Атеїзм у Вірменії ( Աթեիզմը Հայաստանում) — це соціальний рух у Вірменії, основною метою якого є просування ідеї щодо абсурдності існування Бога, який контролює життя на Землі. Крім того, учасники цього суспільного об'єднання відмовляються від дотримання релігійних догм, обрядів та звичаїв, проголошуючи панівне становище науки і техніки.
Серед головних передумов для виникнення та поширення атеїстичних напрямів у Вірменії можна виділити наступне:
Поширення наукових праць західноєвропейських просвітників.
2. Наукові відкриття у ХІХ-ХХ столітті у таких галузях науки як: біологія, фізика, астрономія, хімія, природознавство
3. Поширення у Вірменії так званої теорії Чарльза Дарвіна
4. Контроль з боку релігійних установ усіх сфер життя вірмен
Історія Зачатки вірменської філософії знайшли своє відображення в релігійних міфах і пам'ятниках народної творчості Давньої Вірменії. Вже до IV століття н. е. відбуваються значні духовні зміни в житті Стародавньої Вірменії: християнство стає державною релігією, створюються вірменська абетка і писемність. Через деякий час по тому в Стародавній Вірменії розвивається власна оригінальна, а також з'являється перекладна література. На древньовірменській мові перекладаються праці Арістотеля, Філона Олександрійського, Порфирія, Гермес Трисмегіста, риторичні твори Теона, граматика Діонісія Фракийского, байки Олімпіана і багато інших. Нова література давала можливість древньовірменській аристократії купувати наукові знання рідною мовою. Перекладні твори грецької науки та літератури породили багату коментаторську літературу давньовірменських філософів, граматиків і письменників. Як вказує Ісая Т. С., філософські вчення цього періоду процвітали в стінах шкіл, що знаходяться під контролем церкви, у зв'язку з чим виникнення опозиційної матеріалістичної системи в той час було порівняно рідкісним явищем.
Певне значення мала також така історична особливість Стародавньої Вірменії, як заміна древньвірменської релігії на нове християнство в обличчі Вірменської апостольської церкви, вироблена державою «зверху». Ісаян Т. С. бачить в цьому факті причину сильної і виразної стихійно-матеріалістичної спрямованості і вільнодумства в поглядах давньовірменських мислителів і у світогляді народних мас. Разом з тим, в поглядах народних мас є також протилежна матеріалізму релігійно-ідеологічна спрямованість. Причому, як показує Ісая Т. С., релігія і ідеалізм особливо сильні в області найбільш загальних уявлень про світ.
Як вказує Ісаян Т. С., вироблення філософських понять в Стародавній Вірменії в V-VI століттях було тісно пов'язано з першими кроками науки про світ - астрономії, космології, географії та інших наук. На вірменську мову були переведені природничо-наукові праці, такі як «За мир» Псевдо-Арістотеля, «Про природу» Зенона, «Про будову людини» Григорія Нісського, і вперше, «Геометрія» Евкліда. У праці «Книга спростувань» Езнік Кохбаци, «Тлумачення Буття» Єгіше, «Визначення філософії» Давида Непереможного розглядалися також і проблеми будови всесвіту, структури світу і інші. А вже в VII столітті проблеми природничих наук стали розглядатися окремо від філософії. Першим в цьому напрямку став Ананія Ширакаци, який заклав фундамент для найбільш широкого і глибокого інтересу до науки і філософії, для розвитку емпіризму і сенсуалізму в пізнанні зовнішнього світу, ідеї якого в XIII-XIV століттях знайшли відображення в номіналізмі Ваграма Рабуні, Ованеса Воротнеці і Григора Татеваци .
Філософські передумови в працях вірменських філософів Середньовіччя і Нового часу
VII-XI століття Значною фігурою у розвитку вірменської філософії є Ананія Ширакаци. Велика кількість праць, що до нас дійшли, «Космографія», «Теорія календаря», «Арифметика» і оригінальні праці «Про обертання небес», «Про хмари і знамення», «Про рух Сонця по сузір'ях Зодіаку», «Про астрономію») свідчить про високий рівень природознавства, математики, астрономії та географії, досягнуту в Стародавній Вірменії до часу діяльності Ширакаци в першій половині VII століття. Ширакаци, як вказує Ісаян Т. С., з дивовижною силою логіки зумів узагальнити цінний матеріал, накопичений вченими античності і прийти до теоретичних висновків, нерідко далеких від теологічного догматизму .
