільне падіння. XVI століття — припускає, що тіла, які потрапляють через однорідне середовище, рівномірно прискорюються.Sharratt, Michael (1994). Galileo: Decisive Innovator. Cambridge: Cambridge University Press. , p. 198Wallace, William A. (2004). Domingo de Soto and the Early Galileo. Aldershot: Ashgate Publishing. (pp.II 384, II 400, III 272) Однак Сото не передбачив багатьох категорій та вдосконалень, що містяться в теорії падіння тіл Галілея. Наприклад, він не визнав, як це робив Галілей, що тіло падає з однаковим рівномірним прискоренням лише у вакуумі, а в іншому випадку воно досягне рівномірної кінцевої швидкості 1581 р. — Галілео Галілей виявив можливість вимірювати час за допомогою маятника 1589 р. — Галілео Галілей використав кулі, які котяться по похилих площинах і показав, що тіла різної ваги падають з однаковим прискоренням 1638 р. — Галілео Галілей публікує « Діалоги, що стосуються двох нових наук» (які були матеріалознавством та кінематикою), де він розкрив, серед іншого, Галілейську трансформацію 1645 р. — Ісмаел Буйо стверджував, що «сила тяжіння» слабшає у міру зворотного квадрата відстаніIsmail Bullialdus, Astronomia Philolaica … (Paris, France: Piget, 1645), page 23. 1651 р. — Джованні Баттіста Річчолі та Франческо Марія Грімальді відкрили ефект Коріоліса 1658 р. — Християн Гюйгенс експериментально відкрив, що кульки, розміщені де-небудь всередині перевернутої циклоїди, досягають найнижчої точки циклоїди за той самий час і тим самим експериментально показав, що циклоїда є таутохронною кривою 1668 р. — Джон Валліс запропонував закон збереження імпульсу 1676—1689 рр. — Готфрід Ляйбніц розробив концепцію жива сила, обмежену теорією збереження енергії
Формування класичної механіки (іноді її називають механікою Ньютона) 1687 р. — Ісаак Ньютон публікує свої Математичні начала натуральної філософії (), в яких формулює закони руху Ньютона та закон всесвітнього тяжіння Ньютона 1690 р. — Якоб Бернуллі показує, що циклоїда є вирішенням проблеми таутохрону 1691 р. — Йоганн Бернуллі показує, що дріт, вільно підвішений до двох точок, утворить катенарію 1691 р. — Джеймс Бернуллі показує, що крива катенарії має найнижчий центр ваги будь-якого ланцюга, висячого з двох нерухомих точок 1696 р. — Йоганн Бернуллі показує, що циклоїд — це рішення проблеми брахістохрону 1707 р. — Готфрід Ляйбніц, ймовірно, розвиває принцип найменших дій 1710 р. — Якоб Герман показує, що вектор Лапласа — Рунге — Ленца зберігається для спеціального випадку центральної сили, яка залежить обернено пропорційно від квадрату відстані 1714 р. — Брук Тейлор отримав основну частоту натягнутої вібраційної струни з точки зору її натягу та маси на одиницю довжини шляхом вирішення звичайного диференціального рівняння 1733 р. — Даніель Бернуллі відкрив основні частоти і гармоніки висячого ланцюга, розв'язуючи звичайне диференціальне рівняння 1734 р. — Даніель Бернуллі розв'язав звичайне диференціальне рівняння для коливань пружного тіла, затиснутого на одному кінці 1739 р. — Леонгард Ейлер вирішив звичайне диференціальне рівняння для вимушених коливань гармонічного осцилятора і помітив резонанс 1742 р. — Колін Маклорен відкрив свої рівномірно обертові самогравітаційні сфероїди 1743 р. — Жан ле Рон д'Аламберт опублікував свою найвідомішу працю "Трактат про динаміку ", в якій він вперше сформулював загальні правила складання диференціальних рівнянь руху будь-яких матеріальних систем, виводить концепцію та принцип д'Аламберта 1747 р. — д'Аламбер і Алексі Клеро опублікували перші приблизні рішення задачі з трьома тілами 1749 р. — Леонард Ейлер вивів рівняння для прискорення Коріоліса 1759 р. — Леонард Ейлер вирішує частково диференціальне рівняння для вібрацій прямокутного барабана 1764 р. — Леонард Ейлер вивчає частково диференціальне рівняння вібрацій кругового барабана і знаходить одне з розв'язань функції Бесселя 1776 р. — Джон Смітон публікує доповідь про експерименти, які пов'язані з потужністю, роботою, імпульсом і кінетичною енергією та підтримує збереження енергії 1788 р. — Жозеф-Луї Лагранж представляє рівняння руху Лагранжа в праці «Аналітична механіка» 1789 р. — Антуан Лавуазьє підтверджує закон збереження маси 1803 р. — Луї Пуансо розробляє ідею про збереження імпульсу кута (цей результат був відомий лише у випадку збереження ) 1813 р. — Пітер Еварт опублікував роботу «Про міру рухомої сили» в якій підтримує ідею збереження енергії 1821 р. — Вільям Гамільтон починає аналіз характерної функції Гамільтона та рівняння Гамільтона — Якобі 1829 р. — Карл Фрідріх Гаусс вводить принцип Гаусса найменшого обмеження 1834 р. — Карл Якобі виявляє свої рівномірно обертові самогравітаційні еліпсоїди 1834 р. — Луї Пуансо звертає увагу на приклад теореми проміжної осіPoinsot (1834) Theorie Nouvelle de la Rotation des Corps, Bachelier, Paris 1835 р. — Вільям Гамільтон обґрунтовує канонічні рівняння руху Гамільтона щодо руху 1838 р. — Ліувіль починає роботу над теоремою Ліувілля 1841 р. — Юліус Роберт фон Меєр, вчений- аматор, пише доповідь про збереження енергії, але відсутність в нього академічної підготовки призводить до її відмови 1847 р. — Герман фон Гельмгольц обґрунтував закон збереження енергії Перша половина XIX століття — Коші розробляє рівняння імпульсу та свій тензор напружень 1851 р. — Леон Фуко показує обертання Землі величезним маятником (маятник Фуко) 1870 р. — Рудольф Клаузіус виводить теорію про віруси 1902 р. — Джеймс Джинс знаходить шкалу довжини, необхідну для зростання гравітаційних збурень у статичному майже однорідному середовищі 1915 р. — Еммі Нетер доводить теорему Нетера, з якої виведено закони збереження 1952 р. — Паркер вивів тензорну форму теореми про віруси 1978 р. — Володимир Арнольд одержавав точну форму V. I. Arnold, Mathematical Methods of Classical Mechanics, Graduate Texts in Mathematics (Springer, New York, 1978), Vol. 60. 1983 р. — Мордехай Мілгром пропонує модифіковану ньютонівську динаміку 1992 р. — Удвадія і Калаба створюють
Примітки