Згора́ни — село в Україні, у Головненській селищній громаді Ковельського району Волинської області. Розташоване за 15 кілометрів від м. Любомля та залізничної станції Любомль. Населення становить 1381 особу. Колишній орган місцевого самоврядування — Згоранська сільська рада.
Географія На північній околиці села — мальовниче Велике Згоранське озероІсторія міст і сіл Української РСР. Волинська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 745 с. (див. також Згоранські озера).
Через Згорани протікає річка Нережа, впадає у Велике Згоранське озеро, яке омиває село з півночі. З озера витікає річка Тенетиска, притока Прип'яті (басейн Дніпра).
Велике Згоранське озеро
Через село проходить дорога місцевого значення , ділянка Шацьк—Любомль.
Історія Перша згадка про Згорани належить до 1674 року.
З давніх часів село Згорани було відоме своїми лляними ткацькими виробами. В середині 19 століття тут було 122 будинки і 800 жителів. Наприкінці століття — 149 будинків і 904 мешканці, церква з 16—18 століття, народна школа, гуральня. Село було центром Згоранської волості, до якої належало 11 сіл, 1216 селянських домів, 8245 жителів і 19589 десятин селянської земліЦинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року в 2-х томах. Т. 1. — Вінніпег, 1984. — 600 с..
У 1906 році село складалось з 151 двору, тут мешкало 922 мешканці. Поштовою адресою було місто ЛюбомльСписок населенных мест Волынской губернии / Волынский губ. стат. комитет. — Житомир: Волынская губ. тип.: 1906. — 219 с. — Изд. неофиц..
За переписом 1911 року в Згоранах було 1105 жителів, волосне правління, фельдшерський пункт, горілчана крамниця, 2 продуктові крамниці і відбувалися 2 ярмарки на рік.
У період Другої речі Посполитої (1920–1939 роки) село було адміністративним центром ґміни Зґорани Любомльського повіту Волинського воєводства.
У 1935 році в селі мешкало 2717 осібDomański Bogdan. Powiat Lubomelski — Luboml, 1936. — 147 s. — s. 93.. Після радянської анексії західноукраїнських земель село було адміністративним центром Згоранського (Головнянського) району.
року було окуповане німецькими військами. За роки окупації в селі Згорани було розстріляно і спалено 14 осіб, також 12 осіб вивезено на примусові роботи до Німеччини. Єврейське населення села, яке змогло уникнути розстрілів, переселилось на хутір Турово між селами Згорани і Головно.
Влітку 1942 року між селами Згорани і Власюки на автошляху Любомль — Шацьк відбувся бій загону ОУН-УПА, очолюваного В. Кушніром, із німецькими військами, які вивозили молодь на примусові роботи в Німеччину з найближчих сіл, у результаті якого 15 осіб було визволено, німецькі війська та повстанці понесли великі втрати.
року війська 1-ого Білоруського фронту зайняли село. Після цього почалась насильна мобілізація чоловіків на фронт і на відбудову зруйнованого війною господарства. 21 згоранець з тих, що пішли влітку 1944 року на фронт, не повернувся з війни додому.
В радянські часи в Згоранах знаходилась центральна садиба колгоспу «Правда». Вирощувалися зернові і технічні культури, розвивалось м'ясо—молочне тваринництво.
Наприкінці 1960-х років тут мешкало 1434 мешканці.
Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1493 особи, з яких 746 чоловіків та 747 жінок.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1478 осіб.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,57 % російська 0,29 % білоруська 0,14 %
Соціальна інфраструктура
Серед основних об'єктів інфраструктури села слід відзначити: Згоранську ЗОШ І—ІІІ ступенів; будинок культури; бібліотеку; дитячий садок; відділення зв'язку; фельдшерсько-акушерський пункт. В селі Згорани розташований міжобласний дитячий протитуберкульозний санаторій «Згорани» на 200 місць.
Релігія В селі діє Дмитрівська церква УПЦ МП, яка збудована в 1674 році і є пам'яткою архітектури національного значення. Дмитрівська церква з дзвіницею
Пам'ятники В Згоранах розташований пам'ятник односельчанам, які загинули під час Німецько-радянської війни, відкритий у листопаді 1969 року.
У 2000 році поблизу села на місці загибелі очільника загону УПА Володимира Кушніра встановлено пам'ятний хрест.
Згорани у художній літературі У Згоранах відбувається значна частина подій романів «Століття Якова», «Соло для Соломії», «Діва Млинища» написаних українським письменником, уродженцем Згоран Володимиром Лисом.
Відомі уродженці Данилюк Архип Григорович — етнограф, географ-краєзнавець, кандидат історичних наук. Лис Володимир Савович — український журналіст, драматург, письменник.
Примітки
Література Згора́ни // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Волинська область / І.С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.512 Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року в 2-х томах. Т. 1. — Вінніпег, 1984. — 600 с. Ольховський Іван Андрійович. Кривава Волинь. Українсько-польське протистояння на теренах Любомльського та Шацького районів у 1939—1945 роках: Історико-документальне дослідження. — Київ: редакція газети «Гарт»—Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2008. — 248 ст., іл. — ISBN 978-966-2964-00-4 Список населенных мест Волынской губернии / Волынский губ. стат. комитет. — Житомир: Волынская губ. тип.: 1906. — 219 с. — Изд. неофиц. Domański Bogdan. Powiat Lubomelski — Luboml, 1936. — 147 s. — s. 93.
Посилання Село Згорани на сайті Верховної Ради України «Історія міста, селища та сіл Любомльського району» з сайту Любомльської районної ради Погода в селі Згорани