Хронологія електромагнетизму та класичної оптики перелік супутніх теорій, технологій та подій в історії електромагнетизму.
Ранні події
XXVIII століття до н. е. — стародавні єгипетські тексти описують електричних риб. Вони називають їх «Громовержцями Нілу», і описують як «захисників» усіх інших риб. VI століття до н. е. — грецький філософ Фалес Мілетський зазначає, що натирання хутра різними речовинами, такими як бурштин, могло викликати притягання між ними, яке зараз, як відомо, спричинене статичною електрикою. Він зазначив, що натирання бурштинових ґудзиків може притягувати легкі предмети, такі як волосся, і якби бурштин достатньо натирати тоді, виникне іскра. 424 р. до н. е. «лінза» Арістофана — скляна куля, наповнена водою. (Сенека казав, що її можна використовувати для читання літер незалежно від того, наскільки вони маленькі або невиразні)The history of the telescope by Henry C. King, Harold Spencer Jones Publisher Courier Dover Publications, 2003 Pg 25 , IV століття до н. е. Мо-цзи вперше згадує камеру-обскуру, камеру з отвором. III століття до н. е. Евклід перший хто пише про відбиття та заломлення і зазначає, що світло рухається по прямих лініях III століття до н. е. — Багдадська батарейка датована цим періодом. Вона нагадує гальванічний елемент, і, вважають, що деякі, використовувалися для гальванічного покриття, хоча не існує єдиної думки щодо призначення цих пристроїв, а також про те, чи були вони справді навіть електричними. I століття н. е. — Пліній у своїй «Природознавчій історії» фіксує історію пастуха Магнеса, який відкрив магнітні властивості деяких залізних каменів: «кажуть, це відкриття було зроблено, коли, вивівши стада на пасовище, він виявив, що цвяхи його взуття та залізний наконечник його посоха прилипали до землі». 130 р. н. е. — Клавдій Птолемей (у своїй роботі «Оптика») писав про властивості світла, в тому числі: відбиття, заломлення та колір та табличні кути заломлення для різних середовищ VIII століття — арабські натуралісти та лікарі повідомляють про електричну рибу. 1021 р. — Ібн аль-Гайсам (Альхазен) пише Книгу оптики, вивчаючи зір. 1088 р. — Шень Куо вперше розпізнає магнітне схилення. 1187 р. — Олександр Некхем вперше в Європі описав магнітний компас та його використання в навігації. 1269 р. — П'єр де Марікур описує магнітні полюси та зауваження щодо відсутності ізольованих магнітних полюсів 1305 р. — Дітріх фон Фрейберг використовує кристалічні сфери та колби, наповнені водою, для вивчення відбиття та заломлення у краплях дощу, що призводить до первинних та вторинних веселок XIV століття — Можливо, найбільш ранній і найближчий підхід до відкриття ідентичності блискавки та електрики, до іншого джерела слід віднести арабів, які до XV століття застосовували арабське слово блискавка (раад) електричний проміньThe Encyclopedia Americana; a library of universal knowledge (1918), New York City: Encyclopedia Americana Corp.. 1550 р. — Джироламо Кардано пише про електрику в De Subtilitate, розрізняючи, можливо, вперше, електричні та магнітні сили.
