Люби́мівка (; раніше — Алькада́р, ; та Примо́рський) — поселення в Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим, не має статусу окремого населеного пункту. До 7 вересня 2023 року — мікрорайон в Нахімовському районі міста Севастополя.

Назва Найдавнішою відомою назвою хутора, який знаходився в цій місцевості, є Приморський, який пізніше отримав назву Алькадар.

Краєзнавець Ігор Бєлянський виводить цю назву з кримськотатарського alâqadar — пов'язаний, що має за'язок; або з родоплемінним qadır.

За іншими даними, тпонім, ймовірно, має арабське походження і перекладається як «божественне повеління» або «божественний наказ».

Назва Любимівка вперше зустрічається в документах від 19 листопада 1920 року.Государственный архив города Севастополя.

Опис Площа Любимовки 159,2 гектара, населення на 1998 рік — 5876 чоловікСевастополь в цифрах 10 лет назад..

Головна вулиця — Федорівська.

Розташована Любимівка на березі Чорного моря, на північ від гирла річки Бельбек, за 5 кілометрів від катерних причалів Північної сторони. Впритул до мікрорайону примикає аеропорт Бельбек.

Цікавий піщаним пляжем, та об'єктом оборони Севастополя «30-та берегова баштова батарея».

Історія На початку XX століття хутір Алькадар знаходився на лівому березі річки Бельбек. Історія хутора тісно пов'язана з родиною російської революціонерки-народовольниці Софії Львівни Перовської. Батько Софії, Л. М. Перовський, віце-губернатор Таврійської губернії, придбав хутір Приморський наприкінці 1859 року.

Сама Софія Перовська, будучи під наглядом поліції за участь у революційній пропаганді, жила на хуторі Приморському влітку 1876 року. Тут вона продовжувала свою діяльність. С. Л. Перовська була страчена у 1881 році за участь у підготовці замаху на імператора Олександра II. На її честь у радгоспному парку встановлено пам'ятник.

На початку 1920-х років тут було створено колективне господарство «Алькадар», яке у 1927 році було перетворено на радгосп імені революційної діячки Софії Перовської. На сьогодні це центральна садиба приміського радгоспу, а сама місцевість часто побутово називається Алькадаром.

Вперше назва Любимівка зустрічається в документах від 19 листопада 1920 року, про організацію Любимівського сільського революційного комітету, який діяв до серпня 1921 року. Є відомості, що в грудні 1921 року, у складі Севастопольського округу, був утворений Любимівський район (за іншими джерелами — район був утворений постановою Кримського ЦВК і РНК 4 квітня 1922 года, та й повіти отримали назву округів в 1922 році И. М. Саркизов-Серазини. Население и промышленность. // Крым. Путеводитель. // — Москва-Ленинград: Земля и фабрика, 1925. — С. 55—88. — 416 с.).

11 жовтня 1923 року, згідно з постановою ВЦВК, в адміністративний поділ Кримської АРСР були внесені зміни, у результаті яких було ліквідовано Любимівський і створений Севастопольський район. З травня 1922 року по січень 1926 року також ще існувала Любимівська сільська рада. Вперше позначене на карті Південного узбережжя Криму 1924 рокуКарта ЮБК 1924. // Etomesto.ru (1924)..

Згідно зі списком населених пунктів Кримської АРСР по Всесоюзного перепису 17 грудня 1926 року, у селі Любимівка, Бартеньєвскої сільради Севастопольського району, було 60 дворів, з них 26 селянських, населення становило 204 людини (100 чоловіків і 104 жінки). У національному відношенні враховано: 155 росіян, 9 українців, 15 білорусів, 7 німців, 3 вірмен, 2 єврея, 1 чех, 1 латиш, 11 записані в графі «інші», діяла російська школаКоллектив авторов (Крымское ЦСУ). Список населенных пунктов Крымской АССР по всесоюзной переписи 17 декабря 1926 года. // — Симферополь: Крымское центральное статистическое управление., 1927. — С. 114, 115. — 219 с..

У світлі постанови ВЦВК від 30 жовтня 1930 року «Про реорганізацію мережі районів Кримської АРСР», у зв'язку з ліквідацією округів (СУ, 1930, N 41, ст. 493), селище Севастопольського району Любимівку включили до складу міста, хоча в документах Любимівська селищна рада фігурує до 1939 року.

Під час оборони Севастополя 1941—1942 років в Любимівці розміщувалися командні пункти четвертого сектора Севастопольського оборонного району і 95-ї стрілецької дивізії. Тут же знаходиться братська могила воїнів цієї дивізії і захисників 30-ї берегової батареїЛюбимовка. // Топонимы Севастополя..

Місцевість Алькадар стала ареною боїв під час другої оборони Севастополя (1941–1942 роки): Над Алькадаром, на крайньому західному відрозі Мекензієвих гір, розташовувалася потужна баштова берегова батарея №30. Батарея, якою командував капітан Г. А. Александер, завдавала значної шкоди ворогу. Під час останнього штурму 17 червня 1942 року батарея була оточена. Після виходу з ладу гармат захисники підірвали апаратуру і намагалися прорватися з оточення.

З 7 вересня 2023 року мікрорайон переданий до Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим, однак, він досі не має статусу окремого населеного пункту.

Цегельно-черепний завод Ф. О. Шталя У 1880 р. відкрився цегельно-черепний завод Ф. О. Шталя, що розташовувався у маєтку Ф. О. Шталя «Алькадар» у Любимівці.

Завідувачем заводу був Ф. Ф. Зірінг. Завод випускав цеглу, марсельську (пазову) та татарську (лоткову) черепицю. Для виготовлення цегли та черепиці використовували глину з кар'єрів у ріки Бельбек. У 1899 р. на заводі була влаштована піч Гофмана для випалу цегли та черепиці, після чого в газеті «Кримський вісник» з'явилося оголошення: «Внаслідок влаштування великих розмірів Гофманської печі в маєтку Алькадар Ф. О. Шталя для випалу цегли та черепиці маю можливість знизити ціни. Середня цегла — 18 руб., дрібна — 12 руб., черепиця — 14 руб. за тисячу. Цегла та черепиця продаються лише у складі Тріщина на березі Артилерійської бухти»Черепицю та цеглу виробництва заводу Шталя широко використовували при будівництві будівель у Севастополі, вивозили до інших міст Криму. Цегла заводу Шталя постачалася для будівництва палацу імператора Миколи II у Лівадії. До цього часу на Північній та Корабельній стороні, в районі вулиць Частника та 6-ї Бастіонної збереглися будинки, криті черепицею Шталя.

Динаміка кількості населення 1926 рік — 204 чол. 1998 рік — 5876 чол.

Примітки