Ханна Подольська (16 травня 1880 - 15 лютого 1972) — чеська модельєрка та підприємиця, одна із найважливіших творців довоєнної чехословацької моди та власниця найвідомішого вітчизняного салону моди 1930-1940-х років.

Заснувала модельний дім в самому центрі Праги. Клієнтами його були соціально важливі жінки Першої республіки та епохи протекторату, з першою леді Ханою Бенешовою та акторкою Адіною Мандловою включно.

Подольська була першою чеською дизайнеркою, яка користувалася професійними манекенами, влаштовувала власні модні покази.

Одяг модельєрки використовували для акторів в кількох відомих фільмах Першої республіки. Успіх та значний внесок в розвиток чехословацької моди призвів до того, що Подольську стали називати «чеською Коко Шанель».

Після лютого 1948 року її бізнес був націоналізований, і вже в якості частини центрального національного підприємства він проіснував до 1991 року.

Дитинство та юність Йоганна (уроджена Вошалік) народилась 16 квітня 1880 року у забезпеченій родині успішного архітектора й будівельника Франтішека Вошаліка у Мерхаузені. Невдовзі її почали називати Ханною. Дівчинка була однією з дванадцяти братів і сестер, з яких лише половина дожила до повноліття.

Будівельна компанія батька Vošahlík мала велику кількість замовлень, головним чином у Німеччині й Австро-Угорщині, що зробило сім'ю доволі заможною , але коли в 44-річному віці від туберкульозу помер її батько, компанія зазнала значних фінансових труднощів. Близько 1890 року, разом з матір'ю та п'ятьма іншими братами і сестрами Хана Подольська переїхала до Праги, де згодом почала керувати великою крамницею.

Навчання та розвиток бізнесу У 1894 році Ханна почала вчитися на швачку у Анежки Фішерови у Празі. Після сварки з нею (молода Подольська отримала від Фішерови ляпас, нібито через суперечки) пішла з навчання, однак, руки не склала, а почала самостійно шити дома. Такий заробіток дуже допомагав її матері нагодувати сім'ю. У 1905 році, вже завдяки фінансовій підтримці чоловіка, Хання відкрила власну невелику майстерню в місті Нусл (Прага), а в 1908 році на вулиці Вишеградська в Празі заснувала кравецький магазин під назвою «Салон п'яти царів». Компанія була доволі успішною. Тож, вже в 1914 році Подольська перенесла свій бізнес на більш вигідне місце розташування в центр міста.

Успіх у роботі Через рік Ханна Подольська разом із сім'єю (чоловіком та двома маленькими синами) переїхала до розкішної квартири на четвертому поверсі палацу Люцерни, де відкрила студію моди. Її невеликий бізнес після Першої світової війни поступово перетворився на розкішний модельний будинок. В період між двома світовими війнами тут працювало вже кілька десятків швачок . А невдовзі було додатково створено й майстерню капелюхів та в'язального виробництва.

Приміщення Люцерни незабаром розширилося і включило більше кімнат, у тому числі спеціальні випробувальні кабіни з багаторежимним освітленням. Саме тут Подольська незабаром організувала перший показ мод в Празі і по всьому штату.

Вже в 1919 році її моделі почали з’являтися у чехословацьких журналах моди. Паралельно активна й талановита Ханна організувала випуск власних журналів моди Fashion and Taste та Eva.

Вона активно співпрацювала з відомими фотографами. В 1920-х роках це був Френсіс Дртілоль, який зображував жінку, як красиву та впевнену у собі особистість, а наприкінці 1930-х більше робіт було з Франтішеком Вобецким. Поступово на підприємстві почала працювати практично вся її родина. Чоловік Віктор Подольський через це залишив живопис, а згодом приєдналися й обидва сини: старший Віктор став кравцем, а молодший Мілош — фуршером. Разом із ними працювали і їхні дружини. Дружина Мілоша Єва була весільною художницею. Фах дружини Віктора, Вєри Черною достовірно не відомий, але те, що вона активно допомагала у виробництві — факт. У період з 1922 до 1938 року Подольська також співпрацювала з проектувальницею та дизайнеркою Хедвіг Вльковою, яка згодом відкрила власний кравецький салон під назвою «Хеда Влькова». Вона взяла до себе частину колишніх співробітниць Подольської, серед яких були актриси Елішка Плєйова та Іржина Шейбалова.

