Кампанія в Арктиці — військова кампанія, що відбувалася на крайній півночі Європейського театру Другої світової війни; протистояння союзників по Антигітлерівській коаліції (Союзники) з нацистською Німеччиною та Фінляндією за контроль над комунікаціями та за панування в Арктиці й прилеглих водах Атлантичного океану.

Попри суворий клімат бойові дії мали інтенсивний характер і відбувалися на суходолі, у морі та в повітрі протягом майже всього світового конфлікту. Крігсмаріне з одного боку та Королівський ВМФ і союзні флоти (Північний флот Радянського Союзу, Військово-морські сили США та Королівський ВМФ Канади), з іншого боку, за підтримки відповідних угруповань повітряних сил вели запеклу боротьбу на лініях комунікацій між Ісландією та Мурманськом, якими союзники постачали за ленд-лізом величезну кількість озброєння, військової техніки та стратегічно важливих матеріалів до СРСР. Також мали місце неодноразові рейди англо-американських військово-морських та повітряних сил на німецькі військово-морські бази на півночі окупованої Норвегії, що мали за мету знищення основних бойових кораблів Крігсмаріне. Значного розмаху набули дії спеціальних підрозділів Великої Британії, зокрема британських командос, що за підтримки норвезького Руху опору діяли на території окупованого нацистами Королівства.

Передумови До початку Другої світової війни арктичний театр фактично не розглядався ключовими державами світу як майбутнє поле битвиCritical assessment of the Arctic´s geostrategic importance during World War I and World War II. Так, у роки Першої світової війни події у північних водах Європи носили виключно обмежений характер і жодним чином не впливали на розстановку сил на Європейському театрі війни. Однак, геополітичні зміни першої половини XX століття кардинально змінили карту Європи, різко загострилася боротьба за ринки сировини, вирішального значення набуло володіння нафтою, природними мінеральними ресурсами, зокрема залізними рудами. Значно зросли бойові спроможності кораблів флоту, на арені протистояння з'явилася військова авіація. Отже, роль Скандинавії та прилеглих морів кардинально змінилася.

Ще до початку війни нацистська Німеччина почала демонструвати особливий інтерес у Скандинавії. Німецька металургійна промисловість значною мірою залежала від імпорту залізних руд саме з нейтральної ШвеціїChristian Leitz (2000). Nazi Germany and Neutral Europe During the Second World War. Manchester University Press. pp. 64ff. ISBN 9780719050688.; близько 70 % заліза, необхідного німцям, надходило зі шведських шахт Кіруна та Єлліваре. У літні місяці руду завантажували на німецькі торгові судна у шведському порту Лулео; далі вони спускалися Ботнічною затокою до південної частини моря й прямували до німецьких портів на Балтійському морі, яке контролювалося німецьким флотом та було захищеним від потенційних морських та повітряних атак союзників. У зимові місяці Ботнічна затока майже повністю замерзала, змушуючи вантажні судна зі стратегічно важливою сировиною рушити іншим маршрутом. Руду завантажували на залізницю, далі її перевозили через Скандинавські гори до порту Нарвік, розташованого на північному узбережжі Норвегії північніше полярного кола, який завдяки впливу Гольфстриму завжди був вільним від льоду. У Нарвіку руду навантажували на торговельні судна, які потім прямували поздовж норвезького узбережжя до портів північної Німеччини, залишаючись у межах норвезьких територіальних вод, щоб уникнути нападів з боку британських Королівських повітряних та морських сил.

Ще одним регіоном, який становив виключний економічний інтерес для німців, був регіон навколо фінського порту Петсамо. Окрім того, що це був єдиний вихід Фінляндії в арктичні води, з 1935 року фіни у співтоваристві з канадською компанією «Інко» розпочали видобуток корисних копалин нікелю, важливого компонента для виробництва різних типів броні. З часом, коли німецько-радянські відносини перейшли в площину протистояння, Петсамо стало дуже корисною базою для завдавання ударів по важливому радянському порту Мурманськ, і це спонукало німецьке верховне командування розробити плани окупації стратегічно важливого регіонуAndrea Molinari, Da Barbarossa a Stalingrado, Hobby & Work, 2007, p. 52, ISBN 978-88-7851-537-6..

