Ерзянський національний рух — рух ерзянського народу за національне самовизначення, реалізацію своїх національних, політичних та економічних прав. Передумови до формування ерзянського національного руху виникли у другій половині ХІХ століття із поширенням в середовищі ерзян ідей просвітництва. Вагому роль у цьому процесі відіграли фінські та естонські етнографи і мовознавці: Гейккі Паасонен та Армас Отто Вяйсянен, які не лише здійснили експедиції місцями компактного проживання ерзян, докладно описали їхній побут, традиції та мову, але й виховали цілу плеяду учнів-послідовників, що лишили яскравий слід в ерзянському національному відродженні. В період комуністичної диктатури ерзянські вчені та вчителі скористались коротким періодом політики коренізації, протягом якого було розроблено низку букварів (вперше латинською графікою), навчальних посібників, розпочато масове видання ерзяномовної періодики. Цей період завершився Великим терором і знищенням провідних діячів ерзянського відродження. Новітній етап в історії розвитку ерзянського національного руху розпочався наприкінці 1980-х років, коли з ослабленням партійного контролю за всіма сферами суспільно-політичного життя ерзяни почали формувати перші національно-культурні товариства і громадські рухи: «Вєльмєма», «Вайгєль» і «Масторава», що стали кузнею національних кадрів і відіграли провідну роль у формуванні модерного національного руху ерзянського народу.
Передумови
Провісником зародження ерзянського національного руху стала поява прошарку ерзянської інтелігенції, що почав формуватися в Російській імперії наприкінці XIX — початку ХХ століття. Натхненні ідеями народного просвітництва вчені, вчителі та митці поширюють знання про ерзян та створюють перші ерзяномовні наукові і художні тексти, перекладають ерзянською мовою Святе Письмо. Серед найяскравіших представників ерзянської інтелігенції, що з'явились на зламі ХІХ — ХХ століть, були педагог і енциклопедист Макар Євсев'єв, який створив перші букварі для мокшан (1892) та ерзян (1897), та ерзянський скульптор, представник стилю модерн Степан Ерзя.
Потужний вплив на розвиток ерзянських та мокшанських соціо-культурних товариств і рухів справила Лютнева революція. У 1917 р. в Казані виникає «Мордовське культурне та освітнє товариство». Після Жовтневого перевороту більшовики починають використовувати періодику мовами корінних народів Росії як один із інструментів пропаганди комуністичних ідей. Самі більшовики стверджували, що друк ерзяномовної періодики був вимушеним кроком, адже ерзя не сприймали російськомовної преси і не бажали її читати. Більшовицька статистика у 1925 р. наводила дані, що лише один із тисячі ерзян читає партійну пресу російською мовоюПотапов П. Ф. История мордовской журналистики — учеб. пособие — Саранск: изд-во Мордовского университета, 1994 — С.34.
Першою газетою, що вийшла друком ерзянською мовою, стало видання «Чинь стямо» (ерз. «Світанок»). Перше число газети датоване 15 липня 1920 роком і було випущене у друкарні Симбірська. «Чинь стямо» мала шалений успіх серед читачів, що мотивувало партійне керівництво до створення нових газет ерзянською мовою. Вже у 1921 р, з ініціативи Мордовської секції ЦК РКП (б) у Москві починає видаватися тижневик «Якстере теште» (ерз. «Червона зірка»). Більшість шпальт газети було відведено саме під ерзяномовні публікації. Зрідка в газеті з'являлись статті і мокшанською мовою. У перші місяці свого існування газета мала наклад у 5 тис. примірників, в подальшому — 3 тис. Більшість публікацій газети носили агітаційний характер: звеличування більшовицького керівництва та комуністичних ідей. Однак, у кожному номері з'являлись публікації і на сільськогосподарську тематику: збільшення врожайності, догляд за свійськими птахами і худобою. Поява «Якштере теште» стала чинником згуртування ерзянської діаспори Москви та появи у 1923 р. товариства «Сыргозема» (ерз. «Пробудження»)Abramova O. Diaspora Mordvins and their neighbours / Olga Abramova. — Oulu: University of Oulu, 2015. — 483 p. — (Congressus Duodecimus Internationalis Fenno-Ugristarum). — (Book of Abstracts). — 461—462 p..
