Рожів

Ро́жів — село Макарівської селищної громади Бучанського району Київської області. Розташоване за 3 км від автомагістралі Київ — Чоп. Відстань до центру громади — 15 км, до обласного центру — 65 км. Село розкинулося на березі річки Здвиж. Найближча залізнична станція — Бородянка, за 32 км. Площа населеного пункту — 760,49 га, всього земель у межах населеного пункту — 2138,7 га, кількість дворів — 415. Кількість населення — 448 осіб. День села — 28 серпня.

Назва

Коли у 1320 р. було розгромлено монголо-татар, люди почали заселяти спустошені землі, виникло поселення, яке належало родині Рожевських. Можливо, від цього прізвища поселення одержало назву Рожів. За іншою легендою назва села походить від квітів рожі-мальви.

Історія населеного пункту

Рожів має дуже древню історію. Сучасне селище розташоване на місті древнього городища часів Київської Русі. Укріплені з ровами і валом городища разом з Змієвими валами століттями надійно захищали жителів навколишніх місць від нападу кочівників (печенігів, половців, хозар), загони яких були дуже мобільні, проте, легко озброєні і мали тактику швидких нападів і після заволодіння майном швидко зникали. Такі городища звичайно не могли захистити від могутньої армії монголів. Окрім того після знищення Києва монголи не терпіли будь-яких укріплених місць на підконтрольній їм території зокрема на Київщині і вимагали знищення фортець мешканцями або робили це своїми силами.

Відомо, що багато селищ по Здвижу і Тетереву в актах іменуються прикордонними з Волинню, наприклад Брусилов (''досі у деяких селищах району біля річок Здвиж та Тетерів є топоніми «границя» назви яких пов'язанні, як з часами міжусобиць княжої доби, так і з модернішими часами, що походять від кордонів Польщі та Росії, які часто змінювались та не визнавались панівною елітою з обох сторін).

Першим власником Рожева, згаданим в письмових джерелах, був Федько Лоза (Лозко), з 1507 належить його синові Яцькові Лозі. Яцько Лоза на місці старого городища поставив замок.

При визначенні датування появи Рожева посилаємося на заповіт його власника Бориса Федоровича Лози 1507 року. Як свідчить документ, містечко було закладене Федьком Лозою близько 1480 рокуБукет Є. Історія кожного поселення — сягає коренями у глиб століть // Макарівські вісті. — 2012. — 3 лютого. — № 5 (10705). — С. 4-5..

Галена Лозко, після смерті чоловіка Степана, в 1618 зробила з поселення місто Рожів. У міській Київській книзі від 25 серпня 1618 року записана скарга володарки Рожева, Галени Гулевич — Лозко, щодо дій полковника Яроша Суми, який під приводом підготовки походу на Москву, згідно з військовим обов'язком служби Королю, пограбував місцеві села, а 12 серпня 1618 року в неділю вимагав в управляючого Валеріана Хрушлинського, а також у міщан Рожева надати квартири, фураж і дарунки для людей його полку. Містечко було взяте штурмом. У зв'язку з цим багатьох мешканців було побито і скалічено, а деяких з мосту кидали в Здвиж. На смерть було забито жителів Федоренка, Васька, Отрешова, Рейка, Винника, двох синів Кузьміних, возного Самсона, Яна Миколаївського. У Здвижі втікаючи потонули Бєлко Павлович, Грабарів син. Були скалічені: відтяли вухо Войтові, Хорькову руку «утято», а Федька Шевця «окрутно» а Данила Макарца «шкодливо» було поранено. Осколки ядер, дрібна іржава картеч та інші військові предмети часто знаходять на глибині півтора аршина як сліди облоги Рожева.

У період козацьких воєн Рожів став сотенним містечком і входив до Білоцерківського полку. Сотником був Михайло Стародубенко (Бодянський) В ньому постійно проживало 50 козацьких сімей. Рожівці брали активну участь у гайдамацьких повстаннях, зокрема, під час гайдамацького повстання 1734 року місцеві селяни розгромили поміщицький маєток. Рожів — батьківщина гайдамацького ватажка Гапона. 1768 року під час Коліївщини тут побував полковник Іван БондаренкоБукет Євген. Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини. Історичний нарис. — Київ: Видавництво «Стікс», 2014. — 320 с. ISBN 978-966-2401-09-7.

