«Портрет Вінстона Черчилля» () — картина британського художника Грема Вівіана Сазерленда, створена у 1954 року. Полотно було замовлено депутатами палати громад і членами палати лордів на честь 80-річчя сера Вінстона й урочисто вручено йому у Вестмінстерському палаці, за що художник отримав 1 тисячу гіней. Картина не сподобалася Черчиллю, він взяв зі своєї дружини обіцянку, що «полотно ніколи не побачить світла». Довгий час після вручення картина зберігалася в підвалі садибного будинку сім'ї Черчілль, подружжя навідріз відмовлялися експонувати її на тимчасових виставках. Все це породжувало сумнів у тому, що полотно все ще існує.

Тема створення портрета Вінстона Черчилля і його знищення за ініціативою дружини політика неодноразово привертала увагу засобів масової інформації. Спочатку це сталося в кінці 1970-х років, коли підтвердився факт спалення полотна. Британська газета The Sunday Telegraph (англ.) розмістила статтю, яка породила дискусію про право сім'ї політика здійснювати подібну дію відносно твору мистецтва, нехай навіть він і належав їй як приватна власність (на той час умови перебування полотна у сім'ї Черчилля ще не були відомі в деталях). Того ж 1978 року цілу статтю портрету присвятила і американська газета The New York Times. У 2010-х роках в таких великих виданнях, як The Times і The Telegraph, знову з'явилися публікації на тему картини Сазерленда, цього разу у зв'язку з нововідкритими документами почалася дискусія про найбільш вірогідну версію обставин знищення полотна та осіб, безпосередньо причетних до цього акту. Історія полотна знайшла зображення в мемуарах сучасників, наукових монографіях, науково-популярних роботах, документальному та ігровому кіно. Деякі підготовчі начерки до картини Сазерленда збереглися і розміщені в колекції Національної портретної галереї Великої Британії в Лондоні і в Художній галереї лорда Бівербрука

Мистецтвознавець, директор Художньої галереї Єльського університету в 1957—1971 роках Ендрю Карндафф Рітчі назвав картину Сазерленда «однією з найкращих в наш час» «і як портрет, і як твір живопису». Трагічна загибель полотна вважається «найсумнозвіснішим актом безглуздого знищення в історії сучасного британського мистецтва».

Опис Черчилль був зображений, сидячи в кріслі, без сигари. У нього обличчя втомленої людини з опущеними куточками губ, руки лежать на підлокітниках крісла. Історик Силия Лі описувала картину так: «Вінстон виглядав тендітним, сидячи в кріслі, він горбився, одне плече у нього було піднято вище за інше… його ніздрі були підняті вгору і демонстрували ознаки недавно перенесеного інсульту, він злегка привідкрив рот, були помітні складки зморшок під підборіддям». Вона писала, що коли Черчилль стояв на сцені Вестмінстер-холу поруч з портретом, то можна було переконатися: «Зображення на портреті старше приблизно на двадцять років у порівнянні з фігурою, що стоїть перед ним». Вона нагадувала, що в той час преса публікувала фотографії тільки в чорно-білих тонах, а модні й художні журнали — кольорові репродукції. Оскільки вони використовували свої власні колірні ефекти, то картина поставала перед глядачем в різних тонах, залежно від того, як вона була представлена. Деякі видання затемнювали фон до темно-коричневого, в результаті чого фігура Вінстона ледь могла бути помітна, тоді як інші тонували полотно в жовтий і оранжевий кольори, виділяючи цим фігуру політика, що було значно гірше для його зображення.

Техніка виконання полотна — олійний живопис по полотну. Розмір картини — 147,3 × 121,9 см. Такі параметри сам Сазерленд назвав Руді фон Лейдені на особистій зустрічі 1979 року.