XVII століття
1600 р. — Вільям Гілберт публікує De Magnete, Magneticisque Corporibus, et de Magno Magnete Tellure («Магніт, Магнітні тіла і магніт Великої Землі»), діючий на той час європейський стандарт електрики та магнетизму. Він експериментував і визначив різний характер електричних і магнітних сил. Додавши до спостережень, відомих древніх греків, за електричними властивостями при натиранні бурштину, свої експерименти з голкою, збалансованою на шарнірі, і виявив, що на голку впливає багатонаправлено різні матеріали, такі як галун, арсен, тверда смола, гагат, скло, жувальна мастика, слюда, кам'яна сіль, герметик, шлаки, сірка та дорогоцінні камені, такі як аметист, берил, алмаз, опал та сапфір. Він зазначив, що електричний заряд можна зберігати, покриваючи тіло непровідною речовиною, такою як шовк. Він описав метод штучного намагнічування заліза. Його террелла (маленька земля), куля, вирізана з каменю на металевому токарному верстаті, змодельована земля, як лодстоун (магнітна залізна руда) і продемонстрував, що кожен лодстоун має нерухомі полюси, і як їх знайти . Він вважав, що сила тяжіння є магнітною силою, і зазначив, що ця взаємна сила зростала зі збільшенням розміру або кількості глинистого каменю та притягувала залізні предмети. Він експериментував з цими фізичними моделями, намагаючись пояснити проблеми навігації через різні властивості магнітного компаса щодо їх розташування на землі, такі як магнітне схилення та магнітний нахил. Його експерименти пояснювали занурення голки магнітним притяганням землі і використовувались для прогнозування місця вертикального занурення. Подібний магнітний нахил був описаний ще в XI столітті Шень Куо у його книзі «Менсі бі тань», а подальші дослідження були зроблений у 1581 році відставним мариністом і виробником компасів Робертом Норманом, і описані в його брошурі «Newe Attractive». На його честь одиницю магніторушійної сили або магнітного скалярного потенціалу було названо Гілберт. 1604 р. — Йоганн Кеплер описав, як око фокусує світло 1604 р. — Йоганн Кеплер встановив закони прямолінійного поширення світла 1608 р. — у Нідерландах з'явились перші телескопи 1611 р. — Марко Домініс обговорює веселку в «De Radiis Visus et Lucis» 1611 р. — Йоганн Кеплер відкрив повне внутрішнє відбиття, закон заломлення малого кута і тонку оптичну лінзу, 1620 р. — у Європі з'являються перші складені мікроскопи. 1621 р. — Вілеброрд ван Роєн Снеліул висловлює свій закон заломлення Снеліуса 1630 р. — Кабей виявив, що існує два типи електричних зарядів 1637 р. — Рене Декарт кількісно визначив кути, під якими видно первинні та вторинні веселки відносно кута піднесення Сонця 1646 р. — Сер Томас Браун вперше вживає слово електрика у своїй роботі Pseudodoxia Epidemica. 1657 р. — П'єр де Ферма впроваджує в оптику принцип найменшого часу 1660 р. — Отто фон Геріке винайшов перший електростатичний генератор. 1663 р. — Отто фон Геріке (пивовар та інженер, який застосував барометр для прогнозування погоди та винайшов повітряний насос, за допомогою якого продемонстрував властивості атмосферного тиску, пов'язаного з вакуумом), сконструював примітивну електростатичну машину, що генерує (або тертя) за допомогою трибоелектричного ефекту, використовуючи, сірчану кулю, що постійно обертається, яку можна натирати рукою або шматком тканини. Ісаак Ньютон запропонував використовувати скляну кулю замість сірчаної. 1665 р. — Франческо Марія Гримальді висвітлює явище дифракції 1673 р. — Ігнас Пардіс надає хвильове пояснення заломлення світла 1675 р. — Роберт Бойл відкрив, що електричне притягання та відштовхування можуть діяти у вакуумі і не залежать від повітря як середовища. Додає смолу до відомого списку «електриків». 1675 р. — Ісаак Ньютон виклав свою теорію світла 1676 р. — Олаф Ремер вимірює швидкість світла, спостерігаючи супутник Юпітера 1678 р. — Крістіан Гюйгенс висловлює свій принцип джерел хвильового фронту і демонструє заломлення та дифракцію світлових променів.
