Макси́м Го́рький (Пєшков Олексій Максимович, також Горький Олексій Максимович; , Нижній Новгород, Нижньогородська губернія, Російська імперія — , Горки, Московська область, РРФСР, СРСР) — російський, пізніше радянський письменник, драматург, прозаїк, поет та публіцист, журналіст, громадський діяч; значний час співпрацював з російськими соціал-демократами, а згодом комуністами.
Деякий час Горький був одним з найбільших спонсорів більшовиківО'Коннор Т. Э. Инженер революции. Леонид Красин и большевики. М., 1993. та активно допомагав залучати на їхню користь кошти з інших, зокрема й іноземних джерел, проте до Жовтневого перевороту та до встановлення більшовицької диктатури у її початковий період він поставився скептично. Клопотався перед більшовиками за арештованих і засуджених до страти.
В еміграції провів загалом понад 18 років, включаючи 15 років — в Італії, при цьому не опанував жодної іноземної мови.
Після повернення до СРСР Горький став ініціатором створення Спілки письменників СРСР та першим головою правління цієї спілки. Був оголошений «засновником літератури соціалістичного реалізму та родоначальником радянської літератури». Незважаючи на офіційне визнання, сучасні дослідники творчості Горького ставлять під сумнів або зовсім заперечують його приналежність до соцреалізму: найбільш близькі до соцреалізму твори Горького відрізняються богобудівною ідеологією, а після революції Горький не написав жодного великого соцреалістичного твору.
Життєпис
Дитинство Народився в Нижньому Новгороді в сім'ї столяра Максима Савватійовича Пєшкова (1839–1871).
Рано став сиротою і йому довелося жити у сім'ї свого діда по матері Каширіна. Тоді переніс натуральну віспу, про страждання під час цієї хвороби згодом написав у спогадах.
З 11-ти років «пішов у люди», був вимушений працювати на важких роботах, працював буфетним посудником на пароплаві, учнем в іконописній школі, пекарем і т. д.
Освіта 1884 року він намагався вступити до Казанського університету. Тоді він почав знайомитися з різними філософськими течіями, зокрема марксизмом.
Початок та розквіт літературної кар'єри На межі 1890—1900-х років Горький пише низку творів у неоромантичній манері (, «Пісня про Сокола», «Пісня про Буревісника» тощо). Проте поряд із «Піснею про Буревісника» письменник створив цілком реалістичний роман , де на широкому історичному тлі зобразив російську буржуазію.
1899 року в Петербурзі Горький знайомиться з Вікентієм Вересаєвим, а згодом, у Москві, з Львом Толстим, Леонідом Андреєвим, Антоном Чеховим, Іваном Буніним, Олександром Купріним. 1902 року в Московському художньому театрі була поставлена його соціально-філософська п'єса «На дні». Підкреслено реалістично змальовуючи у ній життя так званих «декласових елементів» — злидарів, які животіють у нічліжці, Горький стверджував гідність та честь людини, що не втрачаються навіть «на дні» суспільства. Високою гуманістичною вірою в людину сповнені слова одного з мешканців нічліжки: «Людина — це звучить гордо!».
На початку XX століття слава Горького стрімко зростає. 1902 року його навіть обрали академіком. Однак за «височайшим повелінням» результати виборів було скасовано. Ця подія набула розголосу в середовищі російської інтелігенції. На знак протесту проти дискримінації письменника Антон Чехов і Володимир Короленко відмовилися від звання почесного академіка. Під впливом революційних подій 1905—1907 років був написаний роман «Мати» (1907), у якому партійна доктрина пізніше вбачала високий взірець літератури «соціалістичного реалізму», що на нього мають рівнятися радянські письменники. Як позитивні герої доби у цьому творі змальовувалися революціонер Павло Власов та його мати. Революційно налаштовані читачі захоплено зустріли роман. Сам Горький називав роман одним із найгірших своїх творівМ. Горький. Полное собрание сочинений. Том 8.
Після Лютневої революції 1917 року Горький завершує роботу над автобіографічною трилогією (романи «Дитинство», «В людях» та «Мої університети»), бере участь у виданні газети «Новая жизнь», де друкує запальні публіцистичні статті («Несвоєчасні думки»).