1939

19 серпня 1939 року, у контексті запланованого початку воєнних дій, командування Крігсмаріне розпочало оперативне розгортання сил флоту. Командири 21 німецької субмарини отримали розпорядження вищого командування на підготовку до бойових дій. П'ять німецьких підводних човнів з Кіля та дев'ять з Вільгельмсгафена отримали накази на вихід на визначені позиції у Північній Атлантиці. 24 серпня з Вільгельмсгафен у північноатлантичні води у супроводі допоміжного судна Westerwald вийшов один з важких крейсерів Крігсмаріне, «Дойчланд». 30 серпня вони прибули у визначений район південніше Гренландії

26 серпня 1939 року, напередодні вторгнення в Польщу, верховне командування Крігсмаріне наказало всім німецьким торговим суднам негайно повернутися до німецьких портів. 30 серпня 1939 року, виконуючи команду, один із лайнерів, «Бремен» без пасажирів на борту вийшов із Нью-Йорка. Однак до 1 вересня, на момент початку Другої світової війни, він не встигнув дістатися німецьких берегів і 6 вересня, щоб уникнути крейсерів Королівського флоту, прибув до радянського порту МурманськThe S.S. Bremen: Last Voyage of a Luxury Liner. «Бремен» став першим з 18 німецьких суден, що переховувалися у російських портах з початком воєнних дій у Європі.

Зимова війна

30 листопада 1939 року, після відмови фінського уряду від радянських пропозицій про зміну кордонів у Карелії і передачу військово-морської бази Ханко, СРСР напав на ФінляндіюО. Вехвіляйнен. Фінляндія в Другій світовій війні: між Німеччиною і Росією. / [пер. з англ. Є. Лохіної]. — К.: Темпора, 2010. — 247 с.Б. М. Гончар. Радянсько-фінляндська війна 1939-40 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812 с. ISBN 966-316-045-4. Одним зі стратегічних завдань СРСР визначалося ізолювати Фінляндію від можливої ​​зовнішньої допомоги морем шляхом окупації північної частини країни. На крайній півночі наступ вели війська радянської 14-ї армії комкора Валеріана Фролова у складі 14-ї, 104-ї, 52-ї стрілецьких дивізій та 100-го легкотанкового батальйону (виділеного зі складу 35-ї легкотанкової бригади), загальною чисельністю близько 52 500 осібOperation Battle of Petsamo. Завдання 14-ї армії полягало в тому, щоб зайняти район і порт Петсамо, єдиний вихід Фінляндії до Північного Льодовитого океану, завжди вільний від льоду завдяки впливу Гольфстриму, і продовжувати наступ далі на південь, щоб з'єднатися з 9-ю армією комкора Михайла Духанова, і в такий спосіб, наступаючи від кордону до північного краю Ботнічної затоки, відрізати Фінляндії від зовнішнього світу з північного флангу.

27 листопада 1939 року радянський підводний човен Щ-404, що патрулював узбережжя Норвегії в районі півострова Маккаур з метою контролю пересувань норвезького флоту і недопущення підходу іноземних кораблів до Варангер-фіорду і півострова Рибальський, доповів, що норвезький сторожовий корабель «Фрітьоф Нансен» разом з есмінцями «Егір» і «Слейнер» прямують до Варангер-фіорду«Щ-404» подводная лодка X серии.

