Серби в Хорватії (хорватські серби або країнські серби) — найбільша національна меншинаСтатус 22 національних меншин у Республіці Хорватія, перелічених у Конституції Хорватії (Частина I «Історичні основи» // Конституція Хорватії на сайті хорватського Конституційного суду), регулюється Конституційним Законом про права національних меншин у Республіці Хорватія (The Constitutional Act on The Rights of National Minorities in the Republic of Croatia ). В більшості конституційних документів Соціалістичної Республіки Хорватії до 1990 року, починаючи з документів, прийнятих ЗАВНЗХ, сказано, що хорвати і серби — державотворчі народи Республіки. в Хорватії. Історично сербів родом з Хорватії називали () або граничари, що в перекладі буквально означає «прикордонники», оскільки серби селилися переважно на кордоні Австрійської імперії з Туреччиною (Військова границя або «Військова Кра́їна»). Також ця назва вказувала на основний рід діяльності сербів у австрійській армії.
На території сучасної Хорватії серби мешкали з часів переселення слов'ян на Балкани, коли вони заснували кілька держав у Південній Далмації. На території нинішніх Славонії і Центральної Хорватії вони стали активно мігрувати із Сербії та Боснії після 1538 року, коли імператор Священної Римської імперії Фердинанд I надав притулок і місця для постійного проживання сербам, які зазнавали дискримінації в Османській імперії. У прикордонних областях Австрійської імперії було створено військову адміністрацію, яка отримала назву «Військова границя», або «Військова Кра́їна» (, , або Војна међа). Серби отримали землю і не обкладалися податками, в обмін на це вони повинні були вести військову службу й охороняти кордони Австрії. Після того, як Сербія отримала незалежність від Османської імперії, значна кількість сербів проживали на території Австро-Угорської імперії (особливо багато — в Боснії і Герцеговині та безпосередньо на території Хорватії і Славонії). Бажання Сербського королівства возз'єднати всі землі з сербським населенням стало однією з причин кризи на Балканах і початку Першої світової війни. Після входження Хорватії до складу Королівства сербів, хорватів і словенців багато сербів продовжували жити на території Хорватії. Під час Другої світової війни режим усташів проводив геноцид сербів. Після початку розпаду Югославії та проголошення незалежності Хорватії, серби, які живуть у Хорватії не бажали від'єднання від Югославії. У відповідь на проголошення незалежної Хорватії хорватські серби проголосили свою державу Республіка Сербська Країна (РСК). Після цього почалася війна в Хорватії між хорватами і сербами РСК.
Сербська Країна стала невизнаною державою хорватських сербів, які сподівалися на незалежність від Хорватії, міжнародне визнання і повне самоврядування. В ході громадянської війни в Югославії держава хорватських сербів контролювала майже всю свою територію і протистояла спробам хорватської армії повернути території, населені сербами, до складу Хорватії. Однак 1995 року хорватські збройні сили провели операцію «Буря», внаслідок якої Сербська Кра́їна перестала існувати, а її територія повернулася до складу Хорватії. Після початку операції сербські біженці стали терміново залишати територію Сербської Країни, захоплену хорватськими військами. Таким чином операція істотно змінила етнічну карту сучасної Хорватії: звідти втекли, за різними оцінками, від 200 000 до 250 000 сербів, ще кілька тисяч цивільних сербів було вбито.
Внаслідок громадянської війни в Югославії частка сербів з 12 % (581 663 осіб) від загального числа населення Хорватії (1991 рік) знизилася до 4 % (201 631 особа) (2001 рік).
Демографія
Найбільше сербів у Хорватії проживає в Загребі. Також багато сербів проживає в Банії, Кордуні, Лиці, Північній Далмації, Славонії, Західному Сремі і Барані. Невелике число сербів проживає в південній Далмації, Білогорі, , Гірському Котарі та Істрії. В 17 муніципальних громадах Хорватії серби складають більшість населення. 1971 року було зафіксовано найбільшу кількість сербів, які проживають у Хорватії (626 000 осіб або 14 % населення). Кількість сербів 1991 року (понад 580 000) була все ще значно вищою від показника 2001 року, коли кількість, згідно з даними хорватського перепису населення, становила трохи більше 200 000 осіб.
Чисельність сербів у Хорватії Рік переписуКількість сербів%Загальне населення Хорватії1931більше 633 00018,45 %3 430 2701948543 79514,39 %3 779 8581953588 75614,96 %3 936 0221961624 99115,02 %4 159 6961971626 78914,16 %4 426 2211981531 50211,55 %4 601 4691991581 66312,16 %4 784 2652001201 6314,54 %4 437 4602011186 6334,36 %4 284 889 1921 року сербів у Далмації було 106 132 особи, а в решті Хорватії 658 769 осіб. Однак ці цифри включені і серби, які проживають у Сремі, який 1931 року переписувався окремо і пізніше був включений до складу Сербії.
Історія сербів у Хорватії
Середньовіччя і Новий час
Серби на території майбутньої Сербської Кра́їни проживали з часів Середньовіччя, причому ще до вторгнення Османської імперії на Балкани. Наприклад, перші згадки про сербів у Сремі, Славонії та Далмації датуються VII століттям н. е. Однак більшість населення серби тоді становили лише в районах Південної Далмації, де вони заснували кілька своїх князівств — Паганію, Травунію і Захум'я. У цей період західною межею розселення сербів був район сучасного Спліта. Першим сербським монастирем на території Королівства Хорватія був монастир Крупа, заснований 1317 року ченцями, що втекли з Боснії від турків, на кошти короля Стефана Уроша II. Приблизно тоді ж засновано на кошти принцеси Єлени Шубич Неманьїч, сестри короля Стефана Уроша IV і дружини хорватського вельможі .