У 1921 р. в Саратові починає видаватись газета «Якстере сокиця» (ерз. «Червоний плугатар»), у 1922 р. в Кузнецьку — «Якстере веле» (ерз. «Червоне село») тощо. Редакції зазначених видань зробили неоціненний внесок у формування літературної ерзянської мови, водночас, — гостро критикували ідею створення єдиної мордовської мови. Загалом, протягом 1920-х років, на сторінках ерзянської преси було опубліковано понад 600 літературних творів ерзянських авторів. Лишень у «Якстере теште» надрукували понад 200 віршів та 15 п'єс ерзянською мовою.
Важливу роль у становленні ерзянської ідентичності відіграв один із засновників товариства «Сыргозема» Анатолій Рябов, який у 1924—1930 рр. працював методистом Мордовського бюро Ради національних меншин РСФСР та співробітником Всесоюзного центрального комітету нового алфавіту при Раді національностей ЦВК СССР. Тут він розробив і передав президії наукової ради ВЦВК проєкт нового ерзянського алфавіту на латинській основі (1932)Брыжинский В. Анатолий Рябов в московском обществе «Сыргозема»// А. П. Рябов. Саранск 1994. Стр.13-19.. Рябов працював над створенням єдиних норм ерзянської літературної мови. Підготував 2 проєкти ерзянської орфографії. З доповідями про орфографію, морфологію та термінологію ерзянської мови виступав на 1—й (1933), 2—й (1934), 3—й (1935) наукових конференціях у Саранську. Велике значення надавав питанням викладання у мордовських національних школах, забезпечення їх методичною літературою. А. Рябов — автор та співавтор абеток «Валдо чи» — «Світлий день» (1925), «Лисьма пря: Букварде мейле ловнома книга» — «Джерело: Книга для читання після абетки» (1926); навчального посібника «Уроки ерзянської мови»; шкільних підручників — «Эрзянь келень граматика (Морфология)» — «Граматика ерзянської мови (Морфологія)» (1933), «Эрзянь келень грамматика (Синтаксис)» (1934); двомовних словників — «Эрзянь—рузонь валкске» — «Ерзянсько—російський словник» (1930), «Рузонь—эрзянь валкске» — «Російсько—ерзянський словник» (1931).
Нетривалий період ерзянського національного відродження завершився у 1932 році зі згортанням в СРСР політики коренізації. У 1937 р. в Мордовії, як і в решті Радянського Союзу, розпочались масові репресії, які торкнулись, насамперед, представників інтелігенції, зокрема і ерзянської. Вже у березні 1937 р. органами НКВС було заарештовано 11 співробітників редакцій та видавництв. Понад 80 % всіх обвинувачувальних актів у цей період по республіці виносилось позасудовими органами (так званими «трійками»).
Доктори філологічних наук Михайло Мосін та Таїсія Шиянова стверджують, що саме з середини 1930-х і аж до кінця 1980-х років радянське керівництво проводило цілеспрямовану політику русифікації ерзянської лексики. Науковий доробок Анатолія Рябова, з його докладними термінологічними словниками, було оголошено «ворожим», а самого вченого, разом із братом-перекладачем Володимиром, заарештовано органами НКВС і страчено у 1938 році.
Формування національного руху
Поява ерзянського національного руху тісно пов'язана із питанням самоідентифікації ерзян як окремого етносу, об'єднаного єдиною мовою і територією, глибокими внутрішніми економічними зв'язками.