У 1931 році компанія дизайнерки переїхала до просторих площ в новобудовах палацу Андрія на розі вулиці Юнгманнової, який займав три поверхи. Тут були передбачені окремий еко-поверх для замовників та зал для шоу з місткістю 300 чоловік. На першому поверсі знаходився магазин тканин головного постачальника салону Йозефа Бархона. Колекції салону продавались і за кордоном. А сама дизайнер поступово отримала прізвисько «Чеська Коко Шанель».

Салон з офіційною назвою «модельний будинок Ханна Подольська», незабаром приєднався до компанії Олдріха Розенбаума в якості одного із найважливіших та найрозкішніших дамських салонів моди та по всій міжвоєнній Чехословаччині . Обидва будинки моди спеціалізувалися на класичному одязі, а також виготовляли пальта, шапки, нічну білизну (халати) та взуття. Виробництвом костюмів опікувалась Подольська, тоді як Розенбаум більше спеціалізувався на сукнях. Обидва підприємці створювали власні колекції, презентували їх на сезонних і міжсезонних показах, а також певною мірою співпрацювали, регулярно телефонуючи одне одному, щоб уникнути випуску схожих моделей після повернення з паризьких модних показів. Ще одним, хоча й менш значним конкурентом, був «Модельний будинок Рубічека» Арнощки Рубічкової.

Методи роботи Подольська працювала дуже професійно. Робота розпочиналася вже о п'ятій годині ранку, і, хоча вона вирішувала тільки стиль своїх моделей, була особисто присутня на всіх тестах. Смак її можна описати, як тверезий та вишуканий англійський стиль, натхненний Францією.

Власниця салону щороку відвідувала світові покази мод, зокрема, як мінімум двічі у Парижі. Гонорари за участь у паризьких показах перевищували 30 тисяч крон. Зазвичай Подольська відвідувала такі заходи разом зі своєю художницею Гедвіг Вльковою. Остання також допомагала обходити заборони на малювання та фотографування, виходячи в туалет, щоб робити замальовки моделей одягу за вказівками Подольської. Сама Подольська використовувала ці ідеї для створення нових колекцій свого салону.

Костюми для театру та кіно Для оперної співачки Ярміли Новотни Подольська в 1927 році створила історичні костюми 19-го століття. В них зірка грала роль Віолетти в новій постановці опери Джузеппе Верді «Травіата» . Сама Новотна попросила дозволу на створення костюмів її особистою кравчинею. Результатом цієї співпраці став, наприклад, чудовий чорний оксамитовий кринолін з великою кількістю бісеру і блискіток, а також із різноманітними дорогоцінними каменями, посадженими вишивкою. Співачка цим одягом була дуже задоволена і на додаток до Празької опери в них з'явлась на сценах кількох інших європейських міст (Берліна, Відня і Кельну), а також в Америці (Сантьяго-де-Чилі, Буенос-Айрес і Ріо-де-Жанейро). Можливо, найважливіший оперний театр, в якому були представлені її спектаклі, є Нью-Йоркська Метрополітен-опера, в архіві якої і досі знаходиться портрет модельєра і самої сукні, які співачка подарувала опері в 1983 році.

Також Подольська проектувала костюми для декількох фільмів, в тому числі халати Адіна Алмонд і Ліді Барр у фільмах «Золотої Катерини» (1934) і «Катакомби» (1940), весь одяг у фільмі «Маскування коханки'''» (1940). Зокрема, ефектними і цінними вже сучасною критикою стали халати Адіни Мигдаль у фільмі «Християн» (1940), де вона грає головну роль спокусливої фатальної жінки Сьюзен . Співпраця Подольської з Мандловою була дещо тіснішою. Хоча реклама вона і не існувала в кіноіндустрії в середині ХХ століття в справжньому розумінні цього слова , але в «Катакомбах» є сцена, в якій досить довгий час в кадрі був напис «Модельний будинок Хани Подольської». Доволі тонкий підхід, за допомоги якого Актриса висловила велике захоплення дизайнеру.