У 1921 році розпочався період еміграції. Письменник жив у Німеччині, Італії, Чехословаччині, працював над романом «Діло Артамонових» та епопеєю «Життя Клима Самгіна». З листопада 1921 по листопад 1923 року перебував у вигнанні в Берліні.Thomas Urban. Russische Schriftsteller im Berlin der zwanziger Jahre; Berlin: Nicolai, 2003; ISBN 3-89479-097-0 200 s.: s.57 1931 року він вирішив повернутися на батьківщину.
Саме Горькому належить авторство поняття «авторська глухота».Святовець В. Словник тропів і стилістичних фігур. — «Академія», 2011
Смерть
Горький помер 18 червня 1936 року в Москві. Обставини смерті Горького та його сина є таємничими, деякі дослідники бачать там сталінський слід.28 березня — 145 років від дня народження Максима Горького — «буревісника революції» — Укрінформ, 25.03.2013 Є цікавим факт, що серед інших звинувачень Генріха Ягоди на третьому московському процесі 1938 року було звинувачення в отруєнні ним сина Горького. Згідно з матеріалами щодо допитів Ягоди, Максима Горького було вбито за наказом Троцького, а вбивство сина було вже власною ініціативою Ягоди.
У смерті Горького також звинувачували трьох лікарів (Казакова, Лєвіна и Плєтньова) на процесі 1938 року у справі лікарів. Під час вшанування 4-х роковин з дня смерті в радянських газетах писали про «злочинницьке умертвіння троцькістсько-бухарінськими виродками».
Зв'язки з більшовиками Близько 1901 року зійшовся з найбільш активною частиною соціал-демократії Російської імперії, що на той час об'єдналася навколо газети «Іскра», якою керував В. Ульянов. За відозву, написану у зв'язку з подіями 9 січня 1905 року, був заарештований і близько трьох місяців перебував у Петропавловській фортеці.
1906 року виїхав за кордон. На острові Капрі (Італія) разом із О. О. Богдановим та А. В. Луначарським організовував партійну школу РСДРП.
У 1900-ті роки входив у внутрішньопартійну опозиційну групу «Вперед», був одним з ідеологів «богобудування» (що відбилося в романі «Мати»). Ленін ідеологію Горького засудив.
Після повернення 1913 року до Росії співпрацював з більшовицькими газетами «Звезда» та «Правда», журналом «Просвещение».
23 квітня 1920 року під час вшанування В. Леніна у зв'язку із 50-річчям говорив «про значення грандіозної роботи Леніна для людства».
У липні 1920 року був присутнім на II конгресі Комінтерну.
У 1918—1921 роках брав участь «у будівництві соціалістичної культури»: організував видавництво «Всесвітня література» та ін. У публіцистичних статтях 1919—1921 років закликав закордонних діячів до захисту революції в Росії та підтримки голодуючих. У 1918 році Горький написав цикл памфлетів проти Леніна — «Несвоєчасні думки». Через публікацію було закрито газету «Нове життя».
У 1921 році Горький, розчарувавшись у більшовиках, виїхав із Росії. У відкритому листі Горький засудив процес есерів. Ленін назвав це «зрадою», а лист «поганим».
У 1922 році випустив книгу «Про російське селянство», у якому виразилося негативне ставлення до так званої Жовтневої революції, російського селянства та російського народу взагалі:
1931 року керівництво ВКП(б) організувало М. Горькому відвідування Соловецького табору особливого призначення, після чого він написав схвальний відгук про режим утримання в'язнів.Солженицын А. И. Архипелаг ГУЛАГ, 1918—1956: опыт художественного исследования / [В 3 кн.] Ч. III—IV. — Астрель, 2009.— C. 49—51.