Після початку османського завоювання Балканів безліч сербів втекли з Центральної Сербії, Боснії, Косова та інших територій, які зазнали турецької навали. 1462 року під ударами турків упало місто Яйце в Боснії. Після цього 18 000 сербських сімей переселилися до Лікської і Крбавської жупанії. Угорський король Матяш Корвін надав їм свободу віросповідання і звільнив від податків, але зажадав участі в обороні від турків. На ділянці від узбережжя Адріатики до Яйця правитель Угорщини заснував Сенську капетанію. Саме тоді і з'явилася власне назва «Кра́їна» — вона означала прикордонні ділянки вздовж угорсько-турецького кордону, що пролягав по річці Уні . В цей же час на службу короля було прийнято численних сербських феодалів зі своїми загонами . Як наслідок, значну частину кінноти в угорській армії становили сербські загони .
Руйнівні походи османських військ сприяли відпливу сербського населення зі Сербії та Боснії в Далмацію, Лику, Кордун, Банію, Славонію, Бараню і Срем. 1527 року австрійського герцога Фердинанда проголошено хорватським королем. Разом з цим він вживає заходів щодо захисту кордону, посилюючи Кра́їну. Сама Кра́їна тоді поділялася на дві складові частини: перша простягалася від Адріатики до річки Сави, а друга — від Сави до Драви і Дунаю.
1578 року створено Військову границю (або Військову Кра́їну), призначену для захисту від турків. Таким чином, землі сучасної Хорватії були розділені Віднем на дві частини: військову і цивільну. У військову увійшли населені сербськими і власькими переселенцями території, в цивільну — ті райони, які не стикалися безпосередньо з Османською імперією. Після розгрому хорватів 1493 року турками хорватське населення з цих земель почало міграцію на острови у укріплені міста на узбережжі, а також до Угорщини, Моравії, Італії. Спустошення було настільки велике, що в районах Загреба, Вараждина і Крижевців до 1584 року налічувалося лише 3000 сімей, здатних платити податки. При цьому на військовій раді у Відні висловлювалися звинувачення, що за таке положення відповідальні й місцеві хорватські та угорські дворяни. В одному з листів сербських старійшин до герцога Фердинанда від 1596 року говориться, що тільки між річками Уною і Купою було 17 абсолютно порожніх міст, куди серби просили дозволу заселитися.
1627 року серби-переселенці отримали правовий статус Імперії. Імператор Фердинанд II в обмін на довічну військову службу надав граничарам особливе положення і низку привілеїв. Вони підпорядковувалися безпосередньо Відню, їм виділили землю, вони були звільнені від усіх повинностей та податків і не могли стати залежними від хорватських дворян кметами (кріпаками). Як наслідок, землі Військової Кра́їни вийшли з підпорядкування бана (намісника імператора) і Сабору (хорватського дворянського зібрання). 1630 року Фердинанд II дав сербам «Статут», відповідно до якого вони отримували внутрішнє самоврядування. На Джурджевдан кожне село обирало суддю і кнеза (місцевого голову з адміністративними правами), а для всіх трьох сербських капетаній (військових округів) між Дравою і Савою було створено спеціальний суд на чолі з верховним суддею. Згідно зі «Статутом», усі граничари були зобов'язані будувати укріплення, а в разі мобілізації всі чоловіки у віці від 18 років повинні були стати в стрій. Необхідно відзначити, що країшники брали участь і в інших війнах, які вела Австрійська імперія.
Навіть після отримання цивільних прав православні серби зазнавали релігійної дискримінації з боку католицької Австрійської імперії. Нерідко через цю політику австрійської влади в Хорватії і Славонії спалахували сербські повстання. 1755 року після того, як австрійці скасували православний монастир Марча, сербське населення під керівництвом Петра Любоєвича підняло повстання. В цей час серби Хорватії, Славонії і Подравини боролися за збереження своєї національної ідентичності та релігії. В кінці XVIII століття в Хорватії відкрито першу сербську школу, в цей час побудовано і більшість православних церков і семінарій на території Хорватії. Наприклад Лукіян Мушицький заснував 80 сербських шкіл. Почав видаватися сербський журнал «Добрий пастир». У середині XVIII століття значна кількість сербів з території Військової Кра́їни переселилися в Росію, в так звану Нову Сербію (Катеринославську губернію) на півдні сучасної України. В Росії з них також формували військові підрозділи, що брали участь у боях з кримськими татарами. Разом з тим, у ті землі Військової границі, звідки серби відходили до Росії, прибували німецькі колоністи, кількість яких різко зросла.
XIX століття — 1918 рік 1848 року влада Австро-Угорської імперії дала згоду на створення . Після цього серби на всій території Австро-Угорщини (Славонії, Хорватії, Воєводини) зміцнили свій політичний і соціальний статуси. Серби сформували власну політичну організацію — Самостійну сербську партію, видавали книги на кирилиці і мали десятки читальних залів у Госпичі, Загребі, Задарі, Дубровнику та інших містах. Коли стала очевидною слабкість Османської імперії, Військова границя втратила сенс свого існування і поступово була скасована. 1850 року Кра́їнським основним законом Відень поставив крапку в тривалому процесі реформування й перебудови Військової границі. І хоча 1873 року для неї було створено окреме військове управління, вже 1881 року за указом імператора Кра́їну було демілітаризовано. 8 січня 1881 року Військова границя об'єдналася з Хорватією і Славонією в угорську адміністративно-територіальну одиницю Королівство Хорватія і Славонія. До цього власне Хорватія і Славонія територіально не дотикалися, між ними знаходилися землі Військової границі. До того часу вздовж кордону з Боснією та іншими турецькими володіннями утворилися області компактного проживання сербів — Далмація, Ліка, Кордун, Банія і Славонія.