Польська соціалістична партія () — ліва польська політична партія. Була однією з найважливіших польських партій від часу свого заснування в 1892 році до еміграції в 1948.
Юзеф Пілсудський, засновник Другої Речі Посполитої, був членом і пізніше лідером ПСП на початку 20 століття.
Засновницький з'їзд
Польська Соціалістична Партія була утворена на засновницькому з'їзді, який відбувався 17–23 листопада 1892 році в Парижі. У ньому взяли участь делегати, що представляли чотири польські соціалістичні організації. Справжні імена не використовувалися делегатами, через питання їхньої безпеки. Нижче наведено список делегатів по партіях: Польська Соціально-Революційна Партія «Пролетаріят» : Олександр Денбські псевдонім «Густав», Болеслав Антоній Єнджейовський псевд. «Болеслав», Вітольд Йодко-Наркевич псевд. «Александр», Станіслав Мендельсон псевд. «Мечислав», Марія Янковська-Медельсон псевд. «Маріан», Фелікс Перл псевд. «Фелікс», Вацлав Скіба псевд. «Владислав», Олександр Сулкевич псевд. «Казімєш»; Союз Польських Робітників: Станіслав Грабський псевд. «Станіслав» (формально не був делегований від союзу); Союз Робітників: Едвард Амбрамовський псевд. «Юзеф», Ян Строжецький псевд. «Стефан», Станіслав Войцеховський псевд. «Вацлав», Станіслав Туліцький псевд. «Войцех»; Польська Націонал-Соціалістична Гміна: Ян Лорентович псевд. «Здіслав», Владислав Ратульд псевд. «Броніслав», Марія Шеліга псевд. «Марта», також двоє незалежних: Болеслав Лімановський псевд. «Тадеуш», Вацлав Подвінські псевд. «Віктор».
Цей з'їзд не був в класичному розумінні з'їздом делегатів партій, а скоріше довільним зібранням членів з різноманітних політичних сил, ціллю яких було утворення однієї соціалістичної партії для всіх поляків, орієнтованої на соціалістичну та незалежницьку платформу. До з'їзду не приєдналися частина групи осіб, які видавали газету «Соціалістичний погляд», а також члени «соціалістично-демократичної групи», які в той час проживали в Парижі (Естера Голде, Ванда-Цезарина Войнаровська, Станіслав Грабський, Владислав Грабський, В. Канія, І. Урбах та А. Злотніцькі).
Діяльність у підпіллі Після першого загального національного з'їзду (Юзеф Пілсудський, Станіслав Войцеховський, Олександр Сулкевіч, Людвік Зайковський, Стефан Бєлак), який відбувся 1893 року в понарських лісах. Проте в серпні цього ж року відбувся розкол та виділилася група осіб, які згодом сформували партію Соціал-демократів Королівства Польського та Литви, здебільшого вони притримувалися інтернаціоналістичної орієнтації та виступали на опозиційних позиціях на противагу більшості членів ПСП, які орієнтувалися перш за все на незалежницьку платформу. На II з'їзді ПСП в лютому 1894 у Варшаві було створено Центральний Робітничий Комітет у склад якого увійшли: Ян Сторожецький псевд. «Янек», Юліан Грабовський псевд. «Жул», Юзеф Пілсудський псевд. «Віктор», Паулін Клімовіч псевд. «Пол», а також двох їх заступників: Казімєша П'яткевича псевд. «Факір», а також Вацлав Нааке-Заленський. На тому ж з'їзді постановлено видавати газету «Робітник», який став одним із найважливіших інструментів соціалістичної пропаганди в країні. Після арештування у серпні 1894 року Строжецького, Грабовського i Клімовіча та еміграції Нааке-Заленського, партію очолювали Юзеф Пілсудський, Казімєш П'яткевич і (як заступник члена ЦР Комітету) прибувший у квітні 1895 року з Лондону Станіслав Войцеховський. Незважаючи на арешти ключових фігур, організація продовжила зростати. Відкрилися робітничі комітети у Варшаві, Радомі та Заглемб'є.
В лютому 1900 року поліція в місті Лодзь викрила друкарню «Робітник», а також арештувала Юзефа Пілсудського, який тоді був членом ЦР Комітету та редактором газети.