Лаврентій Похилевич писав про село наступне:

У 1793—1796 роках — центр Рожівського округу Київського намісництва — військово-цивільної адміністративної одиниці Російської імперії.

У 1850 р. на Рожівських землях були створені єврейська земельна колонія, швейна майстерня, промартіль, контора лісопромислу, синагога, єврейська школа. На річці Здвиж було два млини, де люди зі всієї округи мололи зерно. Також у селі діяли Рожівське кредитне товариство і прокатний пункт.

У 1900 р. рожівська єврейська громада мала 727 осіб. Тоді у Рожіві проживало 2356 мешканців, дворів було 328. Головним зайняттям населення було хліборобство та ремісництво.

Радянська влада була встановлена в 1920 р., за село вели боротьбу різні війська та отамани.

У 1922 р. була організована сільгоспартіль, у 1924 р. — створена комсомольська організація, у 1929 р. виник перший партійний осередок. Більшість селян вела одноосібне господарство. Коли в селі почав діяти промколгосп, більша частина людей пішла працювати туди.

У 1933 р. село потерпало від голодомору, під час якого померло більше як 200 осіб.

У Рожеві діяла середня школа, в 1938 р. в ній навчалося понад 500 дітей.

Під час Німецько-радянської війни (1941—1945 рр.) 443 жителя села брали участь у боротьбі з окупантами, 187 нагороджено орденами та медалями, 256 загинуло у боях або зникли безвісти. У центрі села височить братська могила воїнів, що визволяли Рожів від німецьких загарбників. Також збудований пам'ятник Герою Радянського Союзу Гробову Анатолію Олександровичу. За самовіддану працю в колгоспі 20 рожівців нагороджені орденами та медалями.

В «Історії міст і сіл Української РСР» про Рожів початку 1970-х було подано таку інформацію:

Населення

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська53397.62%російська132.38%Усього546100%

Відомі люди

З Рожева вийшло багато талановитих людей, які прославили своє село: А. В. Лопата — генерал-полковник, начальник генерального штабу Збройних Сил України; Й. Д. Ремезовський — доктор історичних наук, професор Київського університету; М. Ю. Козицький — доктор історичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка; В. М. Хотинський — кандидат технічних наук; В. М. Гайдаєнко — кандидат економічних наук; О. О. Казаков — доцент славістичного університету; О. Ф. Корзуненко (Проценко) — кандидат ветеринарних наук, Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Сучасність

З 1999 р. сільську раду очолює Микола Васильович Чапік.

Сьогодні на території села працюють чотири магазини, кафе, приватне підприємство ДК МК «Мармур», ТОВ «Труд».

Село газифіковане, відновлено вуличне освітлення. Розпочато будівництво нової церкви та пам'ятника жертвам голодомору, також будується новий міст через річку Здвиж.

Галерея

Див. також Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)

Примітки

Джерела

Ащенко Н. В., Букет Є. В., Нетреба Д. С. та ін.; Упоряд. Букет Є. В. Нариси з історії Макарівського району: До 15-ї річниці Незалежності України. — Київ: «Логос», 2006. — C. 363—383. Наталя Яковенко. «Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України». — Київ: «Критика», 2006. Букет Є. Історія кожного поселення — сягає коренями у глиб століть // Макарівські вісті. — 2012. — 3 лютого. — № 5 (10705). — С. 4-5.PDF Шулькевич Г., Ремелє В., Ремелє О. Історія села Рожів (історико-етнографічний нарис). — К.: ПП «Видавничий дім «Компютерпрес», 2007. — 201 с.

Посилання

Інформація про Рожів на Сайті Макарівської РДА Rożów (Rożew) у Географічному словнику Королівства Польського