У Національній портретній галереї в Лондоні зберігаються підготовчі роботи до полотна: начерк обличчя політика (олія, полотно, 1954, 34,5 × 31,1 см, в музеї з 1980 року, дарунок подружжя художника, інв. NPG 5332, був продемонстрований на виставці «Обличчя Британії: влада» у вересні 2015 — січні 2016 років), малюнок олівцем остаточного варіанту (папір, промивка, 1954, 57,0 × 44,0 см, інв. NPG 6096, придбаний 1990 року), ранній начерк композиції портрета, де фігура політика зміщена вправо (в альбомі начерків художника, 1954, 26,0 × 36,2 см, в музеї з 1980 року, дарунок подружжя художника, інв. NPG 5330), нарис кисті Черчилля (ручка, чорнило, олівець, папір, 1954, 21,0 × 16,5 см, в музеї з 1980 року, дарунок подружжя художника, інв. NPG 5334), зображення обличчя політика в тричетвертному обороті (полотно, олія, 1954, 40,3 × 30,5 см, в музеї з 1980 року, дарунок подружжя художника, інв. NPG 5334) і виконане пастеллю обличчя політика в тричетвертному обороті (1954, 54,6 × 41,6 см, в музеї з 1980 року, дар подружжя художника, інв. NPG 5334). У Художній галереї Бивербрук також є значна кількість проєктів, які Сазерленд створив в процесі роботи над портретом.

На деяких начерках до портрета рукою Грегема Сазерленда зроблені ледь помітні замітки, але їх можливо розшифрувати. Серед них: «Зроблено, коли В [інстон]. С [пенсер]. [Черчилль]. грає в шашки з [Мері?] Соумс 14 ли [стопада] 1954 [року]». Далі йшли шість текстових уточнень до окремих елементів портрета-ескіза: брови, вилиці, тіні під підборіддям, верхня губа, скроні, повіки…

Історія створення

Замовлення Картина «Портрет Вінстона Черчилля» британського художника Грегема Сазерленда волею обставин стала найбільш відомим портретом політика. 1954 року Черчиллю виповнювалося 80 років, він наближався до завершення свого другого терміну прем'єрства. Ідея подарувати йому на день народження саме картину належала голові Комітету із вшанування Вінстона Черчилля лейбористу Френку Макліві (англ.). Палата громад мала також вручити Черчиллю від себе книгу в красивій палітурці з написом-присвятою і з підписами всіх тих її депутатів, які приєдналися до привітання (невелика частина депутатів відмовилася вітати політика).

Картина була замовлена ​​Сазерленду членами обох палат британського парламенту. Вони зібрали 1000 гіней для фінансування створення портрета. Історик Силия Лі писала, що це були індивідуальні пожертви членів всіх політичних партій, які засідали в палаті громад і палаті лордів. Така сума грошей на той час була доволі значною.

Доктор філософії в галузі історії мистецтва, співробітник Кінгстонського університету Джонатан Блек у своїй книзі, присвяченій втіленню образу Черчилля в живописі, уточнював, що в особливому парламентському комітеті, який займався портретом, спершу обговорювали кандидатуру іншого художника — визнаного в той час портретиста Герберта Джеймса Ганна, який незадовго до цього написав добре прийнятий громадською думкою і критиками портрет королівської сім'ї. Ганн, проте, був занадто дорогим живописцем. Тоді депутат від Лейбористської партії Дженні Лі (англ.) За підтримки секретаря Комітету, депутата від Консервативної партії Чарльза Дауті (англ.) запропонувала молодого, художника, який лише недавно увійшов в моду і тому брав за свої послуги дешевше, — Грегема Сазерленда.

Сазерленд на той час заслужив репутацію художника-модерніста завдяки недавнім успішним портретам, зокрема зображенню Сомерсета Моема 1949 року. Його тягнуло змальовувати людей і сюжети такими, якими вони справді були, без прикрас; деякі з людей, яких він писав, вважали його несхильність до лестощів формою жорстокості або зневаги до тих, хто залежав від нього.

Знавець теоретичної спадщини Черчилля, директор Інституту історичних досліджень Лондонського університету Девід Кеннедайн писав, що замовлення полотна Грегему Сазерленду відбувся з ініціативи великого британського мистецтвознавця Кеннета Кларка.