В той же час в Лондоні Станіслав Войцеховський видав наступний номер газети, а в Польщі Олександр Сулкевіч псевд. «Міхал» сформував новий Центральний робітничий Комітет, в який увійшли Казімєж Рожновський псевд. «Кароль», Генріх Сарцевич псевд. «Гауденті» (з Білогостоку) та Фелікс Сакс псевд. «Англієць».
У травні 1900 року деякі члени партії разом з Людвігом Ключицьким, які виступали за застосування терористичних дій покинули ПСП та створили робітничу партію Третій Пролетаріат. Представники Польської Соціалістичної Партії взяли учать в конференції російських опозиційних та революційних партій у Парижі, що відбулась в 1904 році.Ришард Швінтек, Lodowa ściana: sekrety polityki Józefa Piłsudskiego 1904—1918, Kraków 1998, с. 251.
Під час революції 1905 року ПСП була поділена на дві конкурентні між собою фракції: так званих «старих» очолюваних Юзефом Пілсудським, які закликали до збройних виступів та «молодих», які розраховували на повалення царського режиму у співпраці з повсталими російськими масами. У 1905—1907 роках створена «старими» Бойова організація ПСП здійснила сотні терористичних та збройних акцій (замахи, визволення політичних в'язнів, експропріяції).
Конфлікт «старих» та «молодих» у середині партії остаточно призвів до того, що в 1906 році вона розкололась на ПСП Революційну Фракцію, (колишні «старі») та ПСП-Лівицю (колишні «молоді»).
У 1909 року ПСП-Революційна Фракція повернулися до колишньої старої назви, ПСП-Лівиця втратила свої позиції — деякі її колишні члени пізніше вступили до Соціал-Демократичної Партії Королівства Польського та Литви та створили комуністичну партію Польщі, інша її частина повернулися до ПСП. Через кілька років (від 1912 до 1914 року) діяла також незалежна від них ПСП-Опозиція була створена в результаті суперечки про місце концепції незалежності в програмі партії.
Паризька програма
На з'їзді 1892 року було прийнято так звану «Паризьку програму», що став першим документом Польської Соціалістичної Партії. Починався він з таких слів:
Основні програмні положення містилися в двох розділах, економічному та політичному, які також були поділені на підпункти. Ці постулати звучать так:
Делегати ухвалили наступні економічні постулати:
Польська Соціалістична Партія мала на меті досягнути таких результатів: Незалежна Польська Республіка, побудована на демократичних засадах Пряме загальне право голосу Рівні права для всіх націй, які живуть в Польщі Рівні права для всіх громадян, незалежно від раси, національності, віросповідання та гендерної приналежності Свобода преси, думки, зібрання Прогресивне оподаткування Восьми-годинний робочий день Запровадження мінімальної заробітної платні Рівна заробітна плата для чоловіків та жінок Заборона дитячої праці (до 14 років) Безкоштовна освіта Соціальна підтримка у разі травмування на виробництві
Після початку революції 1905 року в Російській Імперії, членство поляків у партії різко зросло з кількох сотень активних членів до масового руху, що налічував близько 60 000 чоловіків та жінок.
ПСР в часи здобуття Незалежності Польщі та міжвоєнний період
Одразу після того як почалась I світова війна з ПСП вийшов Пілсудський, однак на значну частину партії все ще впливали його ідеї про польську незалежність. XII Конгрес партії в 1916 року в Пйотркуві підтримав розбудову Польщі як незалежної демократичної республіки. На останньому конспіраційному XIV З'їзді ПСП у вересні 1918 року партією керував Центральний Робітничий Комітет (ЦРК) в складі: Томаша Арцішевського (41 рік), Раймунда Яворовського (33 роки), Маріяна Маліновского (42 роки), Мечислава Недзялковського (25 роки), Фелікса Перла (53 роки), Зигмунта Заремби (23 роки) та Броніслава Земенцького (33 роки).
В листопаді 1918 року ПСП допомогла утворити перший польський уряд — Тимчасовий народний уряд Республіки Польща, керівником якого став Ігнацій Дашинський, продовжувачем справи якого став уряд Єнджея Морачевського. Народний уряд Морачевського ухвалив декрет про години праці, який впровадив 8-годинний робочий день та 46-годинний робочий тиждень. Також було впроваджено в дію декрети про охорону праці, про робітничі профспілки, а також декрет про обов'язкове страхування на випадок хвороби для робітників. Також було запроваджено житловий мораторій для безробітних, заборона на підвищення орендної плати для мешканців 1–2 кімнатних квартир вище рівня червня 1914 року та обмеження права на виселення.