Ширакаци стверджував, що природа похідна Бога, але вона реальна, має конкретно-певне буття, пізнаваність. Ширакаци створив філософську систему, яка в основу походження світу мала чотири елементи: вогонь, що містить в собі сухість і теплоту повітря, що включає в себе вологість і теплоту; воду, що містить в собі вологість і холод; землю, що включає в себе холод і сухість. Вчення античних філософів про чотири елементи здавна було відомо в Стародавній Вірменії, воно містилося в ряді праць, починаючи з V століття. Однак, як зазначають джерела, ідея про стихії сягає своїм корінням в Давньовірменську релігію, яка, мабуть, є очищеною від релігійних нашарувань натурфілософську здогадку, вироблену у Вірменії .
Поряд з поглядами щодо стихії Ширакаци стосується також і питання про пізнаваність утвореного цими стихіями світу. У багатьох випадках він прагне поєднати «церковне» з язичницьким, обґрунтувати свої висновки посиланнями на Біблію, але це не могло його задовольнити. Він пише: «Не знайшовши в Священному писанні нічого ґрунтовного про землеописання, крім рідкісних розкиданих і в той же час важко осяжних і темних відомостей, ми були змушені звернутися до язичницьких (античних) письменників, які встановили географічну науку, спираючись на подорожі та мореплаванні, і підтвердили її геометрією, яка зобов'язана своїм походженням астрономії»Анания Ширакаци. Соч., Ереван, 1944. — С. 336..
Ширакаци захищав астрономію від астрологів і, перш за все, халдейських. Він пише: «Якщо зірки дійсно, як вони кажуть, є причиною зол, то причина їх злої природи перегукується з тим, хто створив їх, бо якщо вони злі від природи, то більш злим повинен бути творець, який створив їх»Анания Ширакаци. Космогония, С. 60.. На думку Ісаяна Т. С., спростування Ширакаци тверджень астрологів по суті означало спростування фаталізму і всякого роду забобонів.
Ананія Ширакаци дотримувався геоцентричного погляду на світ, висловлюючи думки на користь кулястості Землі Анания Ширакаци. Космогония, С. 39, 43—44., найменше всього враховуючи при цьому біблійний міф про створення. Також Ширакаци є автором цікавих висловлювань про природу Сонця і Місяця, досить вірних пояснень явища затемнення цих небесних тіл Анания Ширакаци. Космогония, С. 87.. На думку Ісаяна Т. С., тим самим Ширакаци наносив шкоду християнським поглядам. Праці Ширакаци розхитували авторитет церкви, тим більше, що він оскаржував права церкви на посередництво між Богом і людиною: людина може спілкуватися з Богом безпосередньо, таким же чином, минаючи церкву, Бог може повчати кожного .
Як зауважив Ісаян Т. С., Ширакаци виносив в заголовки складених їм загадок такі пропозиції: «Бог — нероба, хрест —- нестримний», або «Господь — злодій, диякон — нехрещений, пророк — брехун» Անանիա Շիրակացի, Համարողի մատենագրութիւնք. Երևան, 1944, էջ 233 тощо. Вільнодумство Ширакаци не могло не кидатися в очі кожному, хто знайомився з його творами. Не випадково, за спостереженням церква його часто переслідувала і гонила. На думку Ісая Т. С., як не обмежені, непослідовні ті чи інші погляди Ширакаци, вони знаменують собою початок потужної течії натурфілософського, стихійно-матеріалістичного розуміння природи.
Примітна позиція богослова і філософа V століття Езнік Кохбаци, який в ході розгляду проблеми добра і зла прийшов до висновку, що на місце божественної зумовленості треба поставити вільне волевиявлення людини. Ідеї Кохбаци про свободу волі, що містять в собі відмову від сліпої покори долі, закликали до активної дії. Так, Езнік Кохбаци належать наступні слова: «Коли розбійник нападає на країну, щоб винищити жителів, то чи не повинні жителі збирати війська для вигнання розбійника з країни? Виганяючи ворога з країни, ми доводимо, що не по визначенню долі відбулося розорення, а внаслідок насильства розбійника…»Езник Кохбаци. Книга опровержений. Ереван. 1968 — С. 106..