Також в салоні створені костюми для Марії Брожови у виставі, «Вентилятор леді Віндермер» в Празькому камерному театрі а також для кількох спектаклів та фільмів німецького протекторату.

Воєнні роки та повоєнний час Період протекторату та Другої світової війни модельний будинок пережив без великих труднощів. Високий художній та ремісничий рівень виробництва було збережено . У салон війна потрапила тільки як загальна проблема — погіршилась доступність якісних матеріалів.

Сама Подольська пережила війну відносно спокійно, на відміну від Олдріха Розенбаума, який був змушений емігрувати в 1938 році через своє єврейське походження, а в 1942 р. його бізнес був розформований.

Після війни салон продовжував свою діяльність, а незабаром навіть взяв участь у важливій рекламній акції — Чехословацькому тижні моди , що відбувся в липні 1947 року в Маріанських Лазнях.

Після перевороту в лютому 1948 р. Чехословацькі будинки моди, які перебували в приватній власності, були націоналізовані. Салона Хани Подольської це торкнулось в червні 1948 р. Згодом нову компанію-правонаступницю було включено до фабрики одягу Іржі Волкера, а її директора, майстра Карел Кадлеца, було обрано серед співробітників. Через три місяці завод включили до національної компанії з одягу.

У цей період в ньому виникли проблеми, які, в принципі, торкнулися всієї індустрії моди в соціалістичній Чехословаччині. Перш за все, були втрачені зв'язки з усіма світовими центрами моди (Парижем включно), а ще довелося боротися з відсутністю якісних тканин, які до цього були цілком доступними. Відбулося подальше зменшення кількості заможних клієнтів. Після єврейських замовників, які емігрували або загинули під час війни, після лютневого перевороту розпочалася класова боротьба, в результаті якої заможні громадяни поступово були позбавлені своєї власності. Новими клієнтами салонів стали члени розвідки Першої Республіки, представники нового панівного і середнього класу.

У 1954 році будинок моди був остаточно включений до національної компанії Fashion Works Prague та перейменований у «Фабрику моди Еви». Виробництво зосередили на в'язаних і хутряних виробах, а також на головних уборах. За непідтвердженими даними, Подольська була зацікавлена ​​в якості нових моделей і продовжувала «володіти» компанією в цей період. З 1959 по 1963 рік там працювала дизайнер Здена Бауерова, а з 1965 року і Інна Арнаут, яка перебувала в салоні до його закриття в 1992 році.

Родина 11 лютого 1907 р. у Церкві св. Петра і Павла у Вишеграді Ханна уклала шлюб з польським аристократом, фотографом та академічним живописцем Віктором Подольським. Вона познайомилася з ним на танцювальному шоу в Стромівці в 1906 р. Подольський дуже любив свою дружину, підтримував її в усьому, а ще фінансово сприяв відкриттю першій майстерні, яку Подольська заснувала через рік після їх весілля. Їх першою резиденцією та місцем розташування був новоміський будинок № 415/II на вулиці Вишеградська. Від шлюбу народилися сини Мілош та Віктор.

Подольський трагічно загинув в 1926 році, коли на полюванні його випадково застрелив власний шофер, який чистив гвинтівку . В 1936 році у віці 26 років його старший син Мілош помер внаслідок невиліковної хвороби після отруєння крові. Мати цю втрату переживала важко і певний час навіть не керувала своїм бізнесом. Однак незабаром після похорону Мілоша вона поринула в роботу.

Дружина молодшого сина Віктора покинула країну в 1948 році, а незабаром за нею пішла їхня донька Сузана. Після цього Віктор сам спробував емігрувати, але потрапив у Відень, повернувся до Чехословаччини та був ув'язнений, проте, завдяки Марті Готвальд, незабаром йому вдалося звільнитися. Він знову почав працювати (разом з матір'ю) в салоні, але вже в 1949 році його звинуватили в антидержавній діяльності, прогулах та безконтрольному способі життя і засудили до 13 років в'язниці. Ув'язнили Віктора в уранових шахтах і звільнили лише через дев'ять років у 1958 р. Саме в зв'язку з достроковим звільненням він змушений був взяти на себе зобов'язання співпрацювати з Державною безпекою. У 1968 році він емігрував за згодою матері за кордон і більше ніколи її не бачив.

Останні роки життя