У книзі «Архіпелаг ГУЛАГ» О. Солженіцин вказує, що «за Горького і завжди строк давали»:
1934 року, після «прогулянки» на пароплаві й «бесід» у присутності табірного начальства 17 серпня 1933 року ста двадцяти «радянських письменників» на чолі з М. Горьким по тільки-но завершеному Біломорсько-Балтійському каналові, була видана книга «Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна»Беломорско-Балтийский канал имени Сталина. История строительства / Ред. Максим Горький, Л. Л. Авербах, С. Г. Фирин.— М.: Госиздат, 1934. (История фабрик и заводов), головним редактором якої був М. Горький. У її підготовці взяли участь загалом 36 письменників, серед них, окрім Горького, також Віктор Шкловський, Всеволод Іванов, Віра Інбер, Валентин Катаєв, Михайло Зощенко, Б. М. Лапін і З. Л. Хацревин, Л. Нікулін, К. Л. Зелінський, Бруно Ясенський, Є. Й. Габрилович, О. М. Тихонов, О. М. Толстой, К. Я. Фінн. Оскільки більшість прославлених у ній керівників через короткий час були оголошені «ворогами народу» (після смерті Горького), то книга була знищена в усіх бібліотеках СРСР.Солженицын А. И. Архипелаг ГУЛАГ. Опыт художественного исследования. Главы из книги.— Новый мир, № 10, октябрь 1989. — С. 108—109.25 серпня 1933 року М. Горький виступив з промовою у місті Дмитрові Московської області перед в'язнями — «ударниками Беломорстроя», освячуючи наступні будівництва під контролем кадебістів-агентів ОДПУ, яких він назвав «інженерами перековки душ».
Коли М. Горький захотів написати біографію Й. Сталіна, йому відмовили у доступі до архівних документівОстровский А. Кто стоял за спиной Сталина?— СПб.: Издательский Дом «Нева», М.: Издательство «ОЛМА-ПРЕСС», 2002.— 639 с., ил. («Архив»).— С. 12..
Разом з тим, Горький був близький до деяких більшовиків, що виступали проти Сталіна, таким як Бухарін і Каменєв. Відомі йому недоліки радянської системи Горький обговорював зі Сталіним та наркомами. Горький також виступав за пом'якшення цензури та підтримував деяких опальних та заборонених письменників (А. Платонов, Б. Пастернак, М. Булгаков). Горький також відіграв роль у визволенні деяких політв'язнів.
Погляди У своїй статті 1922 року «Про російське селянство» (рос. О русском крестьянстве) О русском крестьянстве (Горький)ОН ПОКАЗАЛ МИРУ РЕАЛЬНУЮ СУЩНОСТЬ РУССКИХ, написаній і виданій у Берліні, Горький так описує власний народ :
Крилатою стала цитата Горького, сказана ним під час Громадянської війни в Росії:
Стаття була заборонена в СРСР і в сучасній Росії ніколи не видавалась.
У 2021 році Володимир Путін написав статтю «Про історичну єдність росіян та українців», у якій вкрай різко висловлювався про більшовиків, у тому числі звинуватив їх у створенні України шляхом розчленування «єдиного російського народу». Маргарита Симоньян, щоб підтримати Путіна, написала випад проти Горького, звинувативши у наклепі на життя робітників у Російській імперіїregnum.ru/amp/3321952.
Горький і Україна Горький неодноразово відвідував Україну. Бував, зокрема, в Одесі, Києві, Миколаєві.
У 1897 та 1900 роках гостював у Верхній Мануйлівці на Полтавщині. 27 липня 1897 року саме в Мануйлівці народився первісток письменника Максим.
Улюбленими українськими піснями Горького були «Засвіт встали козаченьки…» та «Гарбуз білий качається…», а також «Реве та стогне Дніпр широкий…», що створена Данилом Крижанівським на слова Тараса Шевченка. З творчістю Шевченка він познайомився в Казані, мануйлівським селянам твори Шевченка Горький читав в оригіналі. З українських письменників відзначав Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітку-Основ'яненка, виявляв інтерес до творчості П. Куліша, роман якого «Чорна рада» цінував за художню майстерність та історичну правдивістьЖулинський М. Г. Горький Максим // , товаришував із М. М. Коцюбинським, якому присвятив захоплений нарис. Під час поїздок на Капрі Коцюбинський часто зустрічався з Горьким, взимку 1911—1912 років навіть жив у нього і написав там твори — «Коні не винні» та «Подарунок на іменини».
Створив у Мануйлівці аматорський театр, акторами якого були переважно місцеві селяни. Сам письменник грав у постановці п'єси І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля».
Про український переклад «Ярмарка», виконаний Михайлом Даньком, Горький писав його авторові, що ця річ «українською мовою… звучить краще, музичніше…».
На Полтавщині Горький працював над оповіданнями «Мальва», «Подружжя Орлових», «У степу», «Колишні люди», повістю «Троє», почав писати роман «Фома Гордєєв». Враження від перебування в Україні лягли, зокрема, в основу творів «Вивід» (1895), «Ярмарок у Голтві».