На світанку 30 листопада 1939 року Червона армія вдерлася до Фінляндії. Адмірал Микола Кузнецов наказав Північному флоту вогнем корабельної артилерії підтримати дії наземних військ і запобігти будь-яким спробам кораблів противника прорватися до Кольської і Мотовської заток та висадити війська на мурманському узбережжі. Наступного дня додаткова група радянських підводних човнів вийшла на патрулювання підходів до Варангер-фіорду й Кольської затоки, а авіація почала розвідувальні польоти вздовж узбережжя. На петсамському напрямку радянські есмінці «Куйбишев», «Карл Лібкнехт», «Грозний» забезпечували вогневу підтримку дій військ 14-ї армії в районі півостровів Рибальський та Середній, вели артилерійський вогонь по опорних пунктах противника Вайтолахті і КервантоВерстюк А. Н., Гордеев С. Ю. Корабли минных дивизий. От «Новика» до «Гогланда». — М.: Военная книга, 2006. — с. 46.Чернышев А. А. «Новики». Лучшие эсминцы Российского Императорского флота. — М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2007. — с. 165.. Радянським військам, які діяли на крайній півночі, було наказано очікувати ворожої реакції з боку Норвегії, але за жодних обставин не вступати з норвезькими збройними силами у сутички, не перетинати кордони й не вдиратися на територію Норвегії чи Швеції та не вестися на провокаціїJouni Keravuori, The Russo-Finnish War 1939—1940: a Study in Leadership, Training, and Esprit-de-Corps, Carlisle Barracks (PA), US Army War College, 1985. pp. III-8, III-9.

Наступу армії агресора фіни могли протиставити тільки 10-ту окрему піхотну роту та 5-ту окрему артилерійську батарею з чотирма 76-мм (3-дюймовими) гарматами 1887 року. Ці підрозділи були частиною Лапландської групи () фінської армії. Пізніше їх посилили 11-та та 2-тя окремі роти. Ще одним пізнішим доповненням став невеликий 11-й розвідувальний полк. Усі ці підрозділи, загальною чисельністю менше ніж 900 осіб, утворювали загін «Пеннанен» під командуванням капітана Антті Пеннанена. Фінські війська значно поступалися чисельністю, але їм іноді вдавалося стримувати та загалом уповільнювати просування радянських військ завдяки гарному знанню тамтешньої перетятої місцевості, складним погодним умовам та відмінному тактичному керівництву. Не маючи змоги утримати позиції на відкритій місцевості тундри, фіни залишити Петсамо.Chew, Allen (1971). The White Death: The Epic of the Soviet-Finnish Winter War. Michigan State University Press. pp. 7–8, 244.Trotter, William R. (2002) . The Winter War: The Russo–Finnish War of 1939–40 (5th ed.). Aurum Press. ISBN 1-85410-881-6.

3 грудня фінські корабель Jäämeri (250 т) і патрульний катер Turja (65 т), що належали прикордонній охороні Лапландії, були спалені та потопленіSotatieteen laitos: Talvisodan historia 4, s. 143. WSOY, 1979. ISBN 951-0-08149-3.. Turja не був повністю знищений і після закінчення війни та відходу радянських військ з Петсамо був піднятий та відновлений. Також фіни знищили портове обладнання Ліїнахамарі, Парккіна та Трифона, але радянські спеціалісти швидко їх відремонтували та навіть наростили портові спроможності в Ліїнахамарі, який вони вважали важливим портом і встановили перед ним 400 мінних полів.

Після окупації Петсамо Північний флот продовжував патрулювати вздовж узбережжя Норвегії до кінця війни, тоді як 14-та армія продовжувала наступ, прямуючи на південь Арктичним шосе до Рованіємі, столиці фінської Лапландії. Але радянські війська змогли просунутися лишень на 150 кілометрів і зупинилися, не змігши прорватися до підрозділів 122-ї дивізії 9-ї армії, з якою вони мали з'єднатися. Просуваючись до Рованіємі, ця дивізія була заблокована в районі Салла затятим опором фінського 18-го окремого батальйону й не змогла виконати визначене бойове завдання.

Протягом наступних двох місяців радянські війська залишалися бездіяльними. У цей час фіни здійснили кілька розвідувальних та партизанських рейдів у тил радянських позицій. Після двомісячної паузи радянський наступ відновився, і цього разу атаки Червоної армії змусили фінські війська відійти до Наутсі поблизу озера Інарі, де радянські війська зупинилися і вже не наступали аж до завершення воєнних дій.

Після закінчення війни за умовами Московського мирного договору від 12 березня 1940 року, Фінляндія поступилася частиною своєї території СРСР, і серед цих територій була фінська частина півострова Рибальський на крайній півночі району Петсамо; порт повернули Фінляндії.

1940

Норвезька кампанія