Індонезійська Есперанто-Асоціація () — національна організація есперантистів Індонезії, секція Всесвітньої Есперанто-Асоціації.
Виникнення есперанто-руху в Нідерландській Ост-Індії Перші публікації про есперанто з'явилися у газеті «» 1887 року і мали доволі скептичний щодо нової мови характер. Наприкінці ХІХ ст. нідерландська колоніальна преса в Ост-Індії описувала поширення мови у метрополії, висловлювалися позитивні думки щодо есперанто, хоча були й жарти з цього приводу. В газеті «De Sumatra Post» есперанто порівнювали з малайською, яка є мовою міжетнічного спілкування в регіоні ( — «східне есперанто»).
На початку ХХ століття з'являються піонери есперанто Ост-Індії. Ними були переважно голландці і англійці, які прибували сюди на роботу як співробітники компаній, викладачі і матроси. Певно, першими есперантистами були Л. Кейдел і Ґ. ван дер Ноордаа, члени «Французького товариства поширення есперанто». Дещо пізніше тут з'являється кілька членів ().
Першим делегатом Всесвітньої асоціації есперанто з нідерландської Ост-Індії був , у 1913 році до нього приєднався .
Першим есперантистом, який народився в Ост-Індії був , який вивчив есперанто в 1919 році й був активним есперантистом протягом 70 років. Kho Yok Siang вивчив мову у 1920 році за підручником брата, який привіз його з Японії. Обидва мали китайське походження. У наступні роки інтерес до мови виріс. З'явилися публікації на есперанто. Число делегатів Всесвітньої асоціації есперанто зростало майже щороку, з двох в 1920 році до дев'ятнадцяти в 1934 році.
У 1922 році була заснована Есперанто-Асоціація Нідерландської Індії (). Її члени були в основному голландського походження, але були також місцеві жителі (здебільшого, яванці). За час недовгого існування спілки, в 1922—1923 роках, Альберт Кнеґт опублікував журнал «Есперанто — пропагандистський лист Есперанто-Асоціації Нідерландської Індії» ().
У 1922 році в Індонезії з'явилися перші курси есперанто, в тому числі для жінок.
У 1924 році Liem Tjong Hie опублікував першу прозову книгу про Яву «Яванські легенди і байки» (). З 1925 есперантисти Нідерландської Ост-Індії почали писати для міжнародних журналів есперанто. У 1925 році вийшов перший номер «Індійського есперантиста — органа всеіндійського есперантистського загалу» (), у ньому редактор Liem Tjong Hie закликав до об'єднання і взаємної підтримки есперантистів Нідерландської Індії, незалежно від раси, релігії або мовиHeidi Goes. Esperanto en Indonezio (1).
1930-ті — 1940-ві роки До 1941 року виходило кілька періодичних видань, випускалися книги, проводилися курси на декількох островах, існували клуби і об'єднання, що різними способами агітували вивчати есперанто.
У роки Другої світової війни есперанто-рух колапсував, кілька есперантистів загинуло в боях з японцями або були взяті в полон, утримувалися в японських концтаборахHeidi Goes. Esperanto en Indonezio (2).
Між Другою світовою війною та 1960-м роком У 1948 році генеральний секретар Нідерландської Есперанто-Асоціації в офіційному органі спілки «» () закликав відгукнутися есперантистів Ост-Індії, щоб поновити старі контакти, наскільки це було можливо. Проте заклик не мав великого успіху.
У пресі під 1950 роком згадується Індонезійська Асоціація Есперантистів, яка, вочевидь, не відзначилася значною активністю. З 1950-х років пропагандою есперанто займалася Datoe Toemenggoeng, політик, активістка захисту прав жінок та журналіст. У 1952 за її ініціативи було заснувана Індонезійська Універсальна Есперанто-Асоціація, пізніше перейменована на Індонезійську Есперанто-Асоціацію. Конкретні заходи есперантистів цього часу — створення курсів і клубів у великих містах на різних островах і редагування періодичних видань, підручників і словників. В квітні 1960 року відбулася перша національна конференція в Джакарті.
В 1950-х есперанто вивчається в державних та приватних навчальних закладах. Кілька індонезійців стали членами ради директорів в міжнародних есперанто-організаціях, Datoe Toemenggoeng заснувала і очолила Південно-азійську Есперанто-Федерацію (1958) та Ісламську Есперанто-Асоціацію (1960).
Продовжував активну діяльність у цей час і Liem Tjong Hie. Його видавнича компанія після отримання незалежності називалася «Індонезійський інститут есперанто». Ним було видані численні підручники, словники та інші матеріали по есперантоHeidi Goes. Esperanto en Indonezio (3).
Занепад есперанто-руху У 1960-х роках рух есперанто в країні було фактично розгромлено внаслідок антикомуністичної та антикитайської істерії, яка в цей час набула великого розмаху. Багато есперантистів мали китайське походження, спілкувалися зі своїми колегами з «соціалістичних» країн Східної Європи та Китаю, отримували звідти літературу, тому могли стати потенційними жертвами переслідувань. Рух було загнано в підпілля.
Після цього важкого періоду було лише кілька спроб відновити рух. Наприклад, у 1975 році в Семарангу було засноване «» (). Товариство працює дуже нерегулярно, з тривалими періодами неактивності.
Новий етап. Відродження Індонезійської Есперанто-Асоціації З листопада 2009 року рух есперанто та інтерес до нього фактично був відновлений завдяки ряду публікацій з історії есперанто в Індонезії бельгійської есперантистки .
7 квітня 2013 року, під час Конгресу есперанто Індонезії, була відроджена Індонезійська Есперанто-АсоціаціяHeidi Goes. The Esperanto movement in the Dutch East Indies and Indonesia. — S. 459—461.
На даний час Асоціація не є офіційно зареєстрованою, тому не має змоги створити власний вебсайт. Основна інформація знаходиться на вебсторінці бюлетеню «Есперанто в Індонезії» (). З 2013 року бюлетень редагує молодий індонезієць , відтоді цей часопис є офіційним періодичним виданням відродженої Індонезійської Есперанто-АсоціаціїIndonezia Esperanto-Asocio .
Примітки
Посилання Історія Есперанто-руху в Індонезії