Кілька днів потому, а саме 14 липня 1954 року, Чарльз Дауті відправив Сазерленду лист, офіційно запрошуючи його написати портрет. Полотно мало бути написане «на повен зріст» і бути завершеним до вручення політику в день народження (картину передали ювіляру в залі засідань палати громад 30 листопада 1954 року). Художник дав згоду, хоча у нього були сумніви з приводу такого гучного замовлення. У процесі консультацій між Сазерлендом і секретарем комітету зачепили два питання:

Вінстон Черчилль повинен бути зображений в тому костюмі, в якому він зазвичай присутній на засіданнях в парламенті; Портрет повинен бути переданий політику в його день народження (за словами історика Силії Лі, Черчилль сам ніяково попросив, щоб йому дозволили забрати картину додому для демонстрації в одній з кімнат), але після його смерті полотно має повернутися в палату громад. Художнику навіть показали місце на стіні, де воно буде знаходитися згодом.

Чарльз Дауті, секретар Парламентського комітету, однак, написав Сазерленду в приватному листі: «Деталі [портрета], костюм, місце дії і інші питання повинні, звісно, стати предметом домовленості між Вами та сером Вінстоном. Ми, звісно, не намагатимемося втручатися в технічні питання такого роду». Щодо того, де і коли полотно буде знаходитися, в листі не згадувалося. Пізніше Макліві заявив, що Сазерленду не поставили жодних умов. Однак деякі члени Комітету дійсно припускали, що портрет буде поміщений в палаті громад, хоча ніякої угоди на цей рахунок не було укладено. Інші видатні політики, чиї портрети прикрашають зали Вестмінстер-голу і які були набагато менш успішними чи знаменитими, ніж Вінстон Черчилль, були зображені в парадних костюмах.

Дочка політика Мері Соумс в біографії матері писала, що передача картини в парламент після смерті політика дійсно обговорювалася на ранній стадії підготовки до святкування його дня народження, «але цю умову, звісно, не було сформульовано в жодному документі, про який я знаю». Цю ідею, за її словами, також «не згадували у жодному з виступів на презентації картини».

Кілька тижнів після замовлення Сазерленд контактував з близьким другом Вінстона Черчилля лордом Бівербруком, який ще 1951 року запропонував Сазерленду написати Черчилля з натури. Пізніше, вже під час роботи над портретом, саме лорда Бивербрука художник інформував про її просування.

Робота художника над полотном У Великій Британії того часу Сазерленд сприймався як один із двох найбільших сучасних діячів зображеного мистецтва. Він мешкав в Уельсі, в Пембрукширі. В основному художник писав картини та фрески на релігійні сюжетих, а також створював і портрети своїх виданих земляків. Серед них виходить портрет письменника Сомерсета Моема, написаний 1949 року.

Лорд Чарльз Моран (англ.), Особистий лікар Вінстона Черчилля з 1940 по 1965 рік, розповідав про процеси створення картин: "Після закінчення війни велика частина його [Черчилля] часу йшла при оформленні та редагуванні ролі, яку він зіграв в історії, тому було шоком, що його ідеї та ідеї Грегема Сазерленда виявилися такі далекі одна від одної". На думку Морана, наміри Сазерленда були щирими. Біда не була в цьому, «що він занадто захоплювався прем'єр-міністром, а в тому, що він занадто сліпо поклонявся йому». Грем Сазерленд мав намір зобразити такого Черчилля, який зупинив ворога та врятував Англію, а те, як політик, не сказавши ні слова, прийняв зобов'язання натурника, переконало художників, що він обрав правильний шлях. Сазерленд говорив: «Я хотів… зобразити Черчилля як скелю», «Черчиллів так багато. Я повинен знайти цього». Коли Моран зрозумів, що «художник задумав намалювати лева у безвихідному становищі», то намагався попередити його, але Сазерленд не прислухався до його слів.

Політик почав позувати Сазерленду у своїй садибі Чартуелл (англ.) 26 серпня 1954 року. Історик мистецтва, що спеціалізується на живописі XX століття, Дуглас Купер (англ.) стверджував, що портрет був завершений 20 листопада цього року. Письменник, телеведучий, букініст та колишній викладач Ворікського університету Рік Гекоскі також затверджував, що політика позиціювала художню роботу з серпня по листопад 1954 року. Дочка політика Мері Соумс писала, що батько погодився на три сеанси позування.