Модерний ерзянський національний рух розвинувся наприкінці 1980-х років на тлі ослаблення національної політики СРСР, невід'ємною частиною якої було об'єднання ерзян та мокшан в єдиний мордовський народ. Протиставлення цій політиці, проголошення ерзян окремою самодостатньою нацією, з власною мовою, культурою та історією є ідеологічними підвалинами ерзянського національного руху. Його ідеологи — представники ерзянської інтелігенції, що гуртувались у редакції дитячого журналу «Чилисема» (ерз. «Схід сонця»). У стінах редакції обговорювались питання національно-культурного відродження ерзян, їх взаємодії із представниками інших фіно-угорських народів Радянського Союзу, перспективи створення повноцінної системи освіти рідною мовою, розвиток ерзянської преси і книговидання. Цей осередок інтелігенції діяв під проводом Марізь Кемаль — ерзянської поетеси, журналістки та фольклористки, якій належить теза «kavto keĺt́ — kavto raśket́» (ерз. «дві мови — два народи»), що визначає ерзян та мокшан як два окремих етноси, а не субетноси єдиного народу, до якого в Російській імперії та Радянському союзі застосовувався екзонім мордва.
Навесні 1989 року, з ініціативи професора Дмитра Циганкіна, журналіста Миколи Ішуткіна, поетиси Марізь Кемаль, Григорія Міхатова та інших активістів-ерзян було утворено громадський центр «Вєльмєма», що швидко набув популярності серед ерзянської інтелігенції. Невдовзі діяльність центру привернула увагу мокшан, які долучились до його роботи. Вже у розширеному складі частині активістів рамки національно-культурної діяльності стають затісними, і «Вєльмєма» переживає розкол. Помірковані члени, на чолі з Дмитром Циганкіним, створюють організацію «Вайгєль», що зайнялась відродженням та поширенням національних традицій, а більш радикальні засновують Ерзяно-мокшанський громадський рух «Масторава», який опікується не лише національним відродженням ерзі та мокші, але і прагне представлення їхніх інтересів в органах влади.
«Вайгєль» згуртовує довкола себе письменників, поетів, журналістів, мовознавців (загалом до 80 активних членів) і концентрує свою увагу на проблемах відродження та розвитку ерзянської мови.
Ерзяно-мокшанський громадський рух «Масторава» очолив авторитетний професор та публіцист Дмитро Надькін. Його соратниками стали Марізь Кемаль, Шарононь Сандра, Кшуманцянь Пірґуж, Нуянь Видяз та низка інших відомих ерзянських активістів. Своєю метою рух задекларував «активізацію національного, соціального, духовного і культурного розвитку краю, що став батьківщиною для ерзян і мокшан… у відповідності до Конституції СРСР та загальної Декларації прав людини ООН». 14 квітня 1989 року відбулись збори ініціативної групи громадського руху, на яких було ухвалено звернення до Верховної Ради Мордовської АРСР із такими вимогами:
Скасування псевдо-етноніму «мордва». Заміна національності «мордвин» — «мордовка» на «ерзя» — «ерзянка», «мокша» — «мокшанка». Заміна назви «Мордовія» на «Масторава» з національними областями «Ерзянія» та «Мокшанія». Надання республіці повної автономії у вирішенні національно-культурних питань. Проведення перепису ерзянського та мокшанського населення на всій території СРСР. Надання ерзянській та мокшанській мовам статусу державних мов. Запровадження викладання рідними мовами в ерзянській та мокшанській національних школах. Запровадження викладання рідної мови та літератури на території всього СРСР за місцем проживання ерзі та мокші. Запровадження викладання в ерзянських та мокшанських школах національного фольклору. Запровадження викладання історії ерзяно-мокшанського народу в усіх навчальних закладах республіки, а також в ерзянських та мокшанських школах на території решти СРСР. Запровадження викладання у російських школах республіки ерзя-мокшанської літератури, фольклору, мови та історії. Створення національного театру. Створення літературно-художнього місячника «Масторава», що видаватиметься одночасно ерзянською, мокшанською та російською мовами. Перейменування головних вулиць Саранська на назви, що пов'язані з історією ерзя-мокшанського народу і місцевого російськомовного населення. Встановлення всесторонніх зв'язків з ерзянами та мокшанами, які мешкають за межами республіки. Досягнення екологічно чистого промислового і сільгоспвиробництва. Вжиття заходів для надання нормального архітектурного вигляду Саранську. Сприяння збереженню пам'яток історії та культури. Зупинка міграції корінного населення з республіки. Зупинка напливу до республіки депортованих та засуджених осіб. Сприяння інтернаціональному вихованню всіх національностей, які мешкають в республіці.