XVIII століття
1704 р. — Ісаак Ньютон опубліковував Opticks, корпускулярну теорію світла та кольору. 1705 р. — Френіс Хоксбі вдосконалив електростатичний генератор фон Геріке за допомогою скляного глобуса і згенерував перші іскри, наближаючи палець до потертої земної кулі. 1728 р. — Джеймс Бредлі виявив аберацію зоряного світла і використав її для визначення швидкості світла, яка становить близько 283 000 км/с 1729 р. — Стівен Грей та преподобний Гранвілл Вілер експериментують щоб виявити, що електрична «чистота», яка виробляється натиранням скляної трубки, може передаватися на велику відстань (близько 900 футів (близько 270 м)) через тонкий залізний дріт із використанням шовкових ниток, як ізолятора, при відхиленні латунного листа. Це було описано як початок електричного зв'язку. А також було першим розрізненням ролі провідників та ізоляторів (застосовані Джоном Дезаґульє, математиком і членом Королівського товариства, який заявив, що Ґрей «здійснив більше різноманітних електричних експериментів, ніж усі філософи за цей і за останній вік».) в 1774 році Жорж-Луї Лесейдж побудував телеграф із статичною електрикою, заснований на тих же принципах, які відкритих Грей. 1732 р. — Шарль Франсуа Дюфе показав, що всі предмети, крім металів, тварин та рідин, натираючи їх, можна електризувати і ще метали, тварини та рідини можна електризувати за допомогою електростатичних генераторів. 1734 р. — Шарль Франсуа Дюфе (натхненний роботами Ґрея для проведення електричних експериментів) у своїй роботі в 38-му томі «Філософських транзакцій Королівського товариства» розвіює теорію витоку, описуючи своє відкриття різниці між двома видами електрики: «смолиста, виробляється розтиранням тіл, таких як бурштин, копал або гум-лакшовком або папером і «склоподібне тіло», розтираючи тіла у вигляді скла, гірського кришталю або дорогоцінних каменів волоссям або вовною. Він також висунув принцип взаємного притягання для відмінних форм і відбиття подібних форм, і що «з цього принципу можна легко вивести пояснення великої кількості інших явищ». Пізніше терміни смолисті та склоподібні були замінені термінами «позитивний» та «негативний» Вільямом Уотсоном та Бенджаміном Франкліном. 1737 р. — Шарль Франсуа ДюфеШарль Франсуа Дюфе і Френсіс Хоксбі Молодший самостійно виявляють два види електричного тертя: один генерується від натирання скла, інший — від натирання смоли (пізніше визначений як позитивний і негативний електричний заряд).. 1740 р. — Жан ле Рон д'Аламбер, в дисертації про заломлення твердих тіл, пояснює процес заломлення. 1745 р. — Пітер ван Мусшенбрук з Лейдена (Лейден) самостійно виявляє Лейденську банку, a Лейдена (Лейдена), примітивний конденсатор або «конденсатор» (термін, придуманий Вольтою в 1782 р., Похідний від італійського condensatore), за допомогою якого тепер може зберігатися перехідна електрична енергія, яка генерується електричними машинами струму. Він та його учень Андреас Куней використовували скляну банку, наповнену водою, в яку було поміщено мідний стрижень. Він зарядив банку, торкнувшись однією рукою дроту, що веде від електричної машини, тримаючи іншу сторону банки. Енергія могла б розряджатися, завершуючи зовнішній контур між латунним стрижнем та іншим провідником, початком його руки, розміщеної на зовнішній частині банки. Він також виявив, що якщо банку покласти на шматок металу на столі, то виникне удар, торкнувшись цього шматка металу однією рукою, а іншою — торкнувшись дроту, підключеного до електричної машини. 1745 р. — Евальд Георг фон Клейст самостійно винаходить конденсатор: скляну банку, покриту зсередини та зовні металом. Внутрішнє покриття було з'єднане зі стрижнем, який проходив крізь кришку і закінчувався металевою кулею. Маючи цей тонкий шар скляної ізоляції (діелектрик) між двома великими, розташованими близько один від одного пластинами, фон Клейст виявив, що щільність енергії може бути різко збільшена порівняно з ситуацією, коли немає ізолятора. Даніель Гралат вдосконалив дизайн, а також перший, хто об'єднав кілька банок, утворивши батарею, достатньо міцну, щоб вбивати птахів і дрібних тварин після розряду. 1746 р. — Леонард Ейлер розробив хвильову теорію заломлення та дисперсії світла 1747 р. — Вільям Уотсон, експериментуючи з банкою Лейдена, зауважує, що розряд статичної електрики спричиняє потік електричного струму і розвиває концепцію електричного потенціалу (напруги).