XI-XIII століття Філософ, поет, астроном і богослов Ованес Імастасер (близько 1045—1129 є автором праць, які до нас дійшли з математики, астрономії, філософії та інших наук, а також він здійснив реформу вірменського календаря. У своєму творі «Слово мудрості» Імастасер висловлював думку про те, що найкращим вчителем для людини, яка присвятила себе мистецтву, є природа, у якої він повинен вчитися і яку повинен вивчати і пізнавати. Імастасер вважає, що «наука, що не підтверджена досвідом, не є наука». Він пише: «Дослідник повинен бути всебічно освіченим і знаючим, він повинен (вивчати) не тільки Св. писання, а й зовнішні (світські) науки; якщо навіть він повністю опанував їх та досвідчений в них, все ж без досвіду його знання не може бути точним; тільки досвід непорушний і незаперечний » Цит. по: Ղևոնդ Ալիշան. Յուշիկք հայրենեաց հայոց, Վենետիկ, 1870, հ. 2, էջ 205.
Врачеватель XII століття, класик середньовічної медицини Мхітар Гераци вказує, що хвороби не є покарання Всевишнього за гріхи людей, як і саме лікування не пов'язане з втручанням творця. Причини виникнення хвороб, по Гераци, слід шукати у змінах організму, вплив природи на організм людини. А пізнання причини вже є пізнання самої хвороби. Навіть душа для Гераци не була пов'язана з надприродним, вона є частина тіла. Гераци пише: «Вчені лікарі уподібнюють тіло людини бані, бо лазня діє при наявності трьох речей, якими є: стіни, вода і повітря. Також тіло людини побудовано з трьох речей: одна - це сухі та тверді частини, друга - це вологість, які називаються чотирма соками або чотирма субстанціями, тобто кров, жовта жовч, і третя — це три пневми, тобто три душі, а саме: рослинна душа, тваринна душа і чуттєва душа» Мхитар Гераци. Утешение при лихорадках. Ереван, 1968, С. 68..
Особливого значення заслуговує діяльність мислителя, літературного та громадського діяча, богослова і священика XII століття Мхитара Гоша, який, крім усього іншого захищав ідею про визнання у Вірменії двоскладної судової системи : духовної та світської: світський суд повинен вести цар, а духовний - єпископ з двома або трьома радниками .
Особливе місце у становленні і подальшому оформленні атеїстичного світогляду у Вірменії займають такі мислителі XVIII століття, як Йосип Емін, Мовсес Баграмян і Шаамір Шаамірян. Шаамір Шаамірян, спираючись на теорію природного права, намагався знайти причини, які спонукають людину до негативних асоціальних дій. Він знаходить ці причини в природі самої людини Շ. Շահամիրյան, Որոգայթ փառաց, Թիֆլիս, 1913, էջ 32. Йосип Емін, який також був прихильник теорії природного права, називає священнослужителів всього лише «групою спритних людей». Тому, згідно з Еміном, «якщо мусульмани віднімають життя, то духовенство наше тримає в ув'язненні душі вірмен»Цит. по кн. А. И. Иоаннисян. Иосиф Эмин. Ереван, 1945, С. 33..
Шаамір Шаамірян і Мовсес Баграмян були прихильниками відділення церкви від держави, ізоляції церкви від участі в питаннях управління суспільством. Вони шанували релігію, проте сильно критикували духовенство, разом з цим розробляючи « Пастку честолюбства» — першу Конституцію Вірменії .
XIX століття
Вільнодумство і атеїзм у Вірменії в другій половині XIX століття охоплювали широке коло різних проблем, серед яких виділялися такі проблеми, як соціально-історичні основи критики релігії, природничо-наукові досягнення як засіб боротьби з релігією, протилежність світської етики та етики релігійної, пошук шляхів подолання релігії та багато інших. Розробка корінних проблем атеїзму зіграла важливу роль в подальшому сприйнятті атеїзму у Вірменії на початку XX століття .