На виборах до Законодавчого сейму 26 січня 1919 року ПСП отримала 35 (із 432) депутатських мандатів, що була потрактовано як поразку. В квітні цього самого ж року відбулося також об'єднання трьох партійних організацій, що розташовувались у різноманітних регіонах новоствореної держави: Польської Соціалістичної Партії Прусських Територій, Польської Соціал-Демократичної Партії Галичини та партії Тешинської Сілезії.
Під час польсько-радянської війни 1920 року, ПСП, незважаючи на опір деяких членів, увійшла до уряду народної оборони, в якому Ігнацій Дашинський отримав портфель віце-прем'єра, а Норберт Барліцький (заступником якого був Броніслав Земенцький) увійшов у склад Ради Оборони Країни.
В серпні 1920 року ПСП організувала Робітничий Комітет Оборони Варшави, а також Робітничий Полк Оборони Варшави. Багато діячів ПСП взяло участь у боях як солдати регулярної армії, а також здійснювали диверсії проти червоної армії (в тому числі Томаш Арцішевський, Адам Цьолкош, Станіслав Дюбуа, Юзеф Дзегелевський, Райбунд Яворовський, Антоні Пайдак, Адам Щипьорський). Під час битв, як поручник 108 уланського полку помер Олександр Нап'юрковський, член ЦВК ПСП та депутат Законодавчого Сейму.
Вербувальні бюро ПСП з першої половини липня до кінця серпня 1920 року завербували загалом 1643 особи. В кожному окрузі було завербовано: округкількість завербованихВаршава311Передмістя Варшави78Львів430Заглемб'є Домбровське304Ченстохова263Люблін74Радомсько33Паб'яниці75Дрогобич-Глінік Маріампольський56Інші місцевості19
Переважна більшість завербованих добровольців (1101 осіб) була направлена до 201 полку піхоти (полк ПВО в Яблоні), яким керував Адам Коц. Інших було направлено до запасних батальйонів: 1 полку легіонів піхоти в Яблоні, 3 полку легіонів піхоти у Варшаві, 6 полку легіонів піхоти у Плоцьку. Завербовані добровольці належали до оглядових комітетах не вдома, а безпосередньо до таких при полках.
У зв'язку із створенням в ПСП окремих військових батальйонів газета «Кур'єр Варшавський» писала: «ПСП запроваджує в створених полках, соціалістичний регламент, рекомендуючи солдатам звертатися до командного складу „Товаришу Командире“».
Окрім дій пов'язаних з вербуванням добровольців, Військовий відділ також керував так званими спеціальними діями. Під цим терміном розумілась організація розвідувальних, диверсійних та партизанських підрозділів, що діяли в тилу Червоної Армії, та створення так званих робітничих резервів.
Деякі рядові члени партії, незважаючи на заборону керівництвом, брали участь в організації революційних комітетів. Члени ПСП взяли участь в роботі 11 революційних комітетах: Білосток, Цеханув, Граєво, Ліпно, Ломжа, Луків, Остроленка, Радинь, Седльці, Собєніце та Високе-Мазовецьке.
Через кілька днів як Червона Армія увійшла до Білогостоку місцева організація ПСП на зібрані 31 липня прийняла резолюцію наступного змісту:
„З огляду на звільнення нашого міста від влади реакційних сил та утворення нового уряду, заснованого на принципах справжньої свободи та братарства, з ентузіазмом вітаємо утворення цього уряду, як найбільш відповідаючого цілям та інтересам робочого класу та для уникнення можливого розладу сил, постановляємо підпорядкуватися думкам більшості та приступити до спільної праці з комуністичною партією для досягнення остаточної рівності усіх до того часу скривджених та малозабезпеченим — соціалістичного устрою“ ЦРК ПСП в Сідліце видало 14 серпня відозву, в якій привітало Червону Армію та закликало міських та сільських робітників, а також працівників розумової праці для добра більшості, і яка закінчувалася гаслом: «Нехай живе Польська Соціалістична Республіка». Після відступу Червоної Армії з цих теренів ЦРК ПСП на початку вересня утворив спеціальну комісію в складі: Земенцькі, Пужак, Жулавський, яка мала провести розслідування щодо членів та організацій ППС, звинувачених у співпраці з Червоною Армією та